Алгоритм визначення груп крови за системою аво

Алгоритм визначення груп крови за системою АВО

«Інструкція з визначення груп крові за системою АВО» (наказ МОЗ України від 05.07.1999 р. № 164) «Інструкції про застосування набору діагностичних моноклональних реагентів анти-А, анти-В та анти-АВ для визначення груп крові людини за системою АВО» від 16.02.2006р

Визначення групи крові за системою АВО проводять моноклональними реагентами (мишачі моноклональні Ig M) анти-А, анти-В та анти-АВ за звичайними методами виявлення антигенів еритроцитів та аглютинінів у сироватці (плазмі) крові за допомогою стандартних еритроцитів.

І. Визначення групи крові за допомогою моноклональних реагентів (цоліклонів) анти-А та анти-В

Матеріали:

· моноклональні реагенти (цоліклони) анти-А (рожевого кольору), анти-В (синього кольору) по 5мл у флаконах.

· маркировані піпетки («анти-А», «анти-В» і т.д.)

· біла порцелянова пластинка

· кров хворого (взята з антикоагулянтом)

Умови проведення досліджень:

· Визначення групи крові проводиться у приміщенні з достатнім освітленням при температурі від 15 °С до 25 °С.

· Необхідно працювати в рукавичках.

· Необхідно перевірити термін придатності реагентів.

· Не слід користуватися моноклональними реагентами, якщо вони мають нерозчинний осад або помутніння.

· Для кожного реагенту використовують окрему промаркировану піпетку.

· Моноклональні реагенти не слід зберігати відкритими.

Техніка визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів А і В:

1 Нанести на планшет або на білу порцелянову пластинку під відповідними написами «Анти – А» та «Анти – В» по одній краплі (100 мкл) цоліклону анти-А та анти-В.

2. Поруч із краплями антитіл нанести по одній краплі (50 мкл) досліджуваної крові (співвідношення кров: реагент – 1:10)

- у разі визначення групи крові, взятої з пальця або взятої без консерванту, необхідно забезпечити достатньо велику кількість еритроцитів, тобто брати перші краплі з пальця (без сильного видавлювання) або вільні еритроцити з осаду крові, яка згорнулась (без надмірної кількості сироватки).

3. Реагенти та кров ретельно змішати чистою, сухою, скляною паличкою на пластині.

4. Спостерігати за ходом реакції при легкому похитуванні пластини або планшету протягом 5 хвилин (через можливість більш пізньої появи аглютинації з еритроцитами, які містять слабкі різновиди антигенів А або В).

Оцінка результатів:

Позитивний результат - виражається в аглютинації (склеюванні) еритроцитів.

Аглютинацію можна спостерігати неозброєним оком у вигляді дрібних червоних агрегатів, які швидко зливаються, утворюють великі пластівці або один великий аглютинат.

Негативній результат - крапля залишається рівномірно забарв­леною у червоний колір, аглютинати в ній не спостерігаються.

· Кров належить до групи 0 (І), якщо відсутня (-) аглютинація з

цоліклонами анти-А та анти-В.

· Кров належить до групи А (II), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А.

· Кров належить до групи В (III), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-В.

· Кров належить до групи АВ (IV), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А, з анти-В та анти-АВ.

 

Табл. 1 Трактування результатів реакції

Група досліджуваної крові	Реакція еритроцитів, які досліджуються, з моноклональними реагентами (цоліклонами)
Анти - А	Анти – В	Контроль Анти - АВ
0(І)	—	—	—
А (II)	+	—	+
В (III)	—	+	+
АВ (IV)	+	+	+

 

Катетеризація сечового міхура.

Показання:

- глибоке порушення свідомості та необхідність погодинного вимірювання діурезу;

- гостра затримка сечі.

Протипоказання.

Стриктура сечового каналу, обтурація каменем та пухлиною, травма, інструментальне пошкодження задньої стінки уретри, уретрорагія, гострий уретрит, простатит, епідидиміт, орхіт.

Необхідні інструменти:

- сечовий катетер (м’який або металевий);

- стерильні рукавички;

- стерильний гліцерин або вазелінове масло.

Техніка.

Для катетеризації використовують як м’які, так і металеві катетери. Перед використанням катетер змащують стерильним гліцерином або вазеліновим маслом. Катетеризацію сечового міхура необхідно виконувати в стерильних гумових рукавичках.
Перед катетеризацією сечового міхура у жінок проводять туалет зовнішніх статевих органів. Пінцетом фіксується м'який катетер на відстані 4-5 см від міхурового кінця і поволі без зусиль вводить в сечовий канал. Зовнішній кінець м'якого катетера затискають між безіменним пальцем і мізинцем правої руки. Витікання сечі через катетер вказує на те, що він знаходиться в сечовому міхурі.
При катетеризації сечового міхура у чоловіків хворий лежить на спині.. Виконуючий маніпуляцію стає праворуч, лівою рукою бере статевий член, правою зсуває донизу крайню плоть, обробляє головку серветкою (шариком), змоченою розчином фурациліну. Статевий член під головкою необхідно обгорнути марлевою серветкою, щоб зручніше було його утримувати. Гумовий катетер вводять так, як і при катетеризації сечового міхура у жінок. При проведенні катетера в сечовий канал статевий член дещо натягається доверху (на катетер). Це сприяє більш глибокому проходженню катетера по сечовому каналу. При відчутті перешкоди на шляху проходження катетера його потрібне злегка витягнути і спробувати провести повторно. Довжина сечового каналу у чоловіків в середньому рівна 20 см. Як тільки катетер влучає в сечовий міхур, з нього починає виділятися сеча.

