Форми ознайомлення дітей із довкіллям

Форма – це зовнішнє вираження певного змісту. Форма навчання – це навчально-виховний процес у загальноосвітніх закладах різного типу (у тому числі, в дошкільному закладі), що здійснюється з групою дітей чи індивідуально. Це зовнішній вираз узгодженої діяльності педагога і дітей, що здійснюється у певному порядку і режимі. Форми навчання класифікуються залежно від критерію, що покладено в їх класифікацію.

Основною формою навчання дошкільників у процесі організованої пізнавальної діяльності було й залишається заняття. Це поняття багатьма трактується по-різному. Досить поширеним є підхід, за якого заняття сприймається як урок з формування нового знання, такий, як у школі. Мотивуючи свої дії тим, що дітей необхідно готувати до школи з пелюшок, щоб у школі було легше (запитання – кому?), вихователі, які обстоюють цю позицію, старанно втілюють у занятті всі ознаки шкільного уроку: дисципліну, монологізовану форму проведення («Діти, замовкніть, послухайте уважно МЕНЕ»), мінімум нерегламентованої фізичної, емоційної активності з боку дітей. Існує підхід, що є протилежністю означеного – «заграти» заняття, перетворити його або в шоу, або в іншу розвагу, головна мета якого – виключно задоволення. Не станемо сперечатися, такі заняття також потрібні. Проте не як постійна форма організації пізнавальної діяльності дітей.

Отже, є необхідність розібратись передусім із термінологією. Що таке сучасне заняття у сучасному дошкільному закладі? Які види й типи занять описано в літературі та реально діють у дошкільних закладах?

Динамічні, тематичні, інтегровані, комбіновані, комплексні, сюжетні, сюжетно-ігрові, літературні, художні – ось неповний перелік занять, які зустрічаються у періодичній літературі. Пропонуємо упорядкувати його та охарактеризувати основні види занять з різних позицій.

Передусім необхідно розглянути заняття з позиції спрямованості змісту. Традиційно в дошкільному закладі найпоширенішими були і залишаються односпрямовані заняття, тобто такі, зміст яких лежить у площині однієї галузі знань, та хід заняття відбувається у межах одного виду діяльності, хоча можуть застосовуватись й інші види дій. Традиція використання односпрямованих або предметних занять походить ще з початку двадцятого століття, коли для побудови навчально-виховного процесу в дошкільному закладі (суспільна система дошкільного виховання ще тільки складалась) було вжито шкільний предметний підхід.

Предметне заняттямає як сильні, так і слабкі боки. Позитивним є те, що більшість предметних занять, які є, по суті, навчально-пізнавальними дозволяє формувати в дошкільників чітку систему уявлень, знань, певні уміння й навички в межах окремих освітніх галузей (математики, розвитку мовлення, ознайомлення з природою, образотворчій діяльності тощо). Для дошкільника, який лише починає знайомитись із світом, це є життєво необхідним. Водночас на предметних заняттях пріоритетною залишається переважно навчальна-дисциплінарна модель взаємодії, домінує пояснювально-ілюстративний метод навчання, що може спричинити, а у практиці дошкільних закладів не рідко й спричинює зниження пізнавального інтересу, формування у дошкільників інтелектуального споживацтва.

Предметні заняття розрізняють за провідним видом діяльності – мовленнєве, математичне, природознавче, валеологічне, музичне, фізкультурне та інші. Такі заняття супроводжуються вказівкою на наявність певної тематики. Втім нерідко вихователі, вказуючи на тему предметного заняття, у формулюванні назви заняття підкреслюють не змістову його спрямованість («Гості», «Будуємо дорогу», «Осінь-чарівниця», «Ти та я – дружна сім’я»), а провідний вид діяльності, наприклад, «Формування вимови звука «К», «Розповідання за картиною «Кішка з кошенятами», «Читання української народної казки «Коза-дереза», «Переказ казки М.Коцюбинського «Про двох цапків» та інші. У такому випадку ми вказуємо на те, чим будемо займатись з дітьми на занятті, а не на те, якої мети в засвоєнні певного компонента уявлень про довкілля прагнемо досягти. Подекуди в назві занять вихователі висувають недоречні гасла: «Ім’я за ім’ям – дорогою життя!», або таке формулювання, яке б більше підійшло для назви методичного семінару, батьківської конференції тощо: «Використання народно-прикладного мистецтва в естетичному вихованні дітей», «Застосування інтерактивних методів навчання дошкільнят». У таких випадках очевидно, що вихователі забули, для кого проводиться таке заняття.

