Основні поняття і наукові категорії регіональної економіки

Неоднорідність території за різними ознаками або дуже великий обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.
Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово “регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область.

Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.
Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище.
Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін. Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях.
Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і.
Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

35. Основні фактори розвитку і розміщення галузей машинобудування в регіонах України.

Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови.

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх зна­ченні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Основна сировина для підприємств галузі — метал, а також конструкційні матеріали, які виробляють легка, хімічна, деревообробна промисловість. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Орієнтація на трудові ресурси — другий принцип розміщення. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Наукомісткість — визначальна риса багатьох сучасних машинобудівних виробництв. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу.

36. Основні фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів, їхня суть.

Фактори розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих п-в, їх груп і галузей. Усі фактори РПС можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.
1)Природно-географічні ф.: характеристика природно-кліматичних умов та економічна оцінка природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал-сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, вико рис танні для досягнення певної мети. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу 2)Геополітичні ф.: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий ек-й простір 3)Демоекономічні ф.: загальна чисельність нас-ня, його стр-ра, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх терит особл-ті розм; чисельність трудових ресурсів, їх територ-галузевий розподіл та якісні хар-ки; чисельність роб сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність роб сили та форми її ек руху. Комплексний аналіз демоек факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій 4)Соц-ек ф.: рівень ровитку соц інфрастр-ри, що задовольняє потреби нас-ня в освіті, охороні здоров;я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навк сер і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. 5)Техніко-ек ф.: основні напрями НТП та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації в-ва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення п/с на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості в-ва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв;язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів

37. Особливості розвитку і розміщення легкої промисловості України

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси та джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі.

Вовняна промисловість представлена у Богуславі (Київська область), Києві та Черкасах.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод.

Шовкова промисловість зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції!!!, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах..

Художні промисли. В усіх регіонах України розвинуті традиційні промисли з виготовлення текстильних виробів (килимів, рушників, гобеленів та ін.).

38. Паливно-енергетичний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості трансформації.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу. Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва..

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.

39. Переваги та недоліки глобалізації

Глобалізація являє собою процес економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Також глобалізація є процесом створення світової економіки з безлічі національних економік.

Переваги: 1) Підвищення ліквідності капіталу – інвестори з розвинених країн отримали можливість інвестувати в країни, що розвиваються; 2) Підвищення швидкості інформації – люди в усьому світі отримали можливість миттєвого обміну інформацією, в першу чергу через світові ЗМІ. 3) Зниження ймовірності початку війни – країни занадто тісно взаємопов’язані між собою; 4) Доступність інноваційних засобів спрощення бізнесу та підприємництва – в наш час стали доступними комп’ютери, техніка та Інтернет 5) Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародних компаній. Також необхідно сказати про деякінедоліки глобалізації: 1) Безробіття – транснаціональні компанії завжди шукають більш дешеву робочу силу, що змушує їх переносити виробництво в країни, що розвиваються, такі як Китай. 2) Надмірна залежність однієї країни від інших – остання криза чітко показав наскільки тісно пов’язані країни між собою. 3) Збільшення нелегальної імміграції – величезну проблему розвиненим країнам створюють нелегальні іммігранти з країн, що розвиваються, в основному тому, що їм вкрай важко знайти роботу, і вони лягають важким вантажем на бюджети держав. Таким чином, можна зробити висновок, що, як ми бачимо, глобалізація є складним і багатогранним процесом, який вимагає уваги і жорсткого контролю. Існує безліч недоліків глобалізації, з якими неможливо або вкрай складно боротися. У даній ситуації необхідно сконцентрувати увагу на позитивних ефектах і всіма силами намагатися знизити негативні.

40. Передумови розвитку чорної металургії України, їхні регіональні особливості та економічна оцінка.

Передумови. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Регіональні особливості. Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Оцінка. Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу. В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

42. Подільський економічний район, його роль в економіці України, галузі спеціалізації та особливості їхнього розміщення.

