Організація і ведення розвідки зі cпостережних пунктів

На кожному спостережному пункті розвідка організується з моменту його зайняття і ведеться безперервно до його залишення.

Розвідка за допомогою оптичних та електронно-оптичних приладів включає:

- вивчення місцевості в розташуванні противника;

- спостереження за діями противника для виявлення його живої сили, вогневих засобів, оборонних споруд та інших цілей;

- визначення положення (координат) цілей і вивчення характеру їх дій;

- спостереження за положенням та діями своїх військ.

Вивчення місцевості включає:

- топографічне орієнтування на місцевості і порівняння карти з місцевістю;

- вибір орієнтирів і визначення їх місця розташування;

- визначення полів невидимості зі спостережного пункту;

- визначення ділянок місцевості в розташуванні противника, зручних для розміщення його спостережних пунктів, вогневих позицій артилерії, ПТРК, позицій тактичних засобів ядерного і хімічного нападу та інших об'єктів розвідки.

Для ведення розвідки противника призначають:

- взводу розвідки - смугу розвідки і райони особливої уваги;

- відділенню розвідки - смугу (сектор) розвідки або напрямок розвідки;

- розвіднику - сектор (об'єкт) або напрямок розвідки;

Смуга (сектор) розвідки призначається у відповідності з задачею яку виконує частина (підрозділ) і можливостям існуючих сил і засобів розвідки.

Райони особливої уваги включають місця ймовірного розташування найбільш важливих об'єктів (цілей), особливо тактичній засобів ядерного та хімічного нападу, вогневих позиція артилерії, мінометів, ПТРК, командних і спостережних пунктів, оборонних споруд, зосередженні танків та мотопіхоти противника.

Об'єкт розвідки призначають під час ведення бойових дій в місті, в горах та при прориві укріпленого району, а також під час підготовки до наступу, коли за короткий час необхідно розвідати добре замасковані вогневі засоби та оборонні споруди противника.

Напрямок розвідки, як правило, призначають під час розвитку наступу в глибині оборони противника, при зустрічному бої та при переслідуванні відступаючого противника.

Спостереження у смузі (секторі, напрямку) розвідки ведеться на глибину прямої видимості і повинно забезпечувати добування даних про противника, необхідних для його вогневого ураження.

Безпосереднім організатором розвідки є командир взводу розвідки.

Командир взводу розвідки (тут і в подальшому це відноситься і до командира взводу оптичної розвідки і до командира взводу управління артилерійських підрозділів) несе відповідальність за постійну бойову готовність взводу і успішне виконання ним задач з розвідки противника і обслуговування стрільби артилерії. Він повинен завжди знати обстановку, стан і можливості свого підрозділу, де знаходиться особовий склад і яку задачу він виконує.

Командир взводу керує підрозділом шляхом віддання усних розпоряджень, а також командами і сигналами.

Командир взводу розвідки отримує бойову задачу, як правило, на місцевості від командира частини (підрозділу) або начальника розвідки.

В окремих випадках задача може ставитися по карті з послідуючим уточненням її на місцевості.

Командир взводу розвідки під час підготовки до бойових дій і керуванні взводом в бою повинен:

- з'ясувати отриману задачу і оцінити обстановку;

- вибрати місця для спостережних пунктів і розгорнути їх;

- керувати топогеодезичної прив'язкою спостережних пунктів та їх інженерним обладнанням;

- встановити і безперервно підгримувати стійкий зв'язок між спостережними пунктами і старшим командиром;

- вказати особовому складу умовне найменування місцевості і місцевих предметів, орієнтири і поставити задачу,

- особисто вести розвідку противника, ставити задачі на засічку цілей і обслуговування стрільби артилерії, обробляти результати розвідки і доповідати старшому командиру;

- вести спостереження за діями загальновійськових підрозділів і результатами вогню артилерії;

- керувати взводом при переміщенні спостережних пунктів;

- вести необхідну документацію;

- обмінюватися розвідувальними даними з іншими підрозділами розвідки.

В розпорядженні по організації розвідки командир взводу вказує:

- орієнтири і умовне найменування місцевості та місцевих предметів;

- наявні дані про противника;

- місця спостережних пунктів (позицію командирської машини) порядок їх зайняття;

- задачі, розвідки (що, де і коли розвідати), смугу (сектор, напрямок) розвідки і райони особливої уваги;

- нумерацію цілей і порядок доповіді розвідувальних даних;

- порядок топогеодезичної прив'язки, способи орієнтування приладів і визначення координат спостережного пункту;

- послідовність інженерного обладнання та маскування;

- основний напрямок стрільби та розподіл особового складу та приладів на спостережних пунктах;

- порядок організації зв'язку, сигнали управління і дії по них;

- час початку розвідки;

- порядок переміщення спостережних пунктів в ході бою та можливі рубежі їх розгортання;

- своє місце і заступника;

Крім того, командир взводу віддає вказівку по захисту від зброї масового ураження і безпосередній охороні спостережних пунктів.

