Стан, тенденції та проблеми функціонування сільського господарства в Україні

Досить затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі. Капітальні вкладення в АПК з усіх джерел фінансування за 1990-1998 рр. скоротилися у понад дев'ять разів, у переробні галузі та соціальну сферу села -- майже всемеро, а в сільське господарство -- приблизно в двадцятеро. Зменшення обсягів виробництва в сільському господарстві безпосередньо пов'язано з падінням обсягів капітальних вкладень у цю галузь. Майже припинилось оновлення матеріально-технічної бази АПК, в аграрному виробництві відбувається деіндустріалізація та перехід на ручну працю. Вибування основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі перевищує їх надходження.

Трудовий аграрний потенціал як найважливіша складова його виробничого потенціалу також використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці виявляє тенденцію до падіння. Чисельність працюючих у сільському і лісовому господарстві, включаючи й особисте підсобне господарство, залишається практично на рівні 1990 р. -- близько 5 млн. осіб, при цьому вдвічі зменшився обсяг валової сільськогосподарської продукції. Це призвело до того, що склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили у сільському господарстві досягають лише половини досить низького рівня, що існує в промисловості Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.-233-234 с..

Внаслідок "колективізації навпаки" в Україні були ліквідовані майже всі колгоспи (на початок 2001 р. залишилось лише 14 колгоспів), у власність нових формувань передано 29,5 млн. га землі. Щоб довести ефективність таких реформ у 2000 р. майже вдвоє були підняті закупівельні ціни (у 1999 р. під час збирання врожаю за 1 т зерна платили лише 240 грн., а посередники-трейдери продавали його більш ніж утричі дорожче), збільшилось кредитування сільського господарства.

Щодо АПК, то в Україні в 90-х pp. наростала його дезінтеграція (яка виявилася у створенні багатьма господарствами своїх переробних господарств, посиленні технологічної деградації аграрного сектору та інших негативних явищ) Мочерний С.В., „Політична економія: Навчальний посібник”, „Знання-Прес”, Кив, 2002, 429 с..

Таблиця 1

Валовий збір основних сільськогосподарських культур Дані держкомстату України (тис. ц)

	Зернові (у початково-оприбуткованій вазі)	Цукрові буряки (фабричні)	Насіння соняшнику (у початково-оприбуткованій вазі)	Картопля	Овочі (відкритого ґрунту)
Станом на 1 серпня 2005р.	193020,2	-	-	6223,7	9171,7
Станом на 1 вересня 2005р.	317099,5	662,4	737,1	97313,6	26912,8
Станом на 3 жовтня 2005р.	340749,0	63170,3	37494,0	191038,3	52038,4
Станом на 1 листопада 2005р.	383930,4	144458,4	48584,4	193388,1	67547,0
За 2005 рік (попередні дані)	379973,4*)	156167,3	47053,2*)	194744,6	72896,0**)

Виробничий потенціал потужностей переробних підприємств використовується недостатньо. Водночас погіршується екологічна ситуація в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського освоєння земельних ресурсів, а також надмірним використанням і забрудненням поверхневих прісних водойм і лісових ресурсів. Попри те, що у 90-х роках значно зменшились обсяги виробництва промислової й аграрної продукції, практично повністю припинили діяльність індустріальні тваринницькі комплекси і значно зменшилося застосування мінеральних добрив та агрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загалом майже не поліпшився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відтворювальні й асиміляційні можливості, що загрожує ресур со -екологічній безпеці суспільства, отже і продовольчій безпеці. Зростання природо - і ресурсомісткості, енергоємності сільськогосподарської продукції і продуктів вітчизняного виробництва, що триває й нині, -- це результат нераціонального та екологічно незбалансованого формування й організації використання ресурсних потенціалів національного й регіональних АПК, недосконалих і неефективних форм господарювання й управління ними в період здійснення ринкових трансформацій. Реструктуризація агропромислового виробництва, радикальне вдосконалення його як матеріально-технічної і природобіологічної бази нині відбуваються без урахування екологічних чинників, критеріїв, обмежень, стандартів, а також вимог ресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.- 234 с..

Таблиця 2

Індекс валової продукції сільського господарства Дані держкомстату України

	До відповідного періоду попереднього року, у %
Січень 2011р.	103,7
Січень-лютий 2011р.	103,5
Січень-березень 2011р.	103,9
Січень-квітень 2011р.	104,6
Січень-травень 2011р.	104,8
Січень-червень 2011р.	106,4
Січень-липень 2011р.	106,9
Січень-серпень 2011р.	102,2
Січень-вересень 2011р.	103,4
Січень-жовтень 2011р.	101,4
Січень-листопад 2011р.	101,4
Січень-грудень 2011р. (попередні дані)	100,0

Як можна дослідити з наведених вище даних, індекс валової продукції в динаміці за попередній рік має стабільне невелике коливання і майже не змінюється. Це говорить про відносну сталість даних цін.

