Тема 9. Господарський комплекс національної економіки і його структура

 

9.1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.

9.2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.

9.3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні

9.4. Транспортний комплекс і зв’язок у господарському комплексі України.

9.5. Аграрний комплекс національної економіки.

9.6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура

 

9.1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ

Загальну конструкцію господарського комплексу національної економіки, її позитивні й негативні особливості характеризують за складом та співвідношенням основних сфер, галузей і видів господарської діяльності, за співвідношенням господарських об’єктів різних видів, їх системних інтеграцій та за співвідношенням суб’єктів господарювання, форм власності на засоби виробництва тощо.

Галузева структура господарства безпосередньо відбиває процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона служить цілям управління економікою. У промисловості виділяють 280 галузей і більше 500 окремих видів виробництва, класифікація яких полягає у групуванні підприємств за галузями з метою забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв’язків і пропорцій та зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва і зростання продуктивності праці.

Господарський комплекс країни також ділять на дві сфери господарства – виробничу (галузі, в яких результат праці втілений у матеріальні блага) і сферу послуг (галузі виробництва послуг населенню чи суспільству в цілому). Термін «галузь» національної економіки вживають переважно в трьох значеннях:

- на макроекономічному рівні для позначення великих сфер матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т.д.);

- для позначення великих складових частин (добувна, паливна, машинобудівна, хімічна і т.д.);

- для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна в складі паливної промисловості).

Поняття «галузь» вживають і для позначення великих структурних частин, виділених на основі суспільного поділу праці, особливо в межах промисловості й сільського господарства.

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з галузевою класифікацією господарства виділяють і досліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикальної, галузевої (більш точно надгалузевої) систематики продуктивних сил регіону.

Процес формування міжгалузевих комплексів – це об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил. Міжгалузевий комплекс – це сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці й об’єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими комерційними та іншими зв’язками.

Міжгалузеві комплекси формують як у виробництві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях. У господарській практиці традиційно виділяють такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, будівельний, агропромисловий, транспортний, соціальний, військово-промисловий. Останнім часом цей перелік помітно зростає: рекреаційний, морегосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс природокористування, інформаційний, управлінський та ін.

Слід зазначити, що більша частина таких міжгалузевих комплексів не має відповідних управлінських структур чи органів і виконує функції методичного інструменту для аналізу структури господарства.

За властивостями галузей до міжгалузевих можна віднести такі типи відносин:

- наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв’язків;

- вирішення актуальних економічних проблем;

- об’єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

- випуск взаємопов’язаної продукції;

- виконання певної функції в економічній системі;

- загальне управління.

За характером зв’язків між галузями вирізняють чотири типи міжгалузевих комплексів. До міжгалузевих комплексів першого типу належать галузі, підприємства яких пов’язані послідовною (або паралельною) переробкою певного типу сировини, включаючи її видобування (вирощування). До них належать агропромислові і рибопромислові, лісопромислові комплекси.

До міжгалузевих комплексів другого типу належать однорідні галузі, зв’язки між підприємствами яких виникають на основі виробництва взаємозамінюваної продукції. Наприклад, паливно-енергетичний комплекс, транспортний тощо.

Міжгалузевий комплекс третього типу – це комплекси, що складаються із сукупності кількох галузей, діяльність підприємств яких спрямована на вирішення певної господарської або регіональної проблеми. Наприклад, продовольчий, рекреаційний комплекси.

До четвертого типу належать програмні міжгалузеві комплекси – комплекси галузей, зв’язки між підприємствами яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економікою, соціальною, екологічною або науково-технічною проблемами. До них відносять міжгалузеві комплекси перших трьох видів, наприклад, продовольчий, паливно-енергетичний комплекс, формування яких регулюється відповідно до певної програми.

Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні й соціальні функції. Складовими ядра можуть бути галузеві комплекси.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, макроекономічні й територіальні.

Міжнародні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох господарський міжгалузевих комплексів різних країн.

Макроекономічні міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як міжгалузеві утворення у структурі всього господарства країни, розв’язуючи, як правило, загальнодержавну економічну, соціальну, екологічну, політичну або науково-технічну проблеми.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми інтегральних територіально-господарських і в багатьох випадках відповідних їм господарських комплексів (наприклад, АПК певної області є одночасно елементом галузевої структури цієї області і підсистемою АПК країни).

