Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку



Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку

Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області.

Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комплексом Причорноморського економічного району. В загальноукраїнському поділі праці район виділяється виробництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни.

Сільське господарство району характеризується багатогалузевою структурою як землеробства, так і тваринництва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре розвинутим садівництвом, виноградарством і овочівництвом. Питома вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також кукурудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняшник, зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гірських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської області та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжрайонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).

У районі розвинуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні підприємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж культивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму.

Причорноморський економічний район спеціалізується на садівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в Криму. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі. У Причорноморському економічному районі можна виокремити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму.

Харчова пром.. Провідна роль (за випуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморському районі зосереджений найбільший у країні рибопереробний комплекс. Найбільші центри рибної промисловості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Котовськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Вознесенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак.

Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель.

4.Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.

Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.

Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

агропромисловий пункт;

агропромисловий центр;

агропромисловий кущ;

агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

5.Альтернативні джерела енергії та можливість їх використання в Україні

Альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.

Торгівельна доступність

Торгівельна доступність - це доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців. Територіальна доступність-надання торговельних послуг по місцю проживання. Нормативна доступність- міра відповідності поданих товарів, до обсягу товарів, які потрібні покупцю. Часова доступність- витрати часи на покупку товарів, та періоди за я ними відбуваються ці покупки. Вартісна доступність- відповідність вартості товарів, до купівельної спроможності покупця. Асортиментна доступність- чи відповідає асортимент товару, до потреб населення. Інформаційна доступність- інформування покупців про наявність товарів, відповідна реклама, виставки.

Сучасна мережа ер

Економічне районування України на державній організаційній основі, по суті, розпочалося з 1921 р.ЗУ «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі (8 ек р-нів): Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь); Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чер­нівецька області). Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування. Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів України

Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку

Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області.

Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комплексом Причорноморського економічного району. В загальноукраїнському поділі праці район виділяється виробництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни.

Сільське господарство району характеризується багатогалузевою структурою як землеробства, так і тваринництва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре розвинутим садівництвом, виноградарством і овочівництвом. Питома вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також кукурудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняшник, зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гірських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської області та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжрайонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).

У районі розвинуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні підприємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж культивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму.

Причорноморський економічний район спеціалізується на садівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в Криму. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі. У Причорноморському економічному районі можна виокремити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму.

Харчова пром.. Провідна роль (за випуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморському районі зосереджений найбільший у країні рибопереробний комплекс. Найбільші центри рибної промисловості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Котовськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Вознесенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак.

Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель.

4.Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.

Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.

Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

агропромисловий пункт;

агропромисловий центр;

агропромисловий кущ;

агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

5.Альтернативні джерела енергії та можливість їх використання в Україні

Альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.022 с.)