Засоби ознайомлення дітей з довкіллям

Дитина живе, розвивається, навчається, виховується у довкіллі під впливом різних засобів. За тлумачним словниками засіб визначається як спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість щось здійснити; те що служить наряддям у якійсь дії, справі;[39] всі об’єкти і процеси (матеріальні і матеріалізовані, що слугують джерелом навчальної інформації та інструментами (власне засобами) для засвоєння змісту навчального матеріалу, розвитку і виховання тих, хто навчається)[40].

Основними засобами ознайомлення дітей з довкіллям є: середовище (предметне, соціальне, мовленнєве і т. ін.), природа, ігри, предмети побуту, народні традиції і звичаї, свята, народно-декоративне мистецтво, художня література, усна народна творчість, технічні засоби навчання, образотворче мистецтво, сім’я.

Найбільш впливовим стихійним засобом виховання і навчання дитини є середовище, у якому проходить усе життя людини. Середовище розглядається як сукупність умов, що оточують людину і взаємодіють з нею як з організмом і особистістю.[41] Середовище може бути предметним, предметно-просторовим, соціальним, а також кожен з них може бути розвивальним.

Предметне середовище розглядається як: а) організована певним чином єдність виробів, що виробляються суспільством промисловими та іншими способами, і забезпечують діяльність людини в побуті і на виробництві; разом з архітектурними спорудами і будинками створюють штучне середовище життєдіяльності людини; б) система предметних середовищ, обладнана іграшками, іграми, посібниками, обладнанням і матеріалами для організації самостійної творчої діяльності дітей (С.Л. Новосьолова)[42]

Середовище розвитку дитини – це простір життєдіяльності дитини; умови, у яких відбувається навчання і виховання дитини в дошкільному закладі, у том числі спеціальне і предметно-просторове.[43]

Предметне розвивальне середовище – це система матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку, за С.Л. Новосьоловою.

Предметно-просторове розвивальне середовище – організація простору і використання обладнання відповідно з цілями безпеки, психологічного благополуччя дитини, її розвитку.[44]

Учені відзначають (Н.Виноградова, С.Новосьолова), що в дошкільному навчальному закладу насамперед потрібно створити розвивальне просторове і предметне середовище. Задля цього обладнання приміщень, створення інтер’єру групових кімнат і всього приміщення повинно відбуватись тільки на наукових основах за сучасним дизайном. Використання фізичного обладнання, інвентарю, іграшок, ігор, дитячих меблів та іншого обладнання повинно враховувати “ергономіку дитинства”.

Предметне середовище повинне бути варіативним і гнучким у її використанні, слугувати насамперед задоволенню потреб самої дитини, його інтересам і запитам. Дитина повинна відчути себе комфортно серед іграшок і предметів, що її оточують, в ігрових куточках чи ігрових зонах мати вільний доступ до них і використовувати їх за власним бажанням в ігровій, побутовій, образотворчій, конструктивній, трудовій та інших видах діяльності.

Природне середовище - це фауна і флора, водойми, річки, море, заказники, космос, що оточують дитину і впливають на її розвиток.

Соціальне середовище – суспільні, матеріальні і духовні умови існування і життєдіяльності дитини. Середовище може бути стихійним і організованим, близьким і далеким, пасивним і активно-стимульованим, гальмівним і розвивальним, зовнішнім і внутрішнім.

Завдання вихователя дошкільного закладу - створити для дітей своєї групи розвивальне предметне, природне, просторове і соціальне середовище, яке б забезпечувало комфортне життя дитини на основі особистісно-орієнтованої моделі виховання і навчання, взаємодії дитини з однолітками і дорослими.

Принципами побудови й організації такого розвивального предметного середовища є: дотримання дистанції і позиції у взаємодії, активність, самостійність, креативність і творчість; стабільність і динамічність, комплексування і зонування; принцип “емоційності середовища”, індивідуальної комфортності й емоційного благополуччя кожної дитини і дорослого; принцип відкритості і закритості; враховування статевих і вікових відмінностей.

