Мистецтво Високого Відродження

Доба титанів. Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. відбувся небачений злет літератури, живопису, архітектури, через що цей період отримав назву Високе Відродження. Він дав світові новий тип творчої людини — особистість, обдаровану численними талантами, сильну духом, оригінального мислителя і митця. Цих творців нащадки не випадково порівнювали з давньогрецькими титанами, які не побоялися вступити в суперництво з самими олімпійськими богами.

У історії людства нелегко відшукати ще одну настільки геніальну людину, як Леонардо да Вівчі (1452-1519).

Леонардо мав добру вдачу, був напрочуд вродливим і сильним — міг голими руками гнути підкови і перевершував усіх у фехтуванні. Його інтереси не знали меж. Він залишив 14 томів рукописів, на сторінках яких збереглися малюнки численних винаходів: проекти підводного човна, гелікоптера, парашута, розвідних мостів, кулемета, танка, плавильних печей, автоматичного ткацького верстата та інші. Усі вони набагато випередили свій час.

Леонардо народився в невеликому місті Вінчі поблизу Флоренції. Помітивши неабиякі здібності хлопчика до малювання, батько віддав його навчатися до флорентійського і художника Андреа Веррjккьо. і Через шість років учитель до- і ручив Леонардо написати на. своїй картині ангела. Розповідали, що, побачивши постать, зображену Леонардо, вчитель зрозумів, наскільки учень перевершив його, і з того часу не брав пензля в руки.

Леонардо не мав університетської освіти, проте це не завадило йому стати справжнім зразком усебічно розвиненої людини. Він захоплювався математикою, фізикою, анатомією і ботанікою, був конструктором, поетом, музикантом і мислителем, а свої енциклопедичні знання отримав завдяки нестримному потягу до знань і безмежному працелюбству. Першочергове значення Леонардо надавав досвіду, вважав його головним джерелом знань про людину та світ. Він вірив у силу розуму й знань, у творчі здібності людини, яка подібно до Бога здатна створювати нове.

Найголовнішим з усіх занять для Леонардо завжди залишався живопис. Один з найкращих творів митця — фреска «Таємна вечеря», написана на біблійний сюжет в одному з міланських монастирів. Христос прощається зі своїми учнями, він знає про зраду Іуди й свої майбутні муки. Зображений драматичний момент трапези, коли Христос вимовив фатальні слова: «Один із вас зрадить мене». Вони викликають в апостолів бурхливі почуття - відчай, переляк, подив, гнів. Дехто обурено вскакує з місця. Аби не створювати враження штовханини, художник об'єднав персонажі в чотири групи по три постаті в кожній і розмістив їх ліворуч і праворуч від Христа. Леонардо відмовився від традиційного зображення Іуди з інпіого боку стола, але зрадника легко впізнати: він відкинувся назад, судорожно стискуючи в руці гаман з платою за зрадництво.

Леонардо створив низку чудових портретів, найбільш уславленими з яких є зображення Чічілії Галерані («Дама з горностаєм») і Мони Лізи («Джоконда»). В усі часи ці картини викликали захоплення вмінням художника передати сяйво очей, загадкову усмішку і характер своїх персонажів.

Видатною постаттю Високого Відродження був Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) - автор неперевершених творів скульптури, живопису, архітектури та поезії. Дитинство він провів у маленькому містечку поблизу Флоренції, а підлітком вступив на навчання у художню школу при дворі Лоренцо Медічі. Тут він відкрив для себе красу античного мистецтва і отримав можливість спілкуватися з відомими гуманістами. У двадцятирічному віці Мікеланджело відвідав Рим і створив там одну із своїх найзнаменитіших скульптур - «П'єта» («Оплакування Христа»),
Скульптура викликала захоплення у римлян, але ніхто з них не знавМікеланджело. Знавці сперечались, хто е автором цього прекрасного твору, і і називали імена уславлених римських скульпторів. Тоді Мікеланджело і вночі прийшов у церкву, де була виставлена «П”єта», і висік на ній гордий надпис: «Мікеланджело Буонарроті, флорентієць, виконав».
Так до Мікеланджело прийшла слава. Повернувшись до Флоренції, він зробив колосальну (5,5 м заввишки) мармурову статую Давида - молодого пастуха, який, за біблійною легендою, переміг велетня Голіафа. Попередні митці сприймали перемогу юного Давида над грубою силою як наслідок божественної допомоги, а тому зображували його невеликим і слабким. Мікеланджело створив зовсім іншого Давида - сильного атлета, чия перемога є його власною заслугою. У Мікеланджело Давид втілює безмежну могутність людини. Флорентійці дуже високо оцінили твір художника. Вони помістили скульптуру перед будинком уряду флорентійської республіки.

«Давид» -справжній гімн людині — став символом міста в боротьбі з ворогами.

Мікеланджело вважав себе лише скульптором, але це не завадило йому, справжньому титану Відродження, бути великим художником і архітектором. Його головна живописна робота — розпис плафона (стелі) Сикстинської капели в Римі. Тут яскраво виявився характер художнього дару Мікеланджело: його приваблювали не тихі й спокійні сюжети, а створення бунтівних і героїчних образів.

