Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України

Порушення законодавства про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність передбачає накладання дисциплінарних стягнень і застосовується до посадових осіб, робітників та службовців за невиконання чи неналежне вико­нання покладених на них службових обов'язків. Тому при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності треба завж­ди з'ясовувати коло обов'язків кожного з них, пов'язаних з охороною природних комплексів та об'єктів.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень і оскарження рішень про їх накладання передбачений трудовим законодавством.

Адміністративна відповідальність передбачена ст. 91 КпАП України у вигляді штрафу. Вона наступає за порушення правил охорони та використання територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, їх охоронних зон, а також терито­рій, зарезервованих для подальшого заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог ре­жиму територій та об'єктів, самовільну заміну їх меж, нев­життя заходів для попередження і ліквідації негативних наслі­дків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Адміністративні стягнення у вигляді штрафу застосовуються також за порушення правил санітарної охорони курортів І та інших лікувально-оздоровчих територій (статті 42, 78—83 КпАП України).

Справи, пов'язані з порушенням санітарно-гігієнічних і са­нітарно-протиепідемічних правил і норм, розглядають органи та установи, що здійснюють державний санітарний нагляд.

Накладається штраф і за такі правопорушення, як зни­щення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єк­тів озеленення населених пунктів (ст. 153 КпАП України).

Цивільно-правова відповідальність передбачає відшкоду­вання збитків. Розміри шкоди визначаються на основі кадаст­рової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться згідно з Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та спеці­альних такс, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодав­ства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду України» від 21 квітня 1998 р.

Відповідно до цієї постанови відшкодовуються збитки, за­подіяні внаслідок:.

а) незаконного вирубування або пошкодження дерев до ступеня припинення їх росту;

б) пошкодження дерев і чагарників не до ступеня припи­нення їх росту;

в) знищення або пошкодження молодняка природного по­ходження, самосіву, лісових культур на площах, призначених для лісовідновлення;

г) сінокосіння і випасання худоби без спеціального на те дозволу;

д) знищення або пошкодження мурашників;

е) заготівлі (збирання) дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарських рослин, технічної сировини без спеціально­го на те дозволу;

є) проїзду транспорту в місцях, де це заборонено чинни­ми нормативними актами;

ж) влаштування без спеціального дозволу неорганізованих місць відпочинку;

з) незаконного добування чи знищення тварин, пошко­дження або знищення їх житла, місць перебування і розмно­ження.

Розмір шкоди обчислюється службовими особами Мініс­терства екології та природних ресурсів, його органів та інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої вла­ди, яким надано право накладення адміністративних стягнень.

Якщо порядок визначення розміру збитку, завданого природно-заповідному фонду, не врегульований спеціальним за-і конодавством, він визначається відповідно до норм цивільно­го законодавства, що передбачають відшкодування збитків.

Кримінальна відповідальність передбачена за умисне зни­щення, зруйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури (ст. 298 Кримінального Кодексу України). Ці злочини ка­раються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Окремі норми кримінального законодавства передбачають відповідальність за незаконні вирубування лісу, полювання, чи заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, незаконне добування корисних копалин (статті 246, 248 і 249 Кримінального кодексу України).

Законом України «Про внесення змін і доповнень до дея­ких законодавчих актів України з питань охорони навколиш­нього природного середовища» від 6 березня 1996 р. дії наз­ваних статей Кримінального кодексу були поширені на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Тим самим по­силена кримінально-правова охорона природно-заповідного фонду України.

74. Поняття й особливості охорони курортних, лікувально-оздо­ровчих територій та об'єктів Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. (ст.62 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»)

У системі категорій земель Земельний кодекс України виділяє землі оздоровчого призначення — землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47).

У Водному кодексі України, зокрема в ст. 62, визначено поняття лікувальних водних об'єктів, тобто тих, що мають природні лікувальні властивості, а в ст. 64 кодексу говориться також про користування водами і виділення ділянок водних об'єктів для оздоровчих, рекреаційних і спортивних цілей.

Лісовий кодекс України в системі категорій лісів виділяє рекреаційно-оздоровчі ліси (ст. 39), а також визначає право використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей (ст. 67).

Курорт — освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. (ст.1 ЗУ України «Про курорти»)

Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. (ст.2 ЗУ України «Про курорти»)

Стаття 4 Закону України «Про курорти» розрізняє курорти державного і місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (ті, що рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичноїреабілітації та профілактики захворювань). До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань).

Курортною зоною є освоєна лікувально-оздоровча територія (зона), на якій розміщені об'єкти інфраструктури, лікувально-курортні заклади, призначені для організації лікування, реабілітації, профілактики захворювань.

Юридичними ознаками курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають:

— підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресурсів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров'я людей;

— наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, в тому числі для організації господарської діяльності;

— прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів;

— визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження1.