Територіальні міжгалузеві комплекси поділяють на регіональні й локальні. Серед регіональних виокремлюють республіканські, районні, міжобласні й обласні комплекси, серед локальних – комплекси економічних вузлів і центрів, адміністративних районів.

Таким чином, у класифікації міжгалузевих комплексів виділяють три підходи: цільовий, технологічний, відтворювальний.

Господарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці й внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Господарський комплекс України включає 57 ТПК (територіально-промислових комплексів) і понад 300 різних промислових центрів.

 

9.2. ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Промисловий комплекс України – це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями, який налічує близько 300 галузей. Він включає паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісопромисловий комплекси.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики.

Паливний комплекс є однією з найважливіших складових промисловості. Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловості.

Основний вид палива в Україні – вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах. Близько 90% усього вугілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугільний басейн.

У вугільній промисловості видобуток вугілля здійснюється у складних гірсько-геологічних умовах. Для того щоб успішно протистояти впливу природних чинників, великого значення набуває технічне переозброєння шахт. Комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, застосування прогресивної технології, перехід на більш досконалі форми та методи організації праці й виробництва повинні протидіяти негативному впливу гірсько-геологічних умов на показники роботи галузі.

Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує електрифікацію країни на основі раціонального виробництва і розподілу електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни, що обумовлюється такими її перевагами, як відносна легкість передачі на великі відстані, розподілі між споживачами, перетворенні в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хімічну та ін.).

Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітрову і сонячну енергії, енергію приливі і відливів. Як відомо, усі природні паливні ресурси належать до не поновлюваних природних багатств, тому питання їх раціонального використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже велике і принципове значення.

Щодо поновлюваних джерел енергії слід зазначити, що за винятком гідроенергетики їх використанню в Україні приділяється недостатня увага.

Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах економіки привело до створення унікальних за параметрами і довжиною засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України енергосистем. Основними є системи ліній електропередачі (ЛЕП) і трубопровідного транспорту, що включають у себе нафто-, газо-, і нафтопродуктопроводи.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу великою мірою обумовлений впливом науково-технічного прогресу, який сприяє застосуванню передової техніки і технології, інтенсифікації виробничих процесів, реконструкції та модернізації паливо-видобувних і паливо-переробних підприємств тощо.

Галузі, які виробляють паливо і енергію, мають районотвірне значення, на базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Вплив їх тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району.

Сьогодні у зв’язку з посиленням універсальності використання паливно-енергетичних ресурсів витрати останніх набувають характеру узагальнюючого показника в розвитку і розміщенні продуктивних сил, ефективного їх використання, забезпечення економічного зростання.

Шляхи розвитку паливно-енергетичного комплексу України визначено в Національній енергетичний програмі (НЕП) України. В її основу покладено схвалену Верховною Радою Концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 року.

Головне завдання розвитку паливно-енергетичного комплексу – це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятними техніко-економічними показниками за рахунок нарощування власного видобутку (виробництва) палива, проведення реструктуризації паливно-енергетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо природного газу та нафти. Враховуючи потребу України в нафті, нафтопродуктах і природному газі й найбільш оптимістичні прогнози щодо їх власного видобутку, можна очікувати, що Україна залишиться імпортером цих ресурсів і на перспективу.

Доцільно зазначити, що рівень забезпеченості України власними первинними ПЕР (паливо енергетичними ресурсами) є досить високим (51%). Згадаємо, що в Японії цей показник становить лише 7%, для більшості країн світу він не перевищує 50%, що зумовлено сучасними світовими економічними закономірностями.

Металургійний комплекс – це сукупність галузей добувної і обробної промисловості, підприємства якої видобувають руди чорних і кольорових металів, виробляють чавун, сталь, прокат, труби, електроферосплави, кокс, вогнетриви, нерудну сировину для металургії та оброблюють метал.

Металургійний комплекс є базовою галуззю економіки України і має провідне значення в розвитку держави. Він є головним джерелом надходжень до господарського обігу конструкційних матеріалів, основою розвитку машинобудування, металообробки й будівництва. Крім того, металургійний комплекс – головне джерело валютних надходжень до бюджету держави від продажу металопродукції на зовнішніх ринках.

