Мистецтво епохи мезоліту та неоліту



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мистецтво епохи мезоліту та неоліту



Мистецтво епохи палеоліту.

Період 80-40 тисяч років тому повязаний з появою сучасного типу людини розумної - неоанропа (кроманьонця), а 35 тисяч років тому (в епоху плейстоцену, останього Льодовикового періоду) розпочався яскравий та стрімкий розвиток первісного суспільства. Ця епоха характеризується завершенням формування сучасної людини. З'являються, на відміну від печерних, великі поселення (стоянки), здебільшого відкритого типу. Господарство, як і раніше, привласнювальне, полювання на великого звіра (мамонта, носорога, бика, північного оленя) має колективний характер. Але саме для цього часу єпоява і розквіт мистецтва як такого, що досяг найвищого рівня в останній стадії палеоліту - мадлені (15-10 тисяч років тому). Це - зображення на стінах печер, графічні малюнки на гальці та кістці, скульптура у вигляді статуеток, вирізаних із бивня мамонта, музичні інструменти у вигляді флейт, виготовлені з кістки. До пізнього палеоліту мають стосунок галереї малюнків, які вирізняються такою узагальненістю та виразністю, що деякі з відомих сучасних художників (як от Пікассо) вважали їх досконалими творами мистецтва і навіть бачили у них зразок абсолютної самобутності художнього вираження.

До провідних напрямів образотворчої діяльності людини належали палеолітичний анімалізм (від латин. "анімал" - "тварина") - тобто міфологічно-фантастичне осмисленняосновних умов існування соціуму, і антропоморфічний комплекс неоантропа - втілення образу людини. Антропоморфний комплекс і палеолітичний анімалізм набули образно-алегоричного вираження в трьох різних системах - сюжетній (реалістичній), знаковій і ритмічно-орнаментальній, що органічно передають інтелектуальну структруру палеолітичної творчості.

Для печерного мистецтва характерні найдавніші натуралістичні зображення - відбитки людської руки, серії прямих та хвилястих паралельних ліній, проведені пальцями по сирій глині, палеолітичне гравірування, розписи, барельєфи, окремі витвори з глини.

Печерний живопис неоантропа відомий на території Європи. Здебільшого, ці памятки сконцентровані на території Південної Франції та Північної Іспанії. Це - печери Альтаміра(бл. 15 500 р. тому),Ляско (18 000 р. тому), Ламут, Пер-нон-Пер, Марсула, Мас д'Азиль та інші. На стінах були знайдені зображення тварин: бізонів, коней, оленів. Малюнки виконані фарбами: чорною із сажі та червоною з охри. Тварини виглядають цілком реалістично. На деяких із них намальовані списи, що їх пронизують, або гарпуни. Жіночі зображення розташовуються завжди у лівій групі або на лівій стіні печери і голови у них забарвлені в червоне, а чоловічі завжди розташовуються у правій групі або на правій стіні печери і голови їх зафарбовуються у чорний колір. У печері поблизу м. Лосселя виявлене барельєфне зображення жінки, що піднімає ритуальним жестом до верха ріг, а в печері Істюриць і гроті Монтеспан знайдено скульптурні зображення тварин.

Треба зазначити, що скульптури та малюнки, що зображують тварин, реалістичні, а людські дуже умовні та схематичні, і найчастіше являють собою фігури або фантастичних антропоморфних істот, або людей у звіриних масках. Найвідоміше зображення було знайдене в печері Ле-Труа-Фрер. На стіні намальований чоловік, що танцює, із рогами оленя на голові, довгою бородою, довгим кінським хвостом, із накинутою на плечі шкірою. У печері Тейжа був знайдений кістяний жезл, на якому процарапані три танцюючі фігурки, двоногі, але у масках у вигляді голів сарн.

Отже, судячи з прекрасних зображень тварин, передавати натуру первісні художники вміли.Відступ від реалізму був навмисним. Фантастичні антропоморфні істоти тлумачаться у цьому як тотемні предки і вони аналогічні австралійським міфологічним зображенням нашого часу. Зображення простромлених списами тварин явно говорить про мисливську магію.

Інша група печерних зображень відома на Уралі. Одна з них - знаменита Капова печера. Також наявні схожі печери на Балканах і лише одна на Україні - це знаменита"Камяна могила" в Приазовї. А от карстві печери Карпат та Дністровя ще дуже мало досліджені і є перспектива, що і в них буде знайдено артефакти первісної людини, адже їх уже виявлено в аналогічних печерах Румунії, Болгарії та Албанії. Сама ж "Камяна Могила" - це курганоподібна височина природного походження із виходами скель, де багато карстових печер і гротів. Слідів звичного проживання людини тут ніде не зафіксовано, але дослідженнями виявлено, що вона використовувалася у культових цілях, починаючи від пізнього палеоліту до епохи ранньої бронзи.

