Особистісні якості вчителя, важливі для спілкування з учнями.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 15Следующая ⇒

▲ Перевірте себе на наявність у Вас важливих якостей для спіл­
кування: емпатія, доброзичливість, аутентичність (вміння бути самим
собою), конкретність, ініціативність, безпосередність, відкритість,
сприйняття почуттів, конфронтація.

• Поясніть їхню суть та наведіть приклади можливих ситуацій ви­явлення на уроці.

▲ Головне в роботі вчителя на уроці вміти спостерігати і бачити
всі ситуації, учнів у цих ситуаціях, їхні переживання, думки, дії, вчин­
ки тощо, щоб відчути і зрозуміти, як діяти, як вирішити ці ситуації.

Запропонуємо прості вправи „на спостережливість".

1. Подивіться на лтэдину. А тепер відверніться і скажіть, які в неї очі, волосся, руки, чи є обручка, якого кольору туфлі і т.п. Тепер по­верніться, перевірте, відверніться ще раз і т.д.

Педагогічна психологія: Практикум

2. Опишіть настрій іншої людини в цей момент - і того, кого Ви добре знаєте і того, якого знаєте гірше. Хай він потім скаже про пра­вильність Ваших висновків.

3. Розповідайте що-небудь класу, стежачи за „учнями". Після роз­повіді повідомте, чим займався кожен учень у час Вашого пояснення (або кому сподобалася Ваша розповідь, була цікавою, а кому - ні).

4. Розповідайте що-небудь класу. Спочатку охопіть увагою одного учня (розповідайте для нього), а потім для двох, потім трьох... Пере­вірте, скільки „учнів" Ви можете охопити своєю увагою.

5. Ви дивитесь на колег чи однокурсників, які читають художній твір з яскравим емоційним змістом. Спробуйте за їхнім обличчям ви­значити емоційну тональність твору. Варіант: Ви входите в кімнату після того, як колеги чи друзі слухали музичний твір.

6. Увійшовши в клас, швидко визначаєте, хто більше, хто менше налаштований на урок, хто повністю „виключений" із взаємодії. Варі­ант — ускладнена модифікація вправи 2: спробуйте швидко визначити настрій 10-15 осіб, більше - настрій класу або групи загалом.

7. Ще дві ефективних вправи, відомі як „проби Добровича". При­дивіться до обличчя незнайомої людини у черзі, у парку на лавці, а найкраще - на постійному нашому психополігоні - у транспорті. При­родно намагайтеся, щоб Вас не помітили. Уявіть це обличчя усміхне­ним, сумним, зляканим, задоволеним, сердитим тощо. Якщо не вихо­дить, тренуйтеся знову і знову.

8. Беручи участь у загальній розмові в студентській компанії, у колі друзів, в учительській, примусьте себе прислухатися до того, про що в цей момент говориться. Подумайте, чи щирий той, хто говорить, чи не намагається він „зобразити" яке-небудь переживання - несміли­вість, сум, веселість тощо, можливо, що він (вона) передбачає в роз­мові якусь приховану мету (наприклад, вчитель говорить про те, що учні „пішли тупі", а Ви розумієте, що насправді ці слова стосуються поганих результатів останньої контрольної роботи). А взагалі, важли­во пам'ятати, що вправи Ви виконуєте не для того, щоб когось „під-ловити" на слові або відчути своє домінування в чому-небудь, - Ви просто вникаєте в думки і душевний стан іншої людини.

•

Навчальний процес на уроці відбувається у спілкуванні. Якість його залежить від того, як учитель володіє діалогічним і монологіч­ним мовленням, що упродовж уроку змінюють один одного. Пере­вірте себе за тестом „Який ви співрозмовник" (за книгою А. Криу-ліної).

Завдання: відмітьте ситуації, які викликають у вас незадоволення, роздратування.

3. Психологія навчання

1. Співрозмовник не дає мені змоги висловитись. У мене є, що ска­зати, але немає можливості вставити слово.

2. Співрозмовник постійно перебиває мене під час бесіди.

3. Співрозмовник ніколи не дивиться в обличчя під час розмови, і я не впевнений, чи чує він мене.

4. Розмова з таким партнером часто викликає почуття марнування часу.

5. Співрозмовник постійно метушиться: олівець і папір цікавлять його більше, ніж мої слова.

6. Співрозмовник ніколи не всміхнеться. У мене виникає почуття незручності та тривоги.

7. Співрозмовник завжди відволікає мене запитаннями і комента­рями.

8. Що б я не сказав, співрозмовник завжди вгамовує мій запал.

9. Співрозмовник завжди намагається заперечити мені.

10. Співрозмовник перекручує значення моїх слів і вкладає в них інший смисл.

11. Коли я ставлю запитання, співрозмовник примушує мене за­хищатися.

