Мистецтво епохи ранньої бронзи

Настає епоха бронзи, відбуваються зміни в соціально-побутовій сфері. Перше місце займає скотарство. У цей час зявляється культ вождя-вершника, авторитет якого вже не спирається на традиційну повагу, моральний авторитет та звичаї предків. Він спирається на насильство. При вождеві з'являються таємні союзи, що були його основною опорою і носіями магічно-мистецьких функцій, а основою таємних союзів стало релігійне залякування, для того, щоб вразити їх моторошною фантастикою. Виникає культ племінного войовничого бога, покровителя скотарства та жахливих людських жертвопринесень. На згаданій вище Камяній Могилі з'являються культові зображення вершників, бойових сокир, антропоморфних стел, у основі яких - реальні скотарські загони та ритуали.

Трипільська культура, як правило, зникає (зберігається лише її релікт -усатівська культура Одещини, в носіях якої бачать прагрецькі племена), населення його асимілюється, щоправда, в більшості з боку прибулих із заходу альпійців. Виникає вже креолізована культура - комарівська(від с. Комарів Галицького р-ну), носії якої були хліборобами і осілими скотарями. Зникло мистецтво розписної кераміки. Але основні ідеї трипільських художників, що повязані з аграрною магією, простежуються в орнаменті комарівського посуду. Є зображення сонця і косих ліній дощу, є натяк на уявлення про трипільські небеса, багаті дощовою водою. Найтісніше з трипільською скульптурою повязані посудини (кубки) з рельєфним зображенням жіночих грудей, що призначалися для ритуалів з водою. Можливо, що древні уявлення про двох небесних богинь (матері і дочки) існували в суспільстві бронзової епохи, адже в залізному віці ми маємо грецьке уявлення про богинь неба Рею та Геру та землеробських богинь Деметру та Персефону. Від трипільців комарівці успадкували солярні знаки - хрести і розетки. Але одночасно, на комарівському посуді наявні відтиски шнурів, що, ймовірно, мають магічну функцію. Від трипільців у бронзову епоху перейшли деякі елементи прикрас. Бронзові шпильки прикрашені вершечком у вигляді трипільського ромбу, а бронзові браслети виготовлені у вигляді спіралей.

Вчений І.К. Свєшніков датував комарівську культуру 15-12 ст. до н.е. і вважає її представниківпрасловянами. Проте не менше шансів на таке має сусідня з неюкультура Ноа, яка поширена у Південно-Східній Трансільванії, попрутській Молдавії і правобережжі Середнього Подністровя. Вона теж успадкувала культуру як трипільської, і споріднених із нею балканських культур (Вінча, Кукутені). Найвідоміша памятка культури Ноа - біляс. Острівець Івано-Франківської обл. Загинули комарівська та Ноа культури разом з відомою і сусідньою їм троянською культурою, яка, будучи землеробською, впала під ударами скотарських племен ахейців. Спадкоємцем комарівської культури стала у Верхньому Подністровї землеробська висоцька культура (з центром у м. Золочів), яка проіснувала в 11-6 ст. до н.е. Мистецтво цієї культури характеризується зображенням на сірій глині символів дощу, води, рослин, насіння, стилізованих фігурок коней. Пізніше релікти комарівської та висоцьку культуру увібрала в себе черняхівська культура, яка складалася з конгломерату вже історично зафіксованих етносів: антів, готів, даків, кельтів і сарматів.

Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і всю епоху бронзи, є поява мегалітичної архітектури, які використовувалися для релігійних та астрономічних цілей. Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри - вертикально поставлені камені, часто покриті рельєфами, ледь оброблені.Дольмени- чотирикутні будівлі з каміння. Найпростіший дольмен - два вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений по формі дольмен складався з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють чотирикутник, і перекриті пятою плитою. У багатьох дольменах внутрішні сторони плит покриті символічними знаками. Кромлехи - камяні плити або стовпи, розташовані по колу, може складатися з кількох рядів кіл. Окремі точки кромлеха фіксували фази річного руху Сонця.

Мистецтво епохи заліза

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки. Окрім орнаментів та тварин тут зустрічаються зображення людей - героїв міфів. Образ людини витісняє образ тварини. Серед керамічних виробів зустрічаються посудини зі скульптурним завершенням, коли верх прикрашений виліпленими з глини фігурками.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку - скіфська(7-2 ст. до н.е.) - культура племен Північного Причорноморя, Кубані та Алтаю з характерним для неї т.зв. "звіриним стилем" -зображенням тварин у гармонійних закінчених композиціях (мистецтво даного періоду призначене для самостійного вивчення).