Зауважимо, що предметне заняття може бути тематичним, якщо всі завдання, які планується вирішити в ході заняття, педагог підпорядкує розкриттю певної теми засобами конкретної діяльності, наприклад, заняття з формування елементарним математичних уявлень з теми «На гостинах у ведмедів» (за мотивами казки «Три ведмеді»), у ході якого через різні складові математичної галузі (форма, величина, лічба, просторе орієнтування) буде реалізовано тему гостин. Проте предметне заняття може і не бути тематичним, більшість повсякденних занять, які проводять вихователі, саме такі. На них просто вирішуються чергові програмні завдання відповідно до виду заняття. Начебто й відбувається освітній процес: проводяться заняття, виконується щоденна навчальна робота. А втім бажаного результату, щоб вплинув на сформованість життєздатності дошкільнят, таке навчання не дає, кінцева мета залишається не досягнутою, адже в більшості випадків у побудові навчального процесу в дошкільних закладах далекі цілі навіть не визначаються, більшість вихователів бачить і реалізує конкретну тактичну ціль конкретного заняття без намагання досягти зв’язку з іншими видами занять, без загальної націленості на той результат, який має бути досягнутим на виході. Цей кінцевий результат ніким серйозно не осмислюється і не моделюється. На жаль, нерідко навчально-виховний процес у дошкільних закладах відрізняє відсутність цілісноті, системності. Ключові елементи освітнього процесу як системи (цілі, завдання, форми, методи, засоби, принципи, кінцевий результат) не сприймаються педагогами (в переважній більшості) як цілісна єдність. Більшість вихователів, а нерідко і керівників дошкільних закладів суто формально підходять до реалізації принципу системності в побудові освітнього процесу.

Сучасна дидактика оголосила одним із провідних в організації освітнього процесу принцип інтеграції, реалізація якого дає змогу забезпечити системність знань дітей. Відтак, поширюється практика впровадження паралельно з предметними різноспрямованих або міжпредметних занять, зміст яких об’єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи можна віднести інтегровані та комплексні заняття. Найкраще їх специфіка усвідомлюється у зіставленні з односпрямованим заняттям (див. рис.3.4.).

У процесі предметного заняття вихователь, здебільшого вирішує низку завдань, пов’язаних із засвоєнням однієї галузі знання.

 

Рис.3.4. Види занять за спрямованістю змісту

Перевага інтегрованого заняття полягає у можливості формування системного знання, оскільки задіяними виявляються елементи знань з різних галузей. Інтегроване заняття за рахунок поєднання різних видів діяльності та розширення інформаційного поля відрізняється збільшенням часових та просторових меж порівняно з традиційним предметним заняттям. Так, тривалість інтегрованого заняття у старшій групі може тривати до 40 хвилин, причому урізноманітнення способів навчання, регулярна зміна видів діяльності, емоційна насиченість заняття, – дають змогу зберегти високий рівень працездатності дітей і педагога. Єдиним сигналом до закінчення заняття може слугувати зниження пізнавальної активності дітей, перші ознаки стомлення.

Інтегроване та комплексне заняття передбачають об’єднання знань різних галузей та види діяльності, що є більш природним для синкретичної природи дошкільника, проте в кожному виді об’єднання відбувається по-різному.

Інтегроване заняття – це заняття, спрямоване на розкриття цілісної сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що об’єднуються у широкому інформаційному полі заняття через взаємне проникнення та збагачення.

