Композиція художнього твору. Зміст поняття. Суб’єктна організація літературного твору і форми композиції. Поняття «змістовності композиції».

Композиція – складеність і співставлення всіх компонентів художнього твору, яка обумовлена і його змістом і жанром. Композиція скріплює компоненти твору та підпорядковує їх ідеям. К= структура, архітектоніка (Бахтін)

Композиційні прийоми дозволяють автору акцентувати увагу на найбільш важливих аспектах, сторонах твори і тим самим впливати на читача. Саме розташування частин у складі літературного твору часто є одним з найбільш важливих способів втілення ідеї, реалізації авторського задуму. Принципи співвідношення частин у складі літературного твору можуть бути різними. Часто в основі композиції лежить прийом антитези - протиставлення певних елементів тексту. Сходным образом строится композиция стихотворения Ф.И. Тютчева «День и ночь», которая отражает антитезу, заложенную в заглавии. Первая часть стихотворения посвящена осмыслению дня – «блистательного покрова», наброшенного над бездной. Во второй части изображается ночь, которая «с мира рокового/ ткань благодатную покрова,/ сорвав, отбрасывает прочь».

За протиставленням частин може проглядатися й їх зіставлення. Такий принцип лежить в основі симетричної або дзеркальною композиції. Именно таким образом строится лирическая миниатюра А. Блока «Ночь, улица, фонарь, аптека…». Вторая строфа стихотворения зеркально отражает первую, подобно тому, как вода канала отражает здания, а посмертное бытие отражает жизнь. Это создает атмосферу безысходности, в которой даже смерть не воспринимается как возможность выхода.

Важливу роль у композиції літературного твору можуть грати вставні або позасюжетні елементи: притча о Лазаре в «Преступлении и наказании», роман Мастера (или библейский роман) в «Мастере и Маргарите».

Істотною гранню побудови творів (особливо в літературі близьких нам епох) є співвіднесеність і зміна носіїв мови, а також ракурсів бачення ними оточуючих і самих себе. Співвіднесеність носіїв мови і їх свідомості становить суб'єктну організацію твору. Точка зору мовця на зображуване нерідко зазнає зміни навіть у рамках невеликих творів. Динаміка точок зору (навіть при єдиному, не мінливому протягом усього тексту суб'єкті мови) дуже виразно і активна в епічному роді літератури. Так, у «Війні і мирі» Л.М. Толстого оповідач то спостерігає своїх героїв ззовні, то таїн-тиментом чином проникає в їх внутрішній світ, то зосереджується на широких па-норах і споглядає відбувається здалеку (згадаємо зображення початку Бородін-ської битви), то, навпаки, впритул наближається до якогось предмету або особі, розглядаючи його в найдрібніших подробицях.

Прийом «монтажу» знайшов нині ще більш широке значення. Їм стали фіксуватися ті со-і протиставлення (подібності і контрасти, аналогії й антитези), які не продиктовані логікою зображуваного, але прямо відображають авторські хід думки і асоціації. Композицію, де цей аспект твору активний, прийнято називати «монтажною». Внутрішні, емоційно-смислові, асоціативні зв'язки між персонажами, подіями, епізодами, деталями виявляються більш важливими, ніж їхні зовнішні, предметні, просторово-часові та причинно-наслідкові «зчеплення» (на рівні світу твору).

Часова організація тексту становить, якщо скористатися термінологією структуралізму, синтагматичні бік композиції твору. В основі часової організації тексту лежать певні закономірності. Кожна наступна текстова ланка покликана щось відкривати читачеві, збагачувати його якимись відомостями, головне ж - будити його уяву, почуття, думка, чи не розбуджені сказаним раніше. Читання при цьому виявляється постійним (аж до фіналу) розгадуванням якоїсь таємниці: таємниці як основи розгортаються подій, таємниці душі героя, головне ж-таємниці творчої спрямованості автора та художнього сенсу.

