Глобальні та регіональні екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.
Класифікація глобальних проблем:
1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).
2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).
3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).
4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).
Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

10. Господарський комплекс України, його суть, структура та особливості структурної трансформації.

Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України. Виділяють такі види структури:

За організаційно-правовими формами господарювання (держ., кол., пр.)

За видами ек д-ті, галузями та їх міжгалузевими комплексами

Первинні (видобувна, с/г) та вторинні галузі (обробна промисловість), група А та група Б. Господарський комплекс У. складається з виробничої та невиробничої сфер. До виробничої належать галузі матеріального в-ва (промисловість та с/г), а до невиробничої – галузі, які задовольняють духовні й фізичні потреби населення (освіта, наука, культура, торгівля та громадське харчування, фізична культура, комунальне господарство та ін.). транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, належать до виробничої сфери, ті, що обсл населення – до невиробничої.

Територіальна структура господарства (ек райони,підрайони, локальні виробничі утворення).

Трансформаційні процеси в економіці є невід’ємним елементом становлення ринкового типу господарювання. Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємопов’язаними напрямами:

Лібералізація економіки

Стабілізація грошової системи

Приватизація

Структурна перебудова економіки

Створення конкретного ринкового середовища

Активна соц. політика

Структурна трансформація економіки являє собою с-му узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки з метою зростання обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності в-ва й вирішення на цій основі соц. завдань.

11.Демографічні проблеми України та шляхи їх вирішення

Закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення населення, спричинене низкою основних чинників, серед яких найважливішим слід вважати низький рівень народжуваності, що зумовлений, у свою чергу, соціально-економічними чинниками. У силу історичної тривалості розв’язання проблеми демографічної кризи нині на перший план виходять питання вирішення якісних параметрів демографічного потенціалу. Принципово важливою є державна підтримка сім’ї та сімейних цінностей, які є фундаментом, на основі якого формується вся система заходів демографічної політики, зокрема:

- забезпечення якості життя сімей, створення належних економічних передумов для реалізації потреби в дітях;

- формування сприятливого соціально-психологічного клімату й орієнтації суспільства на сімейні цінності, формування, як мінімум, дводітної, а згодом – тричотиридітної сім’ї;

- сприяння зміцненню інституту сім’ї, запобігання її руйнуванню, зменшенню кількості розлучень;

- збереження і зміцнення здоров’я сімей, передусім, репродуктивного, підвищення рівня культури репродуктивної поведінки;

- сприяння і підтримка виховної функції сім’ї

Важливим є прийняття програми подолання негативних наслідків старіння населення на основі: забезпечення економічних передумов гідного життя в пенсійному віці; створення умов для реалізації творчого й трудового потенціалів похилих людей; сприяння розвитку в суспільстві взаємодії поколінь і зміцненню взаєморозуміння між представниками різних вікових груп.

12. Динаміка чисельності та статево-вікова структура населення України, регіональні особливості формування.

Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних.

Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується. Особливістю цього процесу в Україні є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в країні на попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку.

Такий характер динаміки населення обумовлює складність вирішення ряду демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової структури населення (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення.

В Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого.

Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення.

Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про старіння населення країни.

Найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального старіння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.

13.Диференціація економічних районів України за рівнем соціально-економічного розвитку

Аналіз рівня економічного розвитку областей України, економічних районів свідчить про істотні відмінності між ними.

У першу чергу треба зазначити, що за величиною території області можуть відрізнятися у чотири рази (Одеська область має площу 33,3 тис. км2, а Чернівецька — 8,1 тис. км2), за чисельністю населення — в п'ять разів (Донецька — 4,5 млн осіб, а Чернівецька % 0,9 млн осіб). Впродовж XX століття економічний потенціал регіонів України формувався під впливом багатьох чинників, серед яких домінуючими була наявність і обсяги природних ресурсів. Зосередження в Донбасі та Придніпров'ї значних запасів руд і палива було основою формування металургійних центрів гірничодобувної промисловості. Власне індустрія Донецького і Придніпровського економічних районів є основою економічного потенціалу всієї України.

Визначення рівня економічного розвитку можна проводити за різними показниками. Однак найбільш суттєвим показником є обсяги ВВП на одну особу за областями.

До інших показників, що диференціюють області України за рівнем економічного розвитку, належить середня заробітна плата в регіоні, споживання продовольств, обсяг послуг на одну особу, протяжність транспортних комунікацій на 1000 км2 території, показники розвитку освіти і охорони здоров'я.