До предметів первісного мистецтва належать "чуринги" - невеликі камені, вкриті зображеннями та магічними знаками, а також малюнки на стінах гротів. Один з них - Грот Мамонта, де є кілька групових композицій. На одній зображено тварину, яка нагадує слона з бивнями і хоботом, але з ногами та хвостом бика. Оточують його бики й інші тварини. Наступна композиція складається з чотирьох биків.

Але найбільший інтерес викликає композиція в Гроті Чаклуна з фігурою людини, що стоїть із піднятими руками і розчепіреними пальцями в позі заклинателя-чаклуна. Внизу під її ногами зображено поваленого вовка. Крім зображення чаклуна в печері "Три брати" у Франції, це другий малюнок на стіні печери, що належить до пізньопалеолітичного періоду.

Окрім вищезгаданих скульптурних зображень у печерах Франції, знайдені на стоянках десятки жіночих статуеток, виготовлених із бивнів мамонта.Такі знахідки були виявлені на майже всіх стоянках первісної людини у Європі від Іспанії до Уралу. Багато знахідок виробів з кістки знайдено і в Подністровї. Найвідоміші ж артефакти зафіксовані в центральних та східних регіонах України (стоянки Мезин і Межиріч), де були знайдені кістяні флейти, розфарбовані охрою та покриті меандровим орнаментом браслети з кістки мамонта. Аналогічні знахідки зроблено на стоянках Костенки, Ле-Мадлен, Авдєєве, Юревичі, Юдинове.

Поки що немає єдиної концепції, яка пояснює сутність печерного палеолітичного живопису і декорування дрібних виробів. Але характер самих малюнків, скульптури та декорування все ж свідчать на користь культового призначення цих творів мистецтва. Основними напрямками вірувань були культ тварин, що дають їжу, і культ жінки - продовжувачки роду, про що свідчать статуетки т.зв. "дебелих Венер" з гіпертрофією жіночих статевих ознак, які між собою в часовому вимірі мають до тисячі років. Виникає здивування іконографічна стабільність творів, виконаних в умовах палеолітичних стоянок, розташованих від Піренеїв до Уралу й одночасно наближених за принципом побудови. будучи ніби продуктом однієї школи. Очевидно, єдиним чинником, що стимулював виникнення таких споріднених образних зображень жінки, можна вважати тільки спільну ідеологічну основу, духовні засади якої і зумовили загальне композиційне рішення. Щоправда, якщо раніше вважали, що дані жіночі статуетки втілюють образ Богині Прародительки, то тепер наукові дослідження і аналіз матеріалу дозволяє говорити про те, що вони були предметом для магічних маніпуляцій з боку представників протилежної статі.

Мистецтво Трипілля-Кукутені

Щодо середнього етапу трипільської культури (2-га пол. 4 тис. до н.е. - 1 пол. 3 тис. до н.е.), то в цей час відбуваються значні зміни. Кількість населення зростає, самі поселення збільшуються, будівлі стають часто двоповерхові. Зявляються вироби з міді, посуд виготовляється із відмученої глини жовтогарячого або сірого кольору і покривається розписом білою, чорною і червоною фарбами, орнамент має форму спіралі. Змінюються форми статуеток, якщо раніше вони зображали жінку у сидячому положенні, то тепер - стоячою, із плоскаою, дуже стилізованою головою. Зявляються й чоловічі статуетки. Найвідомішим трипільським поселенням цього часу є поселення біля с. Незвисько Городенківського р-ну Івано-Франківщини. Зокрема, тут були виявлені глиняні статуетки, що сидять на іграшкових крісельцях, а також моделі будинків, печей та жертовників з маленькими чашами. Також знайдено велике трипільське печерне святилище трипільців у печері Вертеба біля с. Більче Золоте Тернопільської області. У популярній літературі вона отримала назву "Придністровські Помпеї" за кількістю збережених у ній артефактів. У Львівському музеї історії релігії зібрано велику колекцію зразків трипільського живопису на посуді, знайденого тут. Багато експонатів має зображення рівносторонніх хрестів, деякі з них мають розширені кінці, деякі прямокутні, а деякі розташовані усередині кола, або у вигляді свастики.Вважається, що цейзнак позначав сонце. Також для орнаментації часто використовувалися вигнуті паралельні лінії, які, як вважаються, символізували змій або вужів, які виповзають на поверхні перед грозою і цим віщують дощ. Аналогічні змієвидні спіралі зображені на животах статуеток вагітних.

