Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал економіки України

Ц] План викладу матеріалу

8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура.

8.2. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов.

8.3. Балансові, промислові, геологічні та прогнозні запаси сировини і палива (корисних копалин).

8.4. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів.

8.5. Ресурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни.

8.6. Населення і трудовий потенціал України.

8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура

В економічній літературі подаються різні визначення термінів «природні ресурси» і «природні умови». Вони обумовлені конкретними цілями досліджень, особливостями їх розташування, поставленою дослідниками метою. За своєю матеріальною сутністю природні ресурси є частиною географічного середовища. Природні ресурси - це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства, підвищення рівня життя людей.

Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою. Для ви-

Глата 8. Природний та реєурсно-smpfдовий потенціал економіки України

никнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови, довготермінові процеси їх еволюційного розвитку. Саме тому природні ресурси мають соціальну значимість, здатність задовільняти потреби людини, являють собою складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі і просторі, будучи поєднуючою ланкою суспільства і природи, сферою прикладання людських знань і сил.

Природні ресурси є матеріально-сировинною базою організації виробництва, вони постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі в усіх галузях народного господарства, де використовуються (видобувній промисловості, сільськогосподарському виробництві, переробних галузях, капітальному будівництві, рекреаційному господарстві тощо). На цій основі забезпечується відповідний зв'язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

У процесі суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів у використанні їх та їхнього впливу на економіку, тому природні ресурси є історичною категорією. Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв'язок природи з господарською діяльністю людини. Недооцінка і ігнорування певних закономірностей природокористування часто призводять до негативних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Вирізняють такі його складові:

% мінеральні - корисні копалини та мінеральна будівельна сировина (мінеральніресурси — паливні, рудні і нерудні);

%, земельні - типи ґрунтів — рілля, сінокоси, пасовища, ліси, чагарники, малопродуктивні землі;

%, водні -води світового океану, води суходолу (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики, підземні води);

^> лісові - всі види лісів (твердої породи, м 'якої, чагарники) та лісовкриті площі;

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНМ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШНЧНА СМСТЕІМА
Ш ............... ,^-^—_ «у

Щф. біологічні ресурси -рослинний і тваринний світ;

Щ$, ресурси світового океану, що перебувають у воді у розчиненому стані, на морському дні й під ним, у товщі земної кори;

Цр. рекреаційні -природно-кліматичні, бальнеологічній заповідні;

Щ& кліматичні й космічні - сонячна енергія, енергія вітру, енергія хвиль, внутрішнє тепло землі, освітленість.

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на: невичерпні, вичерпні й невідновлювані.

Jif} невичерпних належать сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води.

До вичерпних природних ресурсів зараховують ґрунтовий покрив, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, прісну воду, лікувальні грязі тощо.

Невідновлювані— це корисні копалини й мінерально-будівельна сировина.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільовогр й багатоцільового призначення.

Природні умови та ресурси мають істотний вплив на галузеву структуру господарства країни та види вирюбничої діяльності, які певною мірою залежать від природних умов. За ступенем залежності галузі класифікуємо так:

кг вирішальний - ступінь залежності розміщення галузей народного господарства та видів виробів від природних ресурсів. Сюди відносять галузі:

ф сільськогосподарське виробництво;

Ф лісове господарство;

ф рибне господарство;

ф гідроенергетика;

ф гірничодобувна промисловість;

ф трубопровідний транспорт;

Ф калійні добрива;

Главв 8. Природний та ресурсно-трудовий іютаніщіал ©яомомйш Утраїнм

ш ........ — *»

ф суднобудування;

ф рекреаційне господарство.

в®- Значний ступінь залежності:

ф чорна металургія повного циклу;

ф кольорова металургія (алюміній, мідь, свинець, цинк, нікель, магній);

ф теплоенергетика;

ф синтетичний каучук, сода;

ф лляні тканини;

ф цукрова та овочеконсервна промисловість;

ф промисловість будівельних матеріалів;

ф охорона здоров'я.

т- Незначний ступінь залежності:

ф легка промисловість (машинобудування);

ф атомна енергетика;

ф залізничний, автомобільний та авіаційний транспорт;

ф освіта, наука, культура.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується тим, що значна частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови життєдіяльності людини.

