Народний господарський календар

Народний господарський календар – визначені дати повного трудового року, поділений на сезони.

Хліборобство. Оранка – посів ярових – сходи – дозрівання хліба – косовиця – молотьба – оранка під озиму – посів озимини

2 лютого за старим стилем стрітення зустрічаються зима з весною

17 березня – сіяли ячмінь та овес

23 квітня св. Юрія сіяли яру пшеницю

Червень – косили сіно

На 24 червня очищення

Господарський рік тривав з 1 березня по 1 жовтня

Поселення

Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території України створювало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ділянках, раціонально використовуючи ландшафтні особливості. На території України історично сформувалося три зони сільських поселень: північна, центральна і південна.

Північна зона (Полісся,Волинь) характеризувалася поширенням багатодвірних поселень переважно вуличного типу. У східній частині цієї зони (Чернігівщина та Новгород-Сіверщина) поряд із вуличними побутували безсистемні та безсистемно-вуличні поселення, що надавали своєрідності регіону.

Внаслідок історичних особливостей заселення та розвитку господарства центральної зони (український Лісостеп), де майже до 18 ст. селяни мали можливість одержувати землі під забудову на основі вільної займанщини та інших пільг, тут з’явилися вільні та нерегулярні поселення. З розвитком капіталістичних відносин, зокрема припиненням вільної колонізації, тут виникають вуличні, рядові, радиальні,шнурові та інші регулярні поселення створені за проектами.

У північній зоні українського степу, яка обіймає землі Таврії та частково Слобожанщини (на півдні межі цієї зони пролягають по узбережжю Чорного та Азовського морів) більшість поселень виникла внаслідок державної та поміщицької колонізації другої половини 17-19 ст. Забудова тут велася переважно за проектами поміщиків або адміністрації і мала, як правило, квартальну або гніздову форму планування.

В усіх зонах поряд із зазначеними типами побутували й так звані радиальні форми сільських поселень, які виникають на основі торгово-ремісничих посадів або кругових поселень. Крім того в долинах невеликих річок та у балках формувалися рядові форми поселень у вигляді вулиць з однобічною забудовою.

У гірських районах Карпат поселення були переважно безсистемні, які розміщувались на зручних земельних площинах на значній відстані одне від одного. Вирішальну роль тут відігравали особливості ландшафтної структури.

Малодвірні поселення, вис леки та хутори ХІХ ст. – поч. ХХ ст. були різного походження. Зокрема, малодвірні поселення ЛБУ та Слобожанщини 17 ст. виникали на основі як окремих сільських займищ (хуторів та пасік), так і виробничих осередків феодалів або заможної козацької верхівки. Основою малодвірних сільських поселень південноукраїнського степу в ряді випадків були тимчасові поселення українського козацтва – зимівники. У північній частині Полісся та Волині малодвірні поселення змінили свої назви дворів та дворищ на хутори(загальнопоширений на ПБУ термін) лише у 18ст.

Двір

Найбільш характерними господарським спорудами українського сільського двору були: хлів – приміщення для великої рогатої худоби; стайня – для коней; саж – для свиней; курник – для домашньої птиці; вулик – для бджіл. Для зберігання зерна в снопах використовували клуні, стодоли; хліб та предмети домашнього вжитку, збіжжя зберігали в коморі; сіно та солому – в оборогах (сінниках); кукурудзу в початках – у кошах. Для зберігання сільськогосподарського реманенту використовували сараї. Існував також ряд інших господарських споруд двору (млин, вітряк, олійниця, крупорушка, коптильня, сушарня, стая, заватра, колиба, зимарка,шалаш) постійного або сезонного характеру, які могли бути стаціонарними, переносними чи пересувними. Вони забезпечували переробку сировини різних видів господарської діяльності. Подвір’я в Україні обов’язково мало огорожу. В північних районах Поділля та в Карпатах за огорожу могли правити покладені вздовж межі стовбури дерев із гостро заломленим віттям або жердки. Заможні городили двір частоколом або дощатим парканом. На переважній більшості території України, особливо в лісостеповій зоні, огорожу сплітали з лози, а найбідніші обкопували садибу ровом і висаджували по краю колючі кущі. У південних районах та придністровській зоні огорожу викладали з природного каменю.