Функція трипільського живопису не тільки декоративна, а передусім ідеологічно-магічна і виявляється як консолідуюча духовна ланка трипільської етнічної єдності. Тут простежуються елементи живопису пізньопалеолітичного часу й традиції нанесення не предмети фарб. Символіка тут адекватна культурам Близького Сходу, у кольоровій гамі домінують три яскраво виражені контрастні співвідношення: червоне-біле-чорне. Ці кольори дотепер широко використовуються в українському мистецтві, особливо у народних вишивках. Взагалі, на сучасних українських вишивках орнамент дуже схожий на трипільський, а українські глиняні іграшки - на аналогічні трипільські. У народній памяті зберігаються звичаї, обряди, вірування.

Т. Ткачук, який досліджував орнаментацію трипільського посуду, дійшов висновку, що малюнки, графічні та живописні знаки, зображені на посуді, стали початками магічно-сакральної піктографії. Імовірно, що піктограми, а потім ідеограми, лягли в основу ієрогліфів і ранньої писемності.

Саме для трипільської культури характерне і виникнення антропоморфної керамічної пластики, матеріалом якої переважно була обпалена керамічна глина-теракота і яка високим художнім рівнем не поступається мистецтву найрозвинутіших тогочасних культур близького Сходу чи Середземномор'я. Антропоморфічну пластику Трипілля раннього періоду характеризує звязок х пластичними традиціями виконаних у техніці мамонтової кості вищезгаданих фігурок "Венер" пізнього палеоліту. Пластика Трипілля була збагачена орнаментами магічної символіки винятково мистецького рівня.

Епоха пізнього Трипілля охоплює всю другу половину 3 тисячоліття до н.е. У цей час кількість населення значно збільшується, у пошуках нових земель і пасовищ трипільці освоюють нові землі, сягаючи аж берегів Дніпра і Східної Волині, будучи більш розвиненими, вони швидко адаптовували місцеве населення й асимільовували його. Але в цю епоху також мирний землеробський культ витісняється кривавими обрядами і людськими жертвопринесеннями. Одним з центральних місць цього культу є поселення біля с. Цвіклівці на р. Смотрич, в Середньому Подністровї. Вважається, що в основу покладено аналогічний до культа Осіріса у Єгипті, фінікійського Адоніса, грецького Діоніса ритуал умертвіння людської жертви з метою передати продуктивну силу людини полям і садам.

Також на пізньотрипільських артефактах зявляється зображення людини із жезлом. Вважається. що це образ жерця-воїна, героя, який, як відомо, зявляється під час воєн і переселень. Також у цей період зароджується "генотеїзм/нагвалізм" - культ особистих богів/духів, охоронців і заступників героя та окремих сфер діяльності. Зявляються антропоморфні зображення на посудинах і статуетки вжене безликі, а з чітко вираженими рисами обличчя. Зявляються знаки, які вже можна буквально трактувати як протописьмена, які фіксують якісь певні ідеї.

Наприкінці 3 тис. до н.е. з північного захлоду на територію трипільців наступають носії культури кулястих амфор (антропологічно - альпійська раса, полюбляють встановлювати камяні антропоморфні стели, сформувалися в регіоні Центральної Європи, де місцеві народи споруджували циклопічні камяні споруди, зокрема огорожі довкола священних місць - кромлехи, відомими з яких є Стоунхендж), а з південного сходу починається експансіяскотарських племен нижньомихайлівської, ямної, середньостогівської та катакомбної культур, в яких вбачають носіїв різних діалектівпраіндоєвропейської мови, які з причин колонізації переймають місцеві племена, рідні мови яких належали до циркумпонтійської макросім'ї мов, реліктами яких до історичного часу залишилися баскська, хаттська та абхазька мови і з якими споріднені теперішні північно-кавказькі мови (чеченська, адигейська), а також величезний пласт цієї до-індоєвропейської мови зберегла в якості субстратної давньо-грецька мова.

Мистецтво епохи заліза

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки. Окрім орнаментів та тварин тут зустрічаються зображення людей - героїв міфів. Образ людини витісняє образ тварини. Серед керамічних виробів зустрічаються посудини зі скульптурним завершенням, коли верх прикрашений виліпленими з глини фігурками.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку - скіфська(7-2 ст. до н.е.) - культура племен Північного Причорноморя, Кубані та Алтаю з характерним для неї т.зв. "звіриним стилем" -зображенням тварин у гармонійних закінчених композиціях (мистецтво даного періоду призначене для самостійного вивчення).