 

 

Таблиця 3.

Середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції* Дані держкомстату України (гривень за тонну)

	Зернові культури	Насіння соняшнику	Цукрові буряки	Картопля	Овочі всього	В т.ч. овочі закритого ґрунту	Худоба та птиця (у живій вазі)	Молоко та молочні продукти	Яйця, за тис. штук
Сільськогосподарські підприємства
Січень 2011р.	433,9	1384,4	138,1	429,3	553,8	4962,4	6009,6	1133,2	305,0
Січень-лютий 2011р.	445,9	1417,4	138,8	466,3	1775,0	7377,0	6208,7	1166,7	264,5
Січень-березень 2011р.	449,3	1453,9	135,1	498,9	2301,4	5044,6	6398,4	1182,0	263,9
Січень-квітень 2011р.	458,0	1519,7	135,1	615,8	3425,9	5518,7	6480,0	1176,0	267,2
Січень-травень 2011р.	454,3	1497,8	135,1	590,7	3706,1	5178,4	6570,4	1148,2	261,5
Січень-червень 2011р.	445,6	1476,3	135,1	601,5	3510,1	4655,5	6666,1	1115,3	255,7
Січень - липень 2011р.	432,0	1473,8	135,1	598,9	3102,7	4183,5	6641,0	1091,8	256,0
Січень - серпень 2011р.	429,7	1461,4	172,8	656,6	2506,0	3805,1	6749,2	1085,9	253,4
Січень-вересень 2011р.	429,2	1140,0	168,3	676,6	1832,5	3569,4	6839,2	1089,4	251,1
Січень-жовтень 2011р.	426,6	1041,5	171,1	678,0	1615,2	3438,5	6896,1	1097,0	249,8
Січень-листопад 2011р.	423,0	1002,7	175,4	677,3	1543,7	3394,7	6894,6	1109,9	249,9
Січень-грудень 2011р. (попередні дані)	419,9	981,7	177,2	684,0	1473,0	3392,2	6907,9	1120,1	251,9

· Без ПДВ, транспортних, експедиційних та накладних витрат, але з урахуванням дотацій і доплат.

Таблиця 4

Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції Дані держкомстату України (у % до відповідного періоду попереднього року)

	Сільськогосподарська продукція - всього	У тому числі
		продукція рослинництва	продукція тваринництва
Сільськогосподарські підприємства
Січень 2011р.	112,2	77,2	136,4
Січень-лютий 2011р.	106,4	74,6	134,3
Січень-березень 2011р.	101,0	68,2	137,6
Січень-квітень 2011р.	101,9	70,3	137,8
Січень-травень 2011р.	103,9	71,4	139,6
Січень-червень 2011р.	105,0	71,6	138,4
Січень-липень 2011р.	107,6	78,4	136,4
Січень-серпень 2011р.	112,8	90,9	137,2
Січень-вересень 2011 р.	111,4	94,2	134,6
Січень-жовтень 2011р.	110,4	95,2	133,6
Січень-листопад 2011р.	109,3	95,4	131,7
Січень-грудень 2011р. (попередні дані)	108,6	96,0	129,3

Основні шляхи розвитку сільського господарства в Україні

Аналіз досягнень агропромислового виробництва в розвинених країнах свідчить, що ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування зумовили там істотне зниження природо - і фондомісткості, енергоємності агропродовольчої продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Тобто зазначені напрями діяльності є пріоритетними у розвитку національного АПК.

Основна мета змін у сільському господарстві України -- створити ефективну систему аграрних відносин, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, остаточно вирішити продовольчу проблему в країні, забезпечити промисловість необхідною сировиною, істотно підвищити добробут населення Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.- 235 с..

У сільському господарстві особливого значення набувають методи нецінової конкуренції.

Особливо ефективним тут є поліпшення якості продукції. Мова йде про суворе додержання агротехнічної технології, вирощування екологічно чистої продукції, особливо цінних сортів продукції, поліпшення ряду якісних показників (підвищення жирності молока, цукристості буряків тощо) Гальчинський А.С. та інші „Основи економічних знань: Навчальний посібник”, „Вища школа”, Київ, 1999, 345 с..

В Україні є всі природно-економічні передумови для успішного розвитку цукрової промисловості та збільшення виробництва цукру, але спершу для цього потрібно впровадити високоврожайні сорти цукрових буряків, поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротити непродуктивні витрати сировини в процесі збирання, транспортування та переробки.