Металургійний комплекс визначає не тільки економічну, а й політичну залежність держави, тому в багатьох країнах світу користується значною державною підтримкою в галузі фінансів, кредитів і податкових пільг. За даними ООН, частка продукції, виготовленої з використанням чорних і кольорових металів, становить 70-75% ВВП держави. Це певною мірою стосується і економіки України, де на чорні й кольорові метали припадає 92-95% усього обсягу конструкційних матеріалів, які застосовуються в машинобудуванні. Метали і надалі зберігатимуть роль основного конструкційного матеріалу.

Металургійний комплекс України має вагомий науковий потенціал, досить розвинуту структуру науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів і організацій металургійного й широкого прикладного профілю. Це дає змогу науково і технічно забезпечити: розвиток і технічне переозброєння металургійного комплексу на сучасній основі з використанням світового досвіду; розроблення оригінальних технологічних процесів і устаткування, принципово нових видів металопродукції. Тільки чорну металургію обслуговують понад 30 галузевих і академічних науково-дослідних інститутів, 4 проектно-конструкторські організації, багато лабораторій і наукових відділень вищих навчальних закладів. За наявними потужностями металургійний комплекс України знаходиться на п’ятому місці в світі після Японії, США, Китаю і Росії.

Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють машини, устаткування, обладнання, прилади та пов’язану з ними продукцію (товари, послуги) для потреб господарства. Основою комплексу є машинобудування, тобто виробництво машин машинами.

Продукція машинобудування налічує понад 2 млн. найменувань продукції, безліч модифікацій, типорозмірів. Вироби машинобудування за своєю масою відрізняються в сотні мільйонів разів – від грамів (електронні компоненти, комплектуючі вироби) до сотень тонн (турбіни, електричні силові трансформатори, прокатні стани, морські судна). Така різноманітність вимагає організації підприємств на основі спеціалізації, тобто обмеження номенклатури продукції і кооперації її з іншими підприємствами як своєї галузі, так і суміжних, особливо тих, які виробляють матеріали і напівфабрикати, специфічні деталі та інші частини.

Процес виробництва у машинобудуванні умовно можна розділити на такі стадії:

- проектно-конструкторська розробка виробів, технологічна і матеріально-технічна підготовка виробництва;

- виробництво заготовок, напівфабрикатів та окремих деталей і деяких комплектуючих виробів методами лиття, кування, штампування, пресування, прокатки, вальцювання, екструзії, спікання, зварювання з металевих і неметалевих матеріалів і їх комбінацій;

- виготовлення деталей методами механічного оброблення, електромеханічного, термічного, електрохімічного та ін.;

- складання деталей у групи, вузли та інші частини, виготовлення намоточних груп (обмоток, котушок), монтажних плат, складання з них машин, агрегатів, приладів, заводські контрольно-вимірювальні операції, заводські приймально-здавальні випробування готової продукції та її окремих груп;

- монтаж і налагодження машин, агрегатів, устаткування, комплексів і систем машин у замовника;

- технічне обслуговування і ремонт машин і устаткування в період експлуатації у користувачів.

При цьому, підприємства можуть виконувати як всі стадії, так і відособлено окремі стадії.

Залежно від масштабів випуску продукції розрізняють підприємства трьох типів виробництва: індивідуальні (повторюваність випуску виробів або відсутня, або нерегулярна); серійні (випуск здійснюється серіями по кілька однакових виробів), найбільш поширене; масове (характеризується безперервним повторенням випуску одного і того самого виробу).

Подальший розвиток машинобудівельного комплексу України передбачає:

- визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі світових, європейських і національних технологій, розбудови на засадах технологічної і економічної самодостатності, що передбачає розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування;

- удосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок виробництва соціального комплексу (товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості й конкурентоспроможності.

Хімічний комплекс України складається з хімічної, нафтохімічної і хіміко-фармацевтичної галузей промисловості. Продукція хімічного комплексу різноманітна і налічує тисячі найменувань. Хімічному комплексу притаманні: єдність економічного призначення продукції, широка різноманітність, взаємозамінність і комплексна переробка сировини, розгалужені внутрішньогалузеві й міжгалузеві зв’язки, широко розвинуті процеси комбінування і кооперування, специфічні умови праці.

Роль хімічного комплексу в економіці країни зумовлена дією таких чинників:

- висока ефективність хімічних процесів і технологій;

- зростаюча потреба в нових матеріалах і речовинах, які не зустрічаються у природі або за властивостями перевищують природні аналоги;

- розширення сировинної база тощо.

