Організація с-ми банк регул-ня.

У світовій банківській практиці не існує єдиного підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього повноваження щодо регулювання банківської діяльності. Причому в деяких країнах, наприклад у Нідерландах, Росії, виня­тково центральний банк має повноваження щодо банківського регулювання (в тому числі і банківського нагляду). У США, Ні­меччині, Франції та в деяких інших країнах існує змішана систе­ма банківського регулювання

Прикладом банківської регулятивно-наглядової структури, не­залежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпора­ція страхування депозитів у США, підзвітна законодавчому орга­ну державної влади.

Інституційна побудова системи банківського регулювання ви­значається особливостями історичного та економічного розвитку тієї чи іншої країни, традиціями і значною мірою характером бан­ківської системи. Так, у Великобританії завдяки відсутності ан тимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям банків був досягнутий високий ступінь концентрації банківсько­го капіталу. Утворилися великі банківські об'єднання з розвину­тою мережею філій у країні і за кордоном, які сконцентрували значну частку ресурсів, операцій, безготівкового грошового обо­роту. Концентрація банківської системи зумовила зосередження повноважень щодо банківського регулювання в єдиній установі — Банку Англії.

У 1998 р. у Великобританії було створено новий регулятивно-наглядовий орган з повноваженнями здійснювати нагляд за дія­льністю всіх фінансових посередників грошового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній, будівельних това­риств тощо.

Інша ситуація склалась у США. Особливості банківського за­конодавства в цій країні¹ сприяли збереженню децентралізованої і роздробленої банківської системи. На відміну від Великобрита­нії у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Протя­гом багатьох років створювалася розгалужена система банківсь­кого регулювання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи: Федеральна ре­зервна система, Служба контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституційної побудови системи банківського регулювання, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необ­хідні повноваження для ефективного виконання поставлених пе­ред ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути перед­бачені на законодавчому рівні.

Суч.тенденції р-ку с-ми банк регул-ня.

В останні десятиріччя у світовій банківській практиці спосте­рігається тенденція до поступової уніфікації регулятивних вимог до банків. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського регулювання та нагляду, який називається Базельським.

Мета його діяльності — надати можливість кожній країні користувати­ся його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулю­вання та нагляду з урахуванням особливостей національної еко­номіки.

У ЄС тенденція уніфікації регулятивних вимог до банків пов'язана, крім того, зі створенням єдиного євроринку та Євро­пейської системи центральних банків. Нагляд за діяльністю бан­ків єврозони здійснюють уповноважені регулятивно-наглядові органи, утворені згідно з законодавством тієї чи іншої країни, тобто наглядова діяльність не делегована Європейському центра льному банку і не створено наднаціонального органу банківсько­го нагляду. Разом з тим Директива 2000/12/ЄС Європейського парламенту та Ради Європи від 20 березня 2000 р. «Щодо започат-кування та подальшого здійснення діяльності кредитних уста­нов» визначає єдині для всіх держав-членів вимоги щодо можли­вості відкриття та здійснення діяльності кредитних установ, єди­ні принципи та технічні інструменти пруденційного нагляду. При Комісії ЄС створено Банківський консультативний комітет орга­нів банківського нагляду держав-членів.

Ще однією загальносвітовою тенденцією розвитку системи банківського регулювання є об'єднання органів, які здійснюють нагляд за діяльністю фінансових посередників грошового ринку, у єдиний наглядовий орган. Є певний сенс у створенні такого ор­гану, адже визначальна ознака всіх фінансових посередників — єдиний характер їхньої діяльності, а саме: акумуляція вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників. Водночас слід зауважити, що банки є особливими посередниками, адже тільки вони спроможні створювати депози­тні гроші і впливати на пропозицію грошей. Ця обставина визна­чає стабільність банківської системи як принципово важливу пе­редумову стійкості грошової системи. Виходячи з призначення центрального банку здійснення саме ним банківського регулю­вання, і в тому числі нагляду за банками, видається економічно доцільним.

НБУ – орган банк.регулювання та нагляду.

В Україні згідно із Законом «Про Національний банк Украї­ни», а також із Законом «Про банки і банківську діяльність» ре­гулювання діяльності банків здійснює Національний банк Украї­ни. Крім того, відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» були розподі­лені повноваження державних органів у сфері регулювання різ­них секторів грошового ринку. Розподіл повноважень був здійс­нений у такий спосіб:

— регулювання ринку банківських послуг здійснює Націона­льний банк України;

—регулювання ринків цінних паперів та їх похідних здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

— регулювання інших ринків фінансових послуг здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Повноваження Національного банку України щодо банківсь­кого регулювання на рівні центрального апарату покладені на рі­зні департаменти з урахуванням їх функціонального призначен­ня. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Департамент валютного регулювання, Департамент го­тівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівкою, а також готівковий обіг у позабанківській сфері, Депар­тамент бухгалтерського обліку визначає порядок бухгалтерсь­кого обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у регулюванні банківської діяльності відіграє си­стема банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Ко­місією з питань нагляду і регулювання діяльності банків та Гене­ральним департаментом банківського нагляду, до якого входять:

— Департамент стратегічного розвитку банківського нагляду;

— Департамент державної реєстрації та ліцензування банків;

— Департамент роботи з проблемними банками;

— Департамент безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок.

Система банківського нагляду на рівні територіального управ­ління НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регу­лювання діяльності банків і відповідними структурними підроз­ділами (зокрема, відділ реєстрації та ліцензування банківських установ, відділ інспектування та моніторингу діяльності банків, відділ інформаційно-аналітичної роботи).

Державна реєстрація банку

Акціонери та учасники банку повинні до дня скликання уста­новчих зборів та державної реєстрації банку сплатити кошти в розмірі не менше ЗО % (для закритих акціонерних товариств — 50 %) номінальної вартості акцій/часток й оплатити повну вартість ак­цій/часток у строки, передбачені установчими документами, але не пізніше 12 місяців з часу державної реєстрації банку.

ТУ НБУ в місячний термін з дати отримання пакету док-в готує висн про:

-загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність учасників банку і ділову репутацію учасників банку

- наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла

- ділову репутацію голови, його заступників та членів спо­стережної ради банку; голови, його заступників та членів прав-

ління (ради директорів) банку і головного бухгалтера та його за­ступників

- відповідність установчих документів банку вимогам чинно­го законодавства України.

Національний банк приймає рішення про державну реєстра­цію банку або про відмову в державній реєстрації банку не піз­ніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів.

Протягом трьох робочих днів після прийняття Національним банком відповідного рішення банку видається свідоцтво про державну реєстрацію банку. Реєстрація банку здійснюється шля­хом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку в разі:

— порушення порядку створення банку;

— невідповідності установчих документів, потрібних для ре­єстрації банку, чинному законодавству України;

— подання неповного пакета документів або невідповідності поданого пакета вимогам чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку;

— незадов фін стану принаймні одного із засновників, які мають істотну уч в б

— відсутності без дог діл репут принаймні 1 із власників істотної уч в б.