Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Композиція художнього твору. Зміст поняття. Суб’єктна організація літературного твору і форми композиції. Поняття «змістовності композиції».Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Композиція – складеність і співставлення всіх компонентів художнього твору, яка обумовлена і його змістом і жанром. Композиція скріплює компоненти твору та підпорядковує їх ідеям. К= структура, архітектоніка (Бахтін) Композиційні прийоми дозволяють автору акцентувати увагу на найбільш важливих аспектах, сторонах твори і тим самим впливати на читача. Саме розташування частин у складі літературного твору часто є одним з найбільш важливих способів втілення ідеї, реалізації авторського задуму. Принципи співвідношення частин у складі літературного твору можуть бути різними. Часто в основі композиції лежить прийом антитези - протиставлення певних елементів тексту. Сходным образом строится композиция стихотворения Ф.И. Тютчева «День и ночь», которая отражает антитезу, заложенную в заглавии. Первая часть стихотворения посвящена осмыслению дня – «блистательного покрова», наброшенного над бездной. Во второй части изображается ночь, которая «с мира рокового/ ткань благодатную покрова,/ сорвав, отбрасывает прочь». За протиставленням частин може проглядатися й їх зіставлення. Такий принцип лежить в основі симетричної або дзеркальною композиції. Именно таким образом строится лирическая миниатюра А. Блока «Ночь, улица, фонарь, аптека…». Вторая строфа стихотворения зеркально отражает первую, подобно тому, как вода канала отражает здания, а посмертное бытие отражает жизнь. Это создает атмосферу безысходности, в которой даже смерть не воспринимается как возможность выхода. Важливу роль у композиції літературного твору можуть грати вставні або позасюжетні елементи: притча о Лазаре в «Преступлении и наказании», роман Мастера (или библейский роман) в «Мастере и Маргарите». Істотною гранню побудови творів (особливо в літературі близьких нам епох) є співвіднесеність і зміна носіїв мови, а також ракурсів бачення ними оточуючих і самих себе. Співвіднесеність носіїв мови і їх свідомості становить суб'єктну організацію твору. Точка зору мовця на зображуване нерідко зазнає зміни навіть у рамках невеликих творів. Динаміка точок зору (навіть при єдиному, не мінливому протягом усього тексту суб'єкті мови) дуже виразно і активна в епічному роді літератури. Так, у «Війні і мирі» Л.М. Толстого оповідач то спостерігає своїх героїв ззовні, то таїн-тиментом чином проникає в їх внутрішній світ, то зосереджується на широких па-норах і споглядає відбувається здалеку (згадаємо зображення початку Бородін-ської битви), то, навпаки, впритул наближається до якогось предмету або особі, розглядаючи його в найдрібніших подробицях. Прийом «монтажу» знайшов нині ще більш широке значення. Їм стали фіксуватися ті со-і протиставлення (подібності і контрасти, аналогії й антитези), які не продиктовані логікою зображуваного, але прямо відображають авторські хід думки і асоціації. Композицію, де цей аспект твору активний, прийнято називати «монтажною». Внутрішні, емоційно-смислові, асоціативні зв'язки між персонажами, подіями, епізодами, деталями виявляються більш важливими, ніж їхні зовнішні, предметні, просторово-часові та причинно-наслідкові «зчеплення» (на рівні світу твору). Часова організація тексту становить, якщо скористатися термінологією структуралізму, синтагматичні бік композиції твору. В основі часової організації тексту лежать певні закономірності. Кожна наступна текстова ланка покликана щось відкривати читачеві, збагачувати його якимись відомостями, головне ж - будити його уяву, почуття, думка, чи не розбуджені сказаним раніше. Читання при цьому виявляється постійним (аж до фіналу) розгадуванням якоїсь таємниці: таємниці як основи розгортаються подій, таємниці душі героя, головне ж-таємниці творчої спрямованості автора та художнього сенсу. Поняття «змістовності композиції». (у Хализева) Композиційні засоби (повтори, антитези і подібності, зміна «точок зору», «монтажні фрази» тощо) певним чином коректують і поглиблюють ті значен-ня та смисли, які несуть предметний і мовної пласти твору - його світ і словесна тканина. При цьому композиція привносить в сферу літератури свої, особливі, спе-цифические смисли, одночасно художні (естетичні) і філософські. Ці смисли пов'язані з поданням, по-перше, про