Модуль 10. Функціональна стилістика і культура мовлення

Лекція ЗМ-35

Тема: Мовлення як предмет вивчення стилістики і культури мовлення. Стилі мовлення

Мета: повторити та узагальнити знання учнів про мовлен­нєвий етикет, етичні мовленнєві формули, удоскона­лювати орфографічну та пунктуаційну грамотність учнів; розвивати творчі здібності, мовленнєво-кому­нікативні вміння, аналітико-синтетичні розумові навички, збагачувати словниковий запас; вихову­вати толерантність, культуру мовлення.

План

Різниця між мовою, мовленням і спілкуванням.

Культура мовлення.

Стилі мовлення.

Різниця між мовою, мовленням і спілкуванням

 

Культура спілкування багато в чому визначає його успішність. Тому нею можна і потрібно оволодіти і необхідно постійно вдосконалювати, тобто дотримуватись етикету і культури мовлення. Пригадаємо, чим відрізняється мова від мовлення?

 

Мова – це різноманітні засоби, за допомогою яких люди спілкуються між собою

Засоби мови - слова, словосполучення, речення.

Мовлення – процес спілкування за допомогою засобів мови.

 

Спілкування – обмін інформацією, передача інформації від однієї людини іншим. Спілкування здійснюється в мовленнєвих актах.

Культура мовлення

 

Культура мовлення – володіння нормами літературної норми, орфоепічними, орфографічними, пунктуаційними, стилістичними, що включає:

1) правильне вимовляння і змінювання слів;

2) точне вживання слів у властивому їм значенні;

3) виразне і чітке вимовляння звуків, слів, правильне наголошування складів;

4) етикет спілкування.

Етикет – сукупність правил ввічливої поведінки людей при спілкуванні.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загаль­нонародної мови, як у писемному, так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

 

Завдання

Занотувати основі положення тексту у вигляді опорного конспекту

Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Вона свід­чить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотри­мування загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки пра­вильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлю­вання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати най­кращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, ло­гічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними краси­востями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнай­точніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.

Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й виявлення поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мов­лення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексич­ним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуа­ційним);

• змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й голов­ної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

• багатством, що передбачає використання різноманітних засо­бів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

• точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

• виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважли­віші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

• доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілку­вання, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнє­вої діяльності.

Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний ети­кет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги мовного етикету

 

Стилі мовлення

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціо­нування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить без­посередньо від основних функцій мови — спілкування, повідом­лення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і кон­фесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна роз­мовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для роз­мовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книж­ного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Основою виділення стилів мови є організація мовних еле­ментів відповідно до настанови — спілкування, повідомлення, вольового впливу. Наприклад, розмовне мовлення проектується, головним чином, на спілкування (діалог, полілог), в основі публі­цистичного стилю лежить повідомлення, хоча тут наявний і фак­тор волевиявлення.

Чим багатша мова за своїм суспільними функціями, тим роз- виненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонального розрізнення мовленннєвої комунікації у сферах діяльності людини — науки, техніки, політики, діловодства, у мистецтві, побуті.

Розрізняють книжні й уснорозмовні стилі літературної мови. До книжних стилів української літературної мови належать: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній.

Стилі мовлення

Стиль	Підстилі	Жанр	Мета мовлення	Сфера використання	Мовні особливості
Розмовний	—	Казка, дума, легенда, пере­каз, байка	Обмін інформа­цією, думками, враженнями, про­хання тощо	Побутові сто­сунки з роди­чами, друзями, знайомими	Широке використання побутової лексики, фразео­логізмів емоційно забарв­лені слова, вигуки, непов­ні речення
Науковий	Власне науковий, науково- популярний, науково- навчальний	Стаття, лекція, відгук, анота­ція, рецензія, реферат, дисер­тація, моногра­фія, підручник	Повідомлення про результати нау­кових досліджень, систематизація знань, роз’яснення явищ тощо	Наука, техніка, освіта	Спеціальна термінологія, складні синтаксичні кон­струкції, логічність і точ­ність викладу
Офіційно- діловий	Канцеляр­ський, дипло­матичний, законо-давчий	Закон, кодекс, устав, оголо­шення, дору­чення, розписка, заява, протокол, наказ тощо	Регулювання офі­ційно-ділових сто­сунків у державно- правовій і суспіль­но-виробничій сферах	Офіційне спіл­кування в дер­жавно-політич­ному, громад­ському й еконо­мічному житті	Стилістично-нейтральні мовні засоби, стандартна лексика, складні речення, відсутність емоційно забарвлених слів
Публі­ цистичний	Стиль ЗМІ, художньо-пуб­ліцистичний, науково- публіцис­тичний	Виступ, нарис, памфлет, фейле­тон, стаття, дис­кусія	Пропаганда су­спільно-політичних ідей, вплив на думки й почуття людей, спонукання до діяльності	Громадсько- політичне життя, суспіль- но-культурна, виробнича діяль­ність, навчання	Суспільно-політична лек­сика, емоційно забарвлені слова. Тон мовлення при­страсний, оцінний (іронія, сарказм, гнів, радість)
Худож­ ній	Епічний ліричний, драматичний, комбінований	Драма, роман, повість, опові­дання, новела, поема, вірш тощо	Вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх образів	Література, мис­тецтво, куль­тура, освіта	Слова в переносному зна­ченні, всі мовні засоби, стилістичні фігури