Комплексним є заняття, спрямоване на різнобічне розкриття сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють один одного

В інтегрованому занятті об’єднання відбувається з проникненням елементів однієї діяльності в іншу, тобто межі такого об’єднання розмиті. На такому занятті майже неможливо, принаймні, дуже важко відокремити один вид діяльності від іншого (спробуйте відділити математичну компоненту від природознавчої та образотворчої, коли дитина викладає з семи паличок будиночок для жирафа чи змії. Ця діяльність характеризується єдністю, цільністю). У комплексному занятті одна діяльність змінює іншу і цей перехід відчутний: помалювали, тепер пограємо, а потім послухайте казку. Комплексне заняття нагадує багатошаровий пиріг, у якому кожен з прошарків залишається відокремленим. Щодо тематики цих видів занять, то зауважимо, що, якщо предметне заняття може і не бути тематичним, а лише спрямованим на розв’язання певного ряду навчальних завдань, то інтегроване і комплексне заняття не тематичними бути не можуть. Інтегроване чи комплексне заняття обов’язково тематичне, оскільки тема в такому занятті виступає стрижнем, ключовою ідеєю, віссю, навколо якої відбувається об’єднання різних видів діяльності та різних галузей знань. Переконані, що правильно визначена тема заняття, інтегрованого чи предметного, призводить до загального смислоутворюючого ефекту, піднімає мислення дітей на більш високий рівень, допомагає дітям усвідомити взаємопов’язаність усього з усім.

Адаптуючи класичну модель класифікації за дидактичними цілями, виокремимо заняття з формування нових знань, заняття на закріплення раніше засвоєних знань та заняття з контролю за якістю засвоєння знань, умінь, навичок, які традиційно в дошкільній дидактиці називають підсумковими (див. рис. 3.5.).

Рис. 3.5. Види занять за дидактичними цілями

До групи занять з формування нових знань належать односпрямовані, тобто предметні заняття, націлені на вирішення конкретних навчальних, розвивальних завдань, на формування нових умінь, ознайомлення з новою для дітей інформацією. За характером діяльності це можуть бути навчально-ігрове чи навчально-пізнавальне заняття. Навчально-ігровим є заняття, у якому для вирішення навчальних завдань (тобто навчити чогось) активно застосовують елементи ігрової діяльності.

В основу такого заняття може бути покладено ігровий чи літературний сюжет, у який вплетені різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, через які вихователь повідомляє дітям про невідоме чи маловідоме. Навчально-пізнавальне заняття за характером діяльності наближено до урочного типу, тобто спрямоване на виконання визначених програмою завдань.

Аналіз теорії і практики сучасної дошкільної освіти дає змогу узагальнити досвід проведення навчально-пізнавальних завдань і виокремити заняття, побудовані на основі застосування дидактичного матеріалу (наприклад, дидактична гра; заняття із застосуванням дидактичної наочності), на основі художнього тексту (за мотивами казки, на матеріалі ігрового вірша тощо), та з елементами експериментування. На основі вже сформованих раніше знань і вмінь діти виявляють здатність і готовність до самостійної пізнавальної діяльності під керівництвом педагога. Найсприятливіші умови для цього створюють різноспрямовані заняття – інтегровані та комплексні. Для того, щоб дитина відчувала себе впевненішою, виявляла пізнавальну активність, щиру зацікавленість у ході заняття, вона повинна мати певну базу сформованих раніше знань, уявлень, умінь, за допомогою яких вона зможе встановлювати нові взаємозв’язки, обирати з власного арсеналу найдоцільніші способи дії. Правильно побудоване інтегроване чи комплексне заняття має величезний розвивальний ефект передусім за рахунок того, що вихователь відступає на задній план, виконуючи функції диригента, надає можливості дітям для виявлення самостійності у виборі рішення, відповіді на «хитре» запитання, прояву вмілості, реактивності мислення тощо. Подаємо стисло план проведення інтегрованого заняття з теми «Яблуко», метою якого є допомогти дітям усвідомити функції чуттєвого сприймання у становленні цілісного образу предмета чи об’єкта, опановувати способи символізації думки.

