Організаційна структура державного управління

Організаційна структура державного управління (организационная структура государственного управления, public administration organization structure) – це особливе державно-правове явище, обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом державного управління, яке об’єднує в собі певний склад, організацію і стійкий зв’язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, що виділяються і затрачаються суспільством на формування і реалізацію державно - управлінських впливів і підтримку життєдіяльності самого суб’єкта управління.

Системоутворюючим елементом організаційної структури виступає державний орган (государственный орган, public institution), зв’язаний із формуванням і реалізацією державно - управлінських впливів. Він є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій. В державі, де затверджено конституційний розподіл влади за горизонталлю і вертикаллю, організаційна структура державного управління набирає певної конфігурації, яка залучає в управлінські процеси різноманітні державні органи і компоненти суспільної системи.

Державні органи, які характеризуються однаковим положенням і однорідністю здійснюваних управлінських функцій позначають поняттям “ланка державно - управляючої системи” (Кабінет Міністрів, міністерства, місцеві адміністрації тощо).

Основу організаційної структури державного управління складають органи виконавчої влади, які зосереджують в собі управлінську інформацію і засоби державного примусу.

Наступним елементом, який формує організаційну структуру є організаційні зв’язки між суб’єктами управління. Можна виділити три види зв’язків в організаційній структурі державного управління: субординаційні (упорядкування зверху вниз, від керуючого до керованого), реординаційні (знизу вверх, від керованого до керуючого), координаційні (упорядкування на одному рівні, між двома і більше суб’єктами, що не виключає того, що в загальному вони можуть знаходитись на різних рівнях в ієрархічно організованій системі управління).

Визначальним фактором побудови організаційної структури управління виступає державний устрій (унітарна чи федеративна держава). Унітарність передбачає централізацію всієї організаційної структури державного управління, прямий або непрямий контроль над місцевими органами влади. У федеративній державі передбачається розмежування компетенції між федеративними органами влади суб’єктів федерації і висока самостійність останніх у побудові організаційних структур управління.

Побудова організаційної структури державного управління, розміщення і взаємодія елементів, вертикальні і горизонтальні зв’язки, форми зв’язків – формуються під впливом зовнішніх об’єктивних і суб’єктивних умов і факторів. В організаційних структурах, у т.ч. державного управління використовуються такі організаційні основи, що формують відповідні типи структур: лінійна (линейная структура, linear structure) (створює структуру, при якій переважає вертикальна однонаправлена підлеглість державних органів – ієрархічна піраміда); функціональна (функциональная структура, functional structure) (веде до формування державних органів, пристосованих спеціально до виконання конкретних функцій управління); лінійно-функціональна/штабна (линейно-функциональная/штабная структура, linear-functional/headquarter structure) (забезпечує структуру, при якій одні органи приймають рішення, а інші - забезпечують їх інформацією), програмно-цільова (программно-целевая структура, goal structure) (закладає в організаційну структуру орієнтацію на ціль); матрична (матричная структура, matrix structure) (поєднує лінійну і програмно-цільову структуру).