Поняття, склад та види рекреаційних зон і територій: правові критерії зонування рекреаційних територій.

Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Юридичними ознаками земель рекреаційного призначення може бути:

— можливість використання їх для організації масового організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною сукупністю на них природних, природно-соціальних умов та природно-антропогенних комплексів;

— підтвердження в порядку, передбаченому законодавством, якостей земельних ділянок суші та водного простору, які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному та духовному оздоровленню людей;

— встановлення порядку користування такими землями для масового довгострокового та короткострокового відпочинку населення, обліку, моніторингу;

— оголошення у встановленому порядку меж, розмірів земельних ділянок суші та водного простору рекреаційного призначення.

Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповідних територій землями рекреаційного призначення. Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до зазначених земель є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезнаходження та виду природних об'єктів на них.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством (ст. 64 Водного кодексу України). Визначення земель рекреаційного призначення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства (статті 9, 36, 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України). Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18—24 Закону України.

«Про природно-заповідний фонд України»). Режим використання цих земель визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а також місцевими органами влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочасного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздоровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.

Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.

Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. та «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р..

Право державної, комунальної та приватної власності на землі рекреаційного призначення набувається та реалізується різними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78—91, 116—129, 131, 132).

Право користування землями рекреаційного призначення здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадяни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення.

Основні права та обов'язки користувачів землями рекреаційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом України (статті 95—97), Законом України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу).

Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від форми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.

79. Правовий режим земель рекреаційного призначення та їх ви­користання для організації відпочинку і туризму

Правовий режим земель рекреаційного призначення являє собою порядок поведінки суб'єктів правовідносин з приводу їх використання. Він установлюється крім земельного законодавства також і законодавством про рекреаційну діяльність.

Землі рекреаційного призначення підлягають особливій охороні згідно зі ст. 162 Земельного кодексу.

Законодавство передбачає такі обмеження правового режиму земель рекреаційного призначення:

- заборона зміни природного ландшафту – ст. 63 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»;

- заборона скидання зворотних вод на землях рекреаційного призначення – п. 11 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення і засмічення, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 431 від 29 березня 2002 року;

- заборони та обмеження видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму – частина шоста ст. 24 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року;

- обмеження в’їзду транспортних засобів на землі рекреаційного призначення – ст. 17 Закону України „Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21 червня 2001 року;

- заборона несанкціонованого розміщення відходів на землях рекреаційного призначення – ст. 33 Закону України "Про відходи" від 5 березня 1998 року;

- заборона проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення без попередньої обов’язкової екологічної експертизи – частина друга ст. 45 Закону України "Про нафту і газ" від 12 липня 2001 року;

- встановлення більш суворих екологічних нормативів для земель рекреаційного призначення – ст. 6 Закону „Про охорону атмосферного повітря”, ст. 36 Водного кодексу;

- заборона застосування задля удобрення земель рекреаційного призначення осадів стічних вод – ст. 39 Закону „Про охорону земель”;

- обмеження вилучення земель рекреаційного призначення державної власності для інших потреб – ст. 149 Земельного кодексу передбачає, що таке вилучення має здійснюватися Кабінетом Міністрів України;

- інші обмеження антропогенного впливу на землі рекреаційного призначення згідно з проектом землеустрою – ст. 50 Закону „Про охорону земель” (у тому числі встановлення нормативів рекреаційного навантаження).

Використання земель рекреаційного призначення, відповідно до ст. 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" буває загальним і спеціальним. Загальне використання цих земель, як правило, здійснюється відпочиваючими, котрі користуються землями рекреаційного призначення безкоштовно на умовах, установлених законодавством і власниками чи користувачами цих земель. При цьому, вони можуть оплачувати рекреаційні послуги, але не є суб'єктами плати за землю. Спеціальне використання земель рекреаційного призначення здійснюється на праві власності, оренди землі, постійного землекористування, сервітуту та інших правових підставах. Суб'єкти права спеціального використання земель рекреаційного призначення користуються правами на ці землі, а також зобов'язані вносити плату за використання цих земель відповідно до законодавства України.

Ст. 52 Земельного кодексу передбачає, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній і приватній формах власності.

Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до пам’яток культурної спадщини.

80.. Правові заходи щодо охорони рекреаційних зон і територій, умови та порядок встановлення режиму охорони рекреаційних зон і територій

З метою забезпечення ефективного та раціонального використання курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон чинне екологічне законодавство України відносить ці території до природних територій, які мають бути під особливою охороною і на яких встановлюється спеціальний режим здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Аналогічні обмеження встановлено і щодо використання рекреаційних зон. Так, на землях рекреаційного призначення заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.