Вінницька, хмельницька, тернопільська обл Електроенергетика – Хмельницька АЕС, Ладижинська ДРЕС, Дністровська ГЕС Господарство. Основою господарського комплексу є потужний Агро-промисловий комплекс, який базується на інтенсивному, багатогалузевому сільському господарстві. С/г економічного району спеціалізується на землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві м'ясо-молочного напрямів. Економічний район характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння М'ясна промисловість представлена Вінницьким, Тростянецьким, Гайсинським, Тульчинецьким (Вінницька обл.), Хмельницьким, Кам'янець-Подільським і Шепетівським (Хмельницька обл.), Тер­нопільським і Чортківським (Тернопільська обл.) м'ясокомбіната­ми.Молочна промисловість є практично у кожному адміністративному районі.. Широкого розвитку набуло борошномельно-круп'яне у Хмельницькому, Тернополі; кондитерське (у Вінниці, Чорткові, Хмельницькому), олійно-жирове (у Вінниці). Машинобуд-ні підпр-ва обслуговують здебільшого потреби с/г, є також піпр-ва приладо- і верстатобуд-ня. Вінницький завод тракторних агрегатів, Калинівський, Тернопільський – бурякоцукрові комбайни., електроапаратура – у Тернополі. Хімічна промисловість спеціалізується на виробництві фосфатних добрив, сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, штучної шкіри, виробів лісохімії (каніфолі, скипидару). Легка промисловість. Основними галузями легкої промисловості є бавовняна, трикотажна, швейна, взуттєва, хутрова.

Деревообробна пром-сть частково орієнт-ся на привізну сировину. Вона виробляє меблі – у Вінниці, Тернополі, Хмельницькому.

43. Поліський економічний район, його роль в економіці України, галузі спеціалізації та особливості їхнього розміщення.

Волинська, Рівнен., Житом., Черніг. обл. Господарство економічного р-ну являє собою високорозвинуту багатогалузеву промисловість і с/г (південь),що досить тісно пов'язані між собою. Проте промисловість переважає над с/г. Основними галузями є: машинобудування, хімічна,легка та харчова промисловість. С/г. В рослинництві переважають зернові(озима пшениця, жито, ячмінь, кукурудза, гречка,зернобобові), вирощують також технічні(цукрові буряки,льон, хміль,соняшник), дуже поширена картопля (Чернігівська обл. -І місце у країні). Рівень розвитку тваринництва вищий ніж в цілому по Україні і має молочно- м'ясний напрямок.У виробництві м'яса переважає свинина. Поширене також бджільництво, шовківництво і рибальство.

Харчова промисловість: цукрова, молочна, борошномельна, круп'яна, хлібопекарська, кондитерська, спиртова, плодоовочева. Добре розвинута у всіх містах. Промисловість:ПЕК -в основному працює на торфі -майже скрізь. Нафтодобувна –Леляківське,Гніденецьке родовища. Електро- енергетика - Київська ГЕС, Трипільська ДРЕС,Київська ГАЕС. Машинобуду вання. - багатогалузеве. Хімічна промисловість:- виробництво штучного і синтетичного волокна,фосфорні добрива (Житомир) та інші. Лісовиробничий комплекс: провідне місце в Україні. Заготівля (Полісся), деревообробна (усі обл. і районні центри),але найбільше Малин, Житомир); целюлозне паперова (Коржівка, Малин,Коростишів); лісохімія (вироби, скипідару,хвойно-ефірної олії, догтю); будівельна індустрія, виготовлення конструкційних матеріалів- Коростень (цемент),Житомир(цемент), Чернігів. Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості. Вовняна пром.: Чернігів, Богуслав. Лляна – Житомирський Льонокомбінат. Швейна і текстильна розвинена скрізь.

44. Принципи державної регіональної політики

Державна регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:1)визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;2) правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;3) дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;4) досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків.

Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.

45.Принципи розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів, їхня суть Розміщення і розвиток п/с здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення п/с – це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об¢єктів, вдосконалення територіальної і галузевої стр-ри госп комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямів регіональної політики. Принципи розміщення і розвитку п/с регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення п/с. Отже, принципи – це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об¢єктів, галузей та територіальних госп-х комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення п/с – це правила діяльності та упр-ня економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення. Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщення і розвитку п/с, які повинні використовуватися в практичній діяльності. 1) принцип раціонального розміщення в-ва передбачає всебічне врахування ек-х, демографічних, соц-х та екологічних передумов і факторів розміщення п/с з пріоритетністю соц-х та екологічних чинників. Його реалізація і господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких вир-в до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення вир-в низкотранспортабельної пр-ції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної пр-ції, сировини і палива з одного регіону в інший. 2) принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення в-ва,за якого: стр-ра госп комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідальність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах. 3)Принип забезпеченя екологічної рівноваги передбачає формуваня екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення в-ва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території. 4) принцип вирівнювання рівнів ек-го розвитку р-нів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що хар-ть кінцеву результативність їх госп діяльності (напр, нац доход на душу нас-ня). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації в-ва, активній державній регіональній політиці. 5) принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті в-ва, для яких вона має найкращі природні та ек умови. А виготовлена пр-ція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий ек-й простір. Пріоритетність викладених вище принципів визначається загальною стратегією ек-го розвитку держави. На суч етапі на перший план виступають соціально та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку п/с. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.