Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад .

З метою підвищення ефективності діяльності місцевих громад, скорочення термінів реалізації їх екологічних ініціатив в кожному населеному пункті було б доцільно створити Громадські екологічні ради. До складу яких могли б увійти представники громадськості, включаючи представників громадських екологічних організацій, науковці, вчителі, лікарі, представники влади, органів охорони природи, водного господарства, промисловості та сільського господарства. При таких радах мають бути створені постійно діючі громадські екологічні приймальні.

Це дасть змогу об’єднати зусилля існуючих на сьогодні багаточисельних екологічних організацій, скоординувати їх роботу, ціленаправлено позицію за позицією вирішувати екологічні проблеми регіону.

Діяльність Громадських екологічних рад здійснюється у відповідності з Положенням, затвердженим радою і погодженим з місцевими державними органами управління.

У відповідності з цим:

1. Ініціатива місцевої громади (села, міста, району, області) має розглядатися за участю профільних фахівців, по якій приймається рішення, яке направляється в органи виконавчої влади для реагування.

2. Ініціатива, яка стосується водних об’єктів або чинників формування кількісних і якісних показників водних ресурсів, передається до басейнової ради.

3. Басейнова рада розглядає ініціативний проект місцевої громади і при його схваленні надсилає його для експертизи до відповідної науково-дослідної чи проектної організації (оплата послуг цих організацій здійснюється басейновою радою або за рахунок держави).

4. Після отримання матеріалів розгляду ініціативного проекту в науково-дослідних чи проектних організаціях басейнова рада (чи інший орган) приймає рішення про його реалізацію та затверджує проект і кошторис.

5. У випадку, коли ініціативи місцевих громад не торкаються природоохоронних аспектів, вони направляються у вищестоящі адміністративні структури.

 

7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).

Для впровадження в повсякденну практику різноманітних ініціатив місцевих громад (сіл, міст, адміністративних районів і областей) необхідна певна процедура – адже рішення громад має пройти всесторонню перевірку на предмет не лише доцільності для певного місця, району, але і для річки, її екосистем в цілому. Крім того, впровадження тих чи інших ініціатив може потребувати допомоги (фінансової, організаційної, а можливо і закононормативної) від держави.

Виходячи із викладеного, необхідно дуже коротко охарактеризувати напрями, принципи управління водними ресурсами і водним господарством України, якими вони мають бути для забезпечення екологічно безпечного водокористування в державі.

Така система управління уже виправдала себе у Франції, де вона функціонує понад 25 років. Елементи такої системи управління прийняті в Німеччині та інших країнах Європи. Це дозволило у короткий час (5-6 років) поліпшити основні показники якості води таких забруднених річок, як Майн і Рейн.

Україна перейшла (переходить) на нові форми економічного розвитку і ринкові відносини. У зв’язку з цим реформується система управління водогосподарським комплексом і водними ресурсами. Системи управління переводяться на басейновий принцип; створюються інститути колективного управління водокористуванням, впроваджуються нові економічні важелі, відбувається децентралізація управління.

Основними принципами в управлінні водними ресурсами є:

1. Управління здійснюється не адміністративною територією, а річковим басейном. Басейновий принцип управління грунтується на реально діючих взаємозвязках та єдності поверхневих і підземних вод у межах річкового басейну. При цьому управління водними ресурсами здійснюється не як з фізичним раз виміряним тілом, а як з речовиною, яка багаторазово використовується, тобто з управлінням складною обмінною системою, з її основними характеристиками, включаючи багатогалузеву структуру водокористування, склад води, середовище, екологічний стан тощо.

2. Управління водними ресурсами басейну річки на кінцевому етапі здійснюється колективно. Основа його закладена в створенні двох рівнів управління – законодавчого і виконавчого. Перший реалізується шляхом створення басейнової ради, другий – створенням агенства води (басейнового водогосподарського об’єднання – БВО).

Басейнова рада виступає законодавцем з усіх водних проблем басейну. Вона повинна складатися із відповідальних представників водогосподарських організацій, водокористувачів, місцевої адміністрації та представників населення. Члени ради призначаються адміністрацією, вибираються населенням або рекомендуються організаціями.

Рада проводить водогосподарську політику в рамках національних програм з метою захисту водних ресурсів басейну від виснаження і забруднення, забезпечення функціонування господарства та природного середовища; вона ж затверджує програму дій агенства (БВО) і кошториси витрат.

Національні міністерства і відомства, місцева адміністрація мають створювати умови для забезпечення реалізації планів басейнової ради і не повинні втручатися в дії ради і БВО.

Агенство води (БВО) є виконавцем рішень Ради. Воно зобов’язане стежити за станом річок, усіма споживачами води і забезпечувати ув’язку водоспоживання та водовідведення з проблемами охорони водних джерел. Головним у діяльності БВО має бути виробнича та фінансова допомога у виконанні організаціями агенства (БВО) окремих видів робіт, окремих проектів, кредитування на пільгових умовах інших підрядних організацій, які виконують водогосподарські роботи.

3. Управління водними ресурсами здійснюється за допомогою нових економічних важелів, зокрема на платі за використання води та її забруднення. Всі кошти повинні надходити до агенства і використовуватися на поліпшення якості води та екологічного стану річок басейну, покращення водозабезпечення населення і проведення інших заходів.

Для кожного басейну потрібно розробити науково обгрунтовану програму збереження та поліпшення водно-екологічного стану на перспективу (5-10 років) і затвердити її на басейновій Раді. Потім ця програма реалізується агенством води (БВО). Важливо, щоб кошти, які надходять за воду, не оподатковувалися і не витрачалися на інші цілі, крім водогосподарських проблем у басейні.

4. Децентралізація управління. Вода є державною власністю, національним багатством народу, а значить, жителі країни, басейну мають право користуватися нею. Виходячи з цього, управління водокористування має здійснюватися колективно, тобто керівництвом агенства і місцевою адміністрацією. Держава ж забезпечує вирішення тільки національних проблем.

5. Впровадження принципу “Розподіл відповідальності”, згідно з яким кожний державний орган чи особа є водночас власником і відповідачем за стан водного об’єкта в частині, що йому належить. Цей орган зобов’язаний додержуватися і виконувати правила та програми щодо розвитку водного об’єкта та відповідати на нього агенством води (БВО).

Обласні природоохоронні органи, що діють під керівництвом адміністрації (держави), виконують контрольно-податкові функції.

Міські служби здійснюють виробничу і економічну діяльність по забезпеченню питною водою, очищенням стічних вод, водогосподарському упорядкуванню території населених пунктів і відповідають за це перед адміністрацією та агенством води (БВО).

При впровадженні цієї системи управління водними ресурсами басейнів річок в Україні зміняться функції і структурна схема управління Державного комітету України по водному господарству. Роль і функції Держводгоспу (чи міністерства водного господарства) полягатимуть у забезпеченні виконання національних програм і конкретних важливих для країни об’єктів розвитку водного господарства та охорони водних ресурсів, розробці економічних і еколого-економічних водогосподарських питань і методик, удосконалення взаємозв’язків між БВО і різними групами водокористувачів, наданням допомоги місцевим громадам у вирішенні місцевих чи басейнових проблем, виробничої діяльності великих водогосподарських, особливо міжбасейнових об’єктів та ін.