12. Інколи співрозмовник перепитує мене. Робить вигляд, що не почув.

13. Співрозмовник, не дослухавши до кінця, перебиває мене, а ли­ше потім зупиняється, щоб погодитися.

14. Співрозмовник під час бесіди зосереджено займається чимось іншим: грається сигаретою, протирає скло окулярів тощо; я впевне­ний, що він при цьому неуважний.

15. Співрозмовник робить висновки замість мене.

16. Співрозмовник намагається вставити слово в монолог.

17. Співрозмовник дивиться на мене уважно, не кліпаючи.

18. Співрозмовник дивиться на мене, оцінюючи. Це хвилює.

19. Коли я пропоную що-небудь нове, співрозмовник говорить, що він теж так думає.

20. Співрозмовник переграє, показує, що цікавиться бесідою, дуже часто хитає головою, охає і підтакує.

21. Коли я говорю про серйозне, співрозмовник перебиває смішни­ми історіями, жартами та анекдотами.

22. Співрозмовник часто дивиться на годинник під час розмови.

23. Коли я входжу в кімнату, він відкладає свої справи і всю увагу звертає на мене.

24. Співрозмовник поводить себе так, ніби я заважаю йому робити щось важливе.

Педагогічна психологія: Практикум

25. Співрозмовник вимагає, щоб усі погоджувалися з ним. Будь-яке висловлювання завершується запитанням: „Ви теж так думаєте?" або "Ви не згідні?"

Після виконання завдання необхідно підрахувати кількість ситуа­цій, які викликають незадоволення і роздратування. Якщо вони ста­новлять 70-100% - Ви поганий співрозмовник. Вам необхідно працю­вати над собою та вчитись слухати;

40-70% - Вам притаманні деякі недоліки. Ви критично ставитесь до висловлювань. Вам ще не вистачає деяких характеристик хорошого співрозмовника: уникайте поспішних висновків, не загострюйте уваги на манері співрозмовника говорити, не прикидайтесь, не шукайте при­хований зміст сказаного, не намагайтеся завжди домінувати в розмові;

10-40% - Ви хороший співрозмовник, але інколи відмовляєте партнерові в повній увазі. Ввічливо повторюйте його висловлювання, дайте йому час розкрити його думку повністю, пристосовуйте свій темп мислення до його мовлення, і можете бути впевненими, що спіл­кування з Вами буде ще приємніше;

0-10% - Ви чудовий співрозмовник. Ви вмієте слухати, ваш стиль спілкування може бути прикладом для інших.

Педагоги зауважують: „...якщо ми хочемо бути професіоналами у спілкуванні, то не повинні погіршувати настрій і нервувати, якщо нас перебивають. Наші співрозмовники найчастіше - учні. їх, по-перше, ніхто не вчить, як потрібно говорити і слухати; по-друге, їхні реакції, як ми вже зазначали, ідуть в основному по каналу Д (дитинство, емо­ції), і це природно. По-третє, вони не знають тих „маленьких хитро­щів" саморегуляції, які знаємо ми („Прес", „Резервуар" тощо). Так що насправді хороший слухач той, хто ним залишається і при поганому співрозмовнику [ 111; 115-116].

Організаторські функції вчителя

▲ Поясніть таку максиму „Вчитель вчиться у своїх учнів, що ро­бити" (Сенека).

▲ А.І. Уманський виділив 18 типових особистісних якостей хоро­ших організаторів.

• Поясніть, як саме ці якості може реалізувати вчитель на уроках?

1) здатність „заряджати" своєю енергією інших людей;

2) здатність знаходити найкраще призначення для кожної людини;

3) психологічна вибірковість, здатність розуміти і правильно реа­гувати на психологію людей;

4) здатність бачити недоліки в діях і вчинках інших людей - кри­тичність;

3. Психологія навчання

5) психологічний такт - здатність встановити міру впливу;

6) загальний рівень розвитку як показник кмітливості, різнобіч­ності загальних розумових здібностей людини;

7) ініціатива, як творча, так і виконавча;

8) вимогливість до інших людей;

9) схильність до організаторської діяльності;

10) практичність - здатність безпосередньо, швидко і гнучко ви­користовувати свої знання і досвід для розв'язання практичних за­вдань;

11) самостійність, на відміну від навіюваності і наслідувальності;

12) спостережливість; v.

13) самовладання і витримка;

14) контактність;

15) наполегливість; ^;

16) активність;

17) працездатність;

18) організованість.

• Оцініть свої організаторські здібності. ^

▲ Кожен учитель, готуючи себе до уроку, передбачає розв'язання завдань соціалізації та індивідуалізації учнів.

Соціалізацію розуміють як введення дитини у світ дорослих, на­вчання її жити „як всі люди живуть", за загальними законами. Кін­цевий результат соціалізації — „адаптивна активність" людини, бо в соціалізації первинним є суспільство, а вторинним засобом для сус­пільства є людина.

