Глава 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

План викладу матеріалу

7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс.

7.2. Структура економіки. її сутність та поняття.

7.3. Регіональні особливості галузевої структури економіки.

7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку.

 

Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

 

Україна- високорозвинута індустріально-аграрна держава з потужним комплексом галузей важкої, харчової і легкої промисловості. її економіку як сісладну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функці-

онують у системі регіональної, державної і світової економіки. Вчені-економісти дають таке його визначення: народногосподарський комплекс (НГК) - це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних інтеграційних процесів необхідно зарахувати територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне забезпечення. В основі ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір — це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об 'єкти і зв 'язки між ними: населенні пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреаційні площі, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо. Кожен регіон має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім простором.

Економічний простір визначається характеристиками і параметрами. Серед якісних параметрів потрібно виокремити:

•S густоту на одиницю площі простору (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, запаси природних ресурсів, основний капітал тощо);

■S просторове розміщення (показникирівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності, у тому числі наявність господарських освоєних і неосвоєних територій);

•S зовнішню і внутрішню зв 'язаність (інтенсивність економічних зв 'язків між: частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, що визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж:).

Для функціонування економічного простору важливе значення мають відстані між його об'єктами і елементами. «Економічна відстань» характеризується передусім транспортними і трансакційними витратами на подолання фізичної відстані. Економічна відстань між одними і тими ж географічними точками може виявитись неоднаковою для різних видів товарів, послуг, груп мігрантів, що переміщуються.

Територія економічного простору є одним із головних вимірів регіональної економічної політики, яка вимагає економічного обґрунтування доцільності її використання в тому чи іншому напрямку.

У колишньому СРСР на всій його території функціонував єдиний народногосподарський комплекс, який базувався на загальнодержавній власності і планово-розподільній системі управління. Нині у перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного простору відіграють ринкові відносини, а держава виступає як безпосередній учасник ринку (як власник), його внутрішній регулятор і координатор. Ознаками і необхідними умовами єдиного економічного простору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредитної системи, єдність митної території і функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку тощо).

Єдиний економічний простір охоплює як всю територію країни, так і її економічну морську акваторію (територіальні води, виняткову економічну зону із національними правами на судноплавство, видобування корисних копалин з морського дна) і територію із національними правами на діяльність повітряного транспорту, екологічний захист і екологічні квоти повітряного басейну.

Єдність економічного простору країни гарантується Конституцією України, де зафіксовані головні вимоги, до яких належать:

х гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів і фінансових коштів, захист конкуренції, свобода економічної діяльності, не забороненої законом.

х недопущення встановлення внутрішніх митних меж, мита, зборів і будь-яких інших перепон для вільного руху товарів, послуг і фінансових коштів;

х заборона введення і емісії інших грошей в Україні крім гривні.

РОЗДІЛ И. ЕКОНОМІКА УКРАІНМ Ж ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШІЧНА СМСТЕШЗА

До основних факторів формування ЄНГК України зараховуються:

+ висока господарська освоєнісшь території;

+ різноманітний наявний природно-ресурсний потенціал;

+ наявний трудоресурсний потенціал;

♦ сприятливе геополітичне та транспортно-географічне розташування;

+ велика попередня історія розвитку.

Народногосподарський комплекс України, як уже було сказано, має досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування суспільного поділу праці, зокрема його територіальні форми, що проявляються в «закріпленні» окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна структура (НГК), в широкому розумінні, відбиває певну територіальну будову народного господарства і характеризується такими основними рисами:

■Ф* наявність потужних промислової та агропромислової ланок;

•ф- активна участь у міжнародному територіально^ поділі праці;

■ф- високий рівень територіального зосередження господарства у понад 60-ти великих економічних вузлах;

"Ф надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

"ф- консервативність галузевої структури промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

■ф- паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

■ф- переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

■ф- недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не використовує наявні можливості рекреаційного потенціалу країни;

-ф- наявність розгалуженоїтранспортноїсистеми, щомаєміжна-родне значення;

Глава 7. Господарський котплекс України, його структура і трансформація

■ф- недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктур;

-ф- недостатній розвиток інноваційного комплексу;

■ф- низька забезпеченість власними паливно-енергетичними водними та лісовими ресурсами;

■ф- застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

•ф- недостатнє використання потужностей сировинної бази, вторинних ресурсів, особливо в будівництві;

■ф- слабо розвинута галузь утилізації виробничих відходів і використання їх як додаткових ресурсів виробництва.

