Розкажіть про казки народів світу. Визначте спільне в зображенні добра і зла, проблематику, національний колорит.

Для казок різних народів світу властива подібність ідей, тем, сюжетів, образів. Більшість казкових мотивів популярна у світовому, загальнослов'янському й українському фольклорі, що доказує спільність відповідного жанру багатьох народів.

Основоположники західноєвропейської міфологічної школи, німецькі філологи, письменники й історики літератури брати Грімм — Якоб (1785—1863) і Вільгельм (1786— 1859), обстоювали значення фольклору як засобу вивчення культури народу. Привертає увагу видання "Дитячі й родинні казки" у двох томах (1812—1814), де вміщено зібрані ними німецькі народні казки і перекази. Однак дослідження братів Грімм характеризує певна ідеалізація національних традицій. Водночас вони та їхні послідовники перебільшували значення міфологічної концепції, прагнучи у будь-якій фантастичній казці віднайти відгомін первісних міфологічних уявлень індоєвропейських народів.

Завдяки художньому перекладу, в Україні поширилися казки багатьох народів світу.

Глибоко хвилюють ліризм, поетичність, віра в добро властиві казкам французького поета Шарля Перро (1628— 1703). Його знаменита "Попелюшка" — це своєрідна життєва настанова, яка вчить, що жодні зв'язки не допоможуть зробити ніжку — маленькою, душу — великою, серце — справедливим. Серед перекладачів казок Шарля Перро українською мовою відомі С. Рудинський, Р. Терещенко.

Безумовну художню цінність має творчість представника пізнього німецького романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776—1822). Він відомий як письменник і композитор, театральний діяч і художник, автор новел і повістей-казок. Гофман створив власну, але дивну поетичну систему, що вирізняє подвійність і розірваність змісту форми, змішування фантастичного і реального, веселого і трагічного, гумору і гротеску, ліризму і гіркої іронії. Однак у всьому простежується внутрішній зв'язок з німецькою дійсністю, акцент на глибоких суперечностях верхівки феодально-монархічної Німеччини і народу. Очевидно, що основний для всього романтизму конфлікт між дійсністю і мрією неможливо примирити. Звідси — і відчуття трагедійності у творчості Гофмана. Проте з'являється "казка із нових часів". Йдеться про повісті-казки "Золотий горішок" (1814), у якій діють вже не міфічні персонажі, а реальні люди у німецькому місті Дрездені; соціальну сатиру "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер" (1819), герої якої — німецькі студенти і професори, чиновники і придворні вельможі. Добре відома дітям і дорослим багатьох країн надзвичайно хвилююча народно-казковими мотивами повість-казка "Лускунчик і мишачий король" (1816), з якою асоціюються новорічні святкування.

Це радше ностальгія за дитинством: Марі (головна героїня) — уособлює мрію, а Лускунчик — образ ідеального героя.

"Королем казкарів" заслужено вважається автор всесвітньо відомих казок — уславлений датський письменник Ганс Крістіан Андерсен (1805—1875). Він створив понад 170 казок та історій, які з великим задоволенням читають діти і дорослі. З-поміж них — "Дюймовочка", "Принцеса на горошині", "Гидке каченя", "Снігова королева", "Дикі лебеді", "Свинопас", "Кресало", "Непохитний олов'яний солдатик" та ін.

На думку дослідників (Р. Бамбергер), нова літературна казка заснована не на досвіді німецьких романтиків, а на досвіді датчанина Г. Андерсена, світогляд котрого склався під впливом європейського гуманізму й ідей Просвітництва, а художній метод поєднав казкову фантазію та побутовість, наукову фантастику й елементи дійсності. Його казки вирізняє літературна цінність, розмаїття форми. У казках він створює свій ідеал і особливий світ, де торжествують добро та справедливість, любов і людська гідність. Адже, за висновком Г. Андерсена, — життя оптимістичне, оскільки не існує людини, котрій хоча би раз у житті не посміхнулося щастя.

Керролл Льюїс (1832—1898) — англійський письменник, священик і професор математики Оксфордського університету, здобув популярність як автор філософських казок-гротесків "Аліса у Країні Чудес" і "Аліса у Задзеркаллі". Казки написані у формі "поем-нісенітниць" і втілюють звичаї пізньовікторіанської Англії. Ідеал дівчинки цієї епохи — Аліса. Вона уособлює доброту, розум і делікатність, особливу англійську стриманість (кожна дівчина і жінка повинні вміти вчасно перевести розмову на нейтральнішу тему), уміння опановувати собою.

Побутування казкового епосу в Україні у другій половині XX ст. засвідчує нова серія українських народних казок, яку упорядковано за етнографічними регіонами. Йдеться про казки Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, Покуття, Закарпаття (Українські народні казки..., 2003).

Українські народні казки відображають глибокі естетичні почуття, мрії та прагнення народу до волі, добра, краси.

Засобами народної педагогіки утверджуються одвічні ідеали: моральність чесної праці, гідність людини, цінності родини як духовні орієнтири виховання нових поколінь.