Надзвичайні екологічні ситуації: поняття, види та характеристика

Зона екологічної кризи – територія з сильним (різким) зниженням продуктивності, втратою усталеності, важкооборотними порушеннями екосистеми, що загрожують здоров’ю місцевого населення і передбачають лише вибіркове їх господарське використання і планування поверхового поліпшення;

зони дуже високого екологічного ризику – населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися глибокі й необоротні зміни навколишнього середовища, які викликали масове погіршення здоров’я населення, ризиковане проживання людей, падіння економічного потенціалу території, небезпечне функціонування виробництва і транспорту, що вимагають радикальних змін структури виробництва й екологічної реабілітації середовища проживання населення;

зони високого екологічного ризику – населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися стійкі неґативні важкооборотні зміни навколишнього середовища, що становлять загрозу здоров’ю населення, утруднюють безпечне функціонування виробництва і транспорту, вимагають істотного поліпшення структури виробництва та середовища проживання;

зони підвищеного екологічного ризику – населені, індустріальні й природні системи, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися помітні неґативні, але ще оборотні зміни навколишнього середовища, які вимагають поверхового поліпшення структури виробництва та середовища проживання населення, що зводиться лише до дотримання дисципліни виробництва, вимог екологічних норм щодо навколишнього середовища, охорони праці [34].

Як вважають дослідники, екологічно виважений поділ території має забезпечити диференційований підхід до вирішення екологічних проблем, більш ефективного координування природоохоронної діяльності на загальнодержавному, реґіональному та місцевому рівнях, обґрунтоване (економічно й екологічно) розроблення екологічних програм [35, 36].

Безумовно, потребує коригування й визначення надзвичайної (за нашою термінологією – "кризової") екологічної ситуації. Під нею слід розуміти стійкі чи необоротні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели чи можуть призвести до погіршення стану здоров’я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деґрадації флори й фауни. Території, де виникли зазначені зміни в навколишньому природному середовищі, і мають оголошуватися зонами надзвичайної (кризової) екологічної ситуації. Залежно від ступеня порушення навколишнього природного середовища і загрози здоров’ю людини зони даного роду мають поділятися на певні категорії.

Таким чином, внаслідок експлуатації, перевезення, використання та здійснення інших видів діяльності з небезпечними речовинами створюються умови для виникнення потенційної загрози або ж прояву ризику, тобто вірогідності настання відповідної події за відповідних обставин і часу, а саме: перевищення встановлених нормативів небезпечних речовин у конкретному місці, що перетворює їх на джерело підвищеної небезпеки.

Це дає підставу констатувати, що екологічний ризик є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності, враховуючи, що він відбиває її об'єктивну сутність — вірогідність настання небезпеки. Тому за характером свого походження він є віддзеркаленням об'єктивно здійснюваної екологічно ризикованої діяльності, що продукує доцільність відповідного режиму правового забезпечення у чинному законодавстві. Його правове закріплення створює нові правила поведінки для необмеженого кола осіб, діяльність яких підпадає під ознаку екологічно небезпечної (ризикованої) та обумовлює виникнення певних обов'язків, а стосовно держави висуває додаткову вимогу щодо створення умов безпечного природного довкілля і тому усвідомлюється на суб'єктивному рівні як додержання правил цієї діяльності, обтяженої випадком екологічного ризику.

89.. Види зон надзвичайної екологічної ситуації та їх правовий ста­тус та характеристика правового режиму: зони екологічної катастрофи, зони підвищеної екологічної небез­пеки і зони екологічного лиха.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Відповідний Указ Президента України затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

Зона надзвичайної екологічної ситуації — окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Правовий режим зазначеної зони — це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

Відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» за характером походження, масштабами поширення та наслідками визначаються: аварії, катастрофи.

Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків. На відміну від аварії, катастрофа може бути техногенного, природного або іншого характеру.

Зони НЕС — офіційно оголошені території, на яких вони склалися. У рішенні компетентного державного органу про оголошення відповідної зони екологічно небезпечною має бути зазначено ступінь небезпеки й показаний вид зони.

Класифікація цих зон, їх статус і правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до встановлених категорій, у тому числі стосовно компенсацій і пільг громадянам, що мешкають або перебувають тимчасово в їх межах, визначається законодавством України. Така класифікація проводиться за різноманітними ознаками: джерелами виникнення, наслідками, масштабами, ступенем небезпеки, залежно від причин виникнення тощо. До класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій законодавець відносить: опис ознаки (короткий опис ситуації, випадку, події, пригоди, аварії, явища); одиницю виміру показника ознаки; порогове значення показника ознаки тощо.

Залежно від місцезнаходження джерела виникнення НЕС можна поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні НЕС — джерело безпосередньо розташоване на території України, зовнішні — за її межами.

Залежно від причин виникнення можна виділити чотири групи НЕС: техногенного, природного, соціально-політичного й військового характеру.

Для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з НЕС та ліквідацією їх наслідків, законодавством здійснюється класифікація за їх рівнями: державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівня. Для визначення рівня НЕС встановлюються такі критерії: територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації; розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Залежно від ступеня небезпеки, складності екологічного стану, наслідків НЕС у науковій літературі іноді виділяються: критичні, гострокритичні, кризові й катастрофічні ситуації.

За наслідками НЕС можна класифікувати на незворотні, тривалі, тимчасові й суттєві. Масштаби наслідків НЕС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу або результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.

За ступенем гостроти виділяють реальні та потенційні НЕС, за швидкістю розвитку — на ситуації, що протікають стрімко, швидко або слабко.

Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров’я і життя людей, збереження природних об’єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Північно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніпро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, можливі розливи нафти на поверхні Чорного моря після початку функціонування нафтового терміналу в м. Південному).

Зони надзвичайної екологічної ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що загрожують здоров’ю населення, стану природних екосистем, генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера»Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг).

Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров’я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через Наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар’я і Сирдар’я).