За загальною класифікацією галузей народного господарства хімічний комплекс включає такі підгалузі й групи виробництв:

- хімічна промисловість: гірничо-хімічна промисловість; основна хімія; промисловість волокон і ниток хімічних; промисловість синтетичних смол і пластичних мас; промисловість пластмасових виробів, скловолокнистих матеріалів, склопластиків і виробів з них; лакофарбова промисловість; промисловість хімічних реактивів і особливо чистих речовин; промисловість синтетичних барвників; хіміко-фотографічна промисловість; промисловість побутової хімії, інші виробництва;

- нафтохімічна промисловість: виробництво продуктів основного органічного синтезу; виробництво технічного вуглецю; шинна промисловість; гумо-азбестова промисловість;

- хіміко-фармацевтична промисловість.

В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. Провідною підгалуззю хімічної промисловості, яка довгі роки визначала спеціалізацію хімічного комплексу України, є виробництво мінеральних добрив. Основна тенденція в розміщенні виробництва мінеральних добрив – максимальна орієнтація на споживача, тобто на райони з інтенсивним сільським господарством. Україна є єдиним у світі виробником азотних добрив і виробляє близько 10 їх видів. В останні роки продукція азотної промисловості за своєю собівартістю є збитковою. Це призводить до поступової втрати Україною світового ринку.

Розміщення підприємств хімічного комплексу визначається такими чинниками: екологічний, хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднення навколишнього середовища; низька трудомісткість, за винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість, тому підприємства можливо розміщати у мало заселених районах; споживчий чинник, визначає розміщення підприємств основної хімії, а саме виробництво мінеральних добрив, і виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (гумовотехнічні вироби, виробництво хімічних волокон тощо).

Продукція галузей хімічного комплексу широко використовується в усіх галузях народного господарства: промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті, побуті. Великими споживачами хімічної продукції є галузі машинобудування (синтетичні смоли і пластичні маси, лакофарбові матеріали, шини і гумотехнічні вироби тощо), легкої промисловості (хімічні волокна і нитки, синтетичні барвники, текстильно-допоміжні речовини). У сільському господарстві споживаються мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин тощо, в будівництві – лакофарбові й гумоазбестові вироби, полімерні покриття, високонаповнені полімерні композиційні матеріали для виготовлення конструкційних, теплоізоляційних і оздоблювальних матеріалів, хімічні добавки до бетону тощо. У побуті – лікарські засоби, синтетичні миючі засоби, вироби з пластмас, кіно- і фотоплівка тощо. Таким чином, у наш час важко знайти галузь господарства, де б не використовувалися хімічна сировина, хімічні продукти чи матеріали, хімічні методи.

Поряд з електроенергетикою, металургією і машинобудуванням хімічна галузь залишається провідною базовою галуззю промисловості і значною мірою визначає науково-технічний прогрес в усіх сферах економіки. Хімічний комплекс України налічує понад 400 підприємств на самостійному балансі, на яких працює майже 200 тис. осіб. Україна володіє потужною сировинною базою для хімічної промисловості, що дозволяє їй займати одне з провідних місць у галузі хімічного виробництва. Близько 13 % валютних надходжень від експорту товарів країни припадає на зовнішню торгівлю продукцією хімічного комплексу. Незважаючи на це, в хімічному комплексі України накопичилося багато важливих проблем, які потребують вирішення вже в короткостроковій перспективі, серед них:

- імпортозалежність із широкого спектру сировини й нафтопродуктів;

- технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зниження собівартості, підвищення якості й конкурентоспроможності продукції;

- активне введення в експлуатацію надлишкових потужностей найбільш енергомістких виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарілих і техногенно небезпечних виробництв;

- максимальне завантаження діючих виробничих потужностей.

Головним завданням сучасного періоду слід вважати: збереження, оновлення і відтворення виробничого, науково-технічного потенціалу, повна адаптація підприємств до ринкових умов господарювання; поступове пожвавлення інвестиційних процесів, підвищення ефективності виробництва; приведення у певну відповідність робочих місць до наявної чисельності працюючих.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузей у віддаленій перспективі залишається виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. У галузевій структурі хімічного комплексу суттєвих зрушень не передбачається. У хімічній промисловості провідною залишається основна хімія, у нафтохімічній – виробництво шин. Позитивним моментом є збільшення частки продукції хіміко-фармацевтичної промисловості.

