ТОП 10:

Інститут президенства в Україні



Термін “президент” (президент, president)(від лат. presidens) означає “той, що сидить спереду”.

В президентських республіках він є главою держави і главою виконавчої влади, в республіках парламентського типу – він є тільки главою держави, але не уряду, в республіках змішаного типу - тільки главою держави, але з великими юридичними і реальними повноваженнями керівництва урядом. Інститут президентства поширений більш ніж в 130 країнах, що входять в ООН.

В Україні він був введений 5 липня 1991 року Законом ,,Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР’’.

Центральною фігурою в інституті президентства є Президент України, який за Конституцією визначений як глава держави, тобто уособлює державу і державну владу в цілому, а не якісь її гілки. Як глава держави Президент виступає у вирішенні внутрішніх проблем країни і від її імені у міжнародних зносинах, у ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави. Специфічним є відношення поста Президента до виконавчої влади. Президент виступає в статусі глави держави зі значними компетенційними преференціями щодо виконавчої влади. Президент віднесений до виконавчої влади лише функціонально, через певний обсяг повноважень, але не відноситься до неї структурно, як окрема структурна ланка органів виконавчої влади.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Він повинен бути громадянином України. Одна і та ж особа не може бути Президентом України більш, ніж два строки підряд. Конституція України встановлює недоторканість Президента під час виконання ним своїх повноважень. Повноваження Президента закріплені у Конституції і об’єднують: представницькі повноваження; повноваження, пов’язані з призначенням на посади і звільненням з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб; повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради; установчі повноваження; повноваження у сфері законодавства; повноваження у галузі правосуддя; повноваження, пов’язані з наданням громадянства України та його позбавлення, надання притулку в Україні; повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони країни. Зазначені групи повноважень не делегуються. Президент видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території України. Президент утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр - міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Він є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Діяльність Президента забезпечує низка дорадчих, консультативних та допоміжних інституцій. Серед найважливіших з них - Рада національної безпеки і оборони України та Адміністрація Президента. Рада національної безпеки і оборони України (Совет национальной обороны и безопасности Украины, National Defense and Security Council of Ukraine)є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони, який вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони, координує і здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у цій сфері у мирний час і в умовах воєнного або надзвичайного стану. Адміністрація Президента (Администрация Президента, President’s Administration) здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно - аналітичне забезпечення діяльності Президента. Керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом.

 

Кабінет Міністрів України

Кабінет Міністрів України (Уряд) (Кабинет Министров Украины (Правительство), Cabinet of Ministers of Ukraine (Government)) є вищим органом у системі виконавчої влади. Це колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він є органом загальної компетенції, який є по суті центром по організації виконавчо - розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входить Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри (з питань паливно-енергетичного комплексу, з питань агропромислового комплексу, з питань соціальної та гуманітарної політики), міністри.Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України (Секретариат Кабинета Министров Украины, Secretary Board of the Cabinet of Ukraine). Секретаріат очолює Урядовий Секретар, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів. Робочими органами Кабінету Міністрів є урядові комітети, основним завданням яких є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України. У складі Кабінету Міністрів України діють такі урядові комітети: економічного розвитку, соціального та гуманітарного розвитку, з реформування паливно-енергетичного комплексу, з реформування аграрного сектору та з питань екології. Кабінет Міністрів України у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Прем’єр-міністр (Премьер-министр, Prime-Minister) призначається Президентом України за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Він вносить на ім’я Президента України подання про персональний склад Кабінету Міністрів. Президент призначає або не призначає цей склад. Відсутність самостійних владних повноважень у Прем’єр-міністра України є особливістю української моделі організації виконавчої влади. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, керує засіданнями Кабінету Міністрів, спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керує розробленням і реалізацією державної регіональної політики, підписує акти Кабінету Міністрів, представляє Кабінет Міністрів України у міжнародних зносинах тощо. Перший віце-прем’єр-міністр і віце-прем’єр-міністри координують і контролюють, відповідно до розподілу між ними обов’язків, роботу міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів, очолюють відповідні урядові комітети. Міністри керують апаратом очолюваних ними міністерств та підприємствами і організаціями, що входять до складу цих міністерств.

За конституційним статусом Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Знаходячись фактично у подвійному підпорядкуванні, Кабінет Міністрів України виконує такі основні функції, як: забезпечення виконання законів (у тому числі і Конституції) і актів Президента України; систематичний контроль за їх виконанням іншими органами виконавчої влади усіх рівнів і усунення виявлених порушень.

Згідно із ст.116 Конституції України на Уряд покладено повноваження: 1) забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; 2) вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; 4) розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечення рівних умов розвитку для всіх форм власності, здійснення управління об’єктами державної власності; 6) розроблення проекту Закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою бюджету України, подання Верховній Раді звіту про його виконання; 7) здійснення заходів щодо обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти (постанови і розпорядження), які є обов’язковими до виконання на всій території.

Основним законодавчим актом, який конкретизує діяльність Кабінету Міністрів України є Закон України “Про Кабінет Міністрів України”, ухвалений Верховною Радою України у 1997р., але дотепер не підписаний Президентом. За цим документом члени Кабінету Міністрів України мають право на патронатні служби. Законодавче регулювання повноважень і форм діяльності Кабінету Міністрів в контексті адміністративної реформи, що розпочалась, передбачає більш чітке розмежування функцій Уряду, визначених Конституцією, зокрема виділення: функцій Кабінету Міністрів України, як колегіального органу; функцій Кабінету Міністрів України, що виконуються членами Уряду; функцій Кабінету Міністрів України, що забезпечуються такими організаційними формами роботи Кабінету Міністрів України, як урядові комітети.

 

Міністерства України

Міністерство (министерство, ministry) (від лат. ‘ministro”, що означає керую, служу) – це центральний в державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в якійсь певній галузі чи сфері життя.

Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров’я та ін.) та функціональні – ті, на які покладено виконання певної і в той же час основної функції (наприклад у сфері праці та соціальної політики – Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів – Міністерство фінансів). Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 затверджено такий склад міністерств: аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтв, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров’я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.

Міністерства є єдиноначальними органами. Очолюють їх міністри, які за посадою є членами Кабінету Міністрів України. За Концепцією адміністративної реформи передбачено надання їм статусу політичних діячів. Міністр особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов’язків між заступниками. Міністерство як центральний орган будується за такою схемою: керівництво (Міністр, його заступники, колегія) – виробничі структурні підрозділи (управління, відділи) – штабні підрозділи, що займаються організаційною діяльністю всередині міністерства (бухгалтерія, управління кадрів тощо).Апарат міністерства складається з державних службовців і очолюється державним службовцем, який за своїм статусом прирівнюється до заступника. Міністерство може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), в тому числі територіальні (регіональні), які становлять “систему міністерства”.

Переважна більшість міністерств бере участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої сфери: прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічні цілі та завдання розвитку; бере участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводить політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів; здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об’єктами державної власності, що належать до їх відання; бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснює іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки.

В цілому діяльність міністерств об’єднує два типи функцій: функції щодо забезпечення аналітико - консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції щодо забезпечення задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов’язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, у тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.51.69 (0.004 с.)