ТОП 10:

Зміст і послідовність зд-ня факторинг.операцій.



Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

1) фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ КБ); 2) постачальник; 3) покупець.

Постачальник®1 2Покупець

¯3 ­5 ¯6

Фактор„

1-поставка товара, 2-акцепт докум-в, 3-передача їх до КБ, 4-перевірка плат-сті, 5-фактор-й Кр-т, 6-надход-ня платежу за докум-том

Факторинг полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між і банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:

1) комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків);

2) позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.

Плата за фактор-й кредит= Sаванса* %ставка за коротк-ми позик* строк докум-обігу/36500

Форфейтинг.

Форфейтинг- це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі, тобто покупець боргу (форфейтинг) бере на себе зобов'язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Ініціатором форфейтингової операції, як правило, є експортер або його банк.

Характерні ознаки форфейтингу: - договори укладаються переважно у ВКВ, - основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі, - кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів на дисконтній основі, - кредитування на середньостроковій основі (від шести місяців до п'яти років), - дисконтування на базі фіксованої процентної ставки, - форфейтинг пов'язаний з реалізацією товарів інвестиційного призначення

Організація форфейтингу має такий вигляд

Банк експортера 4,6 Банк імпортера

7¯ 3­

Експорт 1 ®5 Імпортер

2, 8¯ 9­

Форфейтер

1 - укладення договору, 2 - експортер шукає форфейтера, 3 - імпортер оформлює серію векселів, 4 - направлення в банк експортера гарантованих або авальованих векселів, 5 - поставка товару, 6 - дозвіл на передачу векселів експортеру, 7 - надання векселів експортеру, 8 - продаж векселів експортером форфейтеру, 9 - надходження коштів від проданих векселів

Переваги форфейтингу для експортера: - поліпшення ліквідності, так як грошові кошти отримуються відразу після відвантаження товару; - застосування фіксованої облікової ставки; - відсутність ризиків; - відсутність витрат на управління боргом; - простота та оперативність оформлення документації. Недоліки форфейтингу для експортера: - висока вартість; - вірогідність того, що експортер може не знайти гаранта або аваліста; - необхідність знання законодавства країни імпортера.

Переваги для форфєйтера: - простота та оперативність в оформленні документів; - виша маржа, ніж при кредитуванні; - можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку. Недоліки для форфєйтера: - відсутність права регресу у разі несплати боргу; - необхідність знання законодавства країни імпортера; - ризики, які виникають до погашення векселів; - відпов-сть за перевірку Кр-спром-ті гаранта або аваліста.

Операції банків з валютн.цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систе­му валютного регулювання і контролю» термін іноземна валюта

означає:

— іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також ви­лучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

—кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнарод­них розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетар­них металах;

—монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, про­мислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Згідно з Декретом «іноземна валюта» — це як власне іноземна валюта, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Згідно з Декретом до валютних операційналежать:

—операції, пов'язані з переходом права власності на валю­тні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;

—операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням забо­ргованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

—операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і переси­ланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Отже, операції, пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті, а також з покладанням виконання зобов'язань в іноземній валюті на третю особу, є валютними операціями.

Валютні операції можуть здійснюватися як громадянами Украї­ни, так і громадянами іноземних держав.

Банк.кредити і їх клас-я.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Най­більш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:

1) За терміном використання розрізняють кредити:

— короткострокові – до 1р;

— середньострокові – 1-3;

— довгострокові – понад 3.

2) Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпе­чені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпе­чення. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при ви­сокому ступені довіри банку до позичальника

3) За ступенем ризику— стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позича­льникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком — це ті, які не мають забез­печення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих по­зичок і сплати процентів за ними.

4) За методом надання.розрізняють банківські позички, які клієн­ти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі за­яви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії.

Гарантовані позички бувають двох видів:

— з попередньо обумовленою датою видачі;

— з видачею у міру виникнення в ній потреби.

5) Щодо способу повернення розрізняють позички, що поверта­ються:

— поступово (в розстрочку);

— водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

— на вимогу кредитора;

— з регресією платежів.

6) За строком повернення банківські позички поділяються на:

— строкові;

— до запитання;

— прострочені;

— відстрочені (пролонговані).

7) За характером визначення процента банківські позички бу­вають:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

8) За способом сплати процента розрізняються банківські по­зички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових ко­штів (звичайний кредит);

— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

9) За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними);

— є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з пози­чальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декіль­кох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

10) за критеріями суб'єктного й об'єкт­ного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов'язані з вексельним обігом.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.51.33 (0.013 с.)