ВПРАВА 12. Перекладіть фрагменти документів українською мовою. Охарактеризуйте особливості україномовного оформлення підкреслених слів.

1. Предлагаю рассмотреть вопрос о целесообразности пребывания господина Сердюка И.Я. на занимаемой должности (з пояснювальної записки). 2. Я, Иванов Олег Петрович, ассистент кафедры философии поручаю получить в кассе ДонНТУ принадлежащую мне зарплату Шевченко Татьяне Алексеевне… (з приватного доручення). 3. Просим прислать информацию о наличии у Вас изделий новых марок (з листа). 4. Высылаем проектную документацию на строительство жилого дома (з листа). 5. Уважаемый Анатолий Вячеславович, прошу Вас дать информацию о прибытии студентов на преддипломную практику (з листа).

 

ІІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь з поданою нижче інформацією. Аргументуйте свою точку зору щодо прочитаного.

***

Після перемоги під Полтавою цар Петро І з метою розбудови тота­літарної з єдиним мисленням і єдиною мовою імперії почав війну з українською мовною реальністю. Літературною мовою України тих часів була старослов'янська мова, читана і виголошувана з українсь­кою вимовою.

Яка це була вимова?

Характерною ознакою цієї вимови було озвучення слов'янської літери Ђ як українського звуку І:

вЂра вІра

дЂд дІд

дЂло дІло

мЂдь мІдь.

Другою досить виразною ознакою прочитання тодішніх текстів була вимова старослов'янської літери И як українського

звуку И:

глаголати глаголати

Господи Господи

Милостивий милостивий.

Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх, в устах українців звуча­ла тоді так: Отче наш, їже єси на небесіх.

Вираз во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру О записувано з дашком: Ō, її належало вимовляти як І.

Молитва ВЂрую звучала Вірую.

Нема жодного сумніву, що старослов'янське Г в Україні вимовля­ли як наше сучасне Г.

Така вимова наводить на роздуми, чи не була основою для старослов'янської мови українська мова? В усякому разі ця вимова в Україні, будучи традиційною, базувалася на морфологічних рисах саме української мови: наш звук (літера) І та старослов'янський Ђ збігаються і в коренях слів: дЂло — діло, і в морфологічних закін­ченнях: на конЂ— на коні.

Для нас важливо, що така вимова — хай яке її походження — наближала старослов'янські тексти до розуміння широкого українсь­кого загалу. На той час це була українська літературна мова. Своєю вимовою ця українська старослов'янщина відрізнялася від вимови, яка пізніше закріпилася в Московській Русі. На ділі, ті самі тексти можна було прочитати "по-руськи" (в сучасній термінології — по-українськи) і по-московськи (в сучасній термінології — по-російськи).

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старо­слов'янських текстів поширилася в Україні від часів хрещення Руси, а можливо, була притаманна старослов'янщині і до цього. Важко собі уявити, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов'янські тексти виголошувано із сучасним російським ак­центом. Таж тоді ще не існувало Московської Руси! Очевидно, що від часів Володимира і до 1709 р., коли видано перші укази Петра І проти української мови, в Україні не було жодних змін у вимові старо­слов'янських текстів. Ця вимова була характерна передусім для служ­би Божої по церквах. З цією вимовою велося викладання у школах в Україні, в тому числі у Києво-Могилянській Академії. Скасована Пет­ром І вимова збереглася у греко-католиків Галичини. Галицька вимо­ва нічим не відрізняється від вимови православних України до 1709 р. Вона збереглася в Галичині, бо Галичина не входила до Російської імперії.

Вимова друкованих та писаних старослов'янських текстів була головною різницею між українською та російською літературними мовами у XVIII ст. Саме тому Петро І, почавши боротьбу з українсь­кою культурною самобутністю, став поборювати українську вимову, "дабы не было различия" між цими мовами.

Він видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови у церквах, що тоді вже належали до московського патріархату. Патріархат цей за Петра І і пізніше слухняно виконував волю царів.

1709 р. був дуже плідним на антиукраїнські укази. Забороною української вимови у церквах Петро І не обмежився.

1709 р. — указ Петра І про запровадження "гражданського пись­ма", який мав і антиукраїнське спрямування тим, що підривав авто­ритет Києво-Могилянської Академії як наукового центру новоствореної Росії.

1720 р. — указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних.

1753 р. — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1769 р. — заборона Російської православної Церкви на друкуван­ня й використання українського "Букваря".

1784 р. — переведення викладання в Києво-Могилянській Акаде­мії на російську мову.

1786 р. — наказ київського митрополита С. Миславського, щоб в усіх церквах дяки й священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ російскому нар Ђ чію". Те саме заве­дено й у школах України.

З цієї хронології видно, що українська мова й культура вже пере­живали один період "наближення і злиття мов".

Державні заходи Москви підтинали в корені самобутність українсь­кого культурного розвитку, вели до знецінення духовного життя Ук­раїни.

Залишки Петрових "реформ" і досі шкодять науковому вивченню історії нашої мови. Прищеплену ще Петром І вимову старослов'янських літер у пам'ятках давньої ук­раїнської літератури усе офіційне колоніяльне мовознавство визнало єдино правильною вимовою. Тобто давню літеру Ђ вимагали читати як Є, замість І. Цей шаблон не втратив свого значення і в незалежній Україні, бо деякі мовознавці й навчальні заклади і далі підходять до історії української мови через призму антиукраїнських царських указів XVIII ст. [С.Караванський, 2001, с.99-101].

ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте наведені нижче матеріали. Обґрунтуйте своє відношення до наступних тверджень:

І.

1) Ну, що б, здавалося слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива.

Як їх почує...

2) Наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам.

3) Ніколи не вживайте іноземних мов.

4) Історичне співжиття українського і російського народів не могло не позначитись на їхніх мовах.

5) Українська мова продовж кількох століть зазнавала гоніння з боку тоталітарних імперських режимів.

ІІ. А. Іван Котляревський

 

Перші заходи імперської деукраїнізації припадають на XVIII ст. Отже, всі діячі українського відродження XIX ст. вже діставали осві­ту російською мовою. Цей факт не міг не відбитися на "малоросійсь­кій" мові, якою піонери культурного відродження України (кінець XVIII — початок XIX ст.) починали писати свої твори, діставши пе­ред тим російськомовну освіту. У творах засновника української лі­тератури І. Котляревського рясніють форми відверто запозичені з ро­сійської мови. Сучасного читача вражає така лексика в "Енеїді":