Правова охорона природного середовища в промисловості й на транспорті

Поряд із землями, водами, лісами, атмосферним повітрям й іншими об'єктами природи охороні підлягає також навко­лишнє природне середовище у виробничій та культурно-побу­товій сферах. У цих природно-охоронних відносинах безпосе­реднім об'єктом правової охорони е якість навколишнього се­редовища в промисловості і на транспорті, в сільському гос­подарстві, містах та інших населених пунктах.

Якість навколишнього середовища в названих сферах ви­магає особливої уваги, тому що на виробництві і в місцях проживання люди проводять більшу частину свого життя. Всі­лякі екологічні відхилення у виробничій та побутовій сферах найвідчутніше впливають на здоров'я, настрій і працездатність людей.

Незважаючи на величезне значення охорони екологічного стану виробничої та побутової сфер ця проблема довгий час перебувала в тіні. Охорона навколишнього середовища в цих сферах ще не зайняла належного місця у правовому полі Ук­раїни. Недостатньо уваги приділено також в теоретичних роз­робках. Життя вимагає невідкладних заходів щодо зміцнення охорони навколишнього природного середовища у виробничій та побутовій сферах. Тут є над чим попрацювати правотворчим органам, правознавцям, правоохоронним органам і практикам виробничої сфери.

Те, що на сьогодні зроблено в плані охорони природного середовища у виробничій та побутовій сферах, треба розгля­дати лише як початок вирішення цієї актуальної екологічної проблеми.

Загальні вимоги щодо охорони природного середовища в промисловості і на транспорті викладені в екологічних зако­нодавчих актах, зокрема в законах України «

Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про підприємства», «Про охорону праці», «Про дорожній рух» та інших.

Прийняття цих законів дещо поліпшило охорону природно­го середовища в промисловості і на транспорті. Вони скла­дають правову базу для подальшого розвитку екологічного законодавства цільового призначення — охорони екологічних відносин у виробничій сфері.

Серед зазначених законів важливу роль відіграє Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща». Він закріпив основні принципи охорони навколишнього природного середовища:

— пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язко­вість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімі­тів використання природних ресурсів при здійсненні господар­ської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

— запобіжний характер щодо охорони навколишнього природного середовища;

— науково бґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

— гласність і демократизм при прийнятті рішень, реаліза­ція яких впливає на стан навколишнього природного середо­вища, формування у населення екологічного світогляду.

Додержання згаданих принципів сприятиме забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в Україні в цілому та в промисловості і на транспорті зокрема.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» сприяє забезпеченню належної екологічної обстановки і тим, що закріплює повноваження органів дер­жавної влади і управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; передбачає економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середови­ща, включаючи плату за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середови­ща, утворення республіканського та місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища; пе­редбачає контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення за­конодавства про охорону навколишнього природного сере­довища.

Екологічні вимоги стосовно промисловості і транспорту закріплені також у Законі України «Про забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лю­того 1994 р. До таких вимог слід, зокрема, віднести:

— вимоги для проектування, будівництва, розробки, виго­товлення і використання нових засобів виробництва та тех­нологій;

— вимоги до продовольчої сировини і продуктів харчуван­ня, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;

— вимоги до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування;

— гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях;

— вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Екологічну спрямованість мають основні напрями діяль­ності державної санітарно-епідемічної служби. Це, зокрема:

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також в охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залеж­но від стану середовища життєдіяльності людини, встановлен­ня факторів навколишнього середовища, що шкідливо впли­вають на здоров'я населення.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміч­ної служби співпрацюють з державними органами і громад­ськими організаціями, діяльність яких спрямована на профі­лактику захворювань, охорону здоров'я людини та навколиш­нього середовища.

Важливі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності закріплені в Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1994 р. У статті 1 цього Закону зазначено:

«Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікуваль­но-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збере­ження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Зміст цього поняття охорони праці багато в чому відпові­дає екологічним вимогам в промисловості і на транспорті. Співпадають з інтересами охорони навколишнього природного середовища в цих галузях й інші положення Закону «Про охорону праці». Так, відповідно до Закону забороняється бу­дівництво (реконструкція, технічне переоснащення) виробни­чих об'єктів, виготовлення і впровадження нових технологій і вказаних засобів попередньої експертизи (перевірки) проект­ної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Забороняється також застосування у виробництві шкідли­вих речовин, на які не розроблені гранично допустимі норма­тиви (концентрації), методика, засоби метрологічного контро­лю і які не пройшли токсикологічну експертизу.

У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає вжиття додаткових заходів безпеки, власник зо­бов'язаний завчасно повідомити про це органи державного нагляду, розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здо­ров'я та життя працівників, населення та охорони навколиш­нього природного середовища.

