Екологічні проблеми хімічної промисловості

Хімічна промисловість, що є джерелом істотного забруднення довкілля, поступається лише перед енергетикою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною.
Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність.
В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твер-дих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів.
У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою кількістю відходів відзначаються нафтопереробка, нафтохімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерних матеріалів. Одним із найпоширеніших відходів є кислі гудрони - смолоподібні в'яжучі речовини, що містять сірчану кислоту, воду та органічні сполуки.
Всі хімічні виробництва належать до водомістких. Їх функціонування супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та міську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хімічного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шлаконакопичувачі, ставки-відстійники.
Основним напрямом боротьби з забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

15. Ек-не районування, його суть та значення.

Економіко-географічне районування — це науково обґрунтований поділ країни або — окремого її регіону на економіко-географічні райони.

Економіко-географічне районування має політичну, господарську, соціальну та організаційну функції. Воно використовується у практиці правління господарством, під час розроблення схем розвитку й розміщення продуктивних сил, проектів районного планування, схем розселення населення, територіальних комплексних програм і схем природокористування. Економіко-географічне районування виступає важливою формою географічного аспекту планування та управління. Воно має важливе значення для розміщення продуктивних сил, правильного вибору районів будівництва певних виробничих об'єктів, найдоцільнішого територіального розміщення капітальних вкладень. Економіко-географічне районування нерозривно пов'язане з раціональним розміщенням виробництв і спеціалізацією районів на певних видах продукції та є засобом підвищення ефективності суспільної праці. Вирізнення економіко-географічних районів дає змогу поліпшити використання природних, матеріальних, трудових та інших ресурсів території через взаємопов'язане функціонування виробничо-технологічних процесів. Воно є важливим засобом удосконалення політико-адміністративного поділу, сприяє повнішому економіко-географічному пізнанню території.

Велике прикладне значення ек рай-ня полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної ек політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових вир-чих об¢єктів та вдосконаленні територіальної стр-ри госп-ва, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-вир-чих комплексів. Ек рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни.

16. Поняття економічний район, його суть. Об ¢ єктивний характер формування економічних районів.

Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:

· спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами)

· комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

· керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Основою формування ек-х р-нів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об¢єктивними умовами виділення і розвитку ек-х р-нів виступають наявні природні ресурси, особливості е.г.п. території, чисельність нас-ня, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес ек рай-ня являє собою доцільний, науково обгрунтований поділ країни на ек р-ни. Деякі вчені західних країн при визнеченні сутності ек р-нів віддають перевагу природному фактору – однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор – дуже важливий для формування ек-х р-нів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть співпадати і не співпадати з ек-ми р-нами. В реальній дійсності формування ек-х р-нів пов¢язано із способом вир-ва, рівнем розвитку і особливостями розміщення п/с.

17. Е лектроенергетика України, її значення, принципи територіальної організації та проблеми розвитку.

Значення. Електроенергетика – галузь промисловості, яка забезпечує електрифікацію господарства та побутові потреби населення на основі виробництва й розподілу електроенергії. Електроенергетика посідає провідне місце в енергетиці країни. Вона є матеріальною основою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці в усіх галузях суспільного виробництва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

АЕС будуються у районах із дефіцитом паливних ресурсів. АЕС виробляють близько 48 % усієї електроенергії. Україна належить до країн з високим рівнем р-ку атомної енергетики. За цим показником її випереджають лише декілька країн. Серед них Франція, Швеція, Бельгія.

На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька електростанції. Чорнобильська АЕС зазнала аварії 26 квітня 1986 року, зараз на ній встановлений саркофаг, щоб зменшити рівень радіації.

Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою посилення їх надійності та безпеки, введення в експлуатацію нових енергоблоків. Велике значення для подальшого розвитку атомної енергетики в Україні має створення в країні ядерно-паливного циклу, що забезпечить гарантовану незалежність її АЕС від імпорту ядерного палива.

Атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст.

Аварія на ЧАЕС показала небезпеку атомної електроенергетики. У наш час все більшої гостроти набуває проблема захоронення відходів атомної енергетики. Проте більшість країн визнала, що альтернативи атомній енергетиці не існує. Тому зараз значна увага приділяється активним науковим дослідженням і розвитку ядерної енергетики.