На реконструкцію потрібно спрямовувати не менше двох третіх обсягу капіталовкладень для того, щоб одержати в цукровій, масложировій, спиртовій і консервній промисловості приблизно 70 % загального приросту потужностей.

Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі розвитку комбінування і особливих його форм, які пов'язані з утилізацією відходів і використання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвитку підгалузей харчової промисловості мають визначатися з урахуванням обсягів нарощування сировинних ресурсів, наявних виробничих потужностей підприємств, рівня рентабельності виробництва, конкурентоспроможності та ефективності продукції Хвесик М.А., Горбач Л.М.. Пастушенко П.П., „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник”, „Кондор”, Київ, 2004, 216-217 с..

Звичайно, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна й за допомогою розширення посівної площі, але можливості ці незначні. Більш того, високий рівень розвитку сільського господарства дає змогу включити в сільськогосподарський оборот усі придатні для обробки землі, що зменшує можливості екстенсивного розвитку. Отже, тільки у разі підвищення економічної родючості, посилення інтенсифікації можна досягти приросту сільськогосподарської продукції. Тісний зв'язок сільського господарства з використанням землі визначає ще одну особливість відтворення: інтенсифікація сільського господарства здійснюється за зменшення маси живої праці. Це закономірний процес, викликаний підвищенням рівня механізації сільського господарства, що дає можливість зменшити потреби у трудових ресурсах.

Однією з найважливіших особливостей відтворення в сільському господарстві є те, що технічні засоби праці для цієї галузі створюються в промисловості. Тому збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів завжди потребує розвитку тих галузей промисловості, які виробляють техніку для села. Можливості інтенсифікації аграрного господарства значною мірою залежать від галузей, які постачають йому техніку і які переробляють сільськогосподарську продукцію.

Оскільки в сільському господарстві результати виробництва ко-ливаються за роками залежно від погодних умов, для забезпечення ритмічності відтворення набагато більшого значення, ніж в інших галузях, має створення резервів. В аграрному секторі потрібні страхові фонди достатніх розмірів на випадок непередбачених природних умов. Специфічним є формування структури основних виробничих фондів, до складу яких включають не тільки засоби праці, а й землю, худобу, багаторічні насадження. До оборотних фондів належать корми, насіння, молодняк на відгодівлі Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.-232-233 с..

Способи вирішення продовольчої проблеми не зовсім ясні. Вочевидь, вони не обмежені сферою власне сільського господарства і пов'язані зі змінами загальних механізмів функціонування суспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, що індустріалізація сільського господарства, його зближення з промисловим виробництвом є одним із таких способів. Рівночасно в передових країнах помітні ознаки переходу від індустріалізованого сільського господарства до біологічного рослинництва, здійснюваного без застосування хімічних засобів, навіть без мінеральних добрив, У ряді країн, що розвиваються, провадяться експерименти з відновлення традиційних методів ведення сільського господарства, що відповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям та враховують досягнення сучасної агрокультури.

Важливим напрямком вирішення проблеми голоду є перехід від «зеленої» революції до революції генетичної. Запровадження досягнень біотехнології стане істотним внеском у вирішення продовольчої проблеми Масляк П.О. та інші Географія: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 1998. - 586 с..

Розглядаючи перспективи міжнародної економічної діяльності для України, а також моделюючи довгострокову експортну спеціалізацію як країни в цілому, так і індивідуальних суб'єктів виробничо-збутової діяльності, не можна не враховувати суперечливі особливості розвитку національного продовольчого сектору. Ця суперечливість передусім полягає в тому, що значний виробничий, експортний потенціал, який є в наявності, не реалізується в достатній мірі. А потенціал цей є значним. Для підтвердження цього досить сказати, що АПК України забезпечував 30 % харчової продукції усього колишнього Союзу РСР, а по окремих ключових позиціях -- переважну частину товарів.

Для розуміння особливостей такого співробітництва для України важливо враховувати, що вона є не тільки виробником а й великим споживачем агропромислової продукції. Причому через розбалансованість виробництва в галузі наша держава інколи закуповує продукцію, яку потенційно могла б виробляти. Така ситуація виникає навіть стосовно зернової продукції, як, наприклад, у квітні 2000 р., коли постало питання (причому не вперше) про закупівлю хлібного зерна в Казахстані та у країн Східної Європи.

І саме у зв'язку з цим -- місткістю внутрішнього ринку в нашій державі, так само, як і в багатьох інших країнах -- слід відзначити таку особливість кореляції функцій національного виробництва та експортно-імпортної діяльності: навіть значні обсяги їх агропромислового виробництва не обов'язково означають міжнародну спеціалізацію на виготовленні харчової продукції та сільськогосподарської сировини. Наприклад, Китай з населенням понад 1,2 млрд., який є основним виробником пшениці, водночас є і найбільшим її імпортером.