Природа є важливим засобом навчання, виховання і розвитку дитини. Природа – це все, що існує у Всесвіті: органічний і неорганічний світ, жива і нежива природа, це Космос і всі його складники. К.Д.Ушинський писав: “Природа є одним із могутніх аспектів у вихованні людини, а саме прискіпливе виховання без участі цього агента завжди відкликається сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. Бідна дитина, якщо вона виросла і не зірвала польової квітки, не зім’яла на волі зеленої травички. Ніколи вона не буде розвиватися з тією повнотою і свіжістю, на які здібна людська душа.” [45]

Природа залишає глибокий слід у душі дитини. Вона впливає на всі органи чуття своєю динамічністю, яскравістю, різнобарвними кольорами, загадковістю.

Природа є джерелом розумового розвитку дитини, скарбницею усіх знань дитини. Серед природи дитина стає дослідником, відкриває для себе новий загадковий світ природного довкілля, яке намагається пізнати, дослідити, дійти самостійних висновків.

Високо оцінював природу як засіб навчання і виховання В.О.Сухомлинський. “Я прагнув до того, - писав він, - щоб це життєдайне джерело (природа) було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя... Ми йшли в природу – в ліс, сад, на поле, луки, берег річки... Роль цього засобу, де кожна зустріч з новим явищем довкілля пробуджує у серцях дітей почуття захоплення, неможливо переоцінити”.[46]

Великий педагог і вчений проводив з дітьми шести років “уроки мислення” серед природи, організовував “подорожі”.

На природі, від такої краси в дітей з’являлося бажання розповісти про бачене, почуте і сприйняте. Природа була першим поштовхом до творчості – діти складали маленькі твори про природу, а потім записували їх у класі.

У процесі ознайомлення дітей з природою вихователь повинен здійснювати такі завдання:

- формувати реалістичні уявлення і поняття про предмети і явища природи і зв'язки з ними, виховувати на цій основі реалістичне світорозуміння;

- розвивати допитливість, спостережливість, логічне мислення;

- виховувати любов до природи, бережне і дбайливе ставлення до тварин і рослин;

- виховувати інтерес до праці в природі, працьовитість;

- виховувати екологічну культуру.

Природа є джерелом знань, а знання – це підґрунтя уявлень про довкілля, вони дають можливість дитині практично орієнтуватись у довкіллі, організовувати свою діяльність, формувати своє ставлення до природного довкілля.

Особливо корисними є знання, які відбивають закономірні взаємозв'язки, взаємозалежність і детермінованість явищ природи. Учені довели, що дошкільникам доступне розуміння причин деяких простих явищ, вони здатні шляхом порівняння і зіставлень до логічних міркувань і об'єктивних умовисновків.

У процесі діяльності дитини у природі виховується екологічна культура. Випускник дошкільного закладу «уміє помічати забрудненість природного довкілля; виявляє радість, задоволення від перебування в екологічно безпечному куточку природного довкілля; знає, що взаємодіяти з природою слід так, щоб не зашкодити ні їй, ні собі; усвідомлює необхідність збереження природи, засуджує негативні вчинки дорослих, однолітків, які шкодять довкіллю».[47] Зміст, методи і прийоми ознайомлення дітей з природним довкіллям розкрито в навчальній дисципліні «Методика ознайомлення дітей з рідною природою».

Наступним засобом ознайомлення дітей з предметним довкіллям є предмети побуту – це найближче предметне оточення дитини, предметне середовище, що оточує дитину, яке вона бачить щодня і щоденно взаємодіє з ним безпосередньо чи опосередковано. До предметів побуту належать: посуд, меблі, їжа, одяг, взуття, постіль, хатній інвентар, холодильник, телефон, телевізор, плита, пічка, пральна машина, комп'ютер, транспорт і т. ін. Дитина пізнає ці предмети, знайомиться з їх будовою, призначенням, навчається діяти з ними, засвоює правила поводження з ними. У процесі спеціальних занять у дошкільному закладі дітей вчать обстежувати побутові предмети, виховують безпечне поводження з ними. Дія з побутовими предметами сприяє розумовому і сенсорному розвитку дитини, збагаченню словника дітей, а також залученню до посильної праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на виготовлення і використання знарядь праці, видозміну та пристосування знарядь природи для задоволення своїх потреб. Дітей дошкільного віку залучають до посильної праці у природі, в побуті, ручної праці та ознайомлюють з працею дорослих. А.С. Макаренко в лекціях про трудове виховання наголошував на важливості дитячої побутової праці, оскільки участь дітей у праці виховує у них працелюбність, самостійність, відповідальність, водночас діти глибше знайомляться з предметами і процесом праці, збагачується їхній словник.