18. Загальна характеристика транспортного комплексу в Україні

Транспорт – специфічна галузь господарства. Він не створює, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є переміщення вантажів і людей. Вантажний транспорт належить до виробничої сфери. Пасажирський, здійснюючи перевезення людей, належить до обслуговуючих галузей.

Важливість транспорту полягає в тому, що він забезпечує зв'язки між галузями, підприємствами, регіонами країни, зарубіжними державами. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції. Велика роль галузі у підвищенні рівня життя населення. Зайнято у транспорті близько 9.4% працюючих у господарському комплексі країни.

Для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен з яких має свої специфічні виробничі особливості. Тому можна вважати його комплексом взаємопов'язаних галузей. Поділяють його на складові частини, передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи людей.

Транспортний комплекс складається із сухопутного, водного та повітряного. Специфічною галуззю транспортного комплексу є міський пасажирський транспорт.

19. Земельний фонд України та його структура. Рег проблеми охорони і раціонального використання зем рес.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек­тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. — 3,5%; землі держав­ної власності —5,5%, всі інші 1,8%.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проб­лемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефек­тивності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктив­ної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку.

Структура. Господарське освоєння території здійснено на 92 %. При цьому с/г освоєння земель перевищує 70 % і є найвищим у світі. Високою залишається розораність території України – 57 %. Частка ріллі в загальній площі с/г угідь складає 79 %. Структура с/г угідь визначається природно-клімат умовами. В останні рр. у структурі с/г угідь зменшилася частка орних земель, а збільшилася частина багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ.

Проблеми. На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель,

20. Зміст та трактування поняття «регіон» та сучасні підходи і методи його дослідження

Регіо́н (англ. region, нім. Gebiet n, Region f,рос. регион, лат.regio — царина, царство) — в давнину земля, царство, нині — велика земельна одиниця. У фізичній географії — узагальнена назва одиниць фізико-географічного районування будь-якоготаксономічного рангу. Виділяють також географічну теорію регіонального розвитку.

Для наукового обґрунтування економічного розвитку регіону використовуються як загальні, так і спеціальні методи пізнання. Просторово-часовий метод.Генетичний метод.Геосистемний метод.Відтворювальний метод.Проблемний метод.Геополітичний метод.Порівняльно-географічний метод.Статистичний метод.Картографічний метод, Метод економіко-математичного моделювання, Програмно-цільовий метод.

21. Інноваційно-інвестиційний потенціал регіонів України, його суть та складові.

Інноваційний потенціал України та її регіонів відображає територіальні особливості багатогранних процесів розробки, створення, впровадження та експлуатації інновацій.

Основні стадії процесу інноваційного р-ку: Досягнення фундаментальної науки, Прикладні дослідження, Конструкторські розробки, Первинне впровадження, Широке впровадження, Використання нововведень,Старіння інновацій

Визначальною умовою формування банку новацій є об’єм інвестицій у сферу науково-технічної д-ті та в подальший процес перетворення новації в інновацію. Реалізація інноваційних процесів потребує значних витрат, частка яких у розвинутих країнах постійно зростає.

В сучасному механізмі інноваційного процесу зростає роль регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість використання місцевих ресурсів, відповідальність місцевих органів влади за соц. Р-к створюють необхідну ек основу й мотивацію для ефективного впливу на регулювання та підтримку інноваційно-інвестиційної активності. Можливість інноваційного розвитку в кожному регіоні України передбачає свої особливості.

Основна проблема в оцінці інноваційно-інвестиційного потенціалу регіонів з урахуванням вищезазначених факторів полягає в тому, що їх вкрай тяжко виміряти.

До регіонів з відносно сприятливим інвестиційним кліматом можна віднести Центральний ек район. Середній або нижче середнього показники інвестиційної привабливості значної частини ек районів України є свідченням тяжкого стану в інвестиційній сфері, а значна різниця в показниках відображає їх велику територіальну диференціацію. Отже, інноваційно-інвестиційна політика д-ви для різних регіонів також має бути диференційованою.

22. Конкурентні переваги регіонів України у світовій економічній системі.

В умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів вирішення внутрішніх проблем України цілком залежить від визначення оптимального вектора розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації; її частка у світовому експорті залишається незначною. Конкурентоспроможною на зовнішньому ринку можна вважати лише деяку частину промислової продукції.