За чотири роки Мікеланджело один розписав стелю площею близько 600 квадратних метрів. У 300 постатях він зобразив історію людства — від перших днів Творіння до Всесвітнього потопу. Мікеланджело працював без помічників, у дуже складних умовах: при кепському освітленні, лежачи на спині на спеціально виготовленому помості. Це був справжній подвиг.

Розпис замовив папа Юлій II, який постійно хотів усе бачити і дуже заважав художнику працювати. Врешті під час чергового візиту докучливого папи роздратований Мікеланджело скинув на нього дошки зі свого помосту. Відтоді художник здобув спокій.

Справжніми шедеврами стали зведені Мікеланджело гробниці папи Юлія II в Римі і родини Медічі у Флоренції. Геній великого митця втілився в соборі Святого Петра в Римі. Він завершив цю будову, розпочату іншим архітектором, і увінчав її грандіозним, піднесеним угору куполом, який зсередини здається легким і пронизаним світлом. Прекрасний купол Мікеланджело височіє над Вічним містом як гідний пам'ятник його творцю.

XVI ст. Зі спогадів друга Мікеланджело, Антоніо Кандіві
Розписуючи Сикстинську капелу, Мікєланджело настільки привчив свої очі дивитися вгору на склепіння, що потім, коли робота була закінчена й він почав тримати голову прямо, майже нічого не бачив і коли йому доводилося читати листи та папери, він мусив тримати їх високо над головою. Потроху він знову почав звикати читати, дивлячись прямо перед собою вниз. Ця обставина показує, з якою... старанністю Мікєланджело працював над розписом капели.

Світлим генієм Відродження називають Рафаеля Санті (1483-1520). Його творчість - це зразок піднесеноїкраси, досконалості й гармонії. Син художника з міста Урбіно, Рафаель з дитинства жив в атмосфері живопису. Зовнішня краса, доброта й ніжність характеру поєднувались у ньому з величезною працьовитістю. Талант Рафаеля виявився рано, і папа запросив його розписати парадні зали (станці) Ватиканського палацу. Одна з фресок цієї серії, на якій зображені давньогрецькі філософи і вчені, отримала назву сАфінська школа». Декому з її персонажів Рафаель надав риси своїх знаменитих сучасників: величний Платон - це Леонардо, глибоко замислений Геракліт - Мікеланджело, а один з учнів -сам Рафаель.
Найулюбленішим образом майстра була Мадонна - втілення материнської відданості й любові. Вершиною творчості стала «Сикстинська Мадонна» -зображення прекрасної молодої жінки з немовлям на руках. Сповнена скорботи Марія передчуває трагічну долю своєї дитини та все ж несе людям сина як спокутну жертву.

Рафаель прожив усього тридцять сім років, але встиг зробити так багато і залишив такі неперевершені шедеври, що його самого називають Божественним, а період, коли він жив і працював, — добою Рафаеля.

У історію мистецтва Високого Відродження яскраву сторінку вписала багата купецька Венеція - справжня «цариця Адріатики». У цьому незвичайному, побудованому на воді місті зеленуваті хвилі каналів вишукано сполучаються з блакитним кольором неба, білим мармуром палаців і сніговими шапками гір на горизонті. Все це, оповите вологим морським серпанком, має неповторний, чарівний вигляд. Не дивно, що тут виникла своєрідна школа живопису. Венеціанські художники особливого значення надавали колориту: на їхніх картинах переважають яскраві, насичені тони, що створює у глядача настрій святковості. Здається, всі зображені на полотнах речі «живуть»: струменить шовк, мерехтить коштовне каміння, поблискує парча.

Визначна роль у формуванні художніх особливостей венеціанського живопису належала Джорджоне (1477-1510). Гарна і чарівна людина, він був талановитим живописцем і прекрасним музикантом. Герої його картин занурені у свій внутрішній світ і сповнені тихих роздумів, їхньому душевному стану відповідає пейзаж, якому художник, переконаний в єдності людини й природи, надавав особливого значення. Одна з картин Джорджоне - «Юдіф» - присвячена подвигу біблійної героїні, яка врятувала рідне місто від нашестя ассирійців. Вона пробралася у стан ворога і вбила полководця Олоферна. Вороже військо відступило. Прекрасна й лагідна Юдіф уособлює в картині найвищу справедливість.

Розквіт венеціанського живопису пов'язаний з іменем Тиціана Вечелліо (1477-1576). Художник зберіг для нащадків образ прекрасних золотокосих венеціанок, сповнених почуття власної гідності. В образі сильної, енергійної жінки зображена Богоматір у семиметровій картині «Вознесіння Марії* (більш відома як «Ассунта»). Вдягнена в темно-червоне вбрання Марія плавно підіймається вгору в золотистому потоці повітря. Дивлячись на впевнених, розкішно вдягнених, розумних і стриманих жінок на полотнах Тиціана, можна скласти уявлення про могутність і велич самої Венеції.