Завданням трудового виховання у дошкільному закладі є ознайомлення дітей з пацею дорослих і виховання поваги до неї; навчання дітей елементарних трудових навичок і вмінь; виховання інтересу до праці, самостійності, працелюбства, бажання працювати.

На етапі дошкільного дитинства існує чотири види праці: самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця у природі і ручна праця. У процесі праці діти пізнають властивості й ознаки предметів, з якими працюють, дізнаються про закономірні процеси у природі, про перетворення предметів у процесі дії з ними. Праця у природі сприяє вихованню екологічної культури дітей.

Основними формами організації праці дітей є доручення, чергування і заняття (групові, індивідуальні, індивідуально-групові), у процесі яких діти включаються в активну пізнавальну діяльність, у них формується система знань про предметне довкілля, вони навчаються бути спостережливими, у дітей з'являється бажання провести перші самостійні досліди в довкіллі, дійти перших самостійних висновків. Особливого значення для дітей набуває розкриття ними причинно-наслідкових зв'язків між предметами і явищами довкілля. Ті зміни, які відбулися на очах у дітей у процесі праці, викликають у дітей нескінченні запитання, здогадки, умовисновки.

У таких запитаннях відбивається допитливість дитини, нове пізнавальне ставлення до предметів і явищ довкілля, їх властивостей, зв'язкам, взаємозалежностям. Пізнати довкілля у процесі праці дітям допомагає вихователь. Педагог дає назву новим предметам, явищам, називає новими для дітей словами їх властивості, ознаки, призначення: діти набувають нових уявлень, знань про довкілля, у них формуються перші наукові поняття, дитина починає виокремлювати суттєві ознаки від несуттєвих, а це, у свою чергу, стимулює розвиток мисленнєвих процесів: аналізу, синтезу, абстрагування, здатності передбачати, прогнозувати, доходити певних висновків. Перебудовується вся розумова і пізнавальна діяльність дітей. Крім того, трудова діяльність дітей змінює систему взаємовідносин дітей з дорослими й однолітками, формує ставлення дітей до довкілля.

У пізнанні довкілля дитиною суттєву роль відіграє гра як провідний вид діяльності. Суть гри полягає у відображенні дітьми дій і діяльності людей, їхніх взаємовідносин у довкіллі (природному, предметному, соціальному). Гра носить самодіяльний характер, діти самі є творцями гри, вони відтворюють те, що вже знають, бачили, чули і виявляють своє ставлення до довкілля. Водночас гра є формою активної пізнавальної діяльності, у процесі якої діти під керівництвом вихователя оволодівають новими знаннями.

Ігри дітей розрізняються за змістом, за характером, за тим місцем, яке вони займають у життєдіяльності дітей. Це сюжетно-рольові ігри, ігри з правилами, рухливі ігри, творчі, режисерські, ігри – драматизації, будівельні, дидактичні ігри і т. ін.

Гра є засобом уточнення і закріплення знань, засобом переходу від незнання, неточного знання до повного знання; вона є активною мисленнєвою діяльністю, а також діяльністю, яка не тільки відображує довкілля, а й активно його перетворює.