Поняття «змістовності композиції». (у Хализева)

Композиційні засоби (повтори, антитези і подібності, зміна «точок зору», «монтажні фрази» тощо) певним чином коректують і поглиблюють ті значен-ня та смисли, які несуть предметний і мовної пласти твору - його світ і словесна тканина. При цьому композиція привносить в сферу літератури свої, особливі, спе-цифические смисли, одночасно художні (естетичні) і філософські. Ці смисли пов'язані з поданням, по-перше, про впорядкованості, організовано-сті, стрункості, по-друге, про різноманітність, по-третє, про творчу свободу. Свобода вираження, якщо поет «вибрав предмет по собі», з'єднається з порядком і зрозумілістю(за Горацієєм). Разом з тим композиційна упорядкованість творінь воістину художніх не має нічого спільного зі сліпим підпорядкуванням письменника наявними правилами і з жорстким схематизмом. У творах видатних і масштабних композиційні принципи знову творяться і постають як щось вільно створене і неповторно-оригінальне. Одна з найважливіших закономірностей художніх композицій - поєднання порядку з різноманітністю і означає здійснення художником слова тієї творчої свободи, яка є не свавіллям, а актом осягнення буття, де незмінно присутні не одні тільки дисонанси і хаотичність, а й почала гармонії, порядку.

СТРУКТУРА ОБРАЗА. ТИПИ СПІВВІДНОШЕННЯ СМИСЛОВОГО ТА ПРЕДМЕТНОГО ПЛАНІВ В СТРУКТУРІ СЛОВЕСНОГО ОБРАЗУ (ОБРАЗИ АВТОЛОГІЧНІ, МЕТАЛОГІЧНІ, АЛЕГОРИЧНІ).

Художній образ - особлива форма естетичного освоєння свiту, при якiй зберiгається його предметно-чуттєвий характер, його цiлiснiсть, життєвiсть, конкретнiсть, на вiдмiну вiд наукового пiзнання, що подається в формi абстрактних понять. Загальноприйнятим у сучасно­му літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофеев: «Образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення»

Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова, певним чином відібрані письменником із лексичного запасу мови й поєд­нані в певному порядку в мовленнєвому потоці, складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріаль­но втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ люди­ни, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово — особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розу­мінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Тому сам термін «чуттєвий образ» стосовно словесних образів дещо умов­ний. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного пережи­вання, яке в окремих випадках може давати й досить повну ілюзію предметності, про що неодноразово свідчили як самі письменники, так і їхні читачі, які часто «бачать» чи немов­би бачать те, що описано у творі. Ілюзію подібної предмет­ності можуть давати вже окремо взяті так звані образ­ні слова, тобто ті, в яких ще не стерлося їхнє первинне, етимологічне значення. Різкий контраст між непевним, абстрагованим загальним значенням слова і вказівкою в самому ж слові на конкретну ознаку позначуваного пред­мета може викликати подібну ілюзію, наприклад, у словах: удав (вказівка на тварину й водночас на конкретну ознаку — спосіб умертвляти свою жертву, саме удавлюючи її), душо­губ, пролісок, подушка.За типом смислового співвідношення всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи: автологічні та металогічні. Автологічний - це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня, чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) нале­жать до одного кола явищ. Наприклад, шевченківський вірш «Садок вишневий коло хати», в якому «невеличкий кусок села й поведінка людей втілюють риси спільного побуту шевченківських часів». Автологічний тип художньої образності найбільш поширений у сучасній літературі. Особливим різно­видом автологічного образу можна вважати образ-гротеск. Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставля­ються реальне та ірреальне.(Гаргантюа і Пантагрюель) Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея на­лежать тут до різного кола явищ, як, наприклад, у байці (з одного боку, звірі, з іншого — людські стосунки, на які вказує поведінка звірів) або в пейзажному лірично­му творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань і т. д. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст. Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття, почуття. Алего́рія — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу (наприклад, лев — сила, влада чи царственність). Підтекст — інший план повідомлення, який створюється не довільно, а тими ж засобами, що й основний план. До таких засобів належать: лексичні засоби (метафора, метонімія, перифраз, порівняння); ситуативні засоби (факти, події, раніше згадані); асоціативні засоби (поняттєві, емоційні зв'язки, які виникають між тим, про що йде мова, і досвідом автора або реципієнта).