----------------------------------------------------

Найвідоміші форми культури, що склалися в палеоліті і пізніший їх розвиток під час неолітичної революії уже містили в собі передумови для виникнення сучасної цивілізації. Тому визначний антрополог К. Леві-Стросс мав рацію, коли писав про "неолітичний парадокс", який полягав у тому, що ці передумови були реалізовані тільки через десять тисячоліть. Між появою гончарного кола і винайдення парового котла в принципі мав би минути інтервал часу, подібний до того, який відокремлює паровий котел від атомної електростанції. Оглядаючись назад, ми бачимо, що людство протягом тисячоліть тупцювало на одному місці.

Ба, більше того! Від самої своєї появи людина повинна була б спрямовувати свою діяльність на досягнення прямої користі для себе. Тільки так можна забезпечити стратегію людського вижавання, жива істота покликана, здавалося б, пристосуватися до природного оточення, оволодіим практичними навиками і тоді її поведінка буде максимально ефективною. Проте найновіші дослідження заперечують таке уявлення. Людина, як виявляється, менш за все турбується тим, щоб наблизитися до природи. В певному сенсі вона віддавна прагне мов би віддалитися від неї. Тобто, первісна людина не розуміла своєї вигоди! Яка користь з цих наскельних малюнків? Замість того, щоб успішно адаптуватися до зовнішнього світу, вона, навпаки, демонструвала свою непристосованість до природи, до її законів.

Архаїчна людина швидше за все проявляла як шукач смислів, творець видінь, ніж як homo faber. американський культуролог Т. Роззак ("Незавершена людина: Форпост епохи Водолія і еволюція свідомості") стверджує: до початку палеолітичної ери панувала інша -паеотаумічна (від двох слів - "древній" і "гідна подиву"). Ще не було ніяких знарядь праці, але вже була магія. Містичні співи і танці складали сутність людської природи і визначали її призначення ще до того, як перший камінь був обтесаний для сокири. Ось контури цього архаїчного життя: спочатку містичні видіння, потім знаряддя, сопілка і барабан замість колеса, священний вогонь, а потім вогонь для приготування їжі, поклоніння зорям ще до того, як зявився календар. Іншими словами, молитовно-восторжене сприйняття життя впротивагу однобічному практицизмові палеолІтичної ери.

Розгадку цього парадоксу дає дослідження ролі ритуалу у примітивних племен. Великий психіатр С.П. Давиденков, що присвятив цій праці спеціальну монографію ("Эволюционно-генетические проблемы в невропатологии", Л., 1947), показав, що для первісних культур було характерним явище "пандемії страху" - жаху, що передавався від одного члена общини до іншого й спричинявся до колективного неврозу. Подібно до того, як невротик приречений своєю хворобою на штучну ритуалізацію своєї поведінки, первісне племя, охоплене колективним неврозом, шукало виходу в нескінчених заборонах, що обмежували поведінку кожного члена громади. Джерела пандемії страху глибші, ніж палеоліт; подібне явище було виявлене у мавп, у яких пандемію страху викликали штучно, подіявши на одну з мавп за допомогою електроду, вживленого у мозок. Можна припустити, що жах перед двійнятами та їхньою матір'ю спричиняв таку ж пандемію страху. Єдиним засобом, що звільняв від неї, були обряди, які обплутали всіх членів первісного колективу такою мірою, що їх релігія й мистецтво нагадують через це прояви духовного життя шизофреніків.

Може видатися, що ці обставини далекі від мистецтва, але насправді вони багато в дечому визначають мистецьку творчість. Племінні художники створюють речі для ритуалів, і у цьому випадку основним критерієм стає не краса, як це прийнято у нас, а спосібність твору "спрацьовувати", тобтоздібність виконувати роль, призначену їй в магічному обряді. Більше того, художники працюють для своїх співплемінників, котрі точно знають, що означає та чи інша форма, той чи інший колір. Ніхто не передбачає, що вони стануть вносити у них своє "бачення", від них вимагається тільки виконати завдання з найбільшою майстерністю і знанням справи.