Суттєву роль у збагачені і закріпленні знань про довкілля у дітей відіграють дидактичні ігри. У структурі дидактичної гри є дидактичні завдання, спрямовані на розвиток активної пізнавальної діяльності. Дидактичні ігри на відміну від інших спеціально створюються і розробляються дорослими з різною метою: розвитку мовлення, ознайомлення з довкіллям, сенсорного виховання, з працею дорослих, формування елементарних математичних уявлень і т. ін. Отже, в дидактичній грі взаємодіють навчальна та ігрова функції. У дидактичних іграх вихователь водночас навчає дітей і грає разом із ними, а діти, граючись, навчаються. Дидактичні завдання подаються в ігровій формі, виконуються ігровими діями, засвоєння пізнавального змісту відбувається у процесі цікавих для дитини ігрових дій.

Соціальне довкілля дитина відбиває у сюжетно-рольовій грі, у якій діти беруть на себе роль дорослих і в узагальненій формі у створених ними ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і їхні взаємовідносини. Сюжетно-рольові ігри діти створюють самостійно, тому їх відносять до творчих ігор, хоча вони носять наслідувальний характер, оскільки відображають життя і взаємовідносини дорослих, - моделюють явища соціального довкілля і переживають їх як у справжньому житті.

Українська народна педагогіка є могутнім засобом ознайомлення дошкільнят із довкіллям. Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного впливу на дітей становлять золотий фонд педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості. Відомий український учений, академік М.Г. Стельмахович таким чином визначив народну педагогіку: «це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляються у домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь, і навичок виховання і навчання»[48]

М.Г.Стельмахович виокремив нову галузь – народна дидактика: це відображення здобутків трудящих у галузі освіти і виховання, що виражається у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення у народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, вміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей, розвитку мовлення дітей.[49]

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні в комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, розвивальні, мовленнєві та виховні завдання.

Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природне багатство. Дітей спочатку знайомлять з найближчим довкіллям, з яким вони контактують щодня. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України – Києва, інших міст Батьківщини.

На заняттях з народознавчого довкілля діти вперше ознайомлюються з державними символами (герб, прапор, гімн) та їх історією, народними національними оберегами (калина, верба, тополя, віночок, рушник і т. ін.)

Упродовж перебування дітей у дошкільному закладі дітей знайомлять з українськими іграшками, національним одягом, посудом, їжею, житлом, предметами інтер'єру, подвір'я.

Пізнавальні завдання реалізуються і в пізнанні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, гори, моря, заказники і т. ін.). У дітей формуються перші наукові народознавчі та історичні поняття, закладається підґрунтя наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.

Зміст і методику ознайомлення дітей з українським народознавством розкрито в підручнику «Українське народознавство у дошкільному закладі».[50]

Одним із засобів ознайомлення дітей з предметним довкіллям є народні художні промисли та ремесла України. Україна завжди славилася своїм декоративно-прикладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні пам'ятки народного мистецтва: вишивка, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби зі шкіри, художня обробка металу, які вражають своїми високими художніми якостями. Сьогодні народні промисли України переживають період свого відродження. Вони входять у життя дитини як художня цінність. Завдання національного дошкільного закладу – прилучити дітей до ремесел, виховувати прагнення зберегти і примножити творчу спадщину народу.

Ознайомленню дітей із соціальним довкіллям сприяють такі засоби, як художня література, усна народна творчість, традиційні та національні свята.

Художні твори у своєму змісті відображають життєві процеси в конкретних формах, допомагають дитині пізнавати життя і впливати на нього. За допомогою художніх оповідань дитина може уявити різні життєві ситуації і тим самим збагатити свої уявлення і поняття про різноманітні явища соціального і предметного довкілля. Джерелом мистецтва слова є реальна дійсність: природне, предметне і соціальне довкілля, взаємовідносини людей, їхня поведінка в соціумі, у предметному і природному довкіллі. Мистецтво слова захоплює дітей, збуджує у них відповідні почуття, переживання, виховує певне ставлення до довкілля. Художня література допомагає дитині розібратись у своєму власному характері та характерах людей, з якими вона постійно спілкується. Художня література впливає на розумовий розвиток дітей, розвиває уявлення, пам'ять, мислення, спонукає до узагальнень і висновків, порівнянь, аналізу, синтезу, узагальнення.

