Банківські гарантіі та поручительства, їх види.

Гара нтії та поруч-ва – це спосіб забезпечення виконання зоб-нь, що застосовуються між б-я суб’єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зоб-ня в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна угода.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

1) на відм.від поруки гарантія може бути односторонньою цив-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи – гаранта.

2) гарант несе дод.відп-ть, тобто повністю виконує зоб-ня за умови відсутності в осн.боржника коштів. Поручитель у разі невик.зоб-ня боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

3) оформлення гарантії договором не є обов’язковим, тоді як для поруки закон цього вимогає.

4) якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відп-ть частиною зоб-нь боржника.

Отже, під гарантією слід розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму. Виплачую­чи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку ре­гресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гаран­тію (поруку), банки повинні переконатися у кредитоспромож­ності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки), по суті, має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зо­бов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспромо­жність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супрово­джується відповідною заставою майна

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на вико­нання клієнтом своїх зобов'язань за торговельними та фінансо­вими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракт)'; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спец.док-та (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Управління проблемними кредитами.

Проблемні позички. Основне фінансове зобов’язання позичальника полягає у своєчасному повернені боргу та сплаті процентів.

Коли позичальник не може повернути борг у встановлений кредитною угодою термін, він зобов’язаний заздалегідь повідомити банк про це, обґрунтувавши причини невиконання умов договору, і вказати новий термін погашення позики.

Кредитний моніторинг - контроль за погашенням позички та сплатою процентів по ній Він полягає у періодичному аналізі кредитної справи позичальника, перегляді кредитного портфелю банку, оцінці стану позик та проведенні аудиторських перевірок.

Кожний банк має свою систему ведення кредитної справи.

Подальша робота кредитного працівника з клієнтом після отримання ним позички полягає у контролі за регулярним нарахуванням процентів, а також проведенні планових перевірок на місцях із складанням акту перевірки.

Під час перевірок кредитний працівник контролює відповідність фактичного витрачання кредиту за його цільовим призначенням, переглядає накладні, договори на купівлю-продаж товарно-матеріальних цінностей, а також вивчає виписки з банку та баланс на останню звітну дату

Посередницькі, консультаційні, довірчі та інформаційні послуги банків.

Посередницькі послуги — це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона, що виступає посередником між замовником і виконавцем.

Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними бан­ками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк не­спроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встано­вленим лімітом кредитування.

Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валю­тою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта.

Гарантійні операції полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) вико­нати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що виплива­ють з невиконання клієнтом умов контракту.

Плата за надання гарантійних послуг — це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фак­тично означають доступ клієнта до кредиту.

Консультаційні послуги. Комерційні банки можуть консуль­тувати клієнтів з питань: економічного (фінансового) аналізу і бу­хгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аналізу платоспроможності господарсь­ких партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цін­них паперів; вибору напрямів інвестування коштів тощо. Як пра­вило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими опе­раціями: кредитними, лізинговими тощо. Такими послугами мо­жуть займатись як менеджери підрозділів банку, так і працівники спеціально створених підрозділів. Плата за консультацію врахову­ється у складі плати за основний вид операції, що супроводжуєть­ся консультацією.

Банки, використовуючи їх місце і роль в економіці, наявність су­часних засобів телекомунікацій та електронно-обчислювальної тех­ніки, завжди мають значну й різноманітну інформацію, що дозволяє їм займатися інформаційною діяльністю, а саме:

1) одержанням інформації;

2) використанням інформації;

3) поширенням інформації;

4) зберіганням інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на:

• відкриту, доступ до якої забезпечується шляхом публікації в офіційних друкованих виданнях;

• з обмеженим доступом.

Трастові операції – це упр-ня коштами, майном клієнтів, яке здійсн-ся від свого імені і за доруч-м клієнта на основі договору з ним.

Категорії траст-х послуг: 1)Розпоряд-ня майном після смерті власника; 2)Упр-ня майном на довірчій основі та попеч-во (заповітний траст, траст при житті, стр-й траст, корпоративні трасти, інституц-ні тарсти, і т.і.).

Різновидом траст-х послуг є агентські. Агент – особа що діє від імені та за доруч-ням клієнта (принципала). Відмін-сть траст-х послуг від агент-х полягає в тому, що у випадку траста довірча особа набуває право на розпоряд-ня влас-тю. При агент-х послугах право залиш-ся у принципала.

Види агент-х полсуг: 1)Для приват-х осіб: ·збер-ня цінностей у сейфах, ·зберіг-ня майна з актив-ми ф-ціями, ·упр-ня майном.

2)Для юр-х осіб: ·агент по виплаті дивід-в, ·ф-ція депозитарія, ·реєстратор власних ЦП, ·агент по трансферту (передача прав власності на майно та ЦП від одного власника до іншого). Неможливо викон-ти 2 останні ф-ції одночасно.

Факторинг. Види та їх х-ка.

Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що {з'явилася у банківській практиці у 50-х роках.

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередниць­ко-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються | дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як | ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

1) фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комер­ційного банку);

2) постачальник;

3) покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1) конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта поля-| гають у тому, що він є більш незалежним від банку. Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінан­сування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відван­таження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієн­та грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові І кошти у розмірі 80—90% від суми боргу. Решта 10—20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між і банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надси­лається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повер­нення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових до­кументів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаю­ться з двох частин:

1) комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1—2% загальної суми придбаних банком рахунків);

2) позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з не­значним періодом користуванням авансом дохід банку від позичко­вого процента менший, ніж від комісійних платежів.