Мистецтво ранньої імперії

Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваний Августом (Блаженним). З часу правління Октавіана римське мистецтво почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. Серпень почав закладати основи імператорського стилю. Збережені портрети представляють його енергійним і розумним політиком. Високий лоб, злегка прикритий чубчиком, виразні риси обличчя і маленький твердий підборіддя. Хоча Серпень, за свідченням древніх авторів, був слабкого здоров'я і часто кутався в теплий одяг, на портретах його зображували могутнім і мужнім. Відома статуя з Прима Порта представляє його оратором, що звертається до народу. Серпень одягнений у вбрання імператора - багато оздоблений панцир, на якому в обрамленні богів, небес і пекла парфяни повертають римлянам які забрала у них раніше прапори; важкий, обгорнутий навколо тіла плащ. В руці у серпні імператорський жезл. Біля його ніг на дельфінові сидить крихітний Амур, син Венери - по переказами, праматері Юліїв. Статуя величава і урочиста. Непокрита голова імператора і його босі ноги являють риси грецького стилю.

Прагнення вийти за рамки прозового сприйняття життя помітно і в інших пам'ятках мистецтва. При серпні був створений Вівтар Світу, долженствовавшій увічнити возз'єднання прихильників нового режиму і потерпілих поразка республіканців. Вівтар являє собою окремо стоїть будинок без даху, що служило огорожею жертівника. Огорожу прикрашали рельєфи, розділені на два яруси фризом з меандровим орнаментом (стрічковий орнамент у вигляді ламаної лінії). Нижній рельєф зображував стебла, листя і завитки Дерева Життя, населеного птахами та іншою живністю, на верхньому рельєфі було відображено урочисте хід, що включав членів імператорського будинку. Тут використаний грецький прийом ізокефаліі - Кожна голова знаходяться на одному рівні, проте зображення пожвавлюють фігури дітей різного віку. Деякі фігури на рельєфі обертаються - в цьому його суттєва відмінність від класичних грецьких пам'ятників. Більш того, люди персонажів наділені індивідуальними рисами, вони портретні.

В I ст. до н. е.. тривала давня традиція будівництва гробниць. Були побудовані такі різні споруди як Піраміда Цестія, Могила Цецилії Метелли, Могила Еврісака. Оскільки Еврісак був пекарів, на його гробниці зображені круглі жерла печей для випічки хліба. Зверху гробниці йде рельєф, зображає весь хлібопекарський процес. Взагалі для римського мистецтва характерна саме така - утилітарні, «виробнича» тематика, яка свідчить про прихильності Риму до хроніці, фіксації подій і «злобі дня». Мавзолей Серпня відрізняється від інших гробниць величезними розмірами. Він являє собою три циліндра, поставлені один на інший. Утворилися тераси були перетворені на висячі сади, аналогічні тим, якими славилася Гробниця Олександра Македонського в Олександрії. Перед входом в мавзолей були встановлені два обеліска - на згадку про перемогу серпня над Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою.

В епоху серпня був популярний так званий третій помпейський стиль (кінець I ст. до н. е.. - 50-і рр.. I ст. н. е..), що іменується також «канделябровим». Майстри знову повернулися до плоских декоративним орнаментів. Серед архітектурних форм переважали легкі ажурні споруди, що нагадують високі металеві канделябри, між ними містилися укладені в рами зображення ( «Нарцис»). Їх сюжети невибагливі і прості, часто пов'язані з пастушою життям, як у розпису з вілли в Боскотреказе «Пастух з козами». З'являються сценки типу «Покарання Амура» з Будинку покараного Амура в Помпеях. Улюбленим мотивом стає зображення саду, повного плодоносних дерев, чудових квітів і птахів, огородженого золоченими гратами. Саме така розпис була виконана на віллі Лівії, подружжя серпня, в Прима Порта ( «Сад і птиці»). Куди більш чудовий «Сад» в Будинку Фруктових Дерев в Помпеях. Домашні «Парадіз» (сади) влаштовувалися в палацах, на віллах і в домуси. У деяких садках були басейни і повиті рослинами альтанки.

В римському мистецтві досить популярні маски - чоловічі та жіночі, трагічні і комічні, гарні і потворні. Маска була символом переходу від небесного і міфічного до повсякденного, земному.

В правління імператора Нерона, одного з найжорстокіших правителів Римської імперії, досягла розквіту портретне мистецтво. Еволюцію образу самого імператора - від обдарованої дитини до упослідженого монстра - можна простежити в цілої серії портретів. Вони далекі від традиційного типу могутньої і відважного героя (Голова імператора Нерона). Недбалі бакенбарди, хаотично збиті треба лобом волосся. Особа похмуре, недовірливе, брови зрушені, в куточках губ -- мстиво-саркастична посмішка. Пізні портрети представляють Нерона складної і суперечливою натурою. Його особистість, неабияка й сильна, обтяжена безліччю вад.

