Методики визначення резус-фактора і резус-антитіл

Методика визначення резус-фактора за стандартними сироватками Беруть дві серії стандартних антирезусних сироваток, що виготовляють з крові, відмиті стандартні резус-позитивні і резус-негативні еритроцити, чашку Петрі, водяну баню, піпетки, предметне скло або скляні палички На чашку Петрі наносять послідовно три великі краплі сироватки анти-резус однієї серії і паралельно три краплі сироватки другої серії (рис 67).

Потім у перший ряд сироваток вносять по невеликій краплі досліджуваної крові (співвідношення 1*10 або 18) У другий вертикальний (середній) ряд - по такій самій краплі стандартних резус-позитивних еритроцитів (контроль активності) і в третій ряд - резус-негативні стандартні еритроцити (контроль специфічності) Окремою скляною паличкою або кутами предметного скла ретельно перемішують кожну окремо краплю, чашку закривають кришкою і ставлять на водяну баню при температурі 40-42 °С Через 10 хв отримують результат Якщо в краплях обох серій антирезусних сироваток з еритроцитами досліджуваної крові відбулася реакція аглютинації, то кров резус-позитивна, немає аглютинації - кров резус-негативна

У невідкладних ситуаціях користуються експрес-методом за допомогою сироватки анти-резус АВ (IV) групи крові, розведеної 20-30% розчином альбуміну або 30-33% розчином поліглюкіну На чашку Петрі наносять краплю стандартної сироватки АВ (IV) групи, яка містить антирезусні антитіла, і поряд краплю резус-негативної сироватки АВ (IV) групи, яка не містить антитіл До цих крапель додають у 2-3 рази менший об'єм досліджуваної крові, перемішують скляними паличками або почергово кутами предметного скла, погойдують чашкою 3-4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину хлориду натрію Результати читають через 5 хв При наявності аглютинації досліджуваних еритроцитів з сироваткою, яка містить антирезусні тіла і відсутньої реакції з контрольною резус-негативною сироваткою кров резус-позитивна При відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров - резус-негативна Згідно існюючих положень останнім часом Rh-фактор визначають переважно за допомогою моноклональних антитіл

Визначення резус-фактора за допомогою моноклональних антитіл Визначення резус-належності крові за допомогою моноклональних антитіл слід проводити в два етапи" спочатку кров хворого досліджують за допомогою реагенту моноклональних антитіл анти-Rh (D), якщо отримують негативну реакцію з цим реагентом, то додатково проводять дослідження такої крові з моноклональним стандартним реагентом анти-Rh (DC) і стандартною сироваткою Rh0''' (DCE) Моноклональні антитіла використовують у реакціях прямої аглютинації' на площині, у пробірках, у мікроплаті. Визначення антигену D, С, Е можна проводити в крові, взятій у консервант, у крові, взятій без консерванту; у крові, взятій із пальця.

Підготовка хворого до переливання: проба на індивідуальну сумісність, резус-сумісність, біологічна проба.

Перевірка документації та якості трансфузійного засобу. Перед кожним переливанням гемотрансфузійного засобу слід перевірити паспорт, термін зберігання, герметичність флакона та оцінити його вміст. Паспорт (етикетка) повинен містити всі необхідні відомості: назву засобу, дату заготовки, групову і резусу належність, реєстраційний номер, прізвище та ініціали донора, прізвище лікаря, який проводив заготовку крові, а також етикетку "стерильно". Флакон повинен бути герметичним. При огляді гемотрансфузійного засобу він не повинен мати ознак гемолізу, сторонніх включень, згустків, осаду та ін. Переливання такого гемотрансфузійного засобу дозволяється, якщо групова і резусна належність їх співпадає з такими у хворого. Методика виконання проб на сумісність.

В усіх випадках перед кожним переливанням крові або її компонентів необхідно визначити групу та резус-належність крові хворого і донора. Крім того, повинні бути проведені обов'язкові проби на сумісність. Розрізняють:

· індивідуальну пробу на сумісність за системою АБО;

· за резус-фактором (у процесі підготовки до трансфузії);

· біологічну пробу (на початку переливання).

