Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків

Дирекційні кути орієнтирних напрямків в ході топогеодезичної прив'язки визначають способами, перерахованими вище.

При застосуванні геодезичного способу дирекційний кут орієнтирного напрямку отримують:

- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної мережі;

- вирішенням зворотної геодезичної задачі по координатах пунктів геодезичної мережі;

- одночасно з визначенням координат прив'язки точок при засічках або прокладок ходу.

При застосуванні гіроскопічного способу орієнтування визначають за допомогою гірокомпаса істинний азимут А орієнтирного напрямку. Від азимута орієнтирного напрямку до дирекційного кута цього ж напрямку переходять за формулою:

. (11)

Залежно від типу застосованого гірокомпаса, а також умов роботи спостерігають і оброблять відмітки по двох або чотирьох точках реверсії.

Під час визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса, постійно встановленого на об'єкті (командирській машині, ПРП), спочатку визначають дирекційний кут повздовжньої осі машини, а потім кут між повздовжньою віссю об'єкту і напрямком на орієнтир , що розраховується за ходом годинної стрілки.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять по формулі:

. (12)

 

Дирекційні кути орієнтирних напрямків і астрономічних спостережень визначають:

- по годинному куту світила;

- за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 бусолі ПАБ-2А по спостереженню зірок і Малої Ведмедиці.

Під час визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку астрономічним способом по годинному куту світила (рис.18) вимірюють на місцевості за допомогою бусолі з азимутальною насадкою АНБ-1 кут між напрямками на орієнтирну точку і світила, який відраховують по ходу годинникової стрілки від напрямку на орієнтир до напрямку на світила. Дирекційний кут на орієнтир розраховують за формулою:

, (13)

де - дирекційний кут світила на момент вимірювання куту.

Дирекційний кут світила розраховують за збірником астрономічних таблиць, таблиць обчислення азимута або вибирають з таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила для даного району.

Визначення дирекційного куту орієнтирного напрямку за допомогою використання таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила виконують у наступному порядку:

- готують бусоль до роботи, встановлюють азимутальну насадку і горизонтують її;

- встановлюють по бусольних віхах нульові відліки і наводять прилад установчим черв'яком на орієнтир;

- наводять прилад на світило (відліковим. черв'яком) і супроводжують світило;

- за командою " Стоп " припиняють супровід, фіксують момент часу по годиннику і знімають відлік ;

- проводять ще двічі вимірювання з інтервалом в одну хвилину кожний і перевіряють виконання умови:

; (14)

- наводять прилад на орієнтир і перевіряють відлік по орієнтиру відлік повинен бути 0-00±0-01;

- по середньому часу спостереження вибирають із таблиць дирекційний кут світила і обчислюють дирекційний кут на орієнтир за формулою, що наведена вище.

 

 

Рисунок 18 - Сутність визначення дирекційного куту за годинним кутом світила

 

Орієнтир вибирають на віддані не ближче 200 метрів. При віддалені орієнтира ближче 200 м в розрахований дирекційний кут вводять поправку:

- 0-00;7 - при віддалені 150 м; - 0-01 - 100 м; - 0-02 - 50 м;- 0-04 - 25 м.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 проводиться за спостереженням двох зірок сузір'я Мала Ведмедиця (Полярна зірка) і .

Роботу виконують в такій послідовності:

- встановлюють бусоль, одягають на патрубок монокуляра азимутальну насадку і закріплюють її;

- прикріпляють до візира патрон з лампою для освітлення сітки і включають освітлення;

- обертанням відлікового черв'яка бусолі встановлюють по бусольних шкалах кульові відліки;

- обертаючи барабан механізму вертикальної наводки монокуляра бусолі, виводять на середину рівня візира насадки;

- відшукують на небі Полярну зірку і обертаючи маховик встановлюючого черв'яка бусолі повертаючи візир навколо горизонтальної осі насадки, вводять Полярну зірку в поле зору візира;

- відкривають кришку головки візира і обертаючи маховик повороту головки візира вводять в поле зору зірку сузір'я Малої Ведмедиці;

- діючи встановлюючим черв'яком бусолі, мікрометричним гвинтом механізму вертикальної наводки візира, вводять зображення зірки в малий бісектор, проти штриха відповідного року, а зображення зірки - в великий бісекторі (рис.19) при цьому оптична вісь візира (перехрестя сітки) буде співпадати з напрямком дійсного меридіана;

- перевіряють установки на бусольному кільці і барабані, якщо вони збились в процесі роботи (не рівні 0-00), то знімають і записують відлік ;

- обертанням маховичка відлікового черв'яка бусолі і відпустивши захисний гвинт механізму вертикальної наводки візира, суміщають перехрестя сітки візира із зображенням орієнтира, азимут на який потрібно визначити;