Народногосподарський комплекс України складається із різноманітних галузей і територіальних підсистем, які показані нарис. 7.1. Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери: матеріальне виробництво і виробничі послуги.

■=> Матеріальне виробництво формується з окремих ланок: промисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо.

О Виробництво послуг включає: освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів, кредитування, страхування, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управління, туризм тощо.

Єдиний народногосподарський комплекс складається із просторових соціально-економічних підсистем, об'єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства. Територіальна організація ЄНГК охоплює всі аспекти, що пов'язані з територіальним поділом праці, розміщенням продуктивних сил, розселенням населення, взаємовідносинами суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У більш вузькому відношенні вона включає такі категорії, як адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління господарством, формування територіальних організаційно-господарських утворень, соціально-економічне районування.

-- == 161

До складу територіальної структури економіки України на сучасному етапі їх соціально-економічного розвитку входять: Автономна Республіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальні режими інвестиційної діяльності.

Процес удосконалення ЄНГК є перманентним. Він постійно видозмінюється: залежно від розвитку держави, структурних змін в системі виробництва і управління, взаємовідносин як на внутрішньому ринку господарської діяльності, так і зовнішньому.

Для посилення впливу і входження до світового ринку наша країна повинна мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, підтримати розпочатий процес капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки. Україні необхідно розширити мережу міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі і торгівельні бренди відповідно до ринкових стандартів геоекономіки, надати властивостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку.

Базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки мають стати інновації, інвестиції та інформаційні технології.

У сучасних умовах господарювання головним напрямом для України має стати стратегія включення країни до глобальної геоекономіки, яка має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індус-трійними елементами.

7.2. Структура економіки. ЇЇ сутність та поняття

В цілому економіка - це процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни. Вона являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, які забезпечують її стійкість, цілісність і динамізм.

Структуру економіки розглядають у вузькому і широкому понятті. У вузькому понятті - це комплекс галузей з виробництва товарів і послуг з відповідними технологічними і міжгалузевими зв'язками. В широкому понятті вона охоплює не тільки пропозиції виробництва, а й форми його організації та управління, механізм державного ринкового регулювання.

Структура економіки - це співвідношення між сферами виробництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. В ній виражена сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей при різких внутрішніх і зовнішніх змінах. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність працюючих, вартість основних фондів, асортимент продукції).

Структура виробництва характеризується такими пропорціями:

Щ відтворювальними - між; виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробництвами, особистим споживанням і нагромадженням;

Щ галузевими - співвідношення між різними галузями економіки в регіонах і країні}

§3 територіальними -урозміщенні галузей виробництва в окремих регіональних економічних районах;

ф зовнішньоекономічними - експорт і імпорт продукції різних галузей і регіонів у зарубіжні країни.

В умовах ринкової економіки проблеми її структури є важливим фактором зовнішньоекономічних відносин, це досить складне і багатопланове поняття. Воно включає в себе, насамперед, соціально-економічну структуру економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва, і органЬаційно-економічну структуру, що визначається співвідношенням різних форм організації виробництва. Існує ще виробничо-технологічна структура, яка є формою

внутрішньої організації продуктивних сил, тобто співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання, добувних і обробних галузей економіки. Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей виробництва - галузей з повільним оборотом капіталу (суднобудування, літакобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким оборотом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агрюпромислового комплексу, сфери побуту, торгівлі, громадського харчування).

Для утвердження своєї власної структури система ринкової економіки потребує забезпечення багатоманітності форм власності та демонополізації економіки, перебудови її організації- економічної структури, створення великої кількості самостійних товаровиробників, тобто організації ринково-конкурентного середовища. Це сприятиме перетворенню виробничо-технологічної структури економіки шляхом впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв, пріоритетного розвитку споживчого сектора економіки, тобто сільського господарства, легкої і харчової промисловості, соціальної сфери. Проте це не виключає розвиток важкої промисловості. Вона залишається базою для розвитку всієї економіки, у тому числі її споживчого сектора (автомобільна промисловість, виробництво складної побутової техніки). Наукові дослідження показують, що співвідношення між важкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів в межах 45-50 % має становити важка промисловість, 55-50 % - предмети і товари споживання.