Починаючи з середини I ст. в образотворчому мистецтві почав формуватися жанр натюрморту. Що виник у пізньому класиці IV ст. до н. е.. і блискуче розвивався в епоху еллінізму, натюрморт набув тепер нового сенсу. У ньому з'явилися «Високе» і «низьке» напрямку. Римляни часто зображували м'ясні лавки, в яких висять туші тварин. Однак вони писали і глибоко символічні твори, повні таємного сенсу. Такого роду розпис була виконана в гробниці Весторія Пріска в Помпеях. У центрі композиції - золотий стіл на тлі червоною драпірування. На столі стоять срібні судини витонченої форми - всі парні, розставлені строго симетрично: глечики, роги для вина, букети, чаші. Всі ці предмети як би групуються навколо центрального кратера - посудини для змішування вина і води, втіленого бога родючості Діоніса-Лібера. Фреска з Геркуланума «Персики та скляний глек» свідчить про руйнування традиційної системи цінностей. З найдавніших часів чином світу було дерево, коріння якого живить підземне джерело. Тепер же художник зображує дерево без коріння, а посудину з водою стоїть поруч. Одна гілка дерева зламана, зірваний персик, від якого відділена частина м'якоті, до самої кісточки. Сповнений майстерні рукою, натюрморт світлий і повітряний, однак його зміст - «загальна смерть природи ».

Від епохи Флавіїв до нас дійшли кілька чудових портретів і два шедеври зодчества. Засновником династії Флавіїв був Веспасіан, під зовнішньої простотой якого переховувався незвичайний розум. Зображення імператора позбавлені аристократизму і холодної елегантності, що відрізняють портрети епохи Юліїв - Клавдієв. Вони більше природні, людяні і пластичні: зморшкуватий лоб, хитрувато примружені очі, строго стиснутий рот.

Приблизно в ті ж роки в Помпеях був створений відомий портрет лихваря Цецилія Юкунда. Зовнішність лихваря переданий з вражаючою жвавістю і природністю. Його негарне, асиметричне обличчя з бородавкою на щоці і кривим носом - тим не менш дуже виразно.

В 70-80-і рр.. н. е.. у Римі був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що отримав назва «Колізей». Він був збудований на місці зруйнованого Золотого будинку Нерона і належав до нового типу будинків. Колізей являв собою величезну чашу зі ступінчастими рядами сидінь, обгороджену зовні кільцевої елліпсовіднимі стіною. Колізей - найбільший амфітеатр античної епохи. Він вміщував близько п'ятдесяти тисяч глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з коринфскими пілястрами - плоскими виступами на стіні. Всередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що склалися в римлян до I в. н. е..

Другий шедевр зодчества епохи Флавіїв - знаменита Тріумфальна арка Тита. Тит, вважався розсудливим і сповненим шляхетності імператором, правил порівняно недовго (79-81 рр..). Арку спорудили на його честь у 81 р., уже після його смерті. Цей пам'ятник був покликаний увічнити похід Тита в 70 р. на Єрусалим і пограбування храму Соломона.

Тріумфальні арки - також римське архітектурне нововведення, запозичене, ймовірно, у етрусків. Арки споруджували як на честь перемог, так і на знак освячення нових міст. Однак їх споконвічний зміст пов'язаний із тріумфом - урочистим ходом на честь перемоги над ворогом.

За боках прорізу арки Тита коштують два коринфські колони. Прикрашає арку висока надбудова - аттик з присвятою Тита «від сенату і народу римського". Нагорі -- статуя імператора на колісниці, запряженій четвіркою коней. В аттику був похований порох Тита. Таким чином, арка була одночасно архітектурним спорудою, постаментом для статуї і меморіальним пам'ятником. З такою пошаною ховали лише людей, наділених винятковими особистими якостями: Цезаря на Римському Форумі, Тита в його арці, Траяна в цоколі його колони. Усередині арки виконані високі рельєфи із зображенням тріумфальної ходи: Тит їде на квадрига, його солдати простують до арки з трофеями.

Мистецтво пізньої імперії

В 98-117 рр.. Римською імперією правил Траян, за походженням іспанець. При Траяні Римська імперія досягла піку своєї могутності. Цей імператор шанувався кращим з усіх у римській історії. На портретах він виглядає мужнім і суворим, і в той же час розумним і сміливим політиком. При Траяні відродився старий тип портрета, позбавлений пишних зачісок, багатою светотеневой моделювання і психологізму. Мистецтво того часу прихильний ідеалу простоти. Разом з тим портрети Траяна сповнені внутрішньої сили і глибини, в них виявляються велич і міць, яких не було раніше.