- знімають відлік по бусольному кільцю та барабану , якщо відлік на барабанному кільці і барабані при наведенні на зірки рівний 0-00, то відлік по орієнтиру буде істинним азимутом на дану точку, якщо не рівний нулю, то розраховують азимут орієнтира за формулою:

. (15)

Для отримання більш точного значення істинного азимута його визначають 3-4 рази. За кінцеве значенім приймають середнє арифметичне із отриманих значень.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою:

. (16)

При віддаленні орієнтира ближче 200 м в обчислений азимут вводять поправку згідно з вимогами щодо визначення дирекційного куту орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу з використанням даних посту передачі орієнтування.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі виконують в наступному порядку:

- встановлюють бусоль і визначають магнітний азимут на орієнтир з трьох незалежних вимірювань (максимальна різниця в магнітних азимутах орієнтирного напрямку не повинна перевищувати 0-04; якщо одне із значень азимута перевищує 0-04, то його виключають і проводять ще раз визначення магнітного азимута);

- переходять від виміряного магнітного азимута до дирекційного кута на орієнтир за формулою:

. (17)

Поправку бусолі визначають на місцевості як різницю магнітного азимута і дирекційного кута одного і того ж орієнтирного напрямку.

Магнітний азимут при визначенні поправки бусолі вимірюють не менше п'яти разів дирекційний кут на орієнтир визначають геодезичним, гіроскопічним або астрономічним способом.

Поправка бусолі в неаномальних районах береться незмінною в радіусі 10 км від точки, на якій вона визначена. При переміщенні на відстань більше
10 км поправку бусолі потрібно визначити знову.

 

 

Рисунок 19 - Поле зору азимутальної насадки АНБ-1

Для визначення дирекційного куту орієнтирного напрямку по контурних точках карти потрібно:

- вибрати по карті (аерознімку) і на місцевості дві контурні точки, між якими є пряма видимість і на одній із яких можна встановити прилад, відстань між орієнтирами повинна бути не менше 10 км по карті (аерознімку);

- визначають по карті за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу прямокутні координати контурних точок;

- вирішенням зворотних геодезичних задач розраховують директивний кут з контурної точки, над якою встановлюється прилад, на точку, по якій визначають дирекційний кут;

- встановлюють прилад над точкою і орієнтують його по розрахованому дирекційному куту.

Якщо визначені прямокутні координати спостережного пункту, то за початкову точку, над якою буде встановлюватись прилад, можна приймати місцеположення спостережного пункту.

Дирекційний кут орієнтирного напрямку кутовим ходом визначають в тому ж порядку, як і при прокладці ходу. При цьому сторони кутового ходу вибирають по можливості більшими і їх довжину не вимірюють.

За вихідні напрямки використовують напрямки, дирекційні кути яких відомі або отримані гіроскопічним або астрономічним способами.

При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу використовують данні поста передачі орієнтування, який повинен знаходитись на відстані не більше 10 км від спостережного пункту.

На спостережному пункті повинні бути відомі координати поста передачі орієнтування, світило і точка наводки, графік роботи поста, позивні і частота радіостанції поста передачі орієнтування.

При відмічанні по Сонцю прилади наводять в правий край диска, при відмічанні по Місяцю -в невищерблений край, а в повний Місяць - у правий край диска Місяця.

Для визначення дирекційного куту орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу на спостережному пункті потрібно:

- підготувати бусоль і азимутальну насадку до роботи;

- встановити нульові відліки по бусольних шкалах і навести прилад в орієнтир;

- увімкнути радіостанцію на установленій частоті і приймати команди поста передачі орієнтування (запрошувати передаючу радіостанцію забороняється);

- навести прилад відліковим черв'яком на світило і супроводжувати його;

- по команді "СТОП" з посту передачі орієнтування припинити супроводження, зняти і дописати відлік ;

- записати дирекційний кут , переданий по радіостанції на момент відмічання;

- обчислити дирекційний кут на орієнтир: з метою контролю відмічання по світилу і обчислення дирекційного куга повторюють 1-2 рази. Допустима різниця між значеннями дирекційного кута на орієнтир не повинна перевищувати 0-02 при роботі з бусоллю.

При передачі орієнтування за допомогою гірокурсопокажчика апаратури топоприв'язки командирської машини (РРП) потрібно:

- на визначеній точці підготувати апаратуру топоприв'язки до роботи;

- по прибуттю командирської машини (РРП) на спостережний пункт зняти із шкали КУРС курсопрокладчика (координатора) дирекційний кут повздовжньої осі машини ( );

- підготувати до роботи далекомір (візир) і координатор (азимутальний покажчик), встановивши по шкалах азимута 0-00;

- обертаючи башту наводимо вертикальний штрих сітки далекоміра (візира) на орієнтир і читаємо зі шкал азимута дирекційний кут орієнтирного напрямку.