Технологічні процеси, механізми, устаткування, транс­портні засоби, придбані за кордоном, допускаються в екс­плуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в Україні.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навко­лишнього середовища. Він має також право розірвати трудо­вий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці.

За порушення нормативних актів про охорону праці, не­виконання розпоряджень посадових органів державного наг­ляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середо­вища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Нехтування зазначеними положеннями має згубний вплив на охорону навколишнього природного середовища у виробничій сфері.

Згідно з екологічним законодавством ведеться державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. Зокрема, державному обліку підля­гають самі об'єкти, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види і роз­міри шкідливих фізичних впливів на нього.

Первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища проводять підприємства, установи й органі­зації і подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища на підприємстві несуть його директор і головний інженер, який очолює технічне керівництво виробництвом. На підприємствах з великим обсягом виробництва створюються служби охорони навколишнього середовища, до яких входять відділи, лабораторії, пости спостереження, що виконують еко­логічні функції.

Екологічна діяльність підприємства буде ефективнішою І результативнішою, якщо до неї залучатимуться трудові колек­тиви, профспілкові та інші громадські організації.

Для забезпечення охорони навколишнього природного се­редовища в промисловості законодавством передбачені еко­логічні вимоги. Вони охоплюють планування, проектування, розміщення, будування, реконструкцію, введення в експлуата­цію і саму експлуатацію виробничих об'єктів. На цих стадіях виробничого процесу приймаються такі еколого-господарські рішення, які істотно впливатимуть на стан навколишнього се­редовища в промисловості.

Певні екологічні обов'язки поставлені і перед самими під­приємствами. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його вироб­ництва на природне середовище, здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних, коштів або інших джерел.

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встанов­лених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бу­ти зупинена частково, тимчасово або припинена повністю відповідно до законодавства України.

Забезпеченню охорони навколишнього природного сере­довища в промисловості сприяє також заборона вводити в експлуатацію нові і реконструйовані виробничі об'єкти, які не обладнані природоохоронними засобами і не забезпечують ефективне очищення, знешкодження, уловлювання шкідливих викидів і відходів.

Головними передумовами покращання екологічної ситуації у промисловості є:

а) проведення інвентаризації особливо небезпечних тех­нологічних процесів і виробництв, які впливають на екологіч­ну безпеку, з метою визначення строків і обсягів їх реконст­рукції або виводу із експлуатації;

б) переведення народного господарства на ресурсозбері­гаючі і екологічно чисті виробництва шляхом введення маловідходних і безвідходних технологічних процесів і виробництв;

в) формування загальноекологічного світогляду населення і відповідної екологічної підготовки кадрів для народного гос­подарства.

При організації охорони навколишнього середовища в промисловості треба виходити з того, що підприємства є ос­новними споживачами природних ресурсів і основними дже­релами забруднення оточуючого середовища. А тому їх гос­подарська діяльність повинна привертати увагу природоохо­ронних і правоохоронних органів. Необхідно посилити конт­роль за виконанням екологічного права всіма підприємствами.

Для покращання екологічної обстановки у виробничій сфері треба задіяти невикористані резерви самих підпри­ємств. Всебічна екологічна спроможність і налаштованість кожного підприємства має бути основним показником його господарської діяльності.

Серед нормативних актів, спрямованих на охорону при­родного середовища у промисловості, важливе місце нале­жить Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. Цей Закон визначає правові, економічні, со­ціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єк­тами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Об'єкт підвищеної небезпеки — це об'єкт, на якому вико­ристовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативне встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виник­нення надзвичайної ситуації техногенного та природного ха­рактеру.

Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, об­меження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та на­селення;

забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпе­ки з додержанням мінімального можливого ризику;

виконувати вимоги законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Стаття 16 Закону передбачає відшкодування шкоди, запо­діяної в результаті аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

Шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підви­щеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом гос­подарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім ви­падків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Екологічне законодавство передбачає охорону навколиш­нього природного середовища на транспорті. У Законі Украї­ни «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. цій проблемі присвячено окремий розділ. Згідно з цим Законом міністер­ства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання, що здійснюють проектування, виробництво та експлуатацію механічних транспортних засобів, зобов'язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вка­заними засобами забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище, а також шуму і вібрації.

Не допускається виробництво та експлуатація автотранспортних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Керівники транспортних організацій, власники автомобіль­них доріг, вулиць, залізничних переїздів та транспортних за­собів несуть персональну відповідальність за додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповід­ного типу транспорту.

Законом передбачені певні екологічні вимоги до підпри­ємств, що виготовляють пальне. Вони повинні дотримуватись державних стандартів щодо якості палива і мастильних мате­ріалів. У разі виготовлення неякісного палива підприємства притягаються до відповідальності у вигляді штрафу.

