Державні комітети (державні служби) України та інші центральні органи виконавчої влади

Державні комітети (державні служби) (государственные комитеты (государственные службы), public committees (public departments)) – це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем’єр-міністр України, або один із віце-прем’єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та Уряду в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Відповідно до ст.114 Конституції України голови державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців. Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Указом Президента України від 15 грудня 1999р. №1573/99 затверджено такі державні комітети та інші органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України: 1) державні комітети – архівів; будівництва, архітектури та житлової політики; по водному господарству; по земельних ресурсах; зв’язку та інформатизації; енергозбереження; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метрології та сертифікації; статистики; 2) прирівняні до статусу комітету – Вища атестаційна комісія, Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне Казначейство.

Державні комітети можуть мати підпорядковані їм підрозділи (органи), в тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану “систему державного комітету”. Формування державних комітетів (державних служб) в системі організаційної структури державного управління обумовлено тим, що певні функції виконавчої влади неможливо або не бажано віднести до відання одного міністерства або, коли існує необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.

Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) (центральные органы исполнительной власти (ЦОГВ), central executive power boards (CEPB)) відносяться ЦОВВ зі спеціальним статусом (ЦОГВ со специальным статусом, CEPB of a special status). Це новий вид органів виконавчої влади, особливість якого полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих ЦОВВ. ЦОВВ зі спеціальним статусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватись спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації підконтрольності та підзвітності. До ЦОВВ України зі спеціальним статусом віднесено: Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державний департамент з питань виконання покарань, Служба безпеки, Управління державної охорони, Головне управління державної служби.

Діяльність частини ЦОВВ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.