Чорна металургія україни основні проблеми і перспективи розвитку

Чорна металургія – складна галузь з різними за організацією і технологією виробництвами. Це – видобуток і збагачення залізної руди, спікання її в агломерат; виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату; виробництво феросплавів, виплавка електросталі й сплавів, порошкова металургія; виробництво флюсових вапняків, вогнетривів, коксу.

Сировиною для чорної металургії є залізні та манганові руди. Як паливо використовуєтьсякокс – результат переробки коксівного вугілля. У технологічному процесі задіяна вода й вогнетривкі глини, природний газ, вапняки (флюси) та електроенергія.

Чорна металургія є матеріаломісткою галуззю, що використовує близько 30% палива, 20% електроенергії, 95% манганової руди, що видобувається й виробляється в Україні. Для чорної металургії притаманна висока матеріаломісткість виробництва (на отримання 1 тонни сталі необхідно 6 тонн сировини, палива та допоміжних матеріалів), тому підприємства чорної металургії зазвичай розміщують поблизу сировинних баз (у першу чергу залізної та мангової руд) та палива (вугілля, що коксується). Металургія – основний споживач води в промисловості, тому підприємства розташовують поблизу річок, інших водойм. Велику роль відіграє наявність розвинутої транспортної мережі (особливо залізниць), трудових ресурсів і споживача.

Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому і Керченському залізорудних басейнах, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах. Манганові руди видобувають у Нікопольському басейні.

Головні підприємства чорної металургії зосереджені у трьох районах: Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Єнакієве, Луганськ, Краматорськ), Придніпров’ї(Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ) Приазов’ї (Маріуполь).

Донецький металургійний район виник на основі родовищ коксівного вугілля, зосередженого в межах Донецького кам’яновугільного басейну, вапняків Донбасу (Каракубське, Новопавлівське та інші родовища) і залізної руди, яку довозять з Придніпров’я. Головними центрами виробництва чорних металів є Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Алчевськ; виробництва прокату (зокрема труб) – Харцизьк, Луганськ.

Придніпровський металургійний район утворився завдяки географічному положенню – на великій водній магістралі, на перетині транспортних шляхів. Він базується на величезних запасахзалізної руди Криворіжжя (руди Криворізького залізорудного басейну) та коксівному вугілля з Донбасу. Головними центрами видобутку та збагачення рудної сировини є Кривий Ріг, Марганець, Дніпрорудне; виробництва чорних металів – Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ; виробництва прокату – Нікополь, Дніпропетровськ, Новомосковськ; виробництва електроферосплавів – Нікополь.

Таким чином в чорній металургії України особливу роль відіграє транспортний чинник. Тобто залізну руду Придніпров’я відправляють до Донбасу, а натомість повертають коксівне вугілля. Це дозволяє одночасно організувати виробництво в двох металургійних районах.

Приазовський металургійний район виник на перехресті шляхів з Керченського півострова і Донбасу. З Керченського залізорудного басейну сюди доправляють залізні руди, а з Донбасу – коксівне вугілля. В цьому районі центром виробництва чорних металів є Маріуполь.

Крім цих районів, майже в кожному обласному центрі відбувається вторинна обробка чорних металів (переробка металобрухту).

Таким чином чорна металургія в Україні добре розвинена. Разом з тим підприємства металургії є основним стаціонарним джерелом забруднення атмосфери. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту і сірчистий газ. Крім того значні земельні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.

Центральноукраїнський район характеризується нерів­номірністю рівнів розвитку окремих його частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні), Черкаська — рівень вище середнього, то Житомирська і Чернігівська — нижче се­реднього. Наданням інвестиційних пільг треба вирівняти перепад у рівнях економічного розвитку.

Дефіцит ре­сурсів спонукає до їх раціонального використання за ра­хунок запровадження енергозберігаючих технологій, а також шляхом обмеження розвитку енергомістких ви­робництв.

До проблем Західноукраїнського економічного регіону відносяться наступні.

Проблемою найбільш загаль­ного характеру є помітна індустріальна відсталість біль­шості областей регіонів. Це виявляється в недостатньому поки ще розвиткові галузей "верхнього поверху", особли­во складного машинобудування, верстатобудування. Вироб­ництво валового продукту на душу населення тут менше, ніж у середньому по Україні. Найбільш відсталі в своєму розвитку області — Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська. Нижче середнього рівня роз­виток Вінницької, Івано-Франківської, Чернівецької обла­стей. Лише Львівська область має рівень вище середнього. Отже, потенційні можливості регіону далеко не вичерпані. При активізації інвестиційної діяльності він може розви­ватися за рахунок нових потужностей в машинобудуванні, тонкій хімії й інших працемістких виробництвах.