З метою запобігання забрудненню ґрунту відпрацьовани­ми нафтопродуктами автопідприємства повинні бути забезпе­чені спеціальними місткостями для їх зберігання.

Окремі екологічні вимоги Закон України «Про дорожній рух» висуває до посадових осіб, які відповідають за екс­плуатацію і технічний стан транспортних засобів та дотрима­ння екологічних вимог щодо їх експлуатації.

Власникам транспортних засобів належить організовувати та здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природ­ного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Одним з важливих заходів охорони навколишньою при­родного середовища є екологізація промисловості і транспорту, тобто забезпечення вимог екологічного характеру при плануванні, проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів промисловості і транспорту.

При розробці й експертизі проектної документації на бу­дівництво необхідно передбачити технічні рішення, які б за­безпечували запобігання забруднення навколишнього середо­вища. При невиконанні цих вимог проектна документація не повинна затверджуватись.

Проблема охорони навколишнього природного середовища повинна стати органічною складовою виробничої діяльності. Сприяти екологізації виробництва може і повинно наше зако­нодавство. При розробці нових еколого-правових актів і удос­коналенні діючих необхідно виходити з того, що здоровий екологічний стан забезпечується не тільки забороною того, що гнітить, а й створенням того, що збагачує людину духовно і фізично. А тому виникає потреба в продовженні пошуків найбільш ефективних правових заходів щодо охорони природ­ного середовища в промисловості й на транспорті.

87.. Правові заходи охорони довкілля в сільському господарстві

Сільське господарство — найбільш активна галузь, де взаємодіє суспільство і природа. В умовах сучасної системи сільського господарства можна виокремити два напрямки природоохоронної діяльності: охорона навколишнього природного середовища і всіх його елементів від негативного впливу сільськогосподарського виробництва та охорона сільського господарства від шкідливого впливу антропогенного навколишнього середовища.

Основні правові норми, які закріплюють порядок використання та охорони земель, інших природних об'єктів у сільському господарстві, містяться в Земельному, Водному, Лісовому кодексах України, в кодексі України про надра, а також у Законах України «Про охорону земель», «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря». Дані правові норми становлять правову основу екологізації аграрного законодавства.

Основними природними об'єктами, які зазнають негативного впливу в сільському господарстві, є землі сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ст. 22 ЗК України). Охорона земель сільськогосподарського призначення включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості ґрунтів.

Одним з найважливіших заходів є обмеження використання цих земель для цілей, не пов'язаних з сільським господарством. Згідно зі ст. 23 Земельного кодексу України землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для будівництва об'єктів, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Земельний кодекс України закріплює правовий режим для особливо цінних земель. Згідно зі ст. 150 ЗК України вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб не допускається. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викупатися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення та інших загальних потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верховною Радою України.

Одночасно, в разі вилучення земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських цілей, Земельний кодекс України передбачає обов'язкове відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається (ст. 209 ЗК України).

Найважливішим завданням правової охорони земель сільськогосподарського призначення є охорона родючості ґрунтів. Використання землі як засобу виробництва веде до зниження її продуктивних властивостей. Тому важливо, щоб ці властивості не зменшувалися. З цією метою власники та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок, згідно зі ст. 37 Закону України «Про охорону земель» зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення якості, забороняється.

До основних заходів по збереженню, відновленню, поліпшенню ґрунту належать дії по боротьбі з вітровою та водною ерозією ґрунту, з безгосподарним ставленням до земель, меліорацією та рекультивацією земель, а також боротьба з забрудненням ґрунту.

Згідно з Законом України від 14 січня 2000 року «Про меліорацію земель», меліорація земель — це комплекс гідротехнічних, культурно-технічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Особливої уваги заслуговує питання рекультивації порушених земель. Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покрову, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Повернення рекультивованих земель у сільськогосподарське виробництво є обов'язковою умовою для отримання нової земельної ділянки для видобутку корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву.

В останні роки особливого значення набувають заходи боротьби із забрудненням та псуванням сільськогосподарських земель. Сільськогосподарські угіддя забруднюються різними джерелами: відходами промислових підприємств, атомних електростанцій та інших установок, при розробці корисних копалин.

У результаті промислового забруднення земель знижується врожайність сільськогосподарських культур. Велике промислове забруднення земель сільськогосподарського призначення доповнюється радіоктивним, через що повністю виводяться з дії площі сільськогосподарських земель. Так, за даними Держагропрому України площа сільськогосподарських угідь, які були забруднені радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, становить 898,9 тис. га.

Несвоєчасне вжиття заходів по запобіганню та зменшенню забруднення земель сільськогосподарського призначення призвело до виникнення нового різновиду земель, які отримали назву «техногенно забруднені землі». Техногенно забруднені землі — це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. Вказані землі згідно зі ст. 170 Земельного кодексу України підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Консервації підлягають також деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним.