При Траяні в Іспанії були побудовані два мости - міст в Алькантара через річку Тахо і акведук в Сеговії. Міст в Алькантара одноярусний, але з дуже високими прорізами. Він завершується простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною, перекинута арка. Акведук в Сеговії двохярусний, з вузькими високими прольотами; складний з необробленого каменя, завдяки чому він гармонійно вписується в навколишній пейзаж.

Самим знаменитим пам'ятником Траяна в Римі вважається його форум. Серед усіх імператорських форумів, що виросли навколо Форуму Романум, цей найбільш красивий і значний. Форум Траяна був вимощений напівдорогоцінним камінням, на ньому стояли статуї переможених супротивників, був збудований храм на честь божества -- покровителя Марса Ультора, були дві бібліотеки - грецька і латинська. Між ними стояла Колона Траяна, що збереглася до наших днів. Вона була споруджена в честь підкорення Дакії (територія сучасної Румунії). Розфарбовані рельєфи зображали сцени з життя даків і полон їх римлянами. Імператор Траян фігурує на цих рельєфах понад вісімдесяти разів. Статую імператора нагорі колони згодом замінили фігурою апостола Петра.

правив слідом за Траяном Адріан (117-138) був прибічником усього грецького. З легкої руки Адріана римляни стали носити вуса і бороду, що раніше було не прийнято. Збереглося багато портретів його як у Римі, так і в провінціях. Адріан любив елегантність і красу і сам являв ідеальний образ римського патриція. Імператор був високого зросту, з благородними рисами обличчя і розумним, пильним поглядом завжди задуманих очей. При Адріані волосся стали зображувати більш пишними, ніж при Траяні. Разом з вусами та бородою вони мальовничо обрамляли обличчя. Зіниці очей вперше стали висвердлюють (раніше їх тільки розфарбовували), завдяки чому створювалася ілюзія, що статуя «дивиться живим поглядом».

При Адріані (бл. 125) було створено саме грандіозне купольне споруда Стародавнього світу - Пантеон, храм усіх богів, який і понині стоїть у центрі Риму. Це єдиний пам'ятник, урятувався від руйнування або перебудови в епоху Середньовіччя. Зовні Пантеон являє собою величезний циліндричний обсяг, до якого прибудований глибокий портик. Колись в Пантеон входили через що стояла на його площі тріумфальну арку. Всередині Пантеон має двоярусну стіну з колонами і нішами, прорізану склепінчастими арками. На другому, меншому й більше плоскому ярусі покоїться купол. Купол має п'ять рядів перспективних кесонів (квадратних поглиблень), угорі ж закінчується отвором.

Своєрідним архітектурним музеєм стала вілла Адріана в Тібуре (нині Тіволі). Тут була Золота площа з головним будинком у вигляді хреста, що має опукло-увігнуті форми, Морський театр, бібліотеки. Улюблені Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Крім цього на території вілли були зведені архітектурні споруди, що відтворюють образ прекрасних оригіналів, які зустрічалися Адріану під час його подорожей.

В Римі за указом Адріана був збудований мавзолей, частково перебудований у Середньовіччя і отримав назву Замку Святого ангела. До мавзолею вів міст через Тібр, спеціально споруджений для цієї мети. Що прикрашали його статуї були замінені в XVII ст. роботами відомого майстра Лоренцо Берніні.

Новий поворот до духовного, що стався при Адріані, очевидний і в зміні поховального обряду. Панувала тисячоліття кремація поступилася місцем інгумаціі -- поховання померлих у землі. У зв'язку з цим з'явився новий жанр - скульптурний саркофаг, прикрашений рельєфами на міфологічні теми. Саркофаг ставили в підземну гробницю або засуватися в стінну нішу - аркосолії. Зазвичай саркофаги мали прямокутну форму і гірський рельєф з одного боку.

Антоніни - Пій (138-161), Марк Аврелій (161-180), Комод (180-192) - в самому Римі будували мало. На честь Пія і Марка Аврелія звели колони, подібні Траяновій, але не такі чудові. Незвична одна деталь. На цоколі колони Пія були зображені сам імператор і його дружина, підносяться на небеса крилатим генієм. Крилатого генія супроводжують два орла - за давнім повір'ям душі покійних перебувають у образі птахів. Перш така тема в мистецтві не зустрічалася.