впорядкованості, організовано-сті, стрункості, по-друге, про різноманітність, по-третє, про творчу свободу. Свобода вираження, якщо поет «вибрав предмет по собі», з'єднається з порядком і зрозумілістю(за Горацієєм). Разом з тим композиційна упорядкованість творінь воістину художніх не має нічого спільного зі сліпим підпорядкуванням письменника наявними правилами і з жорстким схематизмом. У творах видатних і масштабних композиційні принципи знову творяться і постають як щось вільно створене і неповторно-оригінальне. Одна з найважливіших закономірностей художніх композицій - поєднання порядку з різноманітністю і означає здійснення художником слова тієї творчої свободи, яка є не свавіллям, а актом осягнення буття, де незмінно присутні не одні тільки дисонанси і хаотичність, а й почала гармонії, порядку. СТРУКТУРА ОБРАЗА. ТИПИ СПІВВІДНОШЕННЯ СМИСЛОВОГО ТА ПРЕДМЕТНОГО ПЛАНІВ В СТРУКТУРІ СЛОВЕСНОГО ОБРАЗУ (ОБРАЗИ АВТОЛОГІЧНІ, МЕТАЛОГІЧНІ, АЛЕГОРИЧНІ). Художній образ - особлива форма естетичного освоєння свiту, при якiй зберiгається його предметно-чуттєвий характер, його цiлiснiсть, життєвiсть, конкретнiсть, на вiдмiну вiд наукового пiзнання, що подається в формi абстрактних понять. Загальноприйнятим у сучасному літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофеев: «Образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення» Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова, певним чином відібрані письменником із лексичного запасу мови й поєднані в певному порядку в мовленнєвому потоці, складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріально втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ людини, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово — особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розумінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Тому сам термін «чуттєвий образ» стосовно словесних образів дещо умовний. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного переживання, яке в окремих випадках може давати й досить повну ілюзію предметності, про що неодноразово свідчили як самі письменники, так і їхні читачі, які часто «бачать» чи немовби бачать те, що описано у творі. Ілюзію подібної предметності можуть давати вже окремо взяті так звані образні слова, тобто ті, в яких ще не стерлося їхнє первинне, етимологічне значення. Різкий контраст між непевним, абстрагованим загальним значенням слова і вказівкою в самому ж слові на конкретну ознаку позначуваного предмета може викликати подібну ілюзію, наприклад, у словах: удав (вказівка на тварину й водночас на конкретну ознаку — спосіб умертвляти свою жертву, саме удавлюючи її), душогуб, пролісок, подушка.За типом смислового співвідношення всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи: автологічні та металогічні. Автологічний - це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня, чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) належать до одного кола явищ. Наприклад, шевченківський вірш «Садок вишневий коло хати», в якому «невеличкий кусок села й поведінка людей втілюють риси спільного побуту шевченківських часів». Автологічний тип художньої образності найбільш поширений у сучасній літературі. Особливим різновидом автологічного образу можна вважати образ-гротеск. Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне.(Гаргантюа і Пантагрюель) Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея належать тут до різного кола явищ, як, наприклад, у байці (з одного боку, звірі, з іншого — людські стосунки, на які вказує поведінка звірів) або в пейзажному ліричному творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань і т. д. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст. Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття, почуття. Алего́рія — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу (наприклад, лев — сила, влада чи царственність). Підтекст — інший план повідомлення, який створюється не довільно, а тими ж засобами, що й основний план. До таких засобів належать: лексичні засоби (метафора, метонімія, перифраз, порівняння); ситуативні засоби (факти, події, раніше згадані); асоціативні засоби (поняттєві, емоційні зв'язки, які виникають між тим, про що йде мова, і досвідом автора або реципієнта).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 1058; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.48.18 (0.011 с.) |