Категорія «структура економіки» є динамічною, постійно розвивається, удосконалюється. Новий етап науково-технічної революції, Що припадає на другу половину XX ст., зумовив глибоку структурну кризу в більшості країн світу і в першу чергу в розвинутих. Ця криза пов язана з переходом економіки до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає у переході економіки від періоді/ індустріалізації до епохи постіндустріалізації.

= 165

Парадигма у змінах структурної перебудови на постіндустріальній основі передбачає перетворення елементів сфери послу]" на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, територіальний виробничий комплекс тощо) з характерною функціональною роллю перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг, інформаційні технології).

Сьогодні відбуваються структурні зміни у самому матеріальному виробництві. Зокрема є істотна зміна співвідношення між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучого переходу до ресурсозберігаючих технологій, істотного зростання інтелектуальних, наукомістких галузей, де високою є питома вага висококваліфікованої праці, новітніх технологій, використання науки і техніки.

Нині позначається прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва. І це закономірний процес для всіх високорозвинутих країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці. Це сприяє скороченню кількості працюючих у сфері матеріального виробництва, одночасно забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, але й забезпечує значний їх експорт в інші країни. Скорочення кількості працюючих у сфері виробництва дозволяє їх збільшення у сфері нематеріального виробництва. Дослідження показують, що у СІІІА 75 % від усіх працюючих зайняті у невиробничій інфраструктурі, у Європі - до 65-68 %. Таке співвідношення між сферою матеріального виробництва та сферою послуг визначає якісно нову структуру та критерії ефективності.

Економіка України наприкінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Співвідношення зайнятих у виробничій сфері до невиробничої становить до 65 %. Це говорить про великі резерви щодо можливого використання трудових ресурсів ство-

рюючи нові сфери виробниціва. Бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху науково-технічної революції і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рівнях розробляються цільові програми підтримки розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових підойм регулювання.

Для подолання структурних криз концентрація ресурсів вважається найперспективнішиою на тих підприємствах, що уражені кризою галузей, за рахунок економії на витратах підвищення рентабельності виробництва, його реструктуризації і технологічного оновлення.

Упродовж останнього періоду в Україні спостерігається трансформація сгруктуря економіки через структурну кризу, а саме стадія структурного спаду з усіма характерними ознаками, тривале падіння ефективності виробництва, зокрема продуктивності праці та норми прибутку в матерігшьному виробництві. У сфері послуг ці тенденції проявляються менше, а норма прибутку зростає, що означає перерозподіл ресурсів виробництва на її користь, зростання ролі домашніх господарств (індивідуального виробництва).

Проте результати зростання економіки підтверджують, що у структурній кризі стадія спаду поступово змінюється піднесенням. Базою для такого переходу має бути стратегія державного структурного регулювання. Досвід розвинутих країн стверджує, що метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства і, особливо,.людський розвиток на базі зростання, а також економічного обґрунтування і соціального справедливого розподілу прибутку.

7.3. Регіональні особливості галузевої структури

економіки

Вивчення особливостей територіальної організації галузевої структури економіки передбачає глибоїсий аналіз спеціалізації комплексного розвитку господарства економічних районів на основі всебічного

знання природних умов, розселення, трудових ресурсів. Структура господарства країни, регіону, району характеризується за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності, а також за співвідношенням об'єктів різних видів, їх системних інтеграцій, за співвідношенням суб'єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва, обсягом виробництва продукції галузями. Це складне багатовекторне поняття характеризує загальну побудову господарського комплексу, його позитивні і негативні особливості.

Галузева регіональна структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, порівнюються показники економічної ефективності виробництва. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворюють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і, разом з тим, його кооперацію.

