Експортна орієнтація аграрного господарства є важливим фактором його розвитку, який, діючи протягом століть, зумовив національну спеціалізацію окремих країн, зокрема й України.

З метою динамізації розвитку сільського господарства в країні важливим є широке впровадження зарубіжного досвіду організації аграрного виробництва, сприяння збуту продукції галузі та захисту від іноземної, інколи недобросовісної, конкуренції. Разом з тим створення, скажімо, фермерських господарств не є самоціллю державного впливу на сільське господарство. Його прийнятні організаційні форми на мікрорівні мають враховувати традиції господарського укладу, що віками формувався в українському селі.

Функція держави з підтримки міжнародної економічної діяльності аграрних виробників полягає в допомозі багатьом господарствам подолати збитковість через проведення гнучкої податкової, страхувальної, цінової, кредитної політики, зокрема за допомогою кредитування експорту. Предметом особливої уваги має бути ввезення до країни демпінгової та низькоякісної аграрної продукції, товарів, які не мають відповідних сертифікатів якості або не відповідають тим, що є в наявності. Слід проводити більш гнучку податкову політику та політику квотування, диференціюючи імпортовані товари як такі, що є конкурентними вітчизняним на внутрішньому ринку, та такі, що не мають відповідних аналогів. В організаційному плані слід сприяти розвитку таких підприємницьких структур, які виявляють свою життєздатність в умовах ринку, ефективних та економічно доцільних посередницьких організацій, передусім аграрних біржових установ, торгових домів.

Це допоможе подолати ситуацію, за якої на багатьох сегментах вітчизняного ринку домінують імпортні товари, а слабкість ринкових позицій українських агропромислових виробників не дає змоги їм акумулювати кошти на проведення модернізації виробництва, здійснити перероблення продукції рослинництва, тваринництва тощо та довести її до кінцевого споживача. Разом з тим, нездатність діяти в умовах ринку багатьох аграрних виробників не слід вважати підставою для подальшого опікування неефективними виробництвами, а скоріше -- як привід для політики реструктуризації власності на селі.

Ключовими складовими експортного розвитку агропромислової галузі України мають стати підвищення якості продукції до рівня світових стандартів, подолання обмежень на експорт української сільськогосподарської продукції в інші країни, в тому числі у країни СНД та ЄС, залучення до аграрного сектору іноземних інвестицій, зокрема через створення спільних підприємств Новицький В.Є. „Міжнародна економічна діяльність України: Підручник”, Друкарня МВС України, Київ, 2003, 777-782 с..

У країнах Центральної та Східної Європи у процесі аграрних реформ засновуються акціонерні товариства, ваучерні акціонерні товариства, державні акціонерні товариства, створюються індивідуальні фермерські господарства (засновані на праці господаря і членів його сім'ї, а також на найманій праці), кооперативи тощо.

Переважає у процесі таких перетворень колективна форма власності. Так, у Східній Німеччині новостворені селянські господарства (середня площа яких сягає 140 га) разом із особистими підсобними господарствами використовували всередині 90-х років менше 20% сільськогосподарських угідь, нові кооперативи (середній розмір -- до 150 га) -- менше 25% угідь. У Чехії сільські господарства мають у своєму розпорядженні менше 20% угідь, нові сільськогосподарські кооперативи -- до 50%, господарські товариства -- до 17%. Винятком є Польща (тут на селянські господарства припадає до 75% угідь), Албанія та Румунія.

Зі сказаного та досвіду більшості розвинених країн світу, а також аграрних перетворень у країнах Центральної та Східної Європи (але негативного досвіду Польщі, який запозичили наші "реформатори") випливає висновок про пріоритетність колективного типу власності в сільському господарстві, який водночас має оптимально поєднуватись із приватним. Лише так можна привести аграрне виробництво у відповідність до вимог законів адекватності двох сторін суспільного способу виробництва, єдності праці та власності.

З'ясування сутності та ефективності основних умов господарювання у багатьох країнах світу, в т. ч. в Україні, дозволяє перейти до аналізу земельної ренти, ціни землі та інших проблем Мочерний С.В., „Політична економія: Навчальний посібник”, „Знання-Прес”, Кив, 2002, 429 с..

У сучасній світовій економіці сформувалися групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська структура -- агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК є агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності з вирощування, переробки й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.-231-232с..

Великим кроком уперед у вирішенні проблем сільського господарства може стати агропромислова інтеграція.

Агропромислова інтеграція -- це форма господарювання, в якій відбувається процес зближення й об'єднання галузей сільського господарства і промисловості з метою планомірного зростання виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці працівників міста і села. Нині склались різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні АПК, що забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість діяльності сільського господарства і суміжних галузей на цій території. На рівні районів і підприємств утворюються різні агропромислові формування: агрофірми, агропромислові комбінати й об'єднання, науково-виробничі та виробничі системи. Переваги таких форм інтеграції землеробства з промисловістю та управління агропромисловим виробництвом такі:

забезпечується єдиний процес виробництва, закупівлі, зберігання, переробки сільськогосподарської продукції та реалізації готових продуктів;

створюються умови для гармонійного поєднання інтересів усіхучасників агропромислового комплексу, їх відносин і належноївідповідальності за спільну роботу;

складаються сприятливіші умови для широкого впровадження увиробництво досягнень науково-технічного прогресу;

виникає можливість організації виробництва на принципах ефективної економії всіх ресурсів;

досягається скорочення управлінського апарату, він стає мобільнішим, дешевшим та ефективнішим;

Забезпечується оптимальна форма поєднання територіального ігалузевого принципів управління Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.- 238-239 с..

