Господарський комплекс України, його суть, структура та особливості структурної трансформації.

Господарський комплекс України, його суть, структура та особливості структурної трансформації.

Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.

Виділяють такі види структури:

Ø За організаційно-правовими формами господарювання (держ., кол., пр.)

Ø За видами ек д-ті, галузями та їх міжгалузевими комплексами

Первинні (видобувна, с/г) та вторинні галузі (обробна промисловість), група А та група Б. Господарський комплекс У. складається з виробничої та невиробничої сфер. До виробничої належать галузі матеріального в-ва (промисловість та с/г), а до невиробничої – галузі, які задовольняють духовні й фізичні потреби населення (освіта, наука, культура, торгівля та громадське харчування, фізична культура, комунальне господарство та ін.). транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, належать до виробничої сфери, ті, що обсл населення – до невиробничої.

Ø Територіальна структура господарства (ек райони,підрайони, локальні виробничі утворення).

Трансформаційні процеси в економіці є невід’ємним елементом становлення ринкового типу господарювання. Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємопов’язаними напрямами:

v Лібералізація економіки

v Стабілізація грошової системи

v Приватизація

v Структурна перебудова економіки

v Створення конкретного ринкового середовища

v Активна соц. політика

Структурна трансформація економіки являє собою с-му узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки з метою зростання обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності в-ва й вирішення на цій основі соц. завдань.

Фінансовий потенціал регіонів України, його суть та складові.

Для забезпечення ефективного виконання функцій органи місцевого самоврядування наділяються відповідними майновими та фінансово-бюджетними правами. Для цього формуються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві бюджети, а також прибутки підприємств комунальної форми власності, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фінансів входять також цільові фонди, які утв-ся поза бюджетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фінансування заходів, пов’язаних із соц.-культурнимі комунально- побутовим обслуговуванням населення.

Формування регіональних фінансів є необхідною передумовою ефективного здійснення тут ек та соц. процесів.

Рег фінанси можна охарактеризувати як сукупність фін ресурсів, виконуваних для ек і соц. Р-ку територій. Основними джерелами формування рег фінансів є бюджетні кошти та кошти суб’єктів господарювання.

Місцеві фінанси включають:

1. Місцеві бюджети

2. Прибутки підприємств комунальної форми власності

3. Цільові фонди

4. Місцеві позики

Т ч, рег фінанси – це с-ма ек відносин, що регулює розподіл і перерозподіл нац. доходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для ек і соц. р-ку територій. За їх допомогою д-ва здійснює р-к ПС, вирівнює рівні ек і соц. Р-ку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробляються регіональні проблеми соц.-ек р-ку територій.

Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу.

Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром.

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.

Металургійний комплекс

Значення. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. В місцях розміщення її основних підприємств формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Структура. Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

Ø видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

Ø виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

Ø виробництво електроферосплавів;

Ø повторна переробка чорних металів;

Ø коксування кам’яного вугілля;

Ø видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

Ø випуск металевих конструкцій тощо.

Сировинна та паливна база. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом. Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату

 

Машинобудівний комплекс

Значення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.

Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуруі характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей:

v Важке

v Загальне

v Середнє

v Точне

v Наукомістке

Особливості формування.

Процес виробництва машин складається з 3 стадій:

а) виробництво заготовок;

б) механічна обробка заготовок;

в) складання деталей і частин.

Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих під­приємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними.

У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації:

v предметна;

v технологічна;

v подетальна та вузлова.

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.

На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач, а принципом розміщення складальних підприємств, що мають розгалужені коопераційні зв'язки з іншими центрами, є вигідність економіко-географічного (особливо транс­портного) положення.

4. Хімічний комплекс

Значення. Хімічна промисловість відноситься до галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного господарства. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить науково-технічний прогрес.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією.

Як правило, виділяють

Ø основну (неорганічну) хімію,

Ø хімію органічного синтезу,

Ø гірничохімічну промисловість,

Ø фармацевтичну промисловість,

Ø мікробіологічну промисловість,

Ø побутову хімію.

Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Регіональні особливості. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників:

Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини, проблема її постачання набуває особливо важливого значення.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки..

Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо.

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника.

Сировинна база. Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров'ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної промисловості.

Лісопромисловий комплекс

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Структура. ЛПК України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку.

До його складу входять:

Ø Лісозаготівельна промисловість

Ø Деревообробна промисловість

v Лісопильне виробництво

v Виробництво деревних плит

v Фанерне виробництво

v Меблева промисловість

v Целюлозно-паперова промисловість

Ø Лісохімічна промисловість

Особливості розміщення

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постаx північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку.

Основні лісозаготівельні райони — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська).

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз.

Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область).

Основні проблеми розвитку— дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.

 

Донецька і Луганська

Донецький район посідає перше місце в Україні за обсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловість багатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначають спеціалізацію району.

Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.

На території Донецького району знаходиться однойменний район чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного вугілля, вогнетривів та вапняків і привізних руд (із Придніпров’я); основні центри — Маріуполь, Алчевськ, Харцизьк, Макіївка, Луганськ, Донецьк, Краматорськ. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку та свинцю (Костянтинівка), ртуті (Горлівка).

Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничої промисловості та металургії — заводи у Краматорську, Горлівці, Ясинуватій, Слов’янську, Донецьку, Харцизьку тощо. Залізничне устаткування випускають у Луганську, Стаханові та Маріуполі, крани — у Краматорську, різноманітні прилади (у тому числі холодильники) — у Донецьку.

Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди (Лисичанськ, Слов’янськ), барвників (Рубіжне), азотних добрив, полімерів (Сєверодонецьк, Горлівка), хімічних реактивів (Донецьк).

Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом цементу (Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієве), скла, залізобетонних виробів.

Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і взуттєва (Донецьк, Лисичанськ, Луганськ та інші міста). Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно, олію, сіль.

Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів, розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві та птахівництві. Довкола великих міст і агломерацій поширене інтенсивне сільське господарство приміського типу. На Азовському морі розвинуте рибальство.

Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли — Дебальцеве, Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.

Територією району проходять трубопроводи з Росії, якими природний газ і нафта передаються в інші регіони України та країни Європи, а також надходять до численних місцевих споживачів (у т. ч. найбільшого в Україні Лисичанського нафтопереробного заводу). Маріуполь є одним із найбільших в Україні морських портів.

 

3. Карпатський економічний район,

Членство України в СОТ

10 квітня 2008 р. Верховна Рада ратифікувала угоду про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Членство в СОТ означає взаємні зобов'язання країн-учасниць щодо використання пільгових митних ставок та незастосування тих санкцій, від яких потерпають українські експортери. Крім того, статус члена СОТ є позитивним чинником для всебічного розвитку торговельних відносин з окремими країнами світу та угрупованнями держав. І навпаки — налагодження сприятливого режиму взаємовигідних економічних відносин з провідними агентами світової торгівлі е чинником інтеграції країни до системи СОТ. Зокрема, велике значення для України мало рішення ЄС в 2000 р. частково визнати за нею статус країни з ринковою економікою та не застосовувати щодо неї ті антидемпінгові процедури, які можуть бути правомірними стосовно держави без такого статусу.

Вступ до СОТ має для України низку позитивних моментів: відкриття для українських товарів певних ринків, придбання деяких нових технологій, можливість порівняно просто вирішувати конфлікти у сфері зовнішньої торгівлі товарами і послугами. З іншого боку, вступ до цієї організації може спричинити ряд серйозних загроз, пов'язаних насамперед з істотним зниженням або повним скасуванням митних бар'єрів, що призведе до здешевлення імпортних товарів, зробить їх доступнішими для населення і разом з тим поставить більшість українських товаровиробників на межу розорення або спричинить їх пряме розорення. І взагалі, наповнення українського ринку товарами і продукцією сільськогосподарського виробництва призведе до занепаду певних галузей.

Вступ до СОТ є вигідний насамперед високорозвинутим країнам, виробники яких одержують доступ на нові ринки для своєї високотехнологічної продукції. Але ця продукція і технології не завжди є найновішими, а тому менш розвинуті країни змусять спеціалізуватися на видобуванні та первинній обробці сировини, складанні машин та приладів з імпортних компонентів, виробництві найбільш трудомістких деталей і комплектуючих. Вступ України до СОТ вірогідно не сприятиме ліквідації її технологічної відсталості, однак може спричинити новий виток "шокової терапії" в економіці, що призведе до банкрутства багатьох підприємств, зростання безробіття і падіння доходів населення.

Вступ до СОТ може мати негативний вплив на фінансово-банкову систему. Згідно із статутом СОТ, зарубіжні банки, зокрема транснаціональні банки, мають право створювати у будь-якій країні прямі філії, що здійснюють свою діяльність на основі законодавства тих країн, в яких розташовані їх партнери. Вони мають можливість використовувати такі конкурентні переваги, як оснащення найновішою обчислювальною технікою, висококваліфікований персонал, повна адаптація до міжнародної системи обліку та величезний досвід роботи, значна фінансова підтримка материнських банків. Усе це дозволить їм надавати кредити ва кращих пільгових умовах і витіснити з ринку українські банки. Ці банки зможуть взяти під свій контроль і страховий бізнес, який приносить великі прибутки.

 

 

 

Господарський комплекс України, його суть, структура та особливості структурної трансформації.

Господарський комплекс — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України.

Виділяють такі види структури:

Ø За організаційно-правовими формами господарювання (держ., кол., пр.)

Ø За видами ек д-ті, галузями та їх міжгалузевими комплексами

Первинні (видобувна, с/г) та вторинні галузі (обробна промисловість), група А та група Б. Господарський комплекс У. складається з виробничої та невиробничої сфер. До виробничої належать галузі матеріального в-ва (промисловість та с/г), а до невиробничої – галузі, які задовольняють духовні й фізичні потреби населення (освіта, наука, культура, торгівля та громадське харчування, фізична культура, комунальне господарство та ін.). транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, належать до виробничої сфери, ті, що обсл населення – до невиробничої.

Ø Територіальна структура господарства (ек райони,підрайони, локальні виробничі утворення).

Трансформаційні процеси в економіці є невід’ємним елементом становлення ринкового типу господарювання. Забезпечення структурних зрушень здійснюється за такими взаємопов’язаними напрямами:

v Лібералізація економіки

v Стабілізація грошової системи

v Приватизація

v Структурна перебудова економіки

v Створення конкретного ринкового середовища

v Активна соц. політика

Структурна трансформація економіки являє собою с-му узгоджених між собою заходів, спрямованих на зміну структури економіки з метою зростання обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності в-ва й вирішення на цій основі соц. завдань.