 

 

ЗАПИТАННЯ для САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення понять: мова, засоби мови, мовлення, спілкування.

2. Назвіть види мовлення.

3. Назвіть види спілкування.

4. Дайте визначення понять: культура мовлення, етикет, літературна мова.

5. Сформулюйте ознаки мовлення.

6. Охарактеризуйте класифікацію стилів мовлння

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати конспект.

2. Виконати тестові завдання:

1. Укажіть, у якому варіанті відповіді правильно зазначено ознаки розмовного стилю.

А широко використовуються емоційно-забарвлені слова, су­спільно-політична лексика, риторичні запитання, вигуки, повтори, тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сар­казм, захоплення, гнів);

Б основна лексика — загальновживані слова, позбавлені емо­ційно-стилістичного забарвлення, стилістично нейтральні, які вживаються лише в конкретно-логічному значенні; вжи­вання специфічної термінології, яка в інших стилях ніколи не використовується; вживання складних слів, утворених у різний спосіб, абревіатур; вживання віддієслівних імен­ників, які нерідко є термінами; мовні штампи, прямий порядок слів;

В вживаються специфічні, синтаксично неподільні слово­сполучення, терміни; мовні засоби поєднуються з форму­лами, унаслідок чого досягається стислість викладу, чітке дотримання логічності й послідовності складових частин; речення, як правило, розповідні;

Г загальновживана лексика, експресивна насиченість, діало­гічні форми спілкування, риси індивідуалізації мовлення, вживання неповних речень, застосування міміки, жестів, багатство інтонацій різноманітних колоритів мовлення, перемовляння;

Д загальновживана лексика, експресивна насиченість, діало­гічна форма спілкування поряд з авторським текстом, риси індивідуалізації мовлення, широке застосування лексики художнього зображення, тропів, стилістичних фігур син­таксису, ремарки, коментар, зміщення часових і просторо­вих понять.

2. З’ясуйте різновид стилістичної помилки в реченні: «Перед ви­пускниками стоїть дилема: куди піти вчитися?»

А невідповідність ужитих мовних засобів стилю висловлення;

Б мовна недостатність;

В нерозрізнення слів-паронімів;

Г порушення принципу милозвучності;

Д уживання росіянізмів (суржикових слів).

3. Укажіть, у якому варіанті відповіді правильно визначено озна­ки наукового стилю.

А широко використовуються емоційно-забарвлені слова, су­спільно-політична лексика, риторичні запитання, вигуки, повтори, тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сар­казм, захоплення, гнів);

Б основна лексика — загальновживані слова, позбавлені емо­ційно-стилістичного забарвлення, стилістично нейтральні, які вживаються лише в конкретно-логічному значенні; вжи­вання специфічної термінології, яка в інших стилях ніколи не використовується; вживання складних слів, утворених у різний спосіб, абревіатур; вживання віддієслівних імен­ників, які нерідко є термінами, мовні штампи, прямий порядок слів;

В вживаються специфічні, синтаксично неподільні слово­сполучення, терміни; мовні засоби поєднуються з форму­лами, внаслідок чого досягається стислість викладу, чітке дотримання логічності й послідовності складових частин; речення, як правило, розповідні;

Г загальновживана лексика, експресивна насиченість, діало­гічні форми спілкування, риси індивідуалізації мовлення, вживання неповних речень, застосування міміки, жестів, багатство інтонацій різноманітних колоритів мовлення, перемовляння;

Д загальновживана лексика, експресивна насиченість, діало­гічна форма спілкування поряд з авторським текстом, риси індивідуалізації мовлення, широке застосування лексики художнього зображення, тропів, стилістичних фігур син­таксису, ремарки, коментар, зміщення часових і просторо­вих понять.

