Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.



Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна; завдання – передавання інформації. Загальні ознаки – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, висновки; мовні ознаки – усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту – монологічна.

Підстилі: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту:

n науковий текст обов’язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;

n він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;

n широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

n текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

n його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

n Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи.

Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

n Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на

значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

n Текст має вирізнятися ком позиційністю.

n Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця;

інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

n Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

n У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких

передбачає новий рівень систематиці й узагальнення.

n Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

n Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам

просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів’я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

 

Оформлювання результатів наукової діяльності

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння фіксації і збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція.

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела. За ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може бути простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальнийплан складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов’язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями,у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Тезиє одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – і виділенням абзаців під однією рубрикою.

За змістом тези поділяють на три типи:

1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

2. Тези, що висвітлюють результати дослідження

(короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки).

3. Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис існуючих методик; опис результатів застосування, методику оцінювання ефективності; висновки).

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові6

1.Преамбула (1-2тези);

2. Основний тезовий виклад (3-6 тез)

3.Висновкова теза/тези (1-2)

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

Основний тезовий виклад передбачає розв’язання таких завдань:

n Сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження;

n Описати перебіг дослідження;

n Визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами і абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими, обґрунтованим.

Виписки — це цитати (дослівне відтворення думок автора книги), або короткий, близький дослівного, виклад змісту потрібного уривку тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хронологічні дані можна як у процесі читання, так і по його завершенні. Цитату обов'язково брати у лапки, а на кожну виписку давати посилання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках або перфокартках.

Конспект - це стислий виклад змісту статті чи книжки. Від тез конспект відрізняється тим, що поряд з основними даними тексту в ньому коротко наводяться докази цих положень і висновки. Під час конспектування не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами; думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Можна використовувати цитати, обов'язково зазначити сторінку, з якої вона виписана. Особливо важливі думки в конспекті варто підкреслювати. Бажано залишати поле для додаткових записів.

Види конспектів:

1) плановий – укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції;

2) текстуальний -- основні положення твору, докази і висновки передаються словами автора, тобто цитатами;

3) вільний – це переказ основного змісту книги (статті) своїми словами;

4) змішаний – найчастіше використовуваний вид, при якому вільний переказ змісту поєднується із цитуванням.

5) тематичний – укладається на одну тему, але за декількома джерелами;

6) опорним конспектом є система опорних сигналів, що мають структурний зв’язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів.

Правила конспектування

1. Запиши автора і назву статті чи книжки, яку конспектуєш. Виділи їх більшим шрифтом.

2. Під час конспектування статті запиши, в якому журналі, збірнику або в якій газеті її вміщено.

3. Складай конспект після того, як продумав план тексту.

4. Записуй тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже стисло) докази і приклади.

5. Намагайся, щоб записи були чіткими, змістовними і лаконічними. Для цього використовуй схеми, таблиці.

6. Для зручності користування конспектом, підкреслюй найважливіші думки, навіть окремі фрази, словосполучення, сова: до розділів і підрозділів підбирай заголовки.

7. Цитуй правильно і точно, зазначай сторінку, з якої взято цитату.

8. Роби помітку, які виявляють твоє ставлення до того, що конспектуєш. Використовуй для цього свої умовні позначки, а також подані нижче:

а) знак оклику на полях – дуже добре;

б) знак питання – здивування, незгода з автором, нерозуміння якоїсь думки.

9. Вчися конспектувати відразу начисто.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.212.130 (0.013 с.)