Забруднення земель можливе також і в процесі сільськогосподарського виробництва безпосередньо власниками землі або землекористувачами. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур господарства використовують різні агрохімікати, пестициди, мінеральні добрива, які призначені для боротьби з бур'янами, хворобами та шкідниками рослин. Однак при їх застосуванні виникають різні негативні наслідки — забруднення навколишнього середовища та спричинення шкоди здоров'ю населенню, водним об'єктам, лісовій рослинності, тваринному світу. Правовою основою застосування хімічних речовин у сільському господарстві є Закон України від 26 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України від 2 березня 1995 року «Про пестициди і агрохімікати», а також інші підзаконні акти, які були прийняті на підставі цього закону.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламент їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться Укрдержхімкомісією у встановленому порядку. Технічні засоби застосування пестицидів та агрохімікатів належать обов'язковій сертифікації. Підприємницька діяльність у сфері виробництва, зберігання, транспортування, реалізації пестицидів та агрохімікатів і торгівля ними здійснюються на підставі ліцензії. Речовини, які становлять підвищену небезпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Перелік пестицидів та агрохімікатів, які становлять підвищену небезпеку, визначається Кабінетом Міністрів України.

Усі підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів з тим, щоб запобігти забрудненню ними або їх складовими навколишнього природного середовища та продуктів харчування. У разі порушення чинного законодавства про пестициди та агрохімікати винні особи притягуються до цивільної, дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Крім земельних ресурсів у сільському господарстві шкідливого впливу зазнають водні ресурси, лісова рослинність, дикий тваринний світ.

Згідно з Водним кодексом України всі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання. З метою запобігання забрудненню води сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та громадяни повинні дотримуватися встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів та інших токсичних препаратів та речовин. Вказаним суб'єктам на територіях водоохоронних зон забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, а у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм повністю забороняється зберігання та використання усіх видів пестицидів та добрив.

Водний кодекс України забороняє вводити в дію підприємства, споруди та інші об'єкти, які впливають на стан вод (ст. 98 Водного кодексу). Будівництво тваринницьких ферм та комплексів по переробці сільськогосподарської продукції потребує дотримання встановлених правил щодо забезпечення об'єктів очисними обладнаннями і спорудами, які знешкоджують стічні води.

До основних заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить створення прибережних захисних смуг (ст. 81 ВК України, ст. 60 ЗК України). Всі сільськогосподарські підприємства зобов'язані суворо додержуватися встановленого правового режиму при здійсненні господарської діяльності в цих смугах.

Лісова рослинність також зазнає негативного впливу від діяльності сільськогосподарських підприємств. Можливим є пошкодження, а в деяких випадках і знищення лісів через їх забруднення хімічними речовинами, пестицидами і агрохімікатами.

Основні правила охорони лісів закріплені в Лісовому кодексі України, інших нормативних актах. Ліси мають корисні якості, оскільки вони зменшують негативний вплив природних явищ, захищають землю від ерозії, регулюють стік води, запобігають забрудненню довкілля і сприяють його очищенню. Тому підприємства, установи, організації і громадяни, діяльність яких впливає на стан та відтворення лісів, зобов'язані погоджувати з відповідними органами проведення організаційних, санітарних, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту лісів.

Місця будівництва підприємств, споруд та інших об'єктів сільського господарства, які шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, узгоджуються з місцевими радами, державними органами лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Проекти будівництва таких об'єктів обов'язково підлягають екологічній експертизі.

Окремі дерева, групи дерев, чагарники, які ростуть на сільськогосподарських угіддях і належать до нелісової рослинності, також підлягають охороні від шкідливого впливу сільськогосподарського виробництва. У разі їх знищення або пошкодження розмір заподіяної шкоди підраховується за таксами, що використовуються для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству.

Згідно зі ст. 40 Закона України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час проведення сільськогосподарських та інших робіт, також під час експлуатації електричної мережі та транспортних засобів. При введенні в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних та зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, визначення місць випасання і прогону свійських тварин повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища існування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що мають особливу цінність для збереження тваринного світу. Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської необхідності за відповідним дозволом територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

При використанні в сільському господарстві засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів повинні враховуватися вимоги щодо охорони тваринного світу. Всі сільськогосподарські підприємства зобов'язані вживати заходів щодо запобігання захворюванню та загибелі тварин під час зберігання, транспортування та застосування вказаних препаратів.

Сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та громадяни в усіх випадках повинні компенсувати шкоду, заподіяну ними навколишньому природному середовищу внаслідок їх господарської діяльності. Посадові особи і громадяни, винні в порушенні правил охорони навколишнього середовища, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.