Слабкість купівельної спроможності населення України веде і до кризи внутрішнього збуту продукції вітчизняних аграрних виробників, а це, у свою чергу, погіршує перспективи їх міжнародної конкурентоспроможності в майбутньому через неможливість акумулювання коштів для модернізації застарілої техніки, закупівлі добрив, проведення меліоративних робіт. Так, близько 2/3 українського населення не в змозі забезпечити свої потреби в необхідних продуктах харчування.

Аграрна спеціалізація певної країни в системі міжнародного поділу праці сама по собі не повинна сприйматися як свідчення того, що така країна має несприятливі позиції в системі міжнародного поділу праці та є «аграрним придатком» інших держав. Більше значення тут має інше, а саме -- ефективність виробництва. Так, у США, де в аграрному секторі зайнято близько 3,5 % економічно активного населення, виробляється близько чверті аграрної продукції західного світу. Велику роль в економіках країн Євросоюзу відіграють аграрні види виробництва (як рослинницького, так і тваринницького). Причому саме аграрні статті спільного бюджету ЄС традиційно є найбільш «важкими», і з приводу них інколи точаться найбільш активні дискусії. Крім США та країн Євросоюзу, провідними експортерами сільськогосподарської продукції є Канада, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія.

Отже, ряд провідних індустріально розвинутих країн традиційно зберігають за собою і роль лідерів аграрного виробництва, які контролюють основні ринки цієї галузі. Як правило, в таких країнах має місце ретельно пророблене законодавство щодо тарифного та нетарифного регулювання торгівлі аграрною продукцією, а головне -- в них налагоджено ефективне та висококонкурентне її виробництво, яке базується на порівняльних кліматичних, економічних перевагах щодо окремих видів міжнародної спеціалізації.

Досвід країн -- лідерів аграрного виробництва свідчить про значний прогрес, що його було досягнуто в сільському господарстві планети протягом XX ст. Його характеризує зростання продуктивних сил у галузі, передусім завдяки поширенню машин, а також виведенню гібридного насіння та порід свійських тварин. Позитивним наслідком цього поступу стало зростання сукупного потенціалу світового аграрного виробництва. Причому навіть без запровадження принципових та не використовуваних зараз технологій виробництва майбутнього, згідно з деякими експертними розрахунками, можна забезпечити продовольством понад 10 млрд. людей.

Але, на жаль, на багатьох людей планети така раціональна логіка не поширюється, що веде до висновку про недостатність для практичного аналізу знання тільки узагальнюючих агрегатних показників. Адже родючі ґрунти, атрибути високої культури землекористування та вирощування худоби поширені в світі далеко не рівномірно. Від 1 до 1,5 млрд. людей, кожна четверта дитина у світі страждають від недоїдання. Півмільярда із загального населення планети голодує, причому половину з цієї кількості людей голодування призводить до хвороб або смерті. Особливо невтішними є показники по Африці, де взагалі в жахливому економічному стані живуть 300 млн. людей, тобто 45% населення.

Очевидно, що голод стає однією з глобальних проблем людства. Відтак кожна з країн, що володіють родючими ґрунтами, несе відповідальність за їх збереження та ефективне використання. З погляду сучасних ринкових цінностей може здаватися неправдоподібною думка про те, що значення цього виду природних ресурсів у майбутньому зростатиме. Втім, реальних альтернатив традиційним методам вирощування культурної біомаси поки що немає. А з урахуванням постійного зростання населення планети, руйнації ґрунтів, розширення пустель, можливих катаклізмів, що можуть спричинити виведення великої кількості земель з-під активного аграрного користування, суспільна цінність придатних для обробки територій зростатиме.

Актуальним завданням є поширення на країни, що розвиваються, прогресивних технологій аграрного виробництва. Важливим завданням є і забезпечення доступу країн третього світу до сучасних машин та обладнання. Адже багато з них користуються такими застарілими та неефективними методами, як, наприклад, кочове тваринництво та переліг, причому інколи з вирубкою та випалюванням лісових масивів.

Останнє явище в Бразилії (де у такий спосіб знищуються важливі для відтворення кисню тропічні ліси) набуло справді загрозливих масштабів для людства, екосистеми планети. Причому через низьку родючість земель, які вводяться таким чином у сільськогосподарський обіг, вирубка лісів не припиняється, а використані з метою отримання двох--чотирьох урожаїв ґрунти деградують. Відтак вповні можливим є ставлення питання про застосування інтернаціональних засобів розв'язання проблеми зубожіння бразильських селян та залучення іноземних інвестицій з метою переключення їхньої діяльності на інший напрямок аграрного виробництва, зокрема виробництва, що орієнтується на експорт.