4. Які мовні норми засвідчують доцільність використання мов­них одиниць різних рівнів у конкретній ситуації мовлення?

А граматичні;

Б стилістичні;

В орфоепічні;

Г орфографічні;

Д лексичні.

5. Публіцистичний стиль — це стиль, яким:

А розмовляє публіка (натовп);

Б пишуть статті, які читає публіка;

В пишуть доповіді, що читаються для сприймання їх пуб­лікою;

Г написані газетні та журнальні статті, публіцистичні виступи.

6. В основі розрізнення стилів мовлення лежать:

А основні функції мови — спілкування, повідомлення, вплив; Б лексичні та орфоепічні ознаки;

В ступінь поширення в мові;

Г сфера вживання.

7. Стилістичні засоби української мови — це:

А елементи мови, що мають стилістичне забарвлення;

Б єдність фонетичних, лексичних, морфологічних та синтак­сичних засобів;

В повільний темп мовлення, чітка вимова звуків, правильне наголошення слів.

Г мовні одиниці, що використовуються в текстах усіх функ­ціональних стилів.

8. Визначте стиль мовлення уривка:

«Великодній цикл свят в українців традиційно завершували Проводи, які здебільшого відзначалися через тиждень після Вели­кодня: на Провідну неділю або у Провідний понеділок. Великодні проводи — одне з найважливіших поминальних свят у народному календарі, присвячених вшануванню небіжчиків, душ пращурів».

А науковий;

Б публіцистичний;

В художній;

Г розмовний;

Д офіційно-діловий.

9. Про який стиль іде мова?

Твори цього стилю звернені до почуттів читача, активно впли­вають на формування його свідомості. Використовується суспільно- політична лексика, приказки, прислів’я, крилаті вислови.

А науковий;

Б публіцистичний;

В художній;

Г розмовний;

Д офіційно-діловий.

10. Для якого стилю притаманне чітке формулюванням думок, що досягається шляхом уточнень та пояснень важливих по­ложень та слів; будова речень дуже часто складна?

А науковий;

Б публіцистичний;

В художній;

Г розмовний;

Д офіційно-діловий.

11. Для якого стилю характерне таке мовлення?

Гори навколо мовби висіли в повітрі, такі вони були прозорі й легкі в ці останні дні ясного гірського літа. Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля. Де-не-де по лісах прохоплюва­лось перше полум’я осіннього багрянцю, від якого вони ставали ще пишніші й барвистіші (О. Гончар).

А науковий;

Б публіцистичний;

В художній;

Г розмовний;

Д офіційно-діловий.

12. До якого стилю належить поданий текст?

У посібнику подано оригінальну систему роботи над самостій­ним написанням твору та переказу — основними формами дер­жавної підсумкової атестації. Вміщено творчі завдання, трену­вальні вправи, поради, що полегшать підготовку до написання творчих робіт.

Призначений для учнів і абітурієнтів, учителів і методистів. Стане в пригоді викладачам і студентам-філологам.

А науковий;

Б публіцистичний;

В художній;

Г розмовний;

Д офіційно-діловий.

Література

1. Корницька Г. Г. Українська мова. 10-11 класи (ст. 127-130)

2. Голобородько Є. П. Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень (ст. 230-269)

Модуль 11. Студентський проект удосконалення власного мовлення

Лекція ЗМ-37

Тема: Студентський проект

«Удосконалення власного мовлення»

Мета: Удосконалення правописної грамотності: правильне використання відомих орфограм і пунктограм у писемному мовленні під час відтворення й створення висловлювань.

План

1. Діагностування студентами рівня знання української мови.
2. Визначення індивідуального проекту.
3. Підготовка студентського проекту
4. Захист проекту

1. Діагностування студентами рівня знання української мови.

Шановні студенти, перед вами перелік основних орфограм і пунктограм української мови.

1. Уважно перечитайте їх.

2. Зверніть увагу, які теми вам знайомі, не викликають труднощів у написанні, а які вас бентежать.

