Гра-стратегія – інтерактивна форма навчання дошкільників

Гра-стратегія (ситуативна гра) – складна, багатопланова діяльність, що передбачає не тільки усвідомлення ігрового задуму, сюжетної лінії, а й певну послідовність спрямованих сукупних дій усіх учасників гри, з якими необхідно домовитися, об’єднати зусилля, неодноразово визначитися в особистісному та колективному моральному й інтелектуальному виборі. Стратегічна гра стає можливою за умови здатності її учасників передбачити можливі наслідки своїх дій, готовності до планування послідовних кроків, уміння визнавати помилки та власно корегувати їх, знаходити нестандартні способи розв’язання проблеми. Гра-стратегія має всі структурні компоненти гри: задум, ігрові ролі, відповідний сюжет, ігрові дії, результат гри. Передусім у її основу покладено інтригу, реальну проблему, визначено загальну мету, для реалізації якої й необхідно об’єднати спільні зусилля, обговорюючи всі подальші кроки. У процесі гри вихователь кілька разів ускладнює завдання, „чинить” перепони, які діти мають подолати. Гра-стратегія надає вихователям унікальну можливість спостерігати за процесом збагачення соціального досвіду дітей, їхніми ціннісними пріоритетами, особистісними проявами в зовсім не простих, наближених до реальних ситуаціях, має можливість оцінити здатність кожної дитини до конструктивних рішень, самостійного вибору тощо. Проілюструємо це на прикладі методичних рекомендацій щодо проведення заняття у формі гри-стратегії „Купуємо речі”(книжки, іграшки, продукти і т.ін.).

Мета: створити ситуацію необхідності самостійного вибору на основі визначення значущості предмета. Вправляти в умінні домовлятися, переконливо доводити власну думку іншим, терпляче сприймати позицію, що відрізняється від власної.

Гру можна проводити на різноманітному матеріалі, тобто діти можуть «купувати» книжки, іграшки для групи, продукти на сніданок або вечерю для групи чи сім´ї, подарунки на день народження тощо. Оскільки суть гри виявляється у можливості вибору, то вихователю необхідно надати дітям можливість вибору. Ускладнюють ситуацію вибору обмежені «покупні» можливості дітей. Пояснимо це на прикладі.

1. Етап орієнтації у завданні. На початку гри вихователь пропонує дітям зробити покупки. Для цього в банку треба взяти гроші. Грошима у грі слугують фішки, наприклад, жовтого кольору. Вихователь пояснює, що в банку є також більш крупні гроші – так, фішка синього кольору коштує 10 фішок жовтого кольору, а одна фішка червоного кольору коштує 5 фішок синього кольору. У крамниці також можна придбати товар за різними цінами: дорожче і дешевше. Проте, попереджує вихователь, треба дивитися не тільки на коштовність товару, а й на його значущість для самого покупця, запитати себе: «Чи мені це потрібне? Якщо це мені не потрібне, чи хочу я придбати це для моїх близьких або знайомих?»

2. Етап ознайомлення з можливостями вибору. У зручному місці вихователь розташовує «крамницю», яка може бути представлена предметними картками із зображенням предметів-товарів, іграшками та предметами, муляжами; для дітей, які вже вміють читати, назви товару можуть бути надруковані на окремих картках чи на дошці. Біля кожного товару є цінник із зображенням кольорової фішки або декількох фішок та цифри. Товар може коштувати, наприклад, три, п´ять жовтих фішок, або одну червону, дві сині фішки (їх можна обміняти в банку за певну кількість жовтих фішок). Розглядання «товару» супроводжується обговоренням його вартості, можливостей його застосування, вікової приналежності тощо.

3. Етап вибору. Роль банкіра та продавця бере на себе дорослий. Кожна дитина отримує у банкіра, наприклад, по сім (п´ять, десять) фішок жовтого кольору. Вихователь пропонує дітям самостійно оглянути товар та зробити вибір, що вони можуть та хочуть купити. Частина невпевнених у собі і несамостійних дітей не хоче брати на себе відповідальність за власний вибір, віддає «гроші» педагогу, товаришам, прагне об´єднатися з друзями, навіть відмовляється від гри: «Мені тут нічого не потрібно». Вихователю важливо підтримати таку дитину в момент вибору, запропонувати свою допомогу: «Хочеш, ми разом вирішимо, що ти будеш купувати».

Здебільшого частина дітей спочатку орієнтується лише на « хочу », потім починає розуміти, що бажання повинно збігатися з можливостями і починає шукати вихід із складного становища. Так поступово виникає складна, багатовекторна ситуація вибору: а) вибрати те, що коштує дешевше, але мені не потрібне. І то буде лише моя покупка; б) домовитися з іншими, об´єднати гроші і придбати коштовну й потрібну, цікаву річ. Проте вона буде належати всім; в) попросити у товаришів гроші, яких не вистачає на покупку; г) випросити, обміняти на щось фішки, яких не вистачає або навіть відняти. Дітям, які вирішили об´єднати свої кошти, треба домовитися, що вони будуть купувати. Адже разом із збільшенням покупних можливостей, збільшується також варіативність вибору.