Змістова частина заняття організується за допомогою карти інтелектуальних дій, яка наочно демонструє дітям цілісну картину пізнавальних дій навколо яблука. Вихователь не просто демонструє готову карту, вона створюється на очах у дітей та з їхньою активною участю (див. рис. 3.6.). Вихователь пояснює дітям, що за допомогою органів почуттів, можна здобути різноманітні знання та відчуття про будь-який предмет. Щоб визначити форму, величину, колір, кількість предметів, діти, принаймні, повинні мати первинні уявлення про названі характеристики предметів, хоча б елементарні вміння обстежувати, а також певний досвід дослідної діяльності. Під керівництвом вихователя, об’єднуючись у пари, трійки, діти символічно позначають різні якості та властивості яблука, попередньо обговоривши, як вони це будуть робити.

 

Рис.3.6. Інтелектуальна карта до інтегрованого заняття з теми „Яблуко”

Для такої підгрупової роботи вони також повинні мати хоча б який досвід соціальної взаємодії, вміння будувати діалог, обстоювати свої думки, ініціювати власні дії тощо. Отже, інтегровані та комплексні заняття спрямовані переважно на уточнення, закріплення, збагачення сформованих раніше знань, умінь, досвіду пізнавальної діяльності.

До занять другої групи належать сюжетно-ігрові заняття, які відрізняє наявність єдиної сюжетної лінії, що є стрижнем усього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представленими театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними іграми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь-якого літературного чи фольклорного твору. Наприклад, за мотивами української казки «Рукавичка». Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на яку вміщують повідомлення про різні знахідки (можна почати з тієї самої рукавички, яку звірі по черзі знаходили на галявинці та прагнули знайти її господаря). Оголошення для дошки можуть супроводжуватися малюнками, розрахунками (вказівками на кількість, розмір, форму тощо). Педагог організує розігрування діалогових ситуацій (розмова по телефону, зустріч, допомога тощо). Змістова спрямованість сюжету заняття може бути визначена будь-якою життєвою ситуацією, наприклад, відвідування крамниці (ярмарку, виставки, базару), святкування дня народження, мандрівка, організація роботи ательє, служби спасіння «911», бюро знахідок, підготовка циркової вистави тощо.

Цей вид заняття має свої характерні особливості. По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання вирішуються у процесі розгортання сюжету, під час ігрової ситуації, тобто приховані від дітей, що дає змогу забезпечити високий рівень пізнавальної активності та інтересу на протязі всього заняття. По-друге, характерною є логічна структура, що складається із вступної частини – входження у сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподілу обов’язків та ролей; основної частини – власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; та прикінцевої частини, у якій обов’язковим елементом є післядія, обговорення підсумків гри, складання карти, запису витрат, створення пам’ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосування різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконання завдань не жорстко регламентовані, як у сценарному шоу-занятті. Сюжетне заняття вимагає облаштування середовища відповідно до задуму. Воно відбиває величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, не розраховану лише не зовнішній ефект. Сюжетне заняття має величезний розвивальний ефект й водночас дарує дітям задоволення від спілкування, смислоутворюючої взаємодії. Проте вихователь не може планувати його часто.

Ігрове заняттятакож відрізняється своєю специфікою. Передусім зазначимо, що, незважаючи на безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як формі навчання дошкільників, більшість вихователів, коли йдеться про використання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури: задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру вирішенню навчальних завдань. І тоді ігрове заняття може стати заняттям з використанням ігрових елементів. Заняття-гра може бути побудовано на основі певного сюжету – ігрового. Окрім ігрового сюжету, це заняття повинно мати всі інші ознаки гри: ігрові ролі, ігрові правила, ігрові дії, підведення підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра носить тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи інших способів дії, закріплюють, уточнюють чи поширюють одержані раніше знання. Якщо в сюжетному занятті вихователь виступає ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль – диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет. Наведемо приклад організації такого заняття «Збори на острів». Спонукаючи дітей до обговорення у першій частині гри списку необхідних речей, вихователь не заперечував проти тих речей, які в ситуації життя на острові вбачалися зайвими (холодильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою та інше). Пізніше, на наступних етапах гри діти самі зрозуміли свої помилки та виправили їх.