Індивідуалізація - діяльність вчителя та учня з підтримкою і роз­витком того одиничного, особливого, своєрідного, що є в ньому від природи або чого він набув в індивідуальному досвіді. Індивідуаліза­ція передбачає: 1) індивідуально-орієнтовану допомогу учням у реа­лізації первинних базових потреб - без чого неможливо відчуття при­родної „самості" та людського почуття власної гідності: 2) створення умов для максимально вільної реалізації заданих природою здібнос­тей і можливостей, характерних саме для цього індивіда; 3) стрижне­ва риса індивідуалізації - підтримка людини в автономному духовно­му будівництві, у творчому самовтіленні („неадаптивна активність"), у розвитку здатності до життєвого самовизначення [112].

В індивідуалізації первинним є індивід, вторинним - суспільство, людина - ціль, суспільство - засіб.

Індивідуалізація - це система засобів, яка сприяє усвідомленню молодою людиною своєї відмінності від інших, своєї слабкості і

"72 Педагогічна психологія: Практикум /

своєї сили для духовного прозріння, для самостійного вибору влас­ного сенсу життя, це допомога учневі в особистісному самовизна­ченні (О.С. Газман).

• Як Ви розумієте реалізацію вчителем завдань соціалізації та ін-
дивідуації на уроках з урахуванням того, що ці два явища мають бути
в єдності? Наведіть приклади.

▲ Правильна реалізація завдань соціалізації передбачає підтримку в учня того, що вже є (але, можливо, не на достатньому рівні), тобто підтримується розвиток „самості", самостійності людини дозволить виховати у неї новий вимір особистості - свободоздатність.

Свободоздатність - здатність до автономного, надконформного іс­нування; здатність незалежно реалізовувати самостійно пізнане жит­тєве призначення, здійснюючи власний індивідуальний (особливий) вибір (О.С. Газман).

• Наведіть приклади виявлення старшокласникам свободоздат-
ності та вчительських впливів у такому вимірі.

А Н. Химич представляє напрям духовної педагогіки, специфіч­ною особливістю якої є домінування чуттєво-духовного над прагма­тичним, матеріальним. За цим напрямом, у педагогіці найважливішим є налагодження гармонії в стосунках „педагог - учень".

Н. Химич за результатами своїх спостережень виділила сім рів­нів професійної майстерності вчителя та особистісних, можна сказати стильових, характеристик учня.

Рівні професійної майстерності вчителя:

7. Має чистий цілісний світогляд, глибокі знання психології та внутрішнього світу учнів, уміє об'єднати групу своїх вихованців у єдиний духовний організм.

6. Є духовним магнітом, любить своїх вихованців і створює єди­ний духовно-інформаційний простір групи, центром якого є сам.

5. Вміє бездоганно налаштувати свій духовний потенціал на потен­ціал усієї групи чи окремих учнів.

4. Здатен встановити зворотний зв'язок із кожним вихованцем і трансформувати якісний досвід своєї душі в духовну свідомість учнів.

3. Тепло ставиться до учнів і вміє „запалити" душі дітей незалежно від матеріалу, який викладає.

2. Учитель-прагматик, який є провідником практичних життєвих знань, поєднує відомі методики роботи з власним напрацьованим до­свідом.

1. Живе і працює лише за утвердженими офіційно методиками та інструкціями, не намагається знайти внутрішній контакт з учнями. <;

3. Психологія навчання

Особистісні характеристики учнів:

1. Абсолютна дитина, самодостатня, духовно чиста. Здатна до са­морозвитку і самопізнання.

2. Учень-синтезатор, здатний оволодівати знаннями цілісно, на основі синтезу всього засвоєного, що виражено в його особистісних якостях.

3. Учень-інтуїтивіст, у якого інтуїтивне, внутрішнє сприймання від­повідає різноманітним життєвим ситуаціям.

4. Дитина-винахідник, еспериментатор, творець, яка вміє втілюва­ти накопичені знання в конкретні ідеї, робити відкриття в собі й на­вколишньому світі.

5. Вундеркінд, розумник - вихованець; що вміє трансформувати ідеї в мислеформи, будувати логічні обґрунтування за конкретними поданими матеріалами.

6. Емоційно-чуттєва дитина, здатна осягнути більше серцем і ду­шею, ніж розумом, прагне контролювати свої чуттєві вияви в житті.

7. Учень-сенсорик, який усвідомлює мету й завдання навчання ви­ключно через п'ять фізичних органів чуття, має суто практичну сві­домість.

Графічне зображення духовної взаємодії наставника та вихованця можна подати у вигляді таблиці (див. табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Ефективність духовної взаємодії учителя й учня