4. Етап підсумковий. Вихователь, не нав´язуючи дітям свого рішення, пропонує оцінити правильність вибору, переконатися, що була куплена потрібна річ. Нерідко діти саме на цьому етапі висловлюють бажання почати гру ще раз, жалкують за поспішним вибором, намагаються виправдати невдалий вибір, висловлюють бажання виправити помилки.

Методичні рекомендації до проведення заняття у формі гри-стратегії «Пакуємо речі»

Мета: вчити дітей планувати власні дії, передбачаючи їх можливі наслідки, враховуючи зовнішні обставини, що можуть впливати на розвиток подій. Вправляти в умінні домовлятися, переконливо доводити власну думку, співпрацювати з однолітками.

Варіантів сюжетної лінії може бути безліч: нас запросили на свято новорічної ялинки до Києва; збираємося на рибалку (зимову, літню) на вихідні; на одноденну прогулянку до лісу влітку; кататися на лижах у зимовому лісі на два дні. Залежно від обраної сюжетної лінії вихователь проводить підготовчу роботу з дітьми, у ході якої намагається допомогти дітям представити більш наочно, яскраво місце, до якого вони збираються, врахувати всі можливі ситуації, з якими стикається людина у відповідних випадках. Наприклад, якщо йдеться про запрошення на свято до Києва, то педагог обговорює вимоги до одягу дітей на святі, пропонує продумати кожному не тільки свій костюм, а й те, як його краще довести, щоб не зім’яти, нагадує. Запрошення на свято передбачає подарунки для господарів, їх треба підготувати. Їхати до Києва треба потягом, отже, у святковому вбранні не поїдеш, тобто необхідно передбачити також ситуацію подорожування. Причому вихователь спрямовує дітей на командний підхід, за умови якого кожен думає про всіх, розраховує не тільки на себе, а й на інших. На практичному етапі діти залюбки будуть вправлятися в акуратному складанні речей, домовлятимуться про те, хто, які речі буде нести, за що відповідати. Окремий етап може складати вибір з декількох можливих варіантів святкового вбрання, прикрас для нього. Для цього педагог пропонує дітям розглянути ілюстрації, малюнки, фотографії, на яких зображені елементи дитячого спортивного, буденного, робочого, святкового одягу для різних пір року. Завдання можна ускладнити, запропонувавши дітям відобразити спільну тематику святкового одягу, наприклад, усі одягають костюми лісових звірів, але щоб вони не повторювались або обирають для усієї команди космічну тематику. У такому випадку діти можуть об’єднатися для придумування костюмів, їх зображення, висловлювання пропозицій одне одному.

Гра-стратегія надає вихователям унікальну можливість спостерігати за процесом збагачення соціального досвіду дітей, їхніми ціннісними пріоритетами, особистісними проявами у зовсім не простих, наближених до реальних ситуаціях. Вихователь має можливість оцінити здатність кожної дитини до конструктивних рішень, самостійного вибору тощо. Аналіз результатів спостережень зумовлює подальші виховні дії педагога. І в цьому особлива корисність гри.

Запитання для самоперевірки:

1. Які засоби, на ваш погляд, є найефективнішими у навчально-виховній роботі з ознайомлення з довкіллям?

2. У чому ви вбачаєте навчально-розвивальний потенціал картини як засобу ознайомлення дітей з довкіллям?

3. Визначте етапи послідовного складання з дітьми розумових карт.

4. Дайте визначення інтегрованого заняття. Розкрийте його специфіку у порівнянні з предметним заняттям.

5. Які види занять виокремлюють за дидактичними цілями?

6. У чому полягає специфіка проведення індивідуальних занять з дошкільниками?

 

Завдання для самостійної роботи:

1. Складіть схему „Класифікація засобів ознайомлення дітей з довкіллям”.

2. Доберіть конспекти занять до кожного із запропонованих видів – а) комплексне, навчально-пізнавальне, б) інтегроване, сюжетно-ігрове; в) предметне, навчально-ігрове.

 

Рекомендована література:

1. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: навчальний посібник для студентів ВНЗ. К.: Академвидав, 2004.

2. Діти і соціум: Монографія /Заг. ред. А.М.Богуш. – Луганськ: Альма-матер, 2006.

3. Гавриш Н.В. Сучасне заняття в дошкільному закладі: Начально-методичний посібник. – Луганськ: Альма-матер, 2007.

4. Богуш А.М. Моє довкілля. Програма ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з довкіллям. – К: Шкільний світ. – 2006.

5. Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти. – Одеса: Ярослав, 2004.

 

Розділ 4.