До третьої групи – занять, спрямованих на здійснення контрольно-оцінної діяльності, належать заняття-змагання, заняття-шоу та ігрові заняття. Заняття-змагання не обов’язково носить спортивний характер. Це можуть бути інтелектуальні змагання – турнір знавців чи вікторина з будь-якої галузі знань. Це може бути художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, що, враховуючи психологічні особливості дітей дошкільного віку, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дошкільників, причому саме процес презентації досягнень, а не результат повинен домінувати.

Останнім часом у дошкільних закладах набули особливої популярності заняття-шоу як вид підсумкового, зразково показового заняття. Цей вид занять легко розпізнати навіть уже за типом запису, який нагадує сценарій: ведуча, Баба Палашка, Дідусь, Весна, перша дитина, друга дитина, грибок-мухомор, лісовик і т.ін. Для кожного визначено слова, які необхідно промовити, щоб витримати загальну сюжетну лінію. Це заняття для гостей, діти на ньому – глядачі. Відтак, непередбачені дії дітей та інших учасників шоу не схвалюються, отже, відразу гаситься, випадковості виключаються.. Кожному відведено своє місце й роль від початку.

Зазначимо, що заняття-шоу можна віднести до розряду розваг, оскільки воно насичене різноманітними сюрпризними моментами, концертними номерами. Подекуди в намаганні вразити глядачів, вихователі втрачають почуття міри, вносячи в репертуар заняття елементи дорослої культури. Таке заняття, дійсно, приносить дітям задоволення, от тільки розвивальний ефект його надзвичайно низький, та і часу, і сил на його підготовку витрачається дуже багато. Заняття-шоу влаштовують під час презентації досвіду роботи, на жаль, саме цей вид занять обирає більшість вихователів для відкритих показів, адже на першому плані – сам педагог (його артистичні здібності, майстерність, привабливість, виразність), а не діти. Переваги такого заняття полягають у тому, що діти одержують яскраві емоційні, можливо, навіть естетичні враження. Недоліки – в тому, що мовленнєва, інтелектуальна активність дітей на такому занятті не передбачається, отже, про його розвивальний ефект говорити не доводиться. Таке заняття вимагає також тривалої підготовки та виснажливих репетицій, фізичних та матеріальних укладень.

Охарактеризуємо сучасне заняття за такою ознакою, як доцільність способу організації дітей. За способом організації заняття розподіляються на групові, чи супер-групові, тобто з усією групою дітей, (традиційно такі заняття називаються фронтальними), підгрупові (чисельність дітей на таких заняттях складає від 8 до 15 дітей), у сучасних умовах це переважно з половиною групи; індивідуально-підгрупові (від 4 до 8 дітей) та індивідуальні (від 1 до 4-х). Співвіднесемо розглянуті вище види занять із запропонованою класифікацією. Звернемось до наступної схеми (див.рис.3.7.).

Рис.9. Типи занять за способом організації дітей.

Враховуючи вимоги до планування та організації освітнього процесу в дошкільних закладах освіти, кількість загально групових занять має бути значно зменшена. У традиційній практиці роботи дошкільних закладах згідно так званої сітки занять у старших групах їх не менше, ніж три-чотири на день. Ми вважаємо, що протягом дня достатньо планувати і провести одне групове заняття, одне – підгрупове та одне індивідуальне заняття. Найдоцільнішим способом організації для інтегрованого чи комплексного заняття є загальногруповий спосіб, оскільки вихователь застосовує різні види діяльності, що змінюють один одного, вживає різноманітні засоби, та за емоційною насиченістю таке заняття майже неможливо повторити двічі. Водночас більшість дітей вже опанувала ті чи інші способи дії, відчуває себе впевненіше і готова до більш самостійних дій під керівництвом педагога.

Щодо предметних, односпрямованих занять, то зазначимо, що, враховуючи дані психологічних, медичних та педагогічних досліджень, результати яких вказують на низький рівень розвитку психічних процесів у значного числа дошкільнят, розповсюдженість психічних порушень, і навіть патології, несформованість за різних причин навичок навчальної діяльності, характерну для багатьох дітей гіперактивність – з огляду на все це доцільніше предметні заняття проводити підгрупами, оскільки в умовах зменшеної кількості дітей, вихователю легше організувати індивідуальну роботу, надати допомогу, скоригувати свої дії щодо змісту та структури заняття.