До наших днів дійшла кінна бронзова статуя Марка Аврелія. Статуя виконана в Відповідно до давньої античної традицією, однак вигляд вершника не гармонує ні з конем, ні з місією воїна. Обличчя в імператора відчужений і самозаглиблення. Судячи з усього, Марк Аврелій думає не про військові перемоги, яких у нього було небагато, - а про проблеми людської душі. Скульптурний портрет того часу придбав особливу духовність. З часів Адріана збереглася традиція зображувати обличчя в обрамленні пишного волосся. При Марке Аврелії скульптори досягли особливою віртуозності. Особливу увагу стали приділяти очам: їх зображали підкреслено великими, з важкими, як би припухлими століттями і піднятими вгору зіницями. У глядача складалося враження сумної втоми, розчарованості в земному житті і догляду в себе. Так в епоху Антонінів зображали всіх, навіть дітей.

При імператорської династії Антонінів спостерігався розквіт мистецтв в римських провінціях. Чудовий храмовий комплекс в Баальбеку (Ліван), що відрізнявся східній пишнотою. Головний храм знаходився в глибині квадратної площі, обнесеній колонадою. До площі вели чудові Пропиляний (парадні ворота) з портиком і розташованим за ним шестикутним двором, огородженим колонадою і стінами. Великий та малий храми, що знаходилися поза площі, стояли на високому цоколі і відрізнялися вагомістю ордери, частою розстановкою колон і багатством декоративних деталей. У Пальмірі (Сирія) до наших днів збереглися руїни міста та його Великий колонади з аркою і коринфскими колонами, на виступах яких (консолях) стоять статуї. Знамениті гробниці Пальміри, що зберегли древні традиції образотворчого мистецтва. Навколо центрального поховання родоначальника в стінах влаштовували ніші, закриті портретами людей. Зроблені з вапняку, вони поєднують в собі пластику і графіку. Винятково багаті пам'ятники залишили африканські провінції. В Алжирі чудово збереглася трипрольотні арка в Тімгаде. У спекотну пустинній країні кожен архітектурний елемент отримує особливе звучання. Більш високий середній отвір арки виразно підкреслює плоску низовинну місцевість. Арка поєднує плоскі і пластичні форми (колони), отвори і ніші, великий та малий ордер, різні види арок. Незважаючи на зовнішню простоту, арка в Тімгаде є справжнім витвором мистецтва.

Антонінів змінив на троні Септимій Північ (193-211), владний та суворий правитель. Відрізняються практичністю, за роки свого правління він істотно поліпшив становище в Римі, сильно підірване при пізніх Антоніна. Септимій вважав себе духовним спадкоємцем Марка Аврелія. До наших днів дійшло багато северовскіх портретів. На відміну від антоніновского часу, майстри приділяють підвищену увагу душевному стану моделі. В образі дружини Септимія Юлії Домни тонко передані індивідуальні риси: маса пухнастого волосся, зрослі на переніссі брови. Погляд її «антоніновскіх» око все більше відходить у бік. У портреті імператора Каракалли (211-217), сина Септимія Півночі, також помітні нові віяння: рама з волосся навколо особи різко зменшується, гра світлотіні в мальовничих пасмам вже не цікавить художника. Для нього важлива форма голови і вираз обличчя - похмурого, настороженого, підозрілого.

Слідом за правлінням Септимія Півночі настала епоха солдатських імператорів, яких садила на трон армія: Максиміна Фракиец, Філіп Араб, Требоніан Галл. Занесені на вершини влади волею долі, вони вбивали інших і самі ставали жертвами. Їх портрети - чудовий документ тієї драматичної і суперечливої епохи. Майстри перестали зображувати пишне волосся, прибрали вуса і бороду. На глядача дивляться зацьковані роком володарі пізнього Рима, залучені в вічне боротьбу за імператорську владу.

Для зодчества епохи занепаду імперії (III-IV ст.) характерні незвично великі, часом надмірні масштаби споруд, пишні декоративні ефекти, підкреслена розкіш обробки, неспокійна пластика архітектурних форм. Великий винахідливості досягли римські зодчі в оформленні складного внутрішнього простору таких видатних, виконаних величі і парадного пишноти пам'ятників архітектури, як терми Каракалли і базиліка Максенція в Римі. Терми (лазні) для римлян були чимось на зразок клубу, де давня традиція ритуальних обмивань поступово обросла комплексами для розваг і занять - палестра і гімнасії, бібліотеками, музичними залами. Відвідувати терми було улюбленим заняттям римського плебсу, прагнула «хліба і видовищ». По всій імперії було розкидано безліч лазень - приватні і державні, чоловічі та жіночі (або загальні), прості і справжні шедеври античної архітектури. Терми Каракалли займали величезну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води. Вони представляли собою складне архітектурна споруда, перекритий склепіннями різних конструкцій. Стіни і зводи терм були оброблені золотом і дорогоцінним камінням та мозаїкою. Навіть їхні руїни вражають око своїм величчю.

В ри



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.018 с.)