Й Земельні ресурси. Земля як ресурс природи має багатоцільове призначення. Вона є головним засобом виробництва і предметом праці в сільському господарстві, промисловості, джерелом продовольства тощо.

Класифікація земель здійснюється за ступенем їх придатності щодо різних сфер господарського призначення в народному господарстві. Відповідно до властивостей (якості) та напрямків використання всі земельні ресурси України поділяються на такі цільові категорії:

V землі сільськогосподарського призначення;

•S землі населених пунктів (міст, поселень міського типу, сільських населених пунктів);

•S землі промисловості, транспорту, зв 'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШЧНА СМСТЕШІА

S землі природоохоронного, природно-заповідного та історико-культурного призначення;

■S землі рекреаційного та оздоровчого призначення;

•S землі лісового фонду;

•S землі водного фонду;

S землі запасу тощо.

Загальний земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Переважно це землі сільськогосподарського призначення (71,3 % площі території країни), які надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури (табл. 8.1).

Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Використання земель дозволяє формувати в Україні 95 % продовольчого обсягу, 2/3 фонду товарів споживання. У ресурсних складових земельні ресурси становлять 40-44 %, у виробничих фондах та оборотних запасах - 20-21 %, у трудових ресурсах - 38-39 %.

Управління земельними ресурсами здійснюється як за територіальною ознакою, так і за функціональною (табл. 8.2). Крім спільної кінцевої мети, їх'об'єднує зміст самих функцій управління (розпорядчі, фіскальні, контрольні тощо).

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначається природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся - 35 %, тоді як на півдні Сходу України - 74 %. За останні роки у структурі сільськогосподарських угідь зменшується частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і сіножатей.

Особливо низький рівень землезабезпечення відзначається в Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, де землі на душу населення більш як удвічі менше ніж у середньому в Україні.

Глава 8. Природний ms ресурсно-трудовий потенціал економіки України

ДД-—— -............ ■-". ------- ——-^...................-......... ~.~..»~... .—.-....... ------- —.... —_«^

Таблиця 8.1. Земельний фонд України за станом на 1 січня 2003 р.

 

 

 

 

Види основних земельних угідь та економічної діяльності	Площа земель	Зміни за період з 1 січня 1996р. по 1 січня 2003р. (+ - тис. га)
всього, тис. га	%до загальної площі України (території)	за весь період	у тому числі
за 1996-2001 pp.	за 2002 р.
Сільськогосподарські землі	43022,3	71,3	-107,0	-89,8	-17,2
У тому числі:
сільськогосподарські угіддя	41800.4	69,3	-52,5	-35,9	-16,6
3 них:
рілля	32544.1	53,9	-742,1	-749,1	7,0
перелоги	404,8	0,6	404,8	431,2	-26,4
багаторічні насадження	912,8	1,5	-130,1	-118,5	-11,6
сіножаті	2410,2	4,0	189,6	186,7	2,9
пасовища	5528,5	9,2	225,3	213,8	11,5
Інші сільськогосподарські землі	1221,9	2,0	-54,5	-53,9	-0,6
Ліси та інші лісовкриті площі	10438,9	17,3	81,1	68,4	12,7
У тому числі:
вкриті лісовою рослинністю	9605,9	15,9	105,7	71,9	33,8
не вкриті лісовою рослинністю	185,8	0,3	8,5	5,2	3,3
інші лісові землі	314,2	0,5	-71,3	-48,8	-22,5
чагарники	333,0	0,6	38,2	40,1	-1,9
Забудовані землі	2463,0	4,1	149,9	136,3	13,6
У тому числі:
під житловою забудовою		0,7			4,9
землі промисловості	229,2	0,4			-1,2
землі під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами та відповідними спорудами	154,1	0,3			-0,4
землі комерційного та іншого використання	37,4	0,1			1,9
землі громадського призначення	291,8	0,5			5,7
землі змішаного використання	24,2				0,2
землі, які використовуються для транспорту та зв 'язку	491,3	0,8			-0,7

 

 

 