Разом з тим є потенційні конкурентні переваги українського експорту, які склалися на цей час: наявність технологічно передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції, насамперед у військово-промисловому комплексі; наявність значних сировинних ресурсів; традиційних ринків збуту української продукції; високий рівень кваліфікації низки професійних категорій працівників.

Зараз досить стабільним попитом в окремих сегментах світового ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна сировина, феросплави), частково машинобудування (машини та обладнання для власного машинобудування), гірничовидобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, санітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).

Оцінюючи експортний потенціал обробної промисловості, слід в першу чергу виділити металургію України. В умовах скорочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту продукція цієї галузі почала постачатися на ринки далекого зарубіжжя.

Зростання експортних поставок підтверджує достатню конкретну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках — значна частка продукції сертифікована. Цей процес додатково стимулювали більш низькі експортні ціни (на декілька відсотків), ніж у західноєвропейських партнерів. За рахунок антидемпінгових заходів було досягнуто підвищення цін на експортовану продукцію.

23. Критерії, принципи та чинники економічного районування:

Ек р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися вв процесі р-ку ПС на основі сусп. І терит поділу праці.
Критерії. – це головні ознаки, основні вимірники, на базі яких відбувається виділення ек районів.
? до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж.
? Ек р. має бути великою ек-но цільною територією, на якій є значні природні ресурси;
? врахування при виділенні ек р. принципу економічного тяжіння,;
? економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність;
? при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території, спільність історичних, культурних традицій, соціальної поведінки населення;
? на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний терит виробничий комплекс з такою галузевою структурою:
? профілюючі галузі;
? галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи;
? галузі, які забезпечують потреби населення району;
Принципи.
? Встановлення крупних та цілісних господ комплексів
? Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район
? Відповідність меж ек районів існуючим межам адм.-терит од
? Визначення територіальної єдності ек району
? Встановлення центрів районоформування
? Відображення у назві сутнісних ек, соц. чи геогр. ознак території

Чинники (фактори).
На формування економічних районів впливають різні чинники: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.
Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є територіальний поділ праці.
Другим важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси.До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій.
Важливе районоутворююче значення мають особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.
На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси.
Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли, одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси. Важливу роль у формуванні економічних районів відіграє транспорт

24. Легка промисловість України, її значення, галузева структура, принципи розміщення та центри основних галузей.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси та джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі.

Вовняна промисловість представлена у Богуславі (Київська область), Києві та Черкасах.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод.

Шовкова промисловість зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції!!!, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах..

Художні промисли. В усіх регіонах України розвинуті традиційні промисли з виготовлення текстильних виробів (килимів, рушників, гобеленів та ін.).

25. Машинобудівний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості формування.

Значення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби, так і для галузей, які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання.

Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуруі характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей: Важке, Загальне, Середнє, Точне, Наукомістке

Особливості формування. Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих під­приємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними. Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.

26. Металургійні райони України, особливості їхнього формування та структурної трансформації. Основні центри.

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Придніпровський район сформувався на основі видобутку залізних руд Криворізького, Кременчуцького і Білозерського басейнів, марганцевих руд Нікопольського і Великотокмацького родовищ, флюсів Дніпропетровської області, привізних коксу і вогнетривів (з Донбасу). Тут склалися Дніпропетровський (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ), Запорізький, Криворізький, Нікопольський (Нікополь, Марганець), Кременчуцький металургійні вузли.

27. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики

Механізм реалізації ДРЕП — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу.

Основними складовими цілісного механізму ДРП України, як визначено діючими нормативними документами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, капіталовкладення та їх розподіл між регіонами, посилення ролі місцевого самоврядування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Першоосновою механізму РЕП є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

В РЕП широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо.

Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.

28. Міжгалузеві комплекси, їхня суть, структура та об’єктивний характер формування.

Міжгалузевий комплекс – поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі і тісні зв’язки.

МК форм-ся як у в-ві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях.

За характером зв’язків між галузями вирізняють 4 типи МК: 1) Галузі, підприємства яких пов’язані послідовною і (або) паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування чи вирощування. Це АПК, рибопромисловий та лісопр. комплекси. 2) Однорідні галузі, зв’язки між підпр яких виникають на основі в-ва взаємозамінюваної продукції. ПЕК, транспортний тощо

Склад з сукупності галузей, д-ть підпр яких спрямована на вирішення певної господ чи рег проблеми. Продовольчий, рекреаційний. 3) Програмні міжгалузеві комплекси – комплекси галузей, зв’язки між підпр яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економіко, соц. чи екол проблемами. До них відносять МК перших трьох видів, формування яких регулюється відповідно до певної програми.