Командир відділення розвідки (командир обслуги КШМ) несе відповідальність за постійну бойову готовність свого відділення (обслуги); технічний стан приладів; за успішне виконання отриманої задачі по розвідці і обслуговуванню стрільби артилерії.

Він повинен: керувати заняттям спостережного пункту особовим складом відділення (розрахунком командирської машини), проводити топогеодезичну прив'язку спостережного пункту; особисто вести розвідку противника і керувати роботою особового складу що до ведення розвідки, засічки цілей (орієнтирів, реперів) і обробки даних засічки; складати схему орієнтирів, схему полів невидимості (при необхідності) і вести журнал розвідки і обслуговування стрільби; перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; керувати підготовкою спостережного пункту та приладів до роботи вночі; організовувати роботи по інженерному обладнанню та маскуванню спостережного пункту, доповідати про розвідані цілі командиру взводу; організовувати безпосередню охорону спостережного пункту і слідкувати за виконанням заходів маскування.

Командир відділення розвідки (командир обслуги) при постановці задачі особовому складу вказує: орієнтири і умовну назву місцевості та місцевих предметів; дані про противника і задачу загальновійськового підрозділу; задачі і смугу (сектор, об'єкт, напрямок) розвідки; основний напрямок стрільби; місця встановлення приладів спостереження і способів їх орієнтування; порядок інженерного обладнання, сигнали і порядок дії за ними; спостерігача за сигналами і замісника

Старший розвідник (розвідник-далекомірник) повинен: розставити прилади і підготувати їх до роботи; допомагати командиру відділення в топогеодезичній прив'язці спостережного пункту; з'ясувати орієнтири і умовне найменування місцевості та місцевих предметів, знати їх положення на місцевості; працювати на приладах спостереження; вести розвідку противника, знаходити цілі; проводити їх засічку і вести записи; негайно доповідати командиру відділення про кожну розвідану ціль; періодично перевіряти правильність орієнтування приладів спостереження; виконувати роботи по інженерному обладнанню і маскуванню спостережного пункту; відпрацьовувати дані засічки цілей (орієнтирів, реперів) на обчислювальних приладах, знати сигнали оповіщення і порядок дії за ними, приймати та передавати команди і цілевказівки.

Розвідка зі спостережних пунктів ведеться активно, безперервно та потай в тісній взаємодії з розвідкою інших родів військ і повинна забезпечувати своєчасне отримання найбільш повних і точних розвідувальних даних про противника.

Активність розвідки полягає в наполегливому прагненні добути необхідні розвідувальні відомості про противника і досягається вмілим і своєчасним застосуванням приладів спостереження, нових прийомів та способів ведення розвідки; проявою ініціативи та наполегливості основаних на правильному розумінні задач і обстановки, знань організації військ противника, його техніки і тактики ведення бою; своєчасним уточненням і постановкою додаткових задач особовому складу.

Безперервність розвідки міститься в веденні її в усіх видах бойових дій, вдень і вночі, в будь-яких умовах місцевості і погоди та досягається ретельною організацією роботи особового складу на спостережних пунктах, своєчасною постановкою задач і систематичним контролем за веденням розвідки: передачею розвідувальних даних при зміні підрозділів; своєчасною зміною спостережних пунктів в ході бою.

Прихованість розвідки полягає в виконанні вимог, що включають можливість виявлення противником спостережних пунктів і досягається ретельним маскуванням висування, розгортання та інженерного обладнання спостережних пунктів; дотримуванням дисципліни в роботі, а також світлового і радіолокаційного маскування при веденні розвідки вночі.

Своєчасність розвідки полягає в добуванні і поданні розвідувальних даних в терміни, вказані старшим начальником та досягається ретельною організацією розвідки зі спостережних пунктів; застосуванні найбільш ефективних засобів і способів розвідки; високою професійною підготовкою особового складу розвідувальних підрозділів; а також скороченням часу на обробку і доповідь результатів розвідки.

 

Цілевказівка

Швидкість і правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказівки.

Цілевказівки повинні бути короткими і зрозумілими. Спосіб цілевказівки повинен забезпечуватись приймаючому цілевказівку можливість швидко знайти ціль. Для цього необхідно:

- вивчити місцевість у смузі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовні назви окремих ділянок місцевості і орієнтири;

- вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями;

- знати місця розміщення (координати) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказівка;

- підготувати завчасно для цілевказівок прилади, графіки та таблиці;

- знати способи цілевказівок та правильно їх застосовувати у відповідності з обстановкою.