Для досягнення прогнозних обсягів виробництва хімічної, нафтохімічної і хіміко-фармацевтичної продукції необхідно щорічно збільшувати інвестиції в основний капітал як за рахунок власних коштів підприємств, так і кредитних коштів, у тому числі іноземних. За експертною оцінкою на період 2000-2010 рр. хімічний комплекс потребує інвестицій в основний капітал у розмірі 6 – 10 млрд. грн.

Лісопромисловий комплекс України технологічно об’єднує галузі промисловості і лісового господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, механічну, хіміко-механічну і хімічну її переробку. На базі заготівлі, обробки і переробки деревини в Україні функціонує понад 800 підприємств, що знаходяться на самостійному балансі, 12,4 тис. виробництв, які входять до складу підприємств і організацій не лісопромислового профілю, та 3,2 тис. малих підприємств. Найбільша кількість підприємств і виробництв належать до лісопильних (57%) і зайнятих виготовленням будівельних деталей із деревини (23%).

Лісопромисловий комплекс є важливою ланкою економіки країни і підйому продуктивних сил. Його частка в загальному промисловому виробництві становить 2,7%, чисельність працюючих – 5,5%, у вартості основних промислово-виробничих фондів – 1,8%. Однак показники питомої ваги лісопромислового комплексу в балансі промисловості характеризують його значення однобічно. Більш важливими є реальні економічні зв’язки з іншими галузями економіки; значною є роль у підвищенні матеріально і культурного життя народу. Виробництво меблів, продукція целюлозно-паперової промисловості, яка є матеріальною базою поліграфічної промисловості, а отже, культурного розвитку країни. Застосування виробів із деревини в промисловості і будівництві, крім того, сприяє підвищенню техніко-економічних показників виробництва.

До складу лісопромислового комплексу входять чотири галузі – лісозаготівельна, деревообробна, целюлозо-паперова і лісохімічна промисловості і десятки виробництв. Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господарства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. Основними виробництвами деревообробної промисловості є лісопильне, фанерне, будівельних деталей із деревини і плит на деревній основі, меблеве та ін. Целюлозо-паперова промисловість – одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Сфера застосування паперово-картонної продукції загальновідома. Лісохімічна промисловість – галузь лісопромислового комплексу, яка об’єднує виробництва з хімічної переробки деревини. Лісохімічні продукти використовуються майже в усіх галузях промисловості, посідають важливе місце в органічному синтезі різноманітних речовин, зокрема, камфори, терпінгідрату, пахучих речовин тощо. Устаткування лісохімічних підприємств відзначається високим рівнем зносу (80 %) і вимагає модернізації, а то й повної заміни.

Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випускають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають домінуюче положення в галузі. Проте темпи їх розвитку різні і залежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва тощо.

Головним завданням лісопромислового комплексу є забезпечення країни лісоматеріалами і виробами з деревини в умовах обмежених лісосировинних ресурсів. Його розвиток у перспективі йтиме в напрямі підвищення ефективності виробництва на основі вдосконалення його організації і структури, зростання та інтенсифікації виробничого потенціалу, переходу на ресурсозберігаючі й маловідходні технології, забезпечення галузі власними ресурсами деревної сировини. Пріоритетом розвитку залишається випереджальне зростання прогресивних виробництв, насамперед целюлозно-паперового, меблевого і деревних плит, продукція яких користується підвищеним попитом, задовольняє потреби споживачів і вимог ринку.

У розвитку нових організаційних форм лісопромислового комплексу важливою ланкою є формування мережі малих і середніх підприємств, що сприятиме активізації структурної перебудови галузі, дозволить більш оперативно реагувати на ринковий попит, швидко перепрофілювати виробництво на виготовлення нової продукції. Особливе значення має розширення асортименту і поліпшення споживчих властивостей галузевої продукції, збільшення виробництва імпортозамінних виробів, зміцнення експортного потенціалу, поліпшення структури експорту.

Основою технічного розвитку лісопромислового комплексу в умовах обмеженого інвестування найбільш доцільним буде здійснення реконструкції, модернізації і розширення перспективних підприємств, застосування на їх базі нових технологій, передусім з метою підвищення якості виробів, ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, зменшення трудових витрат.

 

9.3. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Будівельний комплекс – це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. Капітальне будівництво є одним з найважливіших засобів поліпшення житлових та культурно-побутових умов життя населення й розвиту галузей матеріального виробництва. Будівництво – галузь матеріального виробництва, що забезпечує розширене відтворення основних виробничих і невиробничих фондів для всього господарства. За обсягом продукції, що виробляється, і кількістю зайнятих галузь становить приблизно десяту частину економіки.