Залежно від просторових масштабів МК поділяються на міждержавні, макроекономічні і територіальні, а останні, в свою чергу, - на локальні та регіональні.

До МК в У належать ПЕК, Ме, Маш, Хім–індустріальний, лісо виробничий, буд-індустріальний, трасп, АПК і соц. комплекси.

Формування міжгалузевих комплексів є об’єк-тивним і пов’язане з раціональним підбором галузей, забезпеченням ек ефективної діяльності цих галузей, встановленням їх оптимальних пропорцій.

29. Міжнародне співробітництво України з питань екології та охорони навк середовища в умовах глобалізації.

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий закон "Про охорону навколишнього природного середовища" та розпочата розробка пакета законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Тільки за період з 1980 року до 1991 року Україна взяла участь у 10 міжнародних актах з охорони природи.

Процеси глобалізації світової економіки одночасно супроводжуються зростанням конкуренції та боротьбою за ринки збуту та джерела сировини. В зв'язку з цим перед Європейським співтовариством стоїть серйозне завдання сприяти прискоренню інтеграції країн Західної та Східної Європи. Цей захід безперечно забезпечить не лише розширення територіального простору до європейських традицій, але й значно підвищить економічний та політичний вплив ЄС в усьому світі. Головні структурні пропорції європейського господарства формувались досить тривалий період часу. Отже, зрозуміло, що економіка країн, які мають статус асоційованих членів ЄС, об'єктивно не може відповідати рівню європейських стандартів та потребує значної фінансової допомоги.

30. Міжнародний поділ праці, його вплив на формування зовнішньоекономічних зв’язків України

Формування економіки країн світу тісно пов’язано з процесом розвитку міжнародно- територіального поділу праці та розширенням міжнародних економічних зв’язків. Тенденція до економічного об’єднання та розширення зовнішніх економічних зв’язків обумовлена об’єктивним процесом територіального поділу праці та необхідністю вирішення глобальних проблем, що постають перед людством.
Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках.
Кожна країна концентрує виробництво певних видів продуктів або послуг для виробництва яких вона має найбільш сприятливі економічні та природні передумови: - потужний природно ресурсний потенціал; - вигідне екон-гео положення; - специфічні агрокліматичні умови; - попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку; - високий рівень конкурентноспроможної продукції.
Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною передумовою нормального соц.-ек р-ку країни, інтернаціалізації її виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом У зможе інтегруватися в європейський і світовий ринок.сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не відповідають стану У у світо господарських зв’язках.
В сучасних умовах жодна країна світу не може розвиватись без зовнішньоек зв’язків.
Міжнародні зв’язки – це система господарських зв’язків між економіками країн на основі поділу праці. Зовнішні економ зв’язки сприяють росту нац доходу, прискореному розвитку нт прогресу, підвищенню рівня життя населення.

31. Мінеральні ресурси України. структура та економічна оцінка.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія,

електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Загальні запаси залізних руд України зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища).

32. Нафтова і нафтопереробна промисловість України, її значення, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища із застосуванням глибокого буріння свердловин.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає.

Розміщення. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській, Причорноморсько-Кримський нафтогазоносні провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття – Бориславське, Долинське, Битківське. У Дніпровсько-Донецькій нафтовидобувній області також є великі родовища: нафтові – Леляківське, Глинські-Розбишівське, нафтогазові – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське. У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та в шельфовій зоні Чорного моря. В Україні розміщені і функціонують сім основних нафтопереробних заводів.

Сучасний стан та перспективи. Перспективи видобутку та переробки нафти в у набагато більші за теперішній рівень. В Україні склалася вкрай несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для виробництва нафтопродуктів, простоюють. У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни.

33. Об’єкт і предмет дисципліни «Регіональна економіка», її місце у системі наук

Об’єкт – регіон. Предмет – виявлення законів, закономірностей та визнач. принципів і факторів цілеспр. просторової організації пс. Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук, в основу яких покладені результати наукових досліджень природничих, географічних, геологічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промислових об'єктів, сільськогосподарського виробництва, транспорту тощо. Разом з тим, розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна теорія. Вона широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік: фін