Всі розрахунки для цілевказівок проводить той, хто дає цілевказівку. Приймаючому цілевказівки він вказує:

- кому адресовано цілевказівку;

- положення цілі на місцевості;

- найменування цілі та її ознаки;

- характерні ознаки місцевості та місцевих предметів в районі цілі;

- задачу: "спостерігати", "засікти", "доповісти відлік" і т.п.

При цілевказівці для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: "Наводити в середину", "Наводити в правий край" і т.д.

Приймаючий цілевказівку повинен вжити заходи для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходженні цілі, він знаходить її по характерних ознаках і доповідає:

- "Ціль бачу", якщо він знайшов ціль на місцевості;

- "Ціль не видно", якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно;

- "Ціль не зрозумів", якщо він не зрозумів місця розташування цілі.

В цьому випадку той, хто дає, повинен уточнити цілевказівку або повторити її іншим способом, який забезпечив би з'ясування і знаходження цілі приймаючим цілевказівку.

Передаючий цілевказівку повинен впевнитися в тому, що приймаючий цілевказівку вірно зрозумів місце розташування і характер цілі.

Цілевказівки здійснюють наступними способами:

- наведенням приладу в ціль;

- по відліку приладу;

- по зміненому відліку;

- від орієнтиру (місцевого предмету);

- в полярних координатах;

- в прямокутних координатах.

Крім цих способів цілевказівку може бути проведено вибухами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами).

Цілевказівка наведенням приладу в ціль є найнадійнішим способом, коли той хто дає і той, хто приймає цілевказівку, знаходяться на одному спостережному пункті. При цьому способі передаючий цілевказівку наводить прилад у ціль і вказує приймаючому її характеристики. Наприклад: «У верхньому правому куті перехрестя з'єднання ходів сполучення. Спостерігати».

Цілевказівка по відліку приладу застосовується, коли той, хто дає і той хто приймає цілевказівку, знаходяться на одному спостережному пункті і використовують для спостереження однаково орієнтовані прилади (далекомір, теодоліт, бусоль).

Передаючий цілевказівку наводить перехрестя (марку) свого приладу в ціль, знімає та передає відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та вказує характерні ознаки цілі.

Наприклад: «Дирекційний 34-80, кут місця плюс 5, танк в окопі, видно ствол, доповісти далину».

Приймаючий цілевказівку встановлює на своєму приладі указаний відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та знаходить ціль на місцевості по її характерних властивостях.

Цілевказівка по зміненому відліку є основним способом цілевказівки з одного пункту спряженого спостереження на інший.

При цьому способі передаючий цілевказівку повинен:

- навести перехрестя приладу в ціль, зняти відлік по цілі і кут місця цілі;

- визначити далину до цілі;

- визначити приблизне значення куту засічки по графіку (рис.32) або розрахувати кут засічки за формулою:

С = Б/(0,001×Д),

де Б - величина бази (відстань між пунктами), м;

Д - відстань до цілі, м;

- змінити відлік по цілі на величину куту засічки С, виходячи з такого правила: при роботі з приладами, що мають оцифровку шкал по ходу годинної стрілки (розвідувальні теодоліти, шкали дирекційних кутів далекомірів та бусолі) при цілевказівці з лівого спостережного пункту на правий відлік зменшується, а з правого на лівий - збільшується; при роботі з приладами по кутомірним шкалам (оцифрування проти ходу годинної стрілки) при цілевказівці з лівого на правий спостережний пункт відлік збільшується, а з правого на лівий зменшується;

- передати приймаючому цілевказівку.

 

 

Рисунок 32 - Графік для визначення наближеного значення величини куту засічки С

Приклад. Цілевказівка передається на боковий спостережний пункт, розміщений праворуч від командно-спостережного пункту. З командно-спостережного пункту визначили відлік по цілі А = 15-64, кут місця = +0-09, відстань Д = 2500 м. Відстань між пунктами Б = 320 м.

Рішення: Розраховують кут засічки С

С = 320/2,5 = 1-28

Визначають відлік В для бокового СП

В = А - С = 15-64 - 1-28=14-36

Передають цілевказівку на боковий спостережний пункт: «Правому 14-36, кут місця плюс 9, кулемет веде вогонь, засікти».

Приклад. Цілевказівка передається з правого спостережного пункту на лівий (умови прикладу 1)

З правого пункту визначили по цілі відлік В = 17-74, кут місця цілі
= -0-03, відстань до цілі 1900 м.