Якщо м’який катетер ввести не вдається, застосовують чоловічий металевий катетер. При цьому трьома пальцями лівої руки беруть статевий член у ділянці голівки, злегка натягують і піднімають його паралельно пупартовій зв’язці. Правою рукою вводять в уретру катетер, повернутий клювом вниз. Водночас обережно натягують на катетер статевий член. Катетер, просуваючись вниз і проникаючи в передміхурову частину уретри, зазвичай зустрічає незначну перешкоду. Після цього статевий член разом з катетером перекладають на серединну лінію живота і поступово опускають донизу в сторону калитки. При цьому відчувається деякий опір внутрішнього сфінктера сечового міхура. Як тільки катетер влучає в сечовий міхур, з нього починає виділятися сеча..

Для витягання катетера з сечового міхура статевий член піднімають доверху до серединної лінії живота, злегка нахиляють в сторону пупка і після цього починають витягати катетер. Як тільки він виходить за лобкове зчленування, статевий член повертають ліворуч і витягають катетер.

МЕТОДИКА РЕЄСТРАЦІЇ ЕКГ.

 

Електрокардіограма (ЕКГ) – це запис коливань різниці потенціалів, що виникають на поверхні збудливої тканини або повідного середовища, що оточує серце при розповсюдженні хвилі збудження по серцю. Для отримання якісного запису ЕКГ потрібно ретельно дотримуватись деяких загальних правил її реєстрації.

ЕКГ реєструють в спеціальному приміщені, яке не повинно знаходитись близько від джерел електричних вад: електромоніторів, фізіотерапевтичних та рентгенівських кабінетів, розподільних електрощитів, тощо. Кушетка повинна знаходитись на відстані не менше 1,5 – 2м від проводів електромережі. Доцільним є екранувати кушетку, підклавши під пацієнта ковдру з вшитою металевою сіткою, яка повинна бути заземлена.

Дослідження проводиться після 15 - 20 хвилинного відпочинку і не раніше, ніж через 30 хвилин після прийому їжі. Хворий повинен бути до поясу роздягнений, гомілки також повинні бути відокремлені від одягу. Запис ЕКГ звичайно проводиться в лежачому положенні на спині, що дозволяє досягти максимального розслаблення м’язів хворого.

На внутрішню поверхню гомілок та передпліч в їх нижній третині за допомогою гумових стрічок накладають 4 пластинчастих електроди, а на груди установлюють 1 чи декілька (при багатоканальному записі) грудних електродів, використовуючи гумову грушу-присоску. Для поліпшення якості ЕКГ та зменшення кількості наводних струмів слід забезпечити гарний контакт електродів із шкірою. Для цього необхідно: знежирити шкіру спиртом в місцях накладання електродів; при значному оволосінні шкіри змочити місця накладання електродів мильним розчином; вкрити електроди шаром спеціального тонкопровідного гелю, який дозволяє максимально знизити між електродний опір. До кожного електроду на кінцівках та на грудній клітині приєднують провід, що йде від електрокардіографа та який має визначений колір: права рука – червоний, ліва рука – жовтий, ліва нога – зелений та права нога – чорний, грудний електрод – білий колір. Якщо електрокардіограф 6-ти канальний, який дозволяє одночасно реєструвати ЕКГ в 6 грудних відведеннях, до V₁ підключають провід, що має червоний колір, до V₂ – жовтий, до V₃ – зелений, до V₄ – коричневий, до V₅ – чорний і до V₆ - синій або фіолетовий. Грудні відведення, що були запропоновані Wilson в 1934 році мають наступну локалізацію:

- V₁ - активний електрод, який встановлено в четвертому міжребер’ї по правому краю грудини;

- V₂ - активний електрод, який встановлено в четвертому міжребер’ї по лівому краю грудини;

- V₃ - активний електрод, який знаходиться між другим і четвертим електродом, приблизно на рівні четвертого ребра по лівій парастернальній лінії;

- V₄ - активний електрод, який встановлено в п’ятому міжребер’ї по лівій грудинно-ключичній лінії;

- V₅ - активний електрод, який розміщено на тому ж горизонтальному рівні, що і V₄ по лівій пахвовій лінії;

- V₆ - активний електрод, який встановлено по лівій серединнопахвовій лінії на тому ж горизонтальному рівні, що і електроди відведень V₄ та V₅.