3. Оберіть ту, яка викликає найбільше сумніву

4. Підготуйте розгорнутий конспект-повідомлення опрацювання цієї теми (охопіть всі теоретичні моменти, підберіть вдалі приклади, вправи на закріплення. З виходом на заняття вам буде дана нагода виступити перед однокурсниками в ролі доповідача даної інформації).

Пунктограми

1. Розділові знаки в кінці речення.

2. Тире між підметом і присудком.

3. Тире на місці пропущеного члена речення.

4. Розділові знаки при непоширених прикладках.

5. Розділові знаки між однорідними членами речення.

6. Пунктограма: кома між повторюваними словами.

7. Двокрапка після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення.

8. Тире після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом.

9. Кома і тире при відокремлених означеннях.

10. Кома і тире при відокремлених прикладках.

11. Кома при відокремлених обставинах.

12. Кома при відокремлених додатках.

13. Кома при уточнюючих та пояснюючих членах речення.

14. Кома при порівняльному звороті.

15. Кома та знак оклику при звертанні.

16. Кома при вставних словах.

17. Кома, тире та дужки при вставних словосполученнях і реченнях.

18. Кома та знак оклику при словах-реченнях та вигуках.

19. Кома та крапка з комою між частинами складносурядного речення.

20. Тире між частинами складносурядного речення.

21. Кома між частинами складнопідрядного речення.

22. Кома, крапка з комою, тире та двокрапка між частинами складного безсполучникового речення.

23. Розділові знаки при прямій мові та діалозі.

Перелік основних орфограм

1. Велика літера і лапки у власних назвах.

2. Перенос слів з рядка в рядок.

3. Літери е – и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів.

4. Літери и – і після ж, ч, ш, щ та г, к, х в коренях слів.

5. Літера а – о на позначення ненаголошених голосних в коренях слів.

6. Літери и – і в словах іншомовного походження.

7. Літери, що позначають приголосні звуки, які уподібнюються.

8. Сполуки літер - ться,- шся у дієсловах.

9. Спрощення в групах приголосних.

10. М’яких знак.

11. Апостроф.

12. Сполуки літер йо, ьо.

13. Літери о – і, е – і, є – ї в коренях слів.

14. Літери е – і в коренях дієслів.

15. Літери е – и в коренях дієслів.

16. Літери о – а в коренях дієслів.

17. Літери е – о після ж, ч, ш, щ, дж та й.

18. Сполука літер - чн - у прикметниках із суфіксом - н -.

19. Літери чч, щ в іменниках із суфіксом - ин(а).

20. Сполуки літер - цьк -,- зьк -,- ськ -,- цтв -,- зтв -,- ств -.

21. Подвоєні літери.

22. Літера з у кінці префіксів.

23. Літери з – с у кінці префікса з- (с-).

24. Літери е – и у префіксах.

25. Літери и – е в суфіксах –ив-, -ев-.

26. Літера и в суфіксі –инн(я).

27. Літери и – е в суфіксах ичк, ичок, ечк(єчк), енн (єнн).

28. Літери о – е (є) в суфіксах ов, ев (єв).

29. Літери о – е – є в складних словах.

30. Написання складних слів разом та через дефіс.

31. Літери о, е, є в закінченнях орудного відмінка однини іменників першої відміни.

32. Літери а – я, у – ю в родовому відмінку іменників другої відміни.

33. Літери о, е, є в закінченнях давального та орудного відмінків іменників другої відміни.

34. Літери о в суфіксі ович та і, ї в суфіксах івн(а), ївн(а).

35. Одна і дві літери перед закінченням орудного відмінка однини іменників третьої відміни.

36. Літери и, і, ї; йо, ьо, е, є в російських прізвищах.

37. М’який знак у числівниках.

38. Написання разом числівників на позначення десятків і сотень у непрямих відмінках.

39. Дефіс у неозначених займенниках.

40. Ні в заперечних займенників.

41. Літери е – и в особових закінченнях дієслів.

42. Частка би (б) з дієсловами умовного способу.

43. Літери у(ю), а(я) в дієприслівникових суфіксах уч(юч), ач (яч).

44. Літера н у суфіксах дієприкметників.

45. Літера и у суфіксах дієприслівників.

46. Літери и, і в кінці прислівників.

47. Не з іменником, прикметником, прислівником.

48. Не з дієсловом.

49. Ні(ані) з різними частинами мови.

 

 

Модуль 12. Риторика

Лекція ЗМ – 38