Результат творчого проекту – газета знаходиться у групі до того часу, поки діти зберігають до неї інтерес, обговорюють, розглядають, привертають увагу рідних до зробленої газети.

Ефективним методом формування уявлень про довкілля є полілог – проблемна, не репродуктивна бесіда (в репродуктивній бесіді відповіді на всі запитання, які ставить вихователь, дітям уже відомі, вони виявляють лише, наскільки діти засвоїли навчальний матеріал), спільний пошук відповідей на проблемні запитання у процесі обговорення. Кожен учасник полілогу має рівні права, в тому числі і найголовніше право – право помилитися, усвідомити свою помилку та виправити її самостійно У репродуктивній бесіді (основній формі діалогу з дітьми в дошкільному закладі) вихователь – ведучий, у полилозі – режисер. У полілозі кожен має право мати і висловлювати свій погляд, навіть, якщо він не збігається із загальною, традиційною. Будь-яка відповідь приймається як можлива, своєрідне рішення проблеми. Оцінки типу «Ні, не так!», «Неправильно!» не припустимі. Вихователь як авторитетна особа може висловити в кінці розмови свою аргументовану позицію, залишивши при цьому дітям право вибору прислухатися до думки поважної досвідченої людини чи ні, що найчастіше всього і буває. Але тепер це вже не нав’язана думка, а власне рішення. Така форма спілкування та навчання сприяє формуванню у дітей прагнення мати свій власний погляд, звичку до самостійного мислення, розвиває здібність формулювати та аргументувати свою думку, висловлювати її найбільш доцільними способами, обстоювати, дійсно, на рівні можливостей свого віку. Полілог – один з методів розвитку словесної творчості дітей у процесі пізнавальної діяльності. Важливою організаційною умовою для полілогу є спілкування «очі в очі», тобто розміщення по колу, на одному рівні з дорослим, щоб створити довірливу атмосферу щирості та участі кожного. Цю вимогу можна пояснити так: «Ми сидимо в колі, щоб жодна наша думка не загубилась. Якщо хтось її загубить, інший обов’язково підхопить».

Кожна тема пропонує своє коло проблем, які можна і бажано обговорити в процесі полілогу. Наприклад, «Що сильніше рука чи слово?», «Краще бути птахом чи людиною?», «Чи може людина бути великою, але не дорослою?», «Чи є таке правило, яке було б водночас корисним і безглуздим?», «Чи є такі дитячі ігри, в які дорослі не можуть грати? А навпаки?», «Подарунок для душі такий самий, як і подарунок для рук?» Може виникнути запитання, яке подекуди турбує вихователів, чи не складно це для дітей, чи не перетвориться така розмова на базар, тобто пустий гомін. Відповімо словами відомого лікаря, педагога Глена Домана: «Діти розумні настільки, наскільки розумними ми їм дозволяємо бути». Для того, щоб полілог відбувся, необхідно серед інших умов забезпечити реалізацію принципу партнерства, за якого вихователь не обтяжений супер-завданням дати знання, а шукає істину, відповіді на запитання разом з дітьми, демонструючи їм наочно способи народження розумних рішень інтелектуальних та життєвих проблем, допомагає дітям опанувати ці способи, відкриваючи невідомі для себе грані дитячої особистості.

Так, у полілозі, що проводився за змістом казки „Двоє жадібних ведмежат” педагог запитував дітей: „Як ви гадаєте, хитрість – це гарно чи погано? Чи потрібна людині хитрість?” та через міркування допомагає дійти висновку, що хитрість допомагає у скрутному становищі, проте не завжди буває гарним вчинком. Після читання казки діти аналізували, як ведмежат було покарано за жадібність та чи гарно вчинила лисичка. Далі вихователь підсумовувала: „Звичайно, ж не можна нічого брати без дозволу. Лисичка вчинила погано. Проте і ведмежата постраждали за свою жадібність”.

Переважна більшість дітей висловлювала категоричні судження та однобічно розглядала такі моральні категорії, як добро, зло, вони відносили хитрість і жадність до зла. Шестилітки були добре обізнані з казками, вдало наводили приклади, доцільно використовували уривки з казок для власних відповідей, адекватно розуміли та могли пояснити поведінку та вчинки героїв. Деякі діти навіть сперечалися з однолітками та педагогом, доводячи свою думку.

Близький до полілогу метод, що має назву оцінний коментар “Погляд зовні”, що надає дітям можливості підійти до оцінки людських стосунків у системах: „дорослий – діти”, „дитина-діти”, „дитина – близький дорослий”. Аналіз ситуацій передбачає оцінку її очима різних учасників, обговорення можливих мотивів дітей та можливих способів розв’язання проблеми. Суть його в тому, що діти, які були учасниками певної ситуації, події, пізніше мають можливість проаналізувати, подивитися на неї очима інших людей, оцінити вчинки, обговорити можливі способи дій в оцінюваній ситуації. Проілюструємо прикладом.

На занятті з малювання всі діти малювали, а Сергійко сидів, не малював. Коли вихователь запитала, чому він не малює, хлопчик відповів, що в нього не має олівця. Вихователь спочатку хотіла сама подати Сергійкові олівець, але потім порадила хлопчику попросити Марійку подати йому олівець. З олівцем Сергійко скоро закінчив роботу. Ввечері педагог запропонувала дітям пригадати ситуацію та дати їй етичну оцінку.