Щодо індивідуальних занять, то значна кількість вихователів змішують поняття індивідуальна робота та індивідуальне заняття. На відміну від індивідуальної роботи, яка, по суті, є реактивною дією, тобто стосовно кожного окремого професійного випадку, які трапляються під час робочого дня безкінечно і вимагають відповідного реагування (Василько не вимовляє звук «К», Марійку слід навчити ініціювати свої дії, пропонувати себе в якості ігрового партнера, Оленку слід вправляти в умінні стримувати агресивні прояви і таке інше), індивідуальне заняття можна визначити як дію сплановану, як важливий елемент системи навчання, що є незмінним для всіх дітей групи. Його відрізняє більша свобода у виборі часових та просторових меж, тобто індивідуальне заняття може проводитись у будь-який зручний для вихователя і дітей час (прийом, прогулянка, самостійна діяльність, вечірній час), що дає можливість максимально враховувати індивідуальні особливості та потреби кожної дитини (для «совенят», наприклад, найбільш доцільно проводити індивідуальні заняття у другій половині дня).

Ми схарактеризували найпоширеніші види занять, у методичній літературі їх представлено значно більше, що, з одного боку, свідчить про творче ставлення теоретиків та практиків до форм організації навчальної діяльності дошкільників, з іншої, – вносить плутанину у свідомість вихователів, ускладнює впровадження принципу інтеграції, який є одним з ключових принципів побудови освітнього процесу в сучасних дошкільних закладах.

До організації і проведення занять із ознайомлення дітей з довкіллям ставляться певні вимоги. Розглянемо їх.

1. Заняття із ознайомлення дітей із довкіллям вимагають серйозної підготовки вихователя. Необхідно напередодні дібрати відповідний наочний матеріал (картини, предмети, ілюстрації, речі і т.ін.), якщо це спостереження чи екскурсія за межі дошкільного закладу, то відвідати самій це місце, продумати, як будуть стояти діти, хто буде супроводжувати дітей, крім вихователя. Дібрати словесну наочність: оповідання, вірші, згадки, приказки, продумати словникову роботу і т. ін.

2. Взаємозв’язок програмних завдань із ознайомлення дітей з довкіллям з інших розділів програми і з розвитком мовлення (обов’язково збагачення, уточнення, активізація словника і т. ін.), з ознайомлення дітей з природою, художньою літературою, сенсорним вихованням тощо.

3. Занурення дітей в активну пізнавальну діяльність, яка б стимулювала мисленнєві процеси (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, умовисновки). Провідним прийомом стимулювання розумової активності дітей у довкіллі є запитання вихователя причинного характеру (Чому? Для чого? Яким чином це сталося?) – та активні дії дітей у довкіллі. Загадування загадок, наявність проблемних ситуацій.

4. Домінування на заняттях ігрових прийомів і методів навчання – серед них дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, хороводні ігри, ігрові ситуації.

5. Невимушеність і розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами на стільчиках (при розгляданні картин, предметів), стояти (під час спостережень та екскурсій), вставати в разі потреби, якщо виконують якийсь вид праці.

6. Емоційна насиченість заняття. Вихователь може використати сюрпризні моменти, цікаві розповіді, загадки, прислів’я вірші, пісні, ігри, щоб викликати в дітей позитивний емоційний стан, радісний настрій.

7. Наявність проблемних ситуацій, елементів дослідницької діяльності щодо перетворення предметів і явищ довкілля (досліди з предметами харчування: сіль, баранина, цукор, крупа; вода, олія, молоко і т. ін.), виготовлення страв, одягу лялькам, досліди з рослинами, природними явищами і т. ін.

8. Інтегрована спрямованість занять. Вихователь планує заняття таким чином, щоб інтегрувати різні види роботи однієї і тієї самої діяльності або різних методів, прийомів, технік виконання тієї самої діяльності, що буде сприяти засвоєнню дітьми повних прийомів діяльності.

9. Комбінований характер занять із ознайомлення дітей з довкіллям вимагає від вихователя поєднання у його структурі різних видів діяльності для досягнення однієї мети (ігрова, предметна, музична, образотворча, дослідницька) та різних педагогічних методики (дошкільної лінгводидактики, методики ознайомлення з довкіллям, природою і т. ін.), об’єднаних єдиною сюжетною лінією.

