Основні форми зовнішніх економічних звязків України

Зовнішні зв'язки мають розгалужену структуру. За змістом, характером, предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При цьому кожна група зв'язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв'язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно - чи імпортно-посередницьких, юридичних), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво, валютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо. 19. Принципи виділення економічних районів є - принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;
- принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільне цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв'язками;
- принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;
- принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності; - принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня. 20 Рекультивація земель - це комплекс організаційних, технічних, біотехнологічних та правових заходів, здійснюваних з метою відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. 22 До паливно-енергетичного комплексу входять галузі До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії. 23 Технополіс – це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоемких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади. 24. Міжгалузевим комплексом називається Міжгалузевий комплекс — система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер. 25.. Природокористування - це використання природи, сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення та охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності суспільства. За характером використання природних ресурсів розрізняють такі види природокористування: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. 26. До якого виду природніх ресурсів за екологічною класифікацією відноситься грунтовий покрив: вичерп­ні відновлювані.

27. Територіальний поділ праці — це об'єктивний незворотний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами), що має на меті досягнення економічних вигод за рахунок найефективнішого використання природних, трудових і економічних ресурсів. Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їхніх продуктивних сил, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини народного господарства країни. Однак господарська спеціалізація і товарний обмін виконують в територіальному поділі праці різні і протилежні функції. Перша диференціює господарство регіонів країни на виробництві певних видів продукції і перетворює їх у взаємозалежні. Друга об'єднує (інтегрує) ці регіони як взаємопов'язані частини єдиного цілого.

 

28. За останні 20 років сталися значні зміни в розміщенні виробництва картоплі. Картопля — культура Полісся — впевнено просувається на Південь України (табл. 2). За аналізований період на 14,9% скоротилася питома вага площ посадки на Поліссі та на 14,0% зросла в Степу. Загальна площа посадки на Поліссі скоротилася на 210 тис. га та зросла в Лісостеповій зоні на 32 тис. га, в Степу — на 220 тис. Га.

Області, що історично займалися товарним виробництвом, зменшили площі посівів і, як наслідок, їхня питома вага зменшилася: в Чернігівській області — з 16,1 до 6,3% у 2005 р.; Сумській — з 8,7 до 4,5%. Збільшення площ посівів як в абсолютних величинах, так і в структурі посівів сталося в АРК, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.
Виробництво, навіть у сільгосппідприємствах, переважно, дрібнотоварне. Звідси низька ефективність, висока собівартість продукції.

 

29. Станом на 1 листопада 2012 року чисельність населення України становила 45 млн. 560 тис. мешканців. З початку року чисельність населення скоротилась на 73,4 тис. осіб (-1,9 на 1000).

За січень-жовтень 2012 року в Україні народилось 438,6 тис. дітей (11,5 на 1000), померли 552,1 тис. осіб (14,5 на 1000). Природне скорочення населення становило 113,5 тис. осіб, що на 23,2 тис. менше ніж за аналогічний період 2011 року. Природний приріст населення спостерігався у м.Києві (+5306 осіб), а також у Закарпатській (+3689), Рівненській (+3660), Волинській (+1619), Чернівецькій (+410), Івано-Франківській (+574) областях. В інших регіонах було зафіксовано природне скорочення населення, яке коливалось від 560 осіб у м.Севастополь до 22554 у Донецькій області.

Міграційний приріст за січень-жовтень 2012 рік склав 40,1 тис. осіб, проти 13,3 тис. за аналогічний період 2011 р.

У вересні і жовтні 2012 р. населення України збільшилось (на 177 і 1020 осіб відповідно), внаслідок перевищення міграційого приросту над природним скороченням.

На 1 листопада 2012 року міське населення становило 31363,1 тис. осіб (68.8%), сільське 14197,2 тис. (31.2%).

За національним складом Україна відноситься до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України.

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8% від загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90%) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90%) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50% і становить 24,3%. Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8% населення області.

Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей.

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 17,3% загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3%). До 40% загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькій областях і представляють близько третини усіх росіян України. З 1897 року по 2001 чисельність росіян в межах сучасної України збільшилась на 374,1%.

Близько 5% населення України представлене західними (поляки, чехи, сло­ваки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдавани та румуни), фіноугорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці та гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1% загальної чисельності населення дер­жави.

 

 

31. Об’єктом регіонального економічного аналізу є регіон різного таксономічного рівня: країна, автономна республіка, область, район, будь-який населений пункт.

Під предметом регіонального економічного аналізу розуміють економічні процеси, що відбуваються в регіоні, соціально-економічну ефективність і кінцеві фінансові результати діяльності підприємств, організацій і т. п., які знаходяться у даному регіоні, та визначення об’єктивних і суб’єктивних факторів, під впливом яких вони перебувають.

 

32. Чорна металургія України — галузь народного господарства України. Україна є одним із лідерів країн-виробників металів у світі і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятка найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30 % загалом у промисловому виробництві і 42 % від загальних обсягів експорту України. Понад 80 % металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки.

Найбільш значні екологічні проблеми галузі виникають при видобутку руди. Під час шахтного способу видобування просідає земля, під час кар’єрного – знижується рівень ґрунтових вод. З кар’єрів під час підривання тисячі тонн пилу залізної руди піднімаються в повітря й розносяться на десятки кілометрів. Забруднення повітря і води відбувається також під час виплавки чавуну. В той же час чорна металургія переробляє значну частину металобрухту, що сприяє очищенню навколишнього середовища від одного з агресивних забруднювачів.

 

 

33. Еконо́міко-географі́чне поло́ження (ЕГП) — один із видів загального географічного положення — це положення певного економіко-географічного об'єкта щодо інших об'єктів, які мають для нього господарське значення (транспортних шляхів, державних кордонів, населених пунктів, джерел сировини та енергії).

Категорія ЕГП була запропонована у 20-х роках І. Г. Алкіним, а пізніше детально розроблена М. М. Баранським і введена в науку як самостійне поняття. В ширшій розробці й обрґрунтуванні цього питання брали участь І. М. Маєргойзом, Є. Лейзеровичем та іншими.

 

35. Цей принцип передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологічної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення наданій території того чи іншого виробничого об'єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з'являються у різних варіантах при розміщенні продуктивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об'єктів, де екологічна рівновага порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

 

36. джерел сировини і компонентів;

 

37. у містах з вільними трудовими ресурсами.

38. Черкаська область – індустріально-аграрна. Основні галузі спеціалізації – харчова (особливо цукрова), хімічна промисловість, випуск машин для харчової і легкої промисловості, виробництво зерна, м’яса, молока.

 

39. Ні.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил економічних районів, їх сучасне і перспективне розміщення.
Об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об'єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.