Вихователь: - Подекуди в нас виникають проблеми, і ми не знаємо,як собі допомогти. Пам`ятаєте, як Сергійко не малював, бо не мав олівця. Давайте пригадаємо, як це відбувалося. Подивимося на це зовні. Заплющить очі, уявіть. Бачите, ми сидимо, малюємо… Що ви малювали?

(Діти продовжували).

Олена: - Я малювала зайчика в лісі.

Оксана: - А я малювала двох зайців-друзів.

Вихователь: - Як ви думаєте, чому не малював Сергійко?

Діти: - Та в нього ж не було олівця.

Вихователь: - Як ти сам поясниш, Сергійко?

Сергій: - У всіх були олівці, а в мене не було, він закотився під диван.

Вихователь: - Але як же вчинити? Якщо в групі добрі, чуйні діти, що б вони запропонували, якщо б побачили, що хлопчику не зручно дістати олівець? Як вони це зроблять?

Михайлик: - Давай я дам тобі олівець. У мене є запасний.

Вихователь: - Але і сам Сергійко не ледачий, сміливий хлопчик. Бачить, що відстає від дітей і просить… Що ти скажеш? Як попросиш? Кого?

Сергій: - Я попрошу Марійку: “Марійко, дай мені, будь ласка, олівець”.

Марина: - Сергійкові треба було самому встати і взяти олівець, а не чекати, поки на нього хтось зверне увагу.

Сашко: - Або Сергію треба було зразу сказати Ірині Василівні, що в нього не має олівця.

Отже, “оцінний коментар “Погляд зовні” дозволяє подивитися на себе з боку.

Інтерв’ювання. Цінність цього методу полягає у можливості посилити і збагатити діалог батьків і дітей. Цей метод передусім для батьків, оскільки він показує їм внутрішній світ їхніх дітей, формує ставлення до дитини як до особистості. Водночас інтерв’ю, у процесі якого батьки щиро цікавляться думкою дитини з різних питань, цінно тим, що виховує прагнення до самостійного мислення, почуття довіри і поваги до цінності, важливості своєї власної думки, розвиває уміння висловлюватись, зрозуміло для слухача формулювати своє судження. Для інтерв’ювання пропонуються запитання, що пов’язані з темами, які важливі для формування громадянської позиції, самостійності, етичної культури, виховання милосердя. Наприклад, «Три бажання у день святого Миколи: чого я побажав собі, своїй родині, своєму дитячому садку»; «Дорослі і малі: чим вони відрізняються, що в них спільного, що для кожного з них найважливіше, про що вони мріють»; «Якби я міг стати квіткою, якою б квіткою я міг стати і чому»; «Я в тата і матусі просто скарб, тому що…»; «Чи потрібні війни на землі? Чому люди воюють?»; «Самопрезентація – найголовніше про мене» тощо.

Складання цілісного поля чи карти – метод, у якому охоче беруть участь і діти, і педагоги. Це колективна робота, яка полягає у наочному втіленні уявлень дітей про різноманітні явища чи об’єкти дійсності. Розміри цілісного поля залежать від низки чинників (теми, віку дітей, реальних можливостей), це можуть бути старі шпалери зворотним боком, а може – внутрішній бік коробки з-під цукерок. Враховуючи професійне тяжіння кожного справжнього педагога-дошкільника до збирання усіляких дрібничок, можна сподіватись, що листівки, вирізки, картинки, ілюстрації і безлічі інших дрібниць у групі є достатньо. Коли виникає необхідність скласти таке поле, наприклад, з тем «Ліс», «Африка», «Північ», «Світ моря», «Місто» чи інших, вихователь попередньо обговорює з дітьми зміст майбутнього поля, діти пригадують всі можливі компоненти, пропонують, де краще їх розмістити, як відобразити найкращим способом той чи інший момент. Наприклад, під час обговорення змісту такого поля з теми «Ліс» вихователь уточнює, які дерева, яких тварин, птахів, комах можна зустріти в лісі, пригадує їх назву, розташування їхніх лігвищ, обговорює, як краще розмістити деталі зображення, що можна намалювати, а що виконати способом аплікації. Після обговорення діти під керівництвом вихователя відбирають, вирізають та розміщують і приклеюють деталі. Чим старші діти, тим більш активна та дієва їх участь. У процесі виконання роботи діти охоче спілкуються, а потім готове поле демонструють батькам. Цілісне поле виконується протягом кількох днів і знаходиться у груповій кімнаті протягом двох тижнів. Вихователь може використовувати його в навчальній діяльності як наочність на занятті відповідної тематики. Як засвідчує практика, така організація роботи стимулює інтелектуальну, мовленнєву і в цілому особистісну активність дітей, сприяє прояві дитячої творчості і передусім словесної. Суть цілісного поля нагадує інтелектуальні карти, але має свої особливості.

Педагоги уважно ставляться до дитячих творів, пишаються досягненнями дітей, тому надзвичайно популярною формою роботи є виготовлення маленьких книжечок, випуск газет, листівок, ведення щоденника життя групи, який разом з педагогами складають діти.

Кожну сторінку в такій книжці заповнює дитина разом з батьками чи вихователем. Наприклад, у книжці про крапельку кожна із сторінок розповідає про одну з крапельок – дощову, морську, річну, водопровідну, про сльозу, бурульку тощо. А у круглій книжечці діти розповідають (малюнками, аплікаціями, словами, які самі можуть надрукувати) про різні круглі предмети (повітряну кульку, м’ячик, сонечко, яблуко, кермо в машині тощо).

Кожний метод обслуговується низкою прийомів як частиною цього методу, спрямованих на краще засвоєння матеріалу.