Для виконання перших двох проб необхідно мати сироватку крові хворого Вона повинна бути свіжою, отриманою в день переливання крові або напередодні (але не більше, ніж за один день до трансфузії) за умови її зберігання при температурі +4 - +6 °С.

Для отримання сироватки беруть 4-5 мл крові у пробірку без стабілізатора, на якій тут же надписують прізвище та ініціали хворого, групу його крові й дату Після цього таку кров ставлять у штатив і поміщають у холодильник для відстоювання. Якщо потрібно пришвидшити відділення сироватки, пробірку з кров'ю центрифугують 5-7 хв при 2000-3000 об/хв Після зсідання і ретракції згустка від нього відділяється сироватка, яку і використовують для проб на сумісність.

Кров донора для проведення проб беруть із флакона після того, як його підготували до переливання.

Пробу на індивідуальну сумісність проводять у добре освітленій кімнаті при температурі приміщення в межах +15-25 °С. На білу поверхню (порцелянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю сироватки хворого і збоку від неї у 5-Ю разів меншу краплю крові донора, після чого перемішують сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла, відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв і одночасно слідкують за результатом реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою груп крові АБО Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові (рис. 67). При несумісності за групами крові реакція аглютинації відбувається протягом першої хвилини. Слід пам'ятати, що при низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабко вираженій активності аглютиногену А у донора (підгрупа А2) вона може наступати значно пізніше. Тому спостерігати треба не менше 5 хв.

В сумнівних випадках проводять теплову пробу на індивідуальну сумісність.

Теплова проба на індивідуальну сумісність. На чашку Петрі наносять 2-3 краплі сироватки хворого і краплину крові донора у співвідношенні 10'1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо великою і масивною) Для кращої оцінки проби краплю рекомендують помістити на предметне скло Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтрувального білого паперу Чашку опускають плавати на водяну баню при температурі 44-48 °С на 10 хв (для водяної бані використовують апарат "Резус-1", при його відсутності - каструлю об'ємом не менше 2 л) Для зменшення випаровування сироватки (підсихання краплі) чашку Петрі екомендують накрити паперовим кружечком Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат (рис 68)

Пробу необхідно оцінювати в першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу) Коли ці умови не виконуються, при вистиганні краплі може відбутися неспецифічна аглютинація Іноді при підсиханні краплі і випаданні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обережно зняти, зачепивши за її край голкою для ін'єкції. Наявність аглютинації (проба позитивна) свідчить про індивідуальну несумісність крові донора та реципієнта і переливати таку кров категорично забороняється

Проби на сумісність за резус-фактором Для визначення резус-сумісності останнім часом використовують пробу з 33% розчином поліглюкіну. Цю пробу проводять у пробірці без підігріву На дно пробірки вносять 2 краплі сироватки хворого, 1 краплю донорської крові і 1 краплю 33% розчину поліглюкіну. Потім вміст пробірки перемішують, повертаючи її, і надають такого положення, щоб вміст розпливався по стінках пробірки Цю процедуру продовжують протягом 5 хв Після цього в пробірку доливають 3-4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують його і розглядають на

світлі. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, без ознак аглютинації, кров донора є сумісною з кров'ю хворого за резус-фактором Rhp(D) і її можна переливати. У сумнівних випадках пробу необхідно повторити або провести нову з 10 % розчином желатину на водяній бані.

Проба на резус-сумісність з 10 % розчином желатину, ії проводять у пробірці при температурі 46-48 °С. На дно лабораторної пробірки поміщають одну краплю крові донора, після чого додають дві краплі підігрітого до розрідження 10% розчину желатину і 2-3 краплі сироватки крові хворого Вміст пробірки перемішують (шляхом струшування) і поміщають на 10 хв у водяну баню при температурі 46-48 °С. Після цього пробірку виймають із водяної бані, додають до неї 5-8 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують її вміст і після 1-2-разового перевертання пробірки переглядають на світло неозброєним оком або через лупу. Наявність аглютинації у вигляді суспензії дрібних, рідше - великих грудочок на фоні просвітленої або повністю знебарвленої рідини означає, що кров донора несумісна з кров'ю хворого і не може бути йому перелита. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, з легкою опалесценцією і в ній не спостерігається аглютинація еритроцитів, то кров донора сумісна з кров'ю хворого.

Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявності у хворого обтяженого трансфузійного, а у жінок - і акушерського анамнезу

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-позитивної крові резус-позитивному, так і резус-негативної крові резус-негативному хворому Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові, еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів

Слід пам'ятати, що проби на групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомогою цих проб з'ясовують сумісність різних аглютиногенів і аглютинінів крові, які проявляють себе при різних умовах Тільки проведення обох проб може своєчасно запобігти переливанню несумісної крові.

Біологічна проба її проводять безпосередньо після венепункції шляхом переливання струминне 3 рази через кожні 3 хв по 10-15 мл крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, плазми) Слід пам'ятати, що біологічну пробу на сумісність у дітей виконують так само, як і у дорослих, триразове, але меншими порціями- дітям до 2 років - 2 мл, до 5 років - 5 мл, до 10 років -10 мл, дітям старше 10 років - по 10-15 мл. Для попередження згортання крові в голці під час трихвилинного інтервалу трансфузію можна продовжити рідкими краплями (до 20 крапель на хвилину) Грубою помилкою вважають вливання вказаних доз крові не струминна, а крапельне При крапельному вливанні можна перелити значно більшу кількість несумісної крові без вираженої реакції, але з наступним розвитком посттрансфузійного шоку Під час біологічної проби слід ретельно спостерігати за станом хворого (скарги, зовнішній вигляд, дихання, пульс) І тільки за відсутності клінічних проявів реакції при триразовому вливанні хворому гемотрансфузійної рідини (біологічна проба негативна) дозволяють продовжити переливання решти транс-фузійної рідини - крапельне або струминне, залежно від показань. У випадку несумісності крові поведінка хворого стає неспокійною, самопочуття його погіршується з'являється лихоманка, відчуття стиснення в грудях. Хворий скаржиться на біль у попереку, животі, голові. Пульс, як правило, стає малим і частим, знижується артеріальний тиск Дихання прискорюється і стає поверхневим. Шкіра обличчя набуває ціанотично-червоного кольору, яке змінюється блідістю При виникненні будь-якої із описаних ознак переливання крові або її компонентів чи інших рідин повинно бути негайно припинене. Хворий підлягає лікарському спостереженню, при цьому з'ясовують причину реакції або ускладнення, проводять необхідне лікування.

Біологічна проба на сумісність практично попереджує можливість переливання несумісної крові за системою АВО, переливання недоброякісної крові (гемолізованої, інфікованої, перегрітої), а також виявляє індивідуальну підвищену чутливість кожного реципієнта до крові донора.

Догляд за хворими під час і після переливання гемотрансфузійних рідин.

Під час і після переливання гемотрансфузійних рідин за хворими встановлюють пильний нагляд. Зміна стану хворого, його поведінки або поява будь-яких скарг повинні розцінюватись як перші прояви ускладнення.

Після переливання гемотрансфузійних рідин хворому призначають ліжковий режим протягом 2-х год. Через дві години необхідно виміряти температуру тіла, а при її підвищенні - повторювати вимірювання щогодини протягом 4-х год.

Наступного дня після переливання хворому призначають загальний аналіз крові й сечі

У післятрансфузійний період важливим є спостереження за сечовиділенням, кількістю сечі, її кольором Поява рожевого або бурого забарвлення свідчить про розвиток гемотрансфузійного ускладнення. Тільки уважний контроль за загальним станом хворого, рівнем артеріального тиску, температурою тіла, кількістю і характером виділеної сечі дає можливість своєчасно виявити початок ускладнення.

Більшість реакцій і ускладнень виникають, як правило, впродовж першої доби При виникненні посттрансфузійного ускладнення необхідно припинити переливання, терміново повідомити лікаря, а він повідомляє адміністрацію станції переливання крові.