Надмірне перевантаження в структурі економіки галузей важкої індустрії Донецько-Придніпровського економічного району призвело до серйозних соціально-економічних диспропорцій.

Район має застарілу структуру промисловості, яка вже не відповідає вимогам науково-технічного прогресу. Пере­важає металомістке машинобудування, недостатня частка працемісткого, особливо електронного, верстатобудування, приладобудування.

Металургійна промисловість, що дає значний внесок в експортний потенціал країни, характеризується техноло­гічною відсталістю.

У виробництві сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавильного — лише 10%. Мало виготов­ляється спеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного розвитку металургії вичерпано; належить її докорінно модернізувати.

Дефіцит енергоресурсів зумовлює потребу енергозбері­гаючих технологій. Екологічна проблема має розв'язува­тися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва й технологічної перебудови промисловості.

До проблем удосконалення економіки Північно-Східного району відносяться такі.

Ресурси району обмежені, а тому треба істотно підвищувати продуктивність праці. За рахунок ве­ликих капіталовкладень слід модернізувати основні фон­ди промисловості, завершити індустріалізацію сільського господарства на новій основі.

Необхідна територіальна деконцентрація виробництва, особливо в Харківському і Кременчуцькому вузлах, еко­номічна активізація малих і середніх міст, зокрема на Сум­щині.

Основною проблемою Причорноморського району є розміщення промисловості.

На території Причорноморського району промисловість розміщується нерівномірно: найбільше розвинуті Одесь­ка й Миколаївська області. Промисловість зосереджуєть­ся у великих містах, а частка малих міст у виробництві продукції, чисельності промислово-виробничого персоналу, вартості основних виробничих фондів — недостатня.

За останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система Причорномор'я; особливо забруднені Чорне й Азов­ське моря. Це призводить до збитків у рекреаційному гос­подарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров'я мешканців. Проблема має бути вирішена за ра­хунок технологічного переобладнання промислових під­приємств і спорудження ефективних очисних споруд.

Освоєння нових родовищ руд кольорових металів і створення підприємств для їх переробки значно поліпшують забезпечення народного господарства кольоровими металами. Нещодавно відкрито п'ять родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рога та п'ять родовищ — у Донецькій області, невелике родовище золо­та — у Закарпатській області. Провадяться підготовчі роботи з екс­плуатації їх. За попередніми прогнозами, Україна на перспективу зможе видобувати майже 25 т золота щороку. Проте й сьогодні Україна ще залишається великим споживачем кольорових металів, які надходять з інших держав.

Чорна металургія України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою серед яких було рішення центральних ор­ганів Радянського Союзу двадцятирічної давності, за яким були пе­реадресовані інвестиції на розвиток тільки східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного та соціального від­ставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Чорна металургія України є прибутковою галуззю. Продукція її гірничодобувної промисловості — основна стаття валютних над­ходжень.

Проте перед чорною металургією країни у перспективі стоять невідкладні завдання перегляду її структури на користь найрента-бельніших виробництв, докорінного поліпшення якості і збільшення ефективних виробів металопродукції. Доцільно випереджувальними темпами розвивати та удосконалювати киснево-конверторний про­цес, підвищувати частку агломерату та окотків у залізорудній час­тині шахти при виплавленні переробного чавуну, реконструйовувати і модернізовувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обсадних, придатних для глибокого бурін­ня нафти,та природного горючого газу, спеціальних видів труб, в тому числі багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.,

Сучасному машинобудуванню України потрібний не просто* метал, а його найефективніші високоекономічні види: холоднока­таний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, стальна холоднокатана стрічка, високоякісні метизи, порошки з легованих сталей і сплавів, а також металокераміки.

Останніми роками у світовій практиці з'явилася тенденція до будівництва невеликих заводів неповного циклу потужністю 50— 500 тис. т, оснащених електропечами, машинами неперервного розливу сталі і сортовими станами. Вони перспективні й в Україні, оскільки спиратимуться на ресурси металевого брухту і задоволь­нять попит споживачів на різні ефективні види прокату.

Поряд з цим у чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці у гірничодобувному виробництві, що пов'язано з поглибленням гірничих робіт, збільшенням гірничого тиску, по­вільними темпами технічного переоснащення підприємств. Певний "період у чорній металургії України спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і неруд­ної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне роз­в'язання цих питань має велике економічне і соціальне значення.