РОЗДІЛИ. ЕКОНОШІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШЧНА СМСТЕІІЯА
ЬУ "................. -■................................................................................................................. ""«аг Таблиця 8.2. Розподіл земельного фонду України за власниками землі та землекористувачами за станом на 01,01.2001 р.
Основні власники землі таземлекористувачі	Загальна площа земель
тис.га	%
Недержавні сільськогосподарські підприємства	27 227,2	45,1
у тому числі: колективні сільськогосподарські підприємства	1310,0	2,2
сільськогосподарські кооперативи	6257,8	10,4
сільськогосподарські товариства	14 466,9	24,0
Державні сільськогосподарські підприємства	2179,7	3,6
Міжгосподарські підприємства	19,5	0,0
Громадяни, яким надано землі у власність і користування	11337,4	18,8
у тому числі: селянські (фермерські) господарства	2379,9	3,9
Заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізкультури і спорту, торгівлі, побуту, громадські організації та ін.	701,6	1,2
Промислові та інші підприємства	640,6	1,1
Підприємства та організації транспорту і зв'язку	663,6	ІД
Частини, підприємства, організації, установи, навчальні заклади оборони	457,1	0,7
Організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення	384,3	0,6
Лісогосподарські підприємства	905,4	13,1
Водогосподарські підприємства	550,3	0,9
Підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам	1,5	0,0
Спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації з участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб	2,4,6	0,1
Землі запасу та землі, не надані у власність і постійне користування в межах даселених пунктів (які не надані у тимчасове користування)	8252,0	13,7
| Усього:	60 354,8

Державна політика збереження, охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, економічних та організаційних законодавчих актів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер. З мегою упорядку-

Глава 8. Природний та ресурсно-трудовмй потенцішл шюноші'ти УкраШт

вання і ефективного використання землі в країні проводиться інвентаризація, кадастрова оцінка земель, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також розробляються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників і землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.

Усі землевласники, землекористувачі та орендарі, незалежно від форм і термінів використання землі, проводять роботи щодо захисту та підвищення якості землі за рахунок власних коштів і несуть відповідальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та сусідніх територіях, що пов'язані з їх діяльністю.

Й Водні ресурси. Україна є державою з невисоким рівнем водо-забезпечення та високим використанням води. Водні ресурси України формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

В Україні територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський комплекс, до якого увійшли: 63119 річок, у тому числі 9 великих (площа водозабору понад 50 тис. км²), 81 середніх (від 2 до 50 тис. км²) і 65029 малих (менше 2 тис. км²), загальна довжина річок становить 206,6 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки; 1160 водосховищ (загальним об'ємом біля 53 км³); понад 28 тис. ставків; 7 великих каналів (загальною довжиною 1192 км) пропускною здатністю 1000 м³/с; 10 великих водогонів, якими вода подається у маловодні райони обсягом понад 22 млрд м³у рік; пробурено понад ПО тис. свердловин, які щорічно постачають майже 5 млрд м³ підземних вод, в основному для потреб населення. В системі водогосподарського комплексу діють понад 105 великих водозаборів з водоводами для водопостачання обласних міст і промислових центрів, 25 великих міжобласних зрошувальних систем, які зебезпечують полив 2,5 млн. га посушливих земель, водопостачання населення, промисловості та сільського господарства. На

 

РОЗДІЛ II. ЕКОНОШІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШЧНА СМСТЕША

Ш -^

Україні діє понад 37 великих міжобласних осушувальних систем, які забезпечують необхідний водоповітряний режим на площі понад 3 млн га, побудовано понад 2000 км³ захисних дамб із гідротехнічними спорудами, дренажними системами, насосними станціями, що захищають територію близько 1 млн. га [44.57]. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 км³ забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

Багаторічні дослідження і спостереження дають можливість стверджувати, що потенційні ресурси річкових вод становлять близько 210 км³, з яких лише 25 % формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусії, Румунії. Прогнані ресурси підземних вод становлять 21 км³.

Мінливість є стримуючим фактором використання наявних водних ресурсів. На частку весняного стоку припадає 60-70 % на півночі і північному сході і до 80-90 % на півдні. Україна є однією з найменш забезпечених водою країн у Європі, з запасами місцевих водних ресурсів у 1 тис. м³ на 1 людину, тоді як Швеція - 2,5 тис. м³, Велика Британія - 5 тис. м³, Франція - 3,5 тис. м³, Німеччина - 2,5 тис. м³, Європейська частина колишнього СРСР - 5,4 тис. м³.