За даними статистики у промисловості виокремлюються 280 галузей і понад 500 окремих виробництв¹. їх класифікація полягає у групуванні підприємств за галузями з метою:

Ц^ забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв 'язків і пропорцій;

Ц^ зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва, господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі поділяються за основними ознаками однорідності, коли галузі випускають ідентичну продукцію (наприклад, галузі паливно-енергетичної промисловості), спільності у використанні сировини (галузі машинобудування, лісової та харчової промисловості), за характером технології (галузі хімічної промисловості).

За економічним змістом і за формою, а тажож за організацією виробництва, галузі економіки можуть бути різними. Коли ми візьмемо окрему галузь промисловості, то навіть в ній виявляються непорів-нювані фактори: наприклад харчова і паливна промисловість виділя-

¹ Дорогунцов СІ., Зояць ТА., Літюренко Ю.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. КНЕЦ, - К.: - 2005 - С. 232

ються за цільовим призначенням продукції, а інші - за вихідною сировиною чи матеріалами (машинобудування, металообробка; лісова деревообробка й целюлозно-паперова промисловість); треті - за єдиною технологією (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

Як ми уже знаємо, народногосподарський комплекс поділений на дві сфери господарства: виробничу і сферу послуг. До сфери матеріального виробництва належать галузі, в яких результат затраченої праці втілений в певні матеріальні блага, тобто виготовлення необхідної продукції для споживання. Вони також забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реалізацію готової продукції, без чого завершені виробничо-технологічні цикли існувати не можуть. Підприємства безпосередньо виробничої сфери виробляють матеріальну продукцію та енергію (промисловість, будівництво, сільське господарство, лісовиробничий комплекс, рибна промисловість). Опосередковано виробничі сфери забезпечують нормальне функціонування виробництва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування', матеріально-технічне забезпечення, збут, заготівля).

У галузях сфери послуг корисна діяльність виражається не у виробництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи суспільству в цілому. Послуги, що зорієнтовані на індивідуальні запити людини, включено до гіідсфери обслуговування населення, а ті галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговування суспільства.

Як було уже сказано, у промисловості використовується дуже велика кількість іилузей і окремих видів виробництв. Тому галузі народного господарства прийнято поділяти на укрупнені (комплексні галузі). За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості належать 17 укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з простих галузей. Еюни показані на рис.7.2. Так, наприклад, машинобудування і металообробка включає близько 60 галузей, хімічна і нафтохімічна -15, будівельних матеріалів - 15 тощо. В більшості, галузі поділяють на підгалузі. Так, у машинобудуванні і металообробці розріз-

РОЗДІЛ II. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОМІЧНА СМЄТЕІША
Ш ^Р

няють понад 100 підгалузей виробництва. У вугільній промисловості розрізняють кам'яновугільну і буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Європейського Союзу (NACE).

За цією класифікацією економічна діяльність - це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявність технології, робочу силу, сировину та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство) і, в той же час, є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (автомобільна промисловість).

Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і виробництва на секції та підсекції, які позначаються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції) позначений латинськими літерами. Загальний перелік видів економічної діяльності та їх кодів, що нині діє в країні, наведений в табл. 7.1^і.

У цієї таблиці є свої незручності. Наприклад, підприємства будівництва займають граничне положення між оборонними галузями та послугами і умовно зараховані до послуг. Наука та наукове обслуговування не утворюють окремий вид економічної діяльності і розподілені за секціями: К - послуги юридичним особам, М - освіта, О -колективні та особисті послуги.

Структура економіки України характеризується рядом особливостей: низька частка галузей сфери послуг (45 %); висока частка про-

¹ Дорогунцов С.І., Заяць Т.А., Пітюренко Ю.І. тощо. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. КНЕЦ, - К.: 2005. — С. 335

Гл@®&> 7. Гоєпойарський комплекс Умраїни, його cmpystmjfpa і трансформація

ш- ^

Таблиця 7.1. Види економічної діяльності та їх коди

 

Код сешди	Види економічної діяльності
Добувні галузі
А	Сільське господарство, мисливство, лісове господарство
В	Рибне господарство
С	Добувна промисловість
Переробні галузі
D	Оборонна промисловість
Б	Виробництво електроенергії, газу та води
Сфера послуг
F	Будівництво
G	Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту
Н	Готелі і ресторани
І	Транспорт
J	Фінансова діяльність
К	Операції з нерухомості, завдання під найм та послуги юридичним особам
L	Державне управління
М	Освіта '
N	Охорона здоров'я та соціальна допомога
О	Колективні, громадські та особисті послуги
Р	Послуги домашньої прислуги
Q	Екстериторіальна діяльність

мисловості і, особливо, сільського господарства у внутрішньому валовому продукті - відповідно 38 % і 11,2 %, тоді як у країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство - 1-3 %.