У плані виховної роботи вихователь записує: розділ «Заняття з ознайомлення дітей із довкіллям». Тема заняття відповідно до програми (наприклад «Мій рідний край»), назва заняття у поєднанні з провідним методом (наприклад «Бесіда про рідне місто»); Заняття (інтегроване, комбіноване); програмні завдання: розвивальні (на закріплення і засвоєння нового матеріалу), виховні, мовленнєві; матеріал до заняття.

Крім занять у дошкільному закладі існують й інші форми організованого навчання, а саме: організоване навчання дітей в повсякденному житті; організаційні види занять за вибором дітей, де вони самі обирають як вид діяльності, так і матеріал, з яким працюють, і способи роботи з ним під керівництвом педагога; дидактичні і рухливі ігри, що можуть використовуватись як самостійна форма навчання і як складова заняття; екскурсії і спостереження, що дозволяють безпосередньо ознайомити дітей з довкіллям за межами дошкільного закладу; розваги, святкові ранки і вечори.Прикладом такого свята може слугувати план проведення сімейного свята-розваги у групі з теми „Дівчата, хлопчики та їхні батьки”.

У плані представлено лише загальну канву сімейного свята. Кожний педагог може змінити запропонований план проведення частково чи цілком залежно від реальних умов.

1. Привітання хлопчиків, дівчаток і їхніх батьків. Вступне слово організатора, пропозиція пограти в цікаву гру: в житті нам часто ніколи грати, ми зайняті важливими справами. Але сьогодні – зовсім інша справа.

2. Пропонується гра „Навпаки”. Дорослі стануть дітьми, хлопчики почнуть робити все те, що вміють дівчатка, а дівчатка на годинку стануть хлопчиками. Але передусім слід визначити, хто такі хлопчики, дівчатка та дорослі.

– Поміркуйте, що треба зробити, щоб ці голови стали головами дівчинки, хлопчика і дорослої людини. Кожну картинку можна запропонувати домалювати парі дітей. Під час виконання цього завдання педагог продовжує розмову з іншими дітьми:

– Хто такі дівчатка? Що ми про них знаємо? Чим вони відрізняються від хлопчиків? Від дорослої жінки? Що можуть робити і люблять робити дівчатка?

Далі можна запропонувати дівчаткам виконати відому пісеньку, танок, можна провести гру-змагання, у якій дівчатка продемонструють свої особливі вміння – у малюванні, музикуванні, вишивці, кулінарії тощо.

– Хто такі хлопчики? Чим вони відрізняються від дівчаток? Що подобається робити хлопчикам? У чому вони майстри? Хлопчики можуть виконати будь-яку „чоловічу” пісню, продемонструвати спортивні вправи, відгадати складні загадки; можна провести будь-яку спортивну гру-змагання, наприклад, перетягування канату чи бій на руках.

– Хто такі дорослі? Чим вони відрізняються від дітей? Що вони вміють робити? Можна запропонувати батькам виконати пісню самостійно чи разом із дітьми, краще б таку, яку співають у родинах. Батьки багато чого можуть зробити, а от грати, можливо, вони й розучилися. Можна провести естафету з обручами, м’ячами.

– Танцювати красиво вони, напевне, також не вміють. Пропоную їх навчити танцювати „Вальс дружби” (танець у парах, які стоять у колі, з переходом).

– Тепер ми все знаємо про дівчаток, хлопчиків, дорослих. Давайте пограємо у гру „Навпаки”. Діти промовляють чарівні слова за ведучим, двічі обертаються навколо себе. Давайте поглянемо, здійснилось чаклунство. Чи зможуть дорослі, як діти, наприклад, швидко вивчити вірш після двох повторів? Зможуть дівчатка провести машинку за вірьовочку і не збити прапорці? Чи зможуть хлопчики загорнути ляльку в пелюшку? Після виконання завдання діти знову промовляють чарівні слова, щоб знову стати тим, ким вони є. На завершення усі виконують разом пісню.