Із змісту творів пізнавального характеру діти одержують нові знання, дізнаються про те, чого раніше не знали, не бачили: працю людей різних професій, про життя людей не тільки нашої країни, а й багатьох інших країн світу; про тварин (диких, свійських), звірів, Космос, транспорт і т. ін.

Завдяки художній літературі дітям стає зрозумілим те, що їм найважче усвідомити: внутрішній світ людини, її почуття, вчинки, взаємовідносини між людьми.

У роботі з дошкільниками використовуються твори різних жанрів: оповідання пізнавальної і морально-етичної спрямованості; байки, легенди, вірші твори класиків (вітчизняних і зарубіжних) і сучасних письменників.

Особливе місце посідають твори усної народної творчості: казки, загадки, прислів'я, приказки, мирилки, забавлянки і т. ін. Художні твори використовуються на заняттях з усіх розділів, у тому числі і на заняттях із ознайомлення дітей з довкіллям.

З метою закріплення знань дітей про природне і соціальне довкілля використовують такий засіб, як свята (традиційні, обрядові, національні, державні). Народні свята зазвичай пов'язують з порами року. Наприклад, свята весняного циклу: зустріч весни, свято жайворонка, хороводи, (веселки, гаївки), Великдень, Свято Матері.

Свята літнього циклу: Зелені свята (трійця), косовиця, Івана купала, обжинки, Спас (Маковій, Яблучний, Горіховий).

Свята осіннього циклу: Свято Врожаю, Покрови;

Свята зимового циклу: Андрія (Калита), Святого Миколая, Різдво, Водохрещення, Стрітення тощо.

Крім того, в дошкільному закладах святкують день 8 березня, Новий рік, „Добридень, школо!”, дні народження, день Українського війська, день рідного міста і т. ін. Участь дітей у святах дає їм змогу практично пізнавати звичаї, обряди, традиції свого народу, національний культурологічний досвід, бути продовжувачами справи батьків і дідів.

Сім'я, родина, родинні стосунки є важливим засобом уведення дітей у соціальне і предметне довкілля. Високо оцінював сім'ю як засіб суспільного виховання В.О. Сухомлинський: «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини – громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'ї – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави»[51]

У сім'ї дитина вперше пізнає найближче предметне і соціальне довкілля. У сім'ї формуються перші взаємовідносини між близькими членами родини, певне ставлення до довкілля. У дошкільному закладі проводять низку занять з ознайомлення дітей із сімейними стосунками (батьками, сестрами, братами; родичами, родоводом).

Технічні засоби навчання допомагають вихователю ознайомлювати дітей з довкіллям. Це комплекс різноманітних пристроїв, світлотехнічних, звукових посібників та апаратури, що використовуються у навчально-виховному процесі з метою передавання і збереження навчальної інформація, контролю за ходом її засвоєння, формування і закріплення знань, умінь і навичок. До ТЗН входять засоби, які опосередковано відображають довкілля: візуальні (екранні: кінофільми, відеофільми, діапозитиви, кінофрагменти, кінокільцівки), аудіальні (звукозаписи, магнітні записи, грамзаписи, радіопередачі і т. ін.), аудіовізуальні (відеозаписи, телепрограми і т. ін.), маніпуляційні (тренажери), автоматичні (комп'ютерна техніка з матеріалами).

У дошкільних закладах широко використовуються звукозаписи, грамзаписи, магнітні записи, платівки, радіопередачі і телепередачі для дітей, відеозаписи, кінофільми.

В останні роки майже в усіх дошкільних навчальних закладах використовують комп'ютери зі спеціальними ігровими і навчальними програмами; створюють комп'ютерні кабінети, а також лінгафонні кабінети для навчання дітей рідної та іноземних мов. Зауважимо, що в роботі з дітьми дошкільного віку не можна захоплюватися технічними засобами навчання, особливо телепередачами і комп'ютером, вони шкідливі для дитячого зору, швидко стомлюють дітей. Вихователь повинен раціонального використовувати ТЗН, чергувати їх залежно від мети і змісту навчання, контролювати розумове навантаження таким чином, щоб використання кожного з означених засобів у роботі з дітьми в довкіллі було ефективними.