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї), яка і сьогодні має дуже велику питому вагу. Сьогодні вона формує значну частину експорту, одночасно є великим споживачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Значні структурні зміни відбулися у промисловості України за галузями (див. табл. 7.2). З таблиці видно, що порівняно з 1990 р. значно зросла питома ваги елеісгроенергетики, чорної металургії, паливної промисловості.

 

РОЗДІЛ II. ЕКОНОМША УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ШЮНОМІЧНАСМСШШ,

Таблиця 7.2. Розподіл продукції промисловості України за галузями у %

 

 

 

№ П/П	Назвагалузей промисловості	Роки
	Уся промисловість, у тому числі:	100,0	100,0	100,0	100,0
1.	Електроенергетика	3,2	11,0	12,1	12,3
2.	Паливна промисловість	5,7	13,2	10,1	10,4
3.	Чорна металургія	11,0	21,8	27,4	26,3
4.	Кольорова металургія	1Л	1,6	2,2	2,3
5.	Хімічна і нафтохімічна промисловість	5,5	7,0	5,9	6,4
6.	Машинобудування і металообробка	30,5	16,0	13,4	13,7
7.	Деревообробка і целюлозно-паперова промисловість	2,9	2,2	2,4	2,5
8.	Промисловість будівельних матеріалів	3,4	3,9	2,7	2,6
9.	Скляна і фарфоро- фаянсова промисловість	0,4	0,6	0,6	0,6
10.	Легка, промисловість	10,8	2,8	1,6	1,8
11.	Харчова промисловість	18,6	15,1	16,8	16,9
12.	Борошно-мельна, круп'яна і комбікормова промисловість	4,0	2,7	1,5	1,4
13.	Медична промисловість	0,7	0,5	1,1	1,0

За вказаний період знизилась частка машинобудування і металообробки, легкої промисловості, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості. Урешті галузей промисловості незначні відхилення.

Галузева структура виробництва країни має свої певні регіональні особливості. В кінці минулого століття у ряді регіонів (Одеській,

Оїа®® 7. Госгюдарсьішй сюмплфк України, м®в® струшпурш і траисфоршзація

ш—- "................. " ^

Львівській, Херсонській областях, А. Р. Крим, Києві, Севастополі) на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні значно посилився.

В окремих регіонах у структурі валової доданої вартості питома вага промисловості становить більше половини. Це такі індустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. У видобувних гапузях промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, де найбільше сконцентрована частка видобувного виробництва. У структурі видобувної промисловості домінує частка видобування енергоносіїв (вугільна, нафтогазова промисловість).

Вище наведені особливості галузевої структури економіки в різних регіонах великою мірою пов'язані з такими основними факторами, як територіальне розміщення природно-сировинних ресурсів, забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, наявність робочої сили (трудових ресурсів), наявність споживачів готової продукції. Ці фактори і сьогодні значною мірою впливають на розміщення продуктивних сил. Потрібно також врахувати один із головних факторів, що збільшує витрати на одиницю продукції, - це транспортні перевезення як сировинних матеріалів, ресурсів, так і готової продукції.

Ще значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максимальним та мінімал ьним показниками виробництва промислової продукції на душу населення в різних регіонах.

Сьогодні воно досягає майже у 12 разів. Це явище треба обов'язково враховувати при збільшенні обсягів виробництва промислової продукції в окремих регіонах. Сьогодні спостерігається значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, в том)' числі і за рахунок коштів державного бюджету. Так,

РОЗДІЛ II. ЕКОНОМІКА УКРАЇНМ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОІШІЧНА CMCTEBSA

Ш -з?

наприклад, в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний¹. Для соціальної справедливості варто було б перейти на метод розподілу державних капіталовкладень в розрахунку на душу населення, що проживає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти. Це стосується і заробітної плати, яка в індустріальних регіонах значно перевищує середню по країні.