Розкрийте фольклорну основу збірки казок І. Франка «коли ще звірі говорили», зображення соціальної дійсності, моралі, класового суспільства, побуту різних верств населення.

Збірка казок Івана Франка із назвою „Коли ще звірі говорили” вперше побачила світ ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році.

В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко успішно використовує різноманітні художні засоби, які часто мають місце в народних казках про тварин, зокрема це традиційне змалювання рис тварин: зажерливість вовка, хитрість лиса, незграбність ведмедя, упертість осла тощо. Письменник майстерно розкрив ці риси тварин через їх вчинки, а також через розмови персонажів.

Ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. Так дія в казці “Заєць і Їжак” починається ясним осіннім днем, саме коли “гречки відцвітали”: “Сонечко зійшло ясно на небі, вітерець теплий проходжувався по стернях, жайворонки співали високо-високо в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті...” Все, що жило, радувалось милою днинкою...”

Радісне замилування рідною природою викликає цей опис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита (“Фарбований лис”) пробирається на торговицю – лізе “поміж коноплі та кукурудзи”, йде городами, “перескакуючи плоти та ховаючись між яриною”, відсиджується у бур’янах, - викликає в уяві околиці українського міста. У спілкування героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми. Казка “Лисичка і Журавель” розповідає, що герої її “покумалися”. Лисичка запрошує Журавля: “Приходи, кумицю! Приходи, любочку!”. Журавель пригощає: “Чим хата багата, тим і рада”.

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від “казкових фікцій” думка дитини спрямовувалася “на дальший, ширший обрій життєвого змагання”. В останній казці збірки “Байка про байку” він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз’яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що “під лупиною тої неправди” вона “криє звичайно велику правду”.

Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вичинках вгадують людські стосунки, звички й хиби. І.Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Так Заєць (“Заєць і Їжак”) зазнає покарання за те, що боляче образив Їжака, посміявшись над його кривими ногами. Казка закінчується таким повчанням: “Ніколи не підіймай на сміх доброго чоловіка, хоч би се був простий, «Заєць і Їжак». В казці “Лисиця і Журавель” викривається нещирість улесливої Лисиці, яка привітно зустрічає кума, та, пригощаючи його, дбає тільки про те, щоб він менше з’їв. За це вона поплатилась: змушена балу піти з гостин у Журавля теж голодною.

У багатьох казках І.Франка сильний, хитрий і підступний звір стикається з слабким, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену кару. Так, в казці “Вовк, Лисиця і Осел”. Чесний і довірливий Осел розгадує злі наміри противників і врятовує своє життя, а злодії гинуть. Казка “Кролик і Ведмідь” закінчується перемогою лісової дрібноти над сильними і хижими мешканцями лісу. Розділяючи радість переможців, читач доходить висновку, що завдяки єднанню, колективній мудрості можна захистити правду і справедливість.

 

36. Розкажіть про літературну премію імені Лесі Українки. Складіть план повідомлення про одного з лауреатів.

«Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва» — премія що присуджується щороку до дня народження Лесі Українки — 25 лютого за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання. Статус урядової премія отримала 14 січня 2004 року і з того часу присуджується у чотирьох номінаціях розміром 10 тис. гривень кожна:

- літературні твори для дітей та юнацтва

- художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва;

- театральні вистави для дітей та юнацтва;

- кінотвори для дітей та юнацтва (з 2007).

ПОЛОЖЕННЯ про літературну премію імені Лесі Українки

1. Літературна премія імені Лесі Українки присуджується щорічно за глибокоідейні та високохудожні твори для дітей, які сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління і здобули широке громадське визнання.

2. Твори на здобуття літературної премії імені Лесі Українки висувають творчі спілки і товариства, педагогічні колективи шкіл та інших учбових закладів, громадські організації, видавництва, редколегії газет і журналів, а також колективи підприємств,установ, організацій. Висування творів повинно проходити в обстановці широкої гласності та високої вимогливості до їх оцінки. На здобуття літературної премії імені Лесі Українки можуть бути висунуті лише твори, які опубліковані в пресі у завершеному вигляді не пізніше як за чотири місяці до дня присудження премії.

3. Твори, висунуті на здобуття літературної премії імені Лесі Українки, приймаються Комітетом по пресі при Раді Міністрів УРСР щорічно до 1 грудня. Перелік цих творів публікується у пресі не пізніше як за два місяці до дня присудження премії. Усі твори, висунуті на здобуття премії, повинні широко обговорюватися громадськістю, творчими і педагогічними колективами, а також у періодичній пресі.

4. Присудження літературної премії імені Лесі Українки здійснюється спільним рішенням колегії Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР і правління Спілки письменників України. Рішення про присудження літературної премії імені Лесі Українки публікується в пресі до дня