Рішення: Визначають кут засічки за графіком (рис.31) С = 1-60

Розраховують відлік А по цілі для командно-спостережного пункту

А = В + С = 14-74 + 1-60 = 16-34

Цілевказівка на командно-спостережний пункт:

«Лівому 16-34, кут місця мінус 3, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати».

Приймаючий цілевказівку повинен:

- встановити на приладі прийнятий відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі;

- спостерігаючи в прилад, знайти ціль по демаскуючим ознакам.

Цілевказівку від орієнтира (місцевого предмету) застосовують без перерахунку для приймаючого у наступних випадках:

- коли передаючий та приймаючий цілевказівку знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше чим на 100 м;

- коли ціль знаходиться поблизу орієнтиру.

В цих випадках передаючий цілевказівку визначає та передає приймаючому:

- горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром;

- різницю відстаней до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром в поділках кутоміра.

Приклад. «Орієнтир третій, праворуч ЗО, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти».

Приклад. « Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти відстань».

Приймаючий цілевказівку наводить прилад в указаний орієнтир, вимірює переданий кут і знаходить ціль за характерними ознаками, враховуючи віддалення її від орієнтиру або кутову величину перевищення.

Якщо відстань спостереження передаючого й приймаючого цілевказівку значно відрізняються одна від одної, величину куту з пункту, передаючого між напрямком на ціль і на орієнтир помножують на коефіцієнт віддалення (Кв). Коефіцієнт віддалення розраховують за формулою:

Кв = Дд / Дп,

де: Дд - відстань до орієнтиру від передаючого цілевказівку;

Дп - відстань до орієнтиру від приймаючого цілевказівку.

Величина коефіцієнтів віддалення по кожному орієнтиру може бути розрахована завчасно з округленням до 0,1.

Різницю відстаней до цілі і орієнтиру передають без змін.

Якщо поблизу цілі нема орієнтиру, але є місцевий предмет, який добре спостерігається з пунктів передаючого і приймаючого цілевказівку, то цілевказівка може бути передана переходом від орієнтиру до місцевого предмету, а потім від цього до цілі.

Приклад. «Орієнтир четвертий, праворуч 70, ближче 200, курган, від нього праворуч 25, вище. 3 ПТРК в окопі, засікти».

Цілевказівка в полярних координатах може даватися відносно спостережного пункту, передаючого цілевказівку або відносно спостережного пункту, приймаючого цілевказівку.

Цілевказівку відносно спостережного пункту передаючого цілевказівку, виконують в такій послідовності:

Передаючий цілевказівку:

- визначає: дирекційний кут (відлік) приладу по цілі і відстань до цілі в метрах;

- передає цілевказівку, вказуючи найменування свого спостережного пункту, місце розташування цілі у полярних координатах, найменування цілі та її характерні ознаки.

При передачі цілевказівки слова «дирекційний кут» та «далина» можуть не вказуватися.

Приклад. «Груповий,42-60, 3450, скупчення піхоти у чагарнику на полі «Яскравому», спостерігати».

Приймаючий цілевказівку:

- наносить ціль на карту (ПУВ) відносно пункту, передаючого цілевказівку;

- визначають зі свого спостережного пункту дирекційний кут (відлік) по цілі і далину до неї в метрах.

Встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) по цілі і на відповідній відстані знаходять ціль за її ознаками.

Цілевказівку у полярних координатах відносно пункту приймаючого цілевказівку виконують в такій послідовності.

Передаючий цілевказівку:

- визначає положення цілі на місцевості і наносить її на карту (ПУВ);

- визначає по карті (ПУВ) для спостережного пункту, приймаючого цілевказівку, дирекційний кут (відлік) та відстань до цілі в метрах;

- передає цілевказівку, визнаючи при цьому найменування цілі, її місцеположення в полярних координатах відносно пункту, приймаючого цілевказівку, і характерні ознаки цілі,

Приклад. «29-40, 4800, БТР на узліссі лісу «Темний» спостерігати».

Приймаючий цілевказівку встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) і на вказаній відстані знаходить ціль по її ознаках.

Для цілевказівки в прямокутних координатах, даючий цілевказівку визначає по карті (ПУВ) прямокутні координати цілі та передає приймаючому цілевказівку,

Приклад. «Ікс 49620, ігрек 16840, скупчення автомобілів у гаю, спостерігати».

Приймаючий цілевказівку:

- по отриманих координатах наносить ціль на карту (ПУВ) і визначає дирекційний кут (відлік) і далину до цілі зі свого пункту;

- встановлює на приладі отриманий дирекційний кут (відлік) і на виміряній відстані, знаходить ціль по її ознаках.