Чисельність, склад та розміщення населення України

Найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення є чисельність, регіональне розміщення, його динаміка, статевовікова структура. Чисельність населення як країни, так і її регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху: його народжуваності і смертності, а також завдяки його міграційним процесам - переміщенню людей з одних регіонів у інші та за межі країни.

Найбільш важливим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. Різниця між кількістю народжених та кількістю померлих називається природним приростом, а різниця між кількістю прибулих та вибулих - сальдо міграції. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Одночасно тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який зумовлює економічну і соціальну політику держави. Знання чисельності населення та прогнозування на певний період дозволяє оптимально збалансувати плани розвитку народного господарства і напрями демографічної політики.

Україна є однією з великих за чисельністю населення держав Європи. За кількістю жителів посідає сьоме місце. Демографічна статистика розрізняє поняття "наявне населення" та "постійне населення". Перший термін охоплює осіб, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення - це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження. Тобто чисельність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розміщення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Під час Всеукраїнського перепису населення проводився облік як наявного, так і постійного населення, чисельність якого якнайповніше характеризує соціально-економічну структуру суспільства. Загальна чисельність постійного населення України станом на

5 грудня 2001 р. становила 48,457100 тис. осіб. Зміни, що відбулися у розміщенні населення в регіонах України порівняно з даними перепису населення у 1989 р., наведено у табл. 8.6.1.

Таблиця 8.6.1. Кількість постійного населення регіонів України за переписами населення у 1989 та 2005 рр.

* Включаючи м. Інкерман, смт. Кача і сільські ради, підпорядковані міській раді.

Як видно із таблиці, зменшення кількості населення мало місце у більшості регіонів України за винятком Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де цей показник практично залишився на рівні 1989 року.

Протягом 1990-х років в Україні відбулися різкі зміни тенденцій динаміки чисельності населення. У 1991р. загальна кількість померлих у державі перевищила кількість народжених, а через 2 роки почалося зниження абсолютної чисельності населення. Ще через рік сальдо зовнішніх міграцій стало від'ємним. У результаті станом на 5 грудня 2001р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб, 72 % становлять втрати від природного зменшення населення.

В останні роки кількість населення держави щорічно зменшується майже на 400 тис. осіб.

Така динаміка чисельності населення загострює низку демографічних, економічних і політичних проблем з Україні. Це, в першу чергу, стосується погіршення статево-вікової структури населення (йде процес старіння), режиму відтворення, забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Процес старіння - це наростання питомої ваги старшого покоління у віці більше 60 років, якщо вона перевищує 10 % — ця нація належить до старіючої Сьогодні в Україні з віком 60 і більше років проживає близько 20 % населення, а якщо взяти і сільську місцевість, то цей відсоток коливається у межах 27 %. Безперечно, на процес старіння впливає не зростання вікового цензу, а зниження питомої ваги молодших вікових груп до 16 років, тобто зниження народжуваності безпосередньо впливає на процес старіння нації. Адже середній строк життя не зростає. Перевищення смертності над народжуваністю - процес від'ємного природного приросту, або його називають депопуляцією населення. У 1993-1994 рр. депопуляція охопила практично всі регіони України. Збільшення чисельності населення тривало тільки на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут депопуляція розпочалася відповідно з 1995, 1996 та 1997 рр.

Україна є державою з достатньо високою густотою населення. У цілому по країні густота населення становить 78,8 чол. км2. Розміщення населення за регіонами нерівномірне і повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва, його природно-ресурсному потенціалу. Високою є щільність населення в південно-східному економічному районі, де вона майже в два рази вища ніж в середньому по Україні, а в Донецькій області густота населення - 185 осіб/км2.

Найменша густота населення в степових сільськогосподарських районах (Миколаївська, Кіровоградська обл.) - 43-50 чол. на км2. А на Поліссі, в Чернігівській області щільність населення не досягає й половини від середнього показника по Україні. Рідконаселений південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Висока щільність населення характерна для західних областей України. У Львівській області вона становить 124 чол./км2, у Чернівецькій - 118 чол./км2, Івано-Франківській - 100 чол/км2.