Стратегічне і ситуаційне управління

Стратегічне управління (стратегическое управление, strategic management) – діяльність з управління, пов’язана з постановкою цілей і завдань організації та з підтримкою ряду взаємовідносин між нею і оточенням, що надає можливість їй досягти своїх цілей, відповідає її внутрішнім можливостям та дозволяє залишатись сприймаючою до зовнішніх запитів. Управління включає: визначення генерального курсу та організацію справи у відповідності з ним; підвищення мотивації і зацікавленості людей в реалізації генерального курсу. Стратегічне управління зародилось при перспективному плануванні великомасштабних військових кампаній. На сьогодні стратегічне управління здійснюється в різних сферах життя суспільства і є реакцією фірми та державних установ на зростання нестабільності умов діяльності організації.

Сутність стратегічного управління полягає в тому, що в організації є чітко організоване стратегічне планування і побудована адекватна йому структура управління, яка здатна забезпечити розробку стратегії для досягнення цілей організації та створення управлінських механізмів реалізації цієї стратегії. Стратегія (стратегия, strategy) з точки зору стратегічного менеджменту – це узагальнююча модель дій, необхідних для досягнення цілей, що поставлені, набір правил для прийняття рішень. Процес розробки стратегії включає: 1) визначення місії організації; 2) конкретизацію бачення організації та постановку цілей; 3) формулювання та реалізацію стратегії, скерованої на їх досягнення. Суттєву основу стратегічного управління складає стратегічне планування. Стратегічне планування (стратегическое планирование, strategic planning) – це систематичний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій, з огляду на сильні та слабкі сторони, загрози і можливості. Йому характерні такі риси: зосередження на вибраних питаннях; детальна оцінка наявних ресурсів; оцінка сильних та слабких сторін; врахування основних подій і змін поза межами організації; акцент на практичні результати.

В сучасних умовах найбільше поширення отримали такі принципи стратегічного управління: 1) управління на основі контролю – при якому реакція організації на зміни з’являється після затвердження подій; 2) управління на основі екстраполяції – коли на перспективу прогнозується прояв таких же тенденцій, як і в попередньому періоді; 3) управління на основі розробки принципово нових стратегій – застосовується, коли очевидні нові тенденції; 4) управління на основі оперативних рішень – використовується при виникненні неочікуваних ситуацій.

Стратегічному управлінню властивий такий алгоритм: що робити (концептуальний аспект); як робити (технологічний аспект); робити з використанням яких ресурсів (ресурсний аспект); хто буде робити (кадровий аспект); якою має бути організаційна структура управління (організаційно-управлінський аспект).

Державні службовці повинні виробляти у себе здібності до стратегічного управління, до яких відносяться: вміння моделювати ситуацію; здібність виявити необхідність змін; здібність розробляти стратегію змін; здібність використовувати в процесі змін надійні методи; здібність втілювати стратегію у життя.

Ситуаційне управління (ситуативное управление, case management) – характеризується прийняттям управлінським персоналом рішень в ситуації, яка реально склалась або складається. Ситуаційний підхід – це підхід, при якому вибір ефективної організаційної структури і механізму управління визначається особливостями ситуації, в якій знаходиться організація.

Він базується на таких методологічних положеннях: по-перше, кожна конкретна ситуація являє собою складну систему з притаманним їй складом компонентів і зв’язками з іншими системами, які треба пізнати суб’єкту управління; по-друге, для розв’язання кожної конкретної ситуації необхідно знайти її основну ланку; по-третє, кожна управлінська ситуація вимагає застосування адаптивних, гнучких структур і методів управління, адаптивного стилю керівництва. Ситуаційний підхід управління вимагає, щоб суб’єкт управління адекватно відображав усі основні риси об’єкта управління і його зовнішнього середовища, в тому числі суттєві ситуації, і відповідно проводив необхідне перегрупування сил, намічав нову тактику своєї поведінки, що відповідала б новим умовам. У кожному такому випадку необхідно добиватися активної і ефективної взаємодії керівників і працівників усіх рівнів у процесі виявлення проблем і прийняття рішень.

Ситуаційний підхід реалізує принцип адаптивності, що є основним принципом стратегічного управління. Ситуаційне управління частіше застосовується на нижчому або середньому рівнях ієрархії. Воно пройшло випробування практикою, органічно випливає з природи сучасних відносин і сприяє розвиткові сучасного управління.