 

Перед тим, як почати запис ЕКГ, на всіх каналах електрокардіографа потрібно встановити однакове підсилення електричного сигналу. Для цього в кожному електрокардіографі є можливість подачі на гальванометр стандартної калібровочної напруги, яка дорівнює 1 mV. Звичайно підсилення кожного з каналів підбирається таким чином, щоб напруга 1 mV викликала відхилення гальванометра та реєстраційної системи, яке дорівнює 10 мм. Для цього в положенні перемикача відведень «0» регулюють посилення електрокардіографа та реєструють калібровочний мілівольт. При необхідності можна змінити підсилення: зменшити при дуже великій амплітуді зубців ЕКГ (1 mV = 5мм) або збільшити при їх малій амплітуді (1 mV = 15 або 20 мм).

Запис ЕКГ здійснюють при спокійному диханні. Спочатк4у записують ЕКГ в стандартних відведеннях (I, II, III), потім в підсилених відведеннях від кінцівок (aVR, aVL, aVF) та грудних відведеннях (V₁ – V₆). В кожному відведенні записують не менше, ніж 4 серцеві цикли PQRST. ЕКГ реєструють, як правило, при швидкості руху паперу 50 мм∙с^-1. Меншу швидкість (25 мм∙с^-1) використовують при необхідності більш довготривалого запису ЕКГ, наприклад, для діагностики порушень ритму. Зразу ж після закінчення дослідження на паперовій стрічці записують прізвище, ім’я та по-батькові пацієнта, його вік, дату та час дослідження.

Алгоритм визначення груп крови за системою АВО

«Інструкція з визначення груп крові за системою АВО» (наказ МОЗ України від 05.07.1999 р. № 164) «Інструкції про застосування набору діагностичних моноклональних реагентів анти-А, анти-В та анти-АВ для визначення груп крові людини за системою АВО» від 16.02.2006р

Визначення групи крові за системою АВО проводять моноклональними реагентами (мишачі моноклональні Ig M) анти-А, анти-В та анти-АВ за звичайними методами виявлення антигенів еритроцитів та аглютинінів у сироватці (плазмі) крові за допомогою стандартних еритроцитів.

І. Визначення групи крові за допомогою моноклональних реагентів (цоліклонів) анти-А та анти-В

Матеріали:

· моноклональні реагенти (цоліклони) анти-А (рожевого кольору), анти-В (синього кольору) по 5мл у флаконах.

· маркировані піпетки («анти-А», «анти-В» і т.д.)

· біла порцелянова пластинка

· кров хворого (взята з антикоагулянтом)

Умови проведення досліджень:

· Визначення групи крові проводиться у приміщенні з достатнім освітленням при температурі від 15 °С до 25 °С.

· Необхідно працювати в рукавичках.

· Необхідно перевірити термін придатності реагентів.

· Не слід користуватися моноклональними реагентами, якщо вони мають нерозчинний осад або помутніння.

· Для кожного реагенту використовують окрему промаркировану піпетку.

· Моноклональні реагенти не слід зберігати відкритими.

Техніка визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів А і В:

1 Нанести на планшет або на білу порцелянову пластинку під відповідними написами «Анти – А» та «Анти – В» по одній краплі (100 мкл) цоліклону анти-А та анти-В.

2. Поруч із краплями антитіл нанести по одній краплі (50 мкл) досліджуваної крові (співвідношення кров: реагент – 1:10)

- у разі визначення групи крові, взятої з пальця або взятої без консерванту, необхідно забезпечити достатньо велику кількість еритроцитів, тобто брати перші краплі з пальця (без сильного видавлювання) або вільні еритроцити з осаду крові, яка згорнулась (без надмірної кількості сироватки).

3. Реагенти та кров ретельно змішати чистою, сухою, скляною паличкою на пластині.

4. Спостерігати за ходом реакції при легкому похитуванні пластини або планшету протягом 5 хвилин (через можливість більш пізньої появи аглютинації з еритроцитами, які містять слабкі різновиди антигенів А або В).

Оцінка результатів:

Позитивний результат - виражається в аглютинації (склеюванні) еритроцитів.

Аглютинацію можна спостерігати неозброєним оком у вигляді дрібних червоних агрегатів, які швидко зливаються, утворюють великі пластівці або один великий аглютинат.

Негативній результат - крапля залишається рівномірно забарв­леною у червоний колір, аглютинати в ній не спостерігаються.

· Кров належить до групи 0 (І), якщо відсутня (-) аглютинація з

цоліклонами анти-А та анти-В.

· Кров належить до групи А (II), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А.

· Кров належить до групи В (III), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-В.

· Кров належить до групи АВ (IV), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А, з анти-В та анти-АВ.

 

Табл. 1 Трактування результатів реакції

Група досліджуваної крові	Реакція еритроцитів, які досліджуються, з моноклональними реагентами (цоліклонами)
Анти - А	Анти – В	Контроль Анти - АВ
0(І)	—	—	—
А (II)	+	—	+
В (III)	—	+	+
АВ (IV)	+	+	+