Безумовно, на підвищення ефективності сільського господарства позитивно впливатимуть перебудова аграрних відносин на селі, перехід до різноманітності форм власності на землю та інші засоби. У разі створення всіх необхідних умов для пріоритетного розвитку аграрного сектору Україна вже найближчими роками зможе розв'язати продовольчу проблему і посісти гідне місце на світовому ринку продуктів харчування і сільськогосподарської сировини Оганян Г.А. Політична економія: Навч. посіб.- К.:МАУП, 2003.- 245 с..

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. Сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації Дорогунцов С.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін„Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 500 с..

Активне проведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебудова земельних та майнових відносин створили умови для розвитку приватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція.

У найближчі роки важливо прискорити розвиток цукрової, спиртової, масложирової, гаюдоовочеконсервної, м'ясної, молочної та інших підгалузей - для того, щоб повністю забезпечити потреби населення відповідно до науково обгрунтованих норм і створити необхідні резерви продовольства для експорту до зарубіжних країн Хвесик М.А., Горбач Л.М.. Пастушенко П.П., „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник”, „Кондор”, Київ, 2004, 217 с..

Аграрна сфера гостро потребує фінансових ресурсів для модернізації виробничої бази. Фінансове забезпечення підтримки розвитку сільського господарства за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на 2004 рік визначено в сумі 2 млрд. грн., які передбачається спрямувати на виконання бюджетних програм, спрямованих на перспективний розвиток сільськогосподарського виробництва.

Відзначимо, що вперше запроваджується механізм державної підтримки підприємств агропромислового комплексу, які залучають для свого розвитку довгострокові кредити. За попередніми розрахунками введення такої програми дозволить залучити кредитних ресурсів у сумі від 0,8 млрд. грн. (при відшкодуванні 15% річної ставки) до 1,2 млрд. грн. (при відшкодуванні 10%). Крім цього, вперше буде запроваджено часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва. Кошти, передбачені цією програмою, дозволять зменшити ціну залежно від виду від 500 до 800 тис. т мінеральних добрив. Пропонується за рахунок коштів державного бюджету збільшити фінансове забезпечення найдієвіших програм розвитку агропромислового комплексу. Так, потрібно спрямувати кошти на вживання заходів з технічного переоснащення сільського господарства, зокрема через лізингові операції та часткову компенсацію складної сільськогосподарської техніки, що сприятиме закупівлі майже 2000 одиниць техніки, з яких 1100 - це трактори і зернозбиральні комбайни.

Оскільки врожай зернових залежить від агрокліматичних умов, то з метою забезпечення країни продовольчим зерном у потрібних обсягах пропонується здійснити заходи із стимулювання посіву сільськогосподарськими товаровиробниками ярих зернових культур на площі майже 5 млн. га.

Подальшої державної підтримки потребують підприємства, які залучають для свого розвитку короткострокові кредити. Кошти, передбачені на цю мету, дозволять у 2004 р. залучити від 0,5 млрд. грн. (при відшкодуванні 15% річних на 8 місяців) до 2 млрд. грн. (за ставкою 10% на 6 місяців).

Потрібно збільшити видатки бюджету на фінансове забезпечення вжитих заходів щодо стимулювання збільшення поголів'я худоби та покращення її генетичного потенціалу Хвесик М.А., Горбач Л.М. Пастушенко П.П., „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник”, „Кондор”, Київ, 2004, 226-227 с..

Досвід високорозвинених в економічному відношенні країн заходу показує, що до найбільш ефективних та актуальних для України напрямів державного регулювання харчового виробництва належать:

· виділення державних субсидій;

· формування законодавчої основи, яка б гарантувала право власності товаровиробника на створений ними продукт;

· реалізація соціальних програм і програм підготовки кадрів;

· валютно-фінансове регулювання і захист від інфляційних наслідків;

· аграрний протекціонізм і захист вітчизняних товаровиробників на світовому ринку, стимулювання надходження на нього товарів власного виробництва і обмеження надходження до України ідентичної продукції ззовні;

· підтримка цінового паритету;

· формування і стимулювання діяльності установ щодо кредитування виробництва, маркетингу, сервісного обслуговування тощо;

· регламентація стандартів і якості продукції;

· стимулювання впровадження досягнень НТП;

· контроль за раціональним природокористуванням і екологізація виробництва.

Висновки

Тенденціями та проблемами у функціонуванні сільського господарства в Україні є:

· занепад сільського господарства;

· низька інвестиційна привабливість сільської галузі в Україні та пов'язана з цим відсутність інновацій та інвестицій;

· регіональна диспропорція сільського виробництва;

· низькі ціни на сільськогосподарську продукцію;

· тощо.