Організаційна структура державного органу

Організаційна структура державного органу (организационная структура государственного органа, state board organization structure) (від лат. structura – будова, розташування, порядок) – це сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб тощо) та взаємовідносин між цими структурними елементами. Організаційна структура є сукупністю стійких зв‘язків державного органу, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей при різних зовнішніх та внутрішніх змінах. Організаційні відносини, що виникають на рівні державного органу, зокрема між його підрозділами, є необхідним організаційним елементом його внутрішньої структури. Вони можуть бути координаційними або субординаційними. Координаційні відносини можуть набирати такого виду: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. Субординаційні відносини в органі державного управління виступають, як: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, ієрархічне підпорядкування тощо. Суб’єктно-організаційні відносини в організаційній структурі органу управління відображають правову, адміністративну основу управління. Інформаційну основу управління складають внутріструктурні зв’язки. За їх допомогою передається інформація між керівниками та структурними підрозділами, досягається взаєморозуміння між учасниками управлінських відносин та здійснюється координація управлінської діяльності. В державному органі виділяють вертикальні і горизонтальні зв’язки. Вертикальні зв’язки, в основі яких лежать відносини детермінації, встановлюються між керівниками та їх підлеглими, горизонтальні, в основі яких лежать відносини інтердепенції, - між рівноправними керівниками та структурними підрозділами, що взаємодіють в процесі управлінської діяльності.

Відмінності в розмірах, складності, сферах діяльності державних органів, а також відмінності у типах зв’язків між ними обумовлюють наявність різноманітних організаційних структур органу управління. В залежності від типів зв’язків між елементами розрізняють лінійну, функціональну, лінійно-функціональну структуру органу управління, які відносяться до класичних типів організаційних структур державних органів. З розвитком системи управління (в тому числі і державних установ) з’явились нові типи організаційних структур, серед яких найбільш розповсюджені програмно-цільові, матричні, дивізіональні).

Лінійна структура (линейная структура, linear structure)державного органу характеризується декількома рівнями керівництва. При ній кожний підрозділ у державному органі (кожний виконавець) підпорядковується одному керівникові, який змушений самостійно виконувати всі функції управління. Її недоліком є необхідність наявності у керівника різнобічних знань при втраті спеціальних знань за окремими функціями, що призводить до домінування оперативного керівництва над стратегічним. Лінійна структура ефективна для малих організацій, вона важко адаптується до нових цілей і завдань. Функціональна структура (функциональная структура, functional structure) базується на розподілі праці в апараті державного органу. Кожен функціональний керівник володіє всіма розпорядними правами з питань, що входять в його компетенцію. Підрозділи (виконавці) отримують вказівки з виконуваних ними завдань як від безпосереднього керівника, так і від функціональних керівників. Така структура, підвищуючи компетенцію органів управління, створює в той же час умови, при яких підрозділи (виконавці) можуть отримати недостатньо узгоджені, а інколи - суперечливі розпорядження.

Лінійно-функціональна структура (линейно-функциональная структура, linear-functional structure) проявляється у поєднанні в державному органі лінійної (лінійний керівник) і функціональної (функціональні підрозділи) структури. В даній структурі загальний керівник і керівники підрозділів (технічного, економічного тощо) розподіляють свою дію на виконавців за функціями.

Кожний керівник замикає на себе тільки частину функцій, необхідних для виконання роботи конкретним виконавцем. При цьому зворотній зв’язок, який інформує керівників про хід виконання робіт, може бути відсутнім. Один виконавець може бути одночасно підвладним кільком функціональним керівникам. Забезпечуючи залучення до керівництва більш компетентних у певній галузі фахівців, оперативність у вирішенні нестандартних ситуацій, ця структура має такі недоліки, як: порушення принципу єдиноначалля, знеособленість відповідальності, складність координації діяльності всіх підрозділів.

У побудові державного органу може використовуватись матрична структура (матричная структура, matrix structure). Вона поєднує вертикальні лінійні і функціональні зв’язки управління з горизонтальними. При матричній структурі персонал функціональних підрозділів, залишаючись в їх складі і підпорядкуванні, зобов’язаний виконувати також вказівки керівників проектів або спеціальних штабів, рад тощо, які утворюються для керівництва окремими проектами і роботами. Керівники проектів встановлюють склад і черговість робіт, а керівники функціональних підрозділів несуть відповідальність за їх належне і своєчасне виконання. Матрична структура зберігає переваги як лінійно - функціональної, так і проектної структур органу управління. Це спрощує координацію робіт над проектами. Перевагами матричної структури є здатність: швидко адаптуватись до зовнішніх умов, підвищувати творчу активність управлінського персоналу, посилювати контроль за вирішенням окремих завдань проекту, раціонально використовувати персонал за рахунок спеціалізації діяльності, скорочувати навантаження на керівників високого рівня за рахунок делегування частини повноважень. Її недоліками є складна система субпідлеглості, складнощі у набутті навиків при роботі з певною програмою, необхідність контролю за співвідношенням завдань управління і цілями.

Інколи в системі організації органів управління використовується лінійно-штабна структура (линейно-штабная структура, linear-headquarter structure), яка передбачає утворення і допомогу лінійним керівникам, як правило, більш високого рівня, спеціалізованих функціональних підрозділів – штабів для вирішення тих чи інших завдань (аналітичних, координаційних тощо). Штаби не наділяються функцією розпорядництва. Вони лише готують пропозиції і проекти для лінійних керівників. Лінійно-штабна структура, зберігаючи позитивні сторони лінійної структури, доповнені забезпеченням більш високої якості рішень, є відносно простою. Недоліком лінійно-штабної структури є збільшення тривалості процесу прийняття рішень, збереження значного навантаження на керівника і його апарат.

В українській практиці побудови організаційних структур державних органів найчастіше використовується лінійно-функціональна структура з підключенням до неї програмно-цільових ланок.

При формуванні організаційної структури органу управління необхідно враховувати такі вимоги до неї: 1) оптимальність (невеликі підрозділи з висококваліфікованим персоналом; невелика кількість рівнів керівництва; наявність груп спеціалістів, орієнтація на конкретний об’єкт управління, висока продуктивність); 2) надійність (забезпечення гарантії достовірності передачі інформації, безперебійності зв’язку); 3) оперативність (недопущення негативних незворотних дій); 4) стійкість (незмінність основних властивостей структури при різних зовнішніх змінах); 5) гнучкість (здатність змінюватись відповідно до змін зовнішнього середовища); економність (досягнення ефекту при мінімізації затрат на управлінський апарат).