----------------------------------------------------

Найвідоміші форми культури, що склалися в палеоліті і пізніший їх розвиток під час неолітичної революії уже містили в собі передумови для виникнення сучасної цивілізації. Тому визначний антрополог К. Леві-Стросс мав рацію, коли писав про "неолітичний парадокс", який полягав у тому, що ці передумови були реалізовані тільки через десять тисячоліть. Між появою гончарного кола і винайдення парового котла в принципі мав би минути інтервал часу, подібний до того, який відокремлює паровий котел від атомної електростанції. Оглядаючись назад, ми бачимо, що людство протягом тисячоліть тупцювало на одному місці.

Ба, більше того! Від самої своєї появи людина повинна була б спрямовувати свою діяльність на досягнення прямої користі для себе. Тільки так можна забезпечити стратегію людського вижавання, жива істота покликана, здавалося б, пристосуватися до природного оточення, оволодіим практичними навиками і тоді її поведінка буде максимально ефективною. Проте найновіші дослідження заперечують таке уявлення. Людина, як виявляється, менш за все турбується тим, щоб наблизитися до природи. В певному сенсі вона віддавна прагне мов би віддалитися від неї. Тобто, первісна людина не розуміла своєї вигоди! Яка користь з цих наскельних малюнків? Замість того, щоб успішно адаптуватися до зовнішнього світу, вона, навпаки, демонструвала свою непристосованість до природи, до її законів.

Архаїчна людина швидше за все проявляла як шукач смислів, творець видінь, ніж як homo faber. американський культуролог Т. Роззак ("Незавершена людина: Форпост епохи Водолія і еволюція свідомості") стверджує: до початку палеолітичної ери панувала інша -паеотаумічна (від двох слів - "древній" і "гідна подиву"). Ще не було ніяких знарядь праці, але вже була магія. Містичні співи і танці складали сутність людської природи і визначали її призначення ще до того, як перший камінь був обтесаний для сокири. Ось контури цього архаїчного життя: спочатку містичні видіння, потім знаряддя, сопілка і барабан замість колеса, священний вогонь, а потім вогонь для приготування їжі, поклоніння зорям ще до того, як зявився календар. Іншими словами, молитовно-восторжене сприйняття життя впротивагу однобічному практицизмові палеолІтичної ери.

Розгадку цього парадоксу дає дослідження ролі ритуалу у примітивних племен. Великий психіатр С.П. Давиденков, що присвятив цій праці спеціальну монографію ("Эволюционно-генетические проблемы в невропатологии", Л., 194 7), показав, що для первісних культур було характерним явище "пандемії страху" - жаху, що передавався від одного члена общини до іншого й спричинявся до колективного неврозу. Подібно до того, як невротик приречений своєю хворобою на штучну ритуалізацію своєї поведінки, первісне племя, охоплене колективним неврозом, шукало виходу в нескінчених заборонах, що обмежували поведінку кожного члена громади. Джерела пандемії страху глибші, ніж палеоліт; подібне явище було виявлене у мавп, у яких пандемію страху викликали штучно, подіявши на одну з мавп за допомогою електроду, вживленого у мозок. Можна припустити, що жах перед двійнятами та їхньою матір'ю спричиняв таку ж пандемію страху. Єдиним засобом, що звільняв від неї, були обряди, які обплутали всіх членів первісного колективу такою мірою, що їх релігія й мистецтво нагадують через це прояви духовного життя шизофреніків.

Може видатися, що ці обставини далекі від мистецтва, але насправді вони багато в дечому визначають мистецьку творчість. Племінні художники створюють речі для ритуалів, і у цьому випадку основним критерієм стає не краса, як це прийнято у нас, а спосібність твору "спрацьовувати", тобтоздібність виконувати роль, призначену їй в магічному обряді. Більше того, художники працюють для своїх співплемінників, котрі точно знають, що означає та чи інша форма, той чи інший колір. Ніхто не передбачає, що вони стануть вносити у них своє "бачення", від них вимагається тільки виконати завдання з найбільшою майстерністю і знанням справи.