Промислово-виробничий потенціал України потребує значних об'ємів води. Найбільше води спожито в галузях економіки і населенням країни у 1990 р. - 103 км³. У зв'язку з інфляцією і спадом виробництва обсяг споживання води знизився до 59,8 км³, або на 42 %.

Галузева структура водокористування така:

+ промисловість - в межах до 55 %;

+ сільське господарство споживає до 18 %;

+ комунальне господарство — 24 %.

Сьогодні наявні ресурси водних басейнів України використовуються нераціонально. На технологічні потреби йде близько половини питної води. Значно більші втрати при її транспортуванні, які становлять до 20 %. Однак зазначимо, що за останні роки визначається позитивна тенденція до збільшення частки оборотного та повторно-послідовного водопостачання у виробничих процесах. Проте ще знач-

Глава 8. Природний та ресурсмо-трудовий потенціал еконоішіии України

на частина поверхневих вод забруднюється. Основним джерелом забруднення цих вод є стічні води житлово-комунального господарства, нафтохімічної та інших галузей промисловості.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічні, нафтохімічні і целюлозно-паперова промисловості, наприклад для виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м³ води, сталі - 300 м³, синтетичного каучуку - 2800 м³, нікелю - 4000 м³,1 т чавуну - до 200 м³.

Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн. кВт/год потребує 1,5 км³ води протягом року, а атомна - 3 км³ води.

Враховуючи, що кількість джерел водопостачання змінюватиметься незначними обсягами, перспективне водопостачання повинне базуватись на збільшенні повторного водопостачання та значному зниженні втрат в технологічних процесах. Потрібно також врахувати, що найближчим часом передбачається:

■Ф* більш інтенсивне використання морської води;

-ф- зростання оборотного водопостачання;

-ф- зростання обсягів використання підземних вод, зокрема для забезпечення господарсько-питтєвих потреб зайнятих в промисловості, а також у виробництвах, у яких вода входить до складу харчової та іншої продукції.

Однією із найбільш складних проблем є водопостачання сільського населення України, рівень забезпечення якого гарантованим водопостачанням залишається в цілому низьким. Нині тільки 25 % сільського населення користується послугами централізованих систем водопостачання. Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів із загальної кількості 28,6 тис, мають побудовані за проектами системи питного водопостачання, майже половина з них працює з перебоями і не може забезпечити постачання якісною водою.

Територіальна структура водопостачання в Україні склалася під впливом низки факторів, до яких, в першу чергу, належать:

Ш природно-кліматичні умови, які визначили зони сільськогосподарського виробництва;

РОЗДІЛИ ЕКОИОВЯІКА УКРАЇИМ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШЧНА СМСТЕШІА

0 мінерально-сировинна база, за наявності якої сформувалися промислові регіони;

0 вигідність положення стосовно споживачів;

0 наявність трудових ресурсів.

Розміщення значної кількості виробництв без урахування єдності природного, економічного і соціального середовищ призвело до зосередження на території України екологічно небезпечних виробництв із застарілими технологіями. Це стосуєгься чорної і кольорзвої металургії, паливно-енергетичного комплексу, хімічної промисловості тощо. В цих галузях сконцентровано понад 40 % усіх виробничих фондів промисловості. Завдяки цьому нині накопичено понад 15 млрд. т відходів від виробництва промислової продукції. Тим більше треба, врахувати, що вище перелічені галузі є надзвичайно водомісткими.

Виходячи з наведеного прогнозування розвитку продуктивних сил України і її регіонів повинне ґрунтуватись виключно на основі її природної водозабезпеченості, з урахуванням територіальної мінливості річкового стоку, кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого, з еколого-економічних позицій, їх перерозподілу.