Ворота(брама), що ними замикали подвір’я були переважно з суцільних добре підібраних дощок, іноді з різьбленням або розписом. Бідніше населення робило ворота решітчастими, з жердок або лози. Над воротами, а іноді й над цілим тином, влаштовували одно – або двосхилий дашок.

Житло

Характерною рисою народного житла була простота плану хати. За зовнішнім окресленням він має переважно форму витягнутого прямокутника, співвідношення сторін якого становить від 1:1,5 до 1:2,0.

Панівним типом житла в Україні XIX ст. вважалась хата з одним житловим приміщенням. Найбільш простим і найдавнішим її різновидом було однокамерне житло, в якому єдине приміщення мало безпосередній вихід на вулицю. Як свідчать археологічні джерела, таке планування широко застосовувалось на території України ще в VIII—XI ст., а також у пізніші часи. Так, у середині XIX ст. цей тип однокамерного житла переважав на півдні Київщини, на Чернігівщині, Житомирщині.

Двокамерне селянське житло було поширене в XIX ст. і зберігалось у західній частині України до початку XX ст. Така хата мала одне житлове приміщення та сіни.

Трикамерне селянське житло набуло масового поширення в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. Воно вважається наступним етапом розвитку української хати. Житлові будинки з таким плануванням, крім власне хати і сіней, мали ще комору.

Хати, в яких було одне житлове приміщення, сіни і комора, мали багато регіональних відмінностей у різних місцевостях. Так, на Поліссі до хати добудовували ще одну комору для зберігання овочів («стебку», «пукліт»), у західних районах України — хлів, приміщення для сільськогосподарського реманенту.

Розглянуті типи трикамерного житла стали основою для створення будинків з двома житловими приміщеннями (одне з них було основною кімнатою, друге використовувалось як святкове).Розрізняють два варіанти такого житла: «дві хати підряд», «хата через сіни». Визначальною рисою першого варіанта є те, що друга хата створювалась шляхом добудови до трикамерного житла спеціального приміщення. Таким чином, обидва житлові приміщення розміщувались по один бік сіней. Тип планування «дві хати підряд» мав значне поширення на Поліссі на початку XX ст.План житла «хата через сіни» найчастіше зустрічався на Поділлі, Півдні України. Дах покривали переважно соломою, зв'язаною у сніпки («кулики», «китиці», «плескачі»), а на Лівобережжі — розстеленою соломою (внатруску).Зруб хати в лісових і гірських районах України був відкритий. Добре підібрані й оброблені вінці зрубу утворювали чудову фактуру стін, що створювало враження вагомості, взаємної пов'язаності та міцності.

У лісостеповій і степовій смугах хата, незалежно від матеріалу, з якого збудована (зрубна, глиновалькована, городжена і мазана глиною, з каменю), завжди ззовні й зсередини побілена. Серед зелені садів вона виділялась білим кольором стін, а жовтогарячі плями (облямівки вікон, дверей, призьби) надавали їй веселого вигляду.

Інтер’єр

Українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм входом до фасадної стіни(чільної входової), де були вікна. По діагоналі від печі влаштовувався парадний кут (покуть,червоний або святий кут) у якому розміщували ікони прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющими зіллями та квітами, вивішували лампадку. На ЛБУ для ікон виготовляли спеціальні полички (божники), а у найбільш заможний селян були навіть домашні іконостаси.

Під божником уздовж причілкової стіни (традиційно з одним або двома вікнами) ставили стіл. Біля столу попід тильною стіною ставили лаву, а з зовнішнього боку маленький переносний ослінчик. Зліва від столу знаходилася скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною будували дерев’яний настил на рівень пічної лежанки – так званий піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина. На Волині літнє спальне місце (палаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін установлювали лави, які на свята прикрашали доморобними ряднами(веретами, коцами), а в заможних сім’ях – килимами. Біля дверей та понад ними робили дерев’яні полички або невеличку шафу (мисник,судень) для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі – полицю для хатнього начиння та хліба.