Капітальне будівництво визначає спрямування капітальних витрат, які повинні сприяти впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, випереджальному розвитку наукомістких галузей промисловості, удосконаленню відтворювальної і технологічної структури капітальних вкладень, а також розміщенню продуктивних сил. Разом з тим капітальне будівництво забезпечує створення основних фондів, в якому бере участь сукупність галузей матеріального виробництва. Капітальне будівництво як сфера матеріального виробництва містить проектно-дослідницькі організації, галузі машинобудування, що виробляють основне технологічне устаткування для відтворення фондів й будівельну техніку, промисловість будівельних матеріалів, промисловість будівельних конструкцій і деталей, органи матеріально-технічного забезпечення, будівельну індустрію.

Сукупність галузей зі створення основних фондів формують інвестиційний комплекс.

Будівний комплекс може бути представлений двома підгалузями матеріального виробництва: системою проектно-дослідницьких організацій та будівельною індустрією, яка є виробничою основою будівництва і включає сукупність постійно діючих підрядних будівельно-монтажних і спеціалізованих організацій.

Цільове призначення, характер виробничо-технологічних зв’язків підгалузей, особливості регіонального розвитку й територіальної організації окремих підгалузей є визначальними показниками будівельного комплексу.

Будівельний комплекс об’єднує п’ять сфер матеріального виробництва:

- проектно-дослідницькі організації;

- промисловість будівельних конструкцій та деталей і промисловість будівельних матеріалів;

- будівельну індустрію;

- промисловість будівельного й дорожнього машинобудування;

- матеріально-технічне забезпечення.

В Україні створений потужний будівельний комплекс, який, формуючи спільно з машинобудівниками основні фонди й виробничі потужності галузей економіки, забезпечує удосконалення господарських пропорцій, вирівнювання техніко-економічного й соціального рівня розвитку галузей господарства і регіонів країни, залучення нових природних ресурсів, охорону й відтворення навколишнього середовища, створення передумов для реалізації на практиці досягнень науково-технічного прогресу.

Будівельний комплекс України складається з більш як 2,5 тис. будівельних організацій, 0,5 тис. промислових підприємств галузі промисловість будівельних конструкцій і деталей, 5,7 тис. підприємств будівельних матеріалів. Ці підприємства випускають збірні залізобетонні конструкції, стінові матеріали, столярні вироби, легкі заповнювачі, мінераловатні вироби та десятки інших будівельних матеріалів, виробів і конструкцій. Найпотужнішими центрами виробництва будівельних матеріалів є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові й реконструює діючі основні фонди. Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Будівельний комплекс підтримує у належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталомістких і диференційованих виробничих систем впливає на темпи, масштаби розвитку і особливості розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельних організацій у регіоні. У той же час слабкість будівельної бази стримує промислове, житлове, комунальне, сільськогосподарське будівництво, яке в ринкових умовах потребує великих обсягів будівельно-монтажних робіт, а також використання принципово нових важелів управління, планування та організації всіх ланок капітального будівництва.

 

9.4. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І ЗВ’ЯЗОК У ГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Транспорт (від лат. transporto – переношу, переміщую, перевожу) – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства й населення у перевезеннях.

Транспортна система України об’єднує автомобільний, залізничний, морський, річковий, авіаційний і трубопровідний види транспорту, розвиток і розміщення яких визначили галузева структура господарства, його територіальна організація і вигідне економіко-географічне положення країни. При цьому економіко-географічне положення істотно вплинуло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.

Транспорт, продовжуючи виробництво в межах процесу обігу, разом з видобувною, обробною промисловістю та сільським господарством є четвертою сферою матеріального виробництва. При цьому виробничий процес на транспорті відрізняється від процесу в інших сферах тим, що його продукція не є новим речовим елементом, а виражається у зміні місцезнаходження (переміщення) вантажів і пасажирів.

Транспорт бере участь у виробництві продукції двічі і впливає на її собівартість, а отже, на ефективність виробничого процесу. По-перше, коли продукція створюється, транспорт доставляє обладнання і устаткування, сировину та енергоресурси і впливає на початкову собівартість. По-друге, коли транспорт завершує процес матеріального виробництва і доставляє готову продукцію до сфери споживання. Таким чином, транспорт виступає як складова й невід’ємна частина виробничих сил, яка об’єднує всі галузі економіки та регіони України в єдину господарську систему.