Й Лісові ресурси відіграють надзвичайно важливу роль в економічному розвитку держави. У структурі природно-ресурсного потенціалу площа лісів становила 10,8 млн. га, з них вкриті лісом землі -9,4 млн. га із загальним запасом деревини 1,74 млрд. м³, у тому числі 250 млн. м³ стиглих і перестиглих. Разом з економічною цінністю ліси відіграють надзвичайно важливу роль в репродукції кисню для споживання його населенням, а також для збереження довкілля і оздоровлення населення. Ліси України виконують водоохоронні захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Разом з тим ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробки, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості. Ліси в Україні розміщені нерівномірно. Найбільші їх площі зосереджені в зоні Карпат та Полісся, відповідно 40 % і 29 %, в лісостепу - 14 %, Криму -10%, в степовій частині України - близько 5 %, а вся терито-

Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал екомошіки України

ш, -—- ---------------- ■—v

рія, яку займають ліси, становить 15,6%. Це значно нижче оптимального розрахункового показника (22 %), необхідного для збалансування його між запасами лісосировини та обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

У структурі лісового фонду переважають хвойні (42,2 %) та твердолистяні насадження (43,2 %), м'яколисті займають 13,6 %. Загальна площа і структура лісів показана у табл. 8.3. Як видно із таблиці, найвища лісистість спостерігається у Закарпатській (57,3 %), Івано-Франківській (46,4 %), Рівненській областях (40,6 %), а найменша -у Миколаївській (5,2 %), Запорізькій (4,6 %) та Херсонській (6,3 %).

Вікова структура лісів також нерівномірна. Зокрема, на молодняк припадає 32 %, середньовікові - 44 %, достигаючі - 14 %, стиглі і перестиглі - тільки 10 %.

Причина цьому - безпланові, хаотичні надмірні вирубки лісу в післявоєнний період та 50-ті роки (вік зрілості хвойних лісів - 80 років, твердолистих - 100-110 років).

За своїми властивостями і цілеспрямованим використанням лісо-фонду ліси поділені на дві групи:

# ліси першої категорії (санітарно-гігієнічного, оздоровчого тр природоохоронного призначення) займають близько 60 %;

% ліси другої категорії (в основному експлуатаційного призначення) -до 40%лісового фонду.

Сьогодні ліси перебувають у різних формах власності, зокрема, в Дер-жлісгоспі Мінагропромполітики, Міноборони тощо. Це негативно впливає на збереження і збільшення лісонасаджень, доведення їх до умовно нормативних вимог.

В Україні всі ліси перебувають у зоні промислового забруднення. Значної шкоди лісовим насадженням завдають пожежі, які за останні роки почастішали внаслідок різних причин: кліматичних коливань, неправильного поводження населення, пов'язаного з використанням лісу як зон проведення дозвілля і відпочинку.

Загальний стан лісів не відповідає екологічно-економічним вимогам. Низька їх продуктивність спостерігається у господарствах неспеціа-

 

Гмава 8. Природнича ma ресурсно-трудовий потенціал економіки Утраїми
Ш¹ "^

лїзованих відомств. Це стосується, зокрема, агропромислового комплексу та Міноборони, де на значних площах незадовільно ведеться використання лісів. Негативний вплив на стан лісових насаджень чинить надмірна інтенсивність деяких видів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства незалежно від відомчого підпорядкування.

Збільшення площі лісів і доведення їх до обґрунтованих нормативів можливі за рахунок використання низькопродуктивних та еродованих сільськогосподарських угідь, розширення мережі та площі природоохоронних територій. За науковими дослідженнями і експертними оцінками лісонасадження доцільно провести на площі 4-4,5 млн. га неугідь та низькопродуктивних земель сільськогосподарського призначення. Спеціалісти і науковці пропонують використати земельні ресурси Криму - понад 390 тис. га, Луганської області - 360 тис. га, Донецької - 340 тис. га, Одеської- 280 тис. га, Запорізької -280 тис. га, разом з тим, працювати над реконструкцією і оновленням лісового фонду в усіх інших регіонах країни. Нарощування лісового фонду створить умови для оздоровлення регіонів в екологічному плані, а також сприятиме очищенню і відродженню малих річок.

Разом з тим потрібно і надалі створювати захисні насадження на неугіддях (за межами існуючого лісового фонду), в ярах, балках, на піщаниках та ін. Це сприятиме оптимізації розміщення лісових ресурсів у регіональному розрізі, що позитивно позначиться на екологічній стабілізації території. Значну частину захисних лісових насаджень доцільно було б створювати у прибережних смугах уздовж річок і навкруг ставків, водоймищ.

Створення захисних насаджень на неугіддях тісно пов'язане з охороною земельних ресурсів. Це важливо для регіонів, де значні площі сільськогосподарських угідь зазнають згубного впливу водної і повітряної ерозії. За довгорічними спостереженнями, в Україні кожен третій ріктрааіяються посухи, тому проблема захисту земель не втрачає своєї актуальності. Життєвий досвід переконливо засвідчує необхідність оптимального заліснення територій.

 

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНУ} ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШІІЧНА СМСТЕВЯА
Ш *Р

Сучасний стан лісоресурсного потенціалу України та її регіонів не можна вважати задовільним ні в потребі сировинних ресурсів, ні в плані забезпечення стабільності екологічної ситуації. Нині для оптимального забезпечення потреб в сировині існуючих потужностей деревообробної і целюлозно-паперової промисловості є потреба в імпорті лісосировини з-поза меж України, зокрема з Росії. У недалекій перспективі, за рахунок збільшення площ лісів, є реальні можливості забезпечення споживачів України власними ресурсами лісу.

З цією метою потрібно йти шляхом вирощення високопродуктивних насаджень необхідного породного складу, підвищення їх якості та відповідного приросту. Ліс вимагає постійного догляду за ним, санітарної очистки від захаращеності. Вирубку лісу треба вести за розрахунковою лісосікою, тобто приріст лісу повинен випереджувати його виробничу вирубку.

Й Мінеральні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки мільйонів років. За способом їх використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні і нерудні (рис. 8.1.). Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їхнє нерівномірне поширення в надрах землі. Походження і розміщення їх родовищ тісно пов'язане з геологічною будовою території. *

Основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформа з товщами осадових порід і їх крайові прогини, а місцями утворення більшості скидів рудних копалин - рухомі геосинкліналі й щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикувалися геологічні структури, мають назву геохімічних вузлів, які характеризуються поєднанням різноманітних за походженням видів ресурсів.

Й Паливні ресурси України представленні в основному кам'яним і бурим вугіллям. Запаси кам'яного вугілля, насамперед, зосередженні в Донецькому (98 %) і Львівсько-Волинському (2 %) басейнах. Більше третини цих запасів - коксівне вугілля. Враховуючи ве-

ликі виробітки видобутку вугілля, умови його видобування постійно ускладнюються: глибина залягання близько 1200 м, товщина пластів - 0,5 - 2,0 м, спостерігається висока крутизна пластів. Все це надзвичайно ускладнює видобуток вугілля і призводить до постійного зростання його собівартості.

Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні менш складне, товщина пластів тут досягає 2,0 м.

Запаси бурого вугілля зосереджені в Придніпровському басейні. Найбільшими родовищами є Коростишівське (Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське (ТСіровоградсь-ка обл.), запаси оцінюються до 6 млрд. т, в тому числі 0,5 млрд. т придатні для відкритого способу добування. Буровугільні запаси є у Донбасі, Поділлі, Закарпатті та в Івано-Франківській обл. В с. Кова-лівка Косівського району Івано-Франківської обл. буре вугілля видобувалось і використовувалось населенням у виробництві будівельних матеріалів, та через високу собівартість три останні шахти були закриті у 1962 р.

Родовища нафти і газу зосереджені в трьох регіонах: Прикарпатському, Придніпровському, Причорноморському. Основні запаси містяться на північному сході України та в шельфах Чорноморського узбережжя. Найбільші нафтові родовища - Прилуцькі; і Леляківське (Чернігівське обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепи-лівське, Радченківське, Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бо-риславське, Битківське і Долинське (на Прикарпатті) тощо.

Найбільшими родовищами природного газу є Шебе.іинське, Єфре-мівське, Кегичівське (Харківська обл.), Перещипинське (Дніпропетровська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.), Качанівське (Сумська обл.) [8, с. 71]. У Прикарпатському регіоні - Дашавсь-ке, Вільче-Волицьке, Угерське, Опарське, Битківське та ін.

На межі Кіровоградської і Черкаської областей є відкриті запаси горючих сланців (3,7 млн. т), значні запаси менілітових сланців є у Карпатах.

Глава 8. Природний та рвсурсно-трудовий потенціал економіки України

В Україні є великі родовища торфу, запаси яких оцінюються у 2,2 млрд. т, поклади торфу розміщені в основному на Поліссі та Прикарпатті.

Й Рудні ресурси. Найбільші запаси залізних руд в Україні розташовані в Криворізкому басейні (19,5 млрд. т у 32 родовищах), в Кременчуцькому (4,5 млрд. т) Полтавської обл., Білозерському районі (3,4 млрд. т) Запорізької обл.

Значна кількість руд залягає близько до поверхні і видобуток ведеться відкритим способом.

Україна володіє великими запасами марганцю і займає одне із перших місць у світі. Найбільшими родовищами є Великотокмацьке (Запорізька обл.) і Нікопольське (Дніпропетровська обл.). Запаси марганцю становлять понад 2,4 млрд. т. Видобуток марганцю ведуть відкритим і шахтним способом.

На території України є певні запаси кольорових металів. До найважливіших родовищ належать поклади титану, основні запаси якого розмішені в Іршанському родовищі (Житомирська обл.), Самоткансь-кому (Дніпропетровська обл.), на узбережжі Чорного і Азовського морів. Самотканське родовище титанових руд залягає досить вигідно, що дозволяє видобувати їх відкритим способом. Середня потужність пластів - 3,5 м, вміст титану в руді високий.

У південній частині Українського щита в Побужжі і Дніпропетровські обл. є родовища нікелевих руд. Найбільш відомі серед них -Побузьке (Кіровоградська обл.) і Придніпровське (Дніпропетровська обл.) родовища.

Алюмінієва сировина на території України представлена покладами бокситів нефелінів, глин, алунітів. Боксити знаходяться у Ви-сокопілвовому родовищі (Дніпропетровська обл.) Вони залягають на невеликій глибині і видобуваються кар 'єрним способом. Родовища бокситів є і на Черкащині, в Приазов "і, Донецькому кряжі. Алуніти є в Беганському і Берегівському родовищах Закарпатської обл.

В Україні є значні запаси поліметалічних руд. Родовище свинцево-цинкових руд є в Нагольному кряжі (Донбас), але вони поки що не вико-

ристовуються. Промислові запаси поліметалімних руд розміщені в родовищах Закарпатської обл. (Брегівське та Беганське). Основні рудні мінерали тут-галеніт (основнаруда свинцю), сфалерит (цинкова руда), халькопірит (мідна руда).

Мідні руди, які мають промислове значення, розміщені на Волині в північно-західній частині Українського щита (поблизу м. Дубно).

Україна має поклади руд благородних і рідкісних металів. Золоторудні райони виявлені у Закарпатській області. В межах Берегівського рудного вузла - Мужіївське родовище, перспективні об'єкти Квас-івського та Беганського рудних полів. Є також Рахівський рудний вузол і Саулякське родовище.

До золоторудних районів належать: Центрально-Український, Придніпровський та Донецький. Вони, в основному, розташовані в Українському кристалічному щиті. Найбільш перспективні - Сурське, Верховецьке і Чортомлинське. В Центрально-Українському золоторудному районі - перспективні зони є в Кіровоградському блоці і Побужжі, Донецький рудний район представлений Нагольчанським рудним вузлом. Для стабільного видобутку золота необхідна державна програма, яка може забезпечити його виробництво до 20-25 т золота на рік.

Й Нерудні ресурси. Україна має великі запаси різноманітної нерудної сировини». До неї належать: сіль, фосфорити, каоліни, вогнетривкі глини, глини для будівельної кераміки, озокерит, графіт, тре-пел, сірка, вапняк, мінеральна сировина та ін.

Україна багата на гірничохімічну сировину. Великі запаси калійних солей зосереджені в Івано-Франківській (Калуське, Тростянець-ке, Голинське родовище) і Львівській обл. (Стебниківське, Бориславсь-ке родовища). Калуське і Стебниківське родовища багаті на магнієві солі. У Калуському концерні «Оріані» організоване промислове виробництво металічного магнію електролізним методом.

У західноукраїнському регіоні є значні поклади самородної сірки, зокрема у Львівській обл. на Роздольському і Яворівському родовищах, у Івано-Франківській - Загайпільський сірчаний рудник Коло-

Глава В. Природний та ресурсно-трудовий потемщіал тоновяіяи Уіхратм

Ш— ■ -."У