Лекція 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишньоо середовища.

1. Пріоритетність природоохоронних інтересів.

2. Організаційна структура управління природоохоронною сферою.

3. Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності.

1. Пріоритетність природоохоронних інтересів.

Механізм господарювання у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища являє собою систему заходів з управління, екологічного законодавства та економічного стимулювання, спрямовану на раціональне природокористування (схема).

 

 

Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв’язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

1. Організаційна структура управління природоохоронною сферою.

Державне управління в царині охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (скорочено Мінприроди).

Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управ­ління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.

Мінприроди має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Мінприроди України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

Рішення Мінприроди, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.

При цьому Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об’єктів промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства, і т. ін.

1. Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності.

Правове регулювання природокористування є одним із основних важелів господарського механізму управління цим процесом.

До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування належить система державних заходів, що її закріплено у праві та спрямовано на збереження й віднов­лення природних ресурсів і поліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва.

До системи права у сфері раціонального природокористування входять:

1) правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів;

2) державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і раціонального природокористування;

3) юридична відповідальність правопорушників.

Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єд­наних спільністю об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює природоохоронне законодавство.

Юридичну базу природоохоронного зобов’язання становить Конституція України, де в ст. 16 записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Стаття 50 проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».

Існують певні форми кожного законодавства, в тому числі й природоохоронного; зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Вони розділяються на закони і підзаконні акти.

Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом природокористування, почало формуватися з 1991 р., коли було прийнято Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», де сформульовано завдання природоохоронного законодавства. Це — регулювання відносин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, попередження та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси — як утягнуті в господарський обіг, так і ті, що не використовуються в народному господарстві протягом якогось часу (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій охороні підлягають території та об’єкти природно-запо­відного фонду України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих екологічних чинників також здоров’я і життя людей.

Всі 16 розділів Закону фактично передбачають формування важелів господарського механізму управління процесом природокористування для виходу України з критичної екологічної ситуації.

У 90-х роках Верховною Радою України було прийнято також Закон України «Про екологічну експертизу» (1995), Земельний кодекс (1990), Водний кодекс (1995), Лісовий кодекс (1994), Кодекс про надра (1994), Закони України: «Про плату за землю» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про природно-заповідний фонд» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про пестициди і агрохімікати» (1995) та ін.

Україною ратифіковано міжнародні конвенції «Про охорону біологічного різноманіття» (1994), «Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ існування в Європі» (1996), «Про речовини, що руйнують озоновий шар» (1996) та ін.

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед це постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів та Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1992) і «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (1993). До підзаконних актів належать також відомчі нормативні акти, наприклад, «Базові нормативні плати за забруднення навколишнього середовища України», затверджені наказом Мінприроди України (1993).

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

Для першої групи органів природоохоронний контроль — це частина їхніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить правоохоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства про охорону навколишнього середовища всіма міністерствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов’язані, зокрема, з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян тільки з питань охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Це, зокрема, органи контролю за охороною і раціональним використанням природних ресурсів — земель, вод, надр, лісів, атмосферного повітря тощо, які діють у складі відповідних міністерств і відомств. Деякі з цих органів мають внутрівідомчі, інші — надвідомчі контрольні повноваження.

Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. Він складається на місці правопорушення державною чи іншою уповноваженою на те посадовою особою разом із причетними до порушення особами і свідками.

У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність застосовується тільки судами за найбільш серйозні порушення природоохоронних правил, тобто за злочини. Кримінально-правові санкції: позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскація знарядь, засобів і предметів злочину.

Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні передбачених законом заходів стягнення чи впливу адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних (міських) рад народних депутатів чи спеціально уповноваженими на те посадовими особами дер­жавних органів без розгляду справ у суді. Заходів адміністративного стягнення вживають лише до громадян і посадових осіб. Це — попередження, грошовий штраф, конфіскація рушниць та інших засобів полювання, позбавлення права полювання на строк до трьох років. Заходів адміністративного впливу вживають стосовно підприємств, установ та організацій. Це — припинення роботи підприємств, цехів, агрегатів та інших господарсько-технічних об’єктів, які систематично забруднюють навколишнє середовище стічними водами і викидами в атмосферне повітря; заборона використань окремих машин і механізмів, приладів, які є джерелами забруднення, шуму, вібрацій, випромінювання вище допустимих норм.

Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи про охорону природи — справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Компетенція органів державного арбітражу з розгляду господарських спорів розмежовується з урахуванням територіальної ознаки і вартості позову. Найчастіше арбітражні суди розглядають справи про відшкодування збитків: рибному та лісовому господарству, землекористувачем.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні стягнення дирекцією підприємства, установи чи організації через видання відповідного наказу. За допущені порушення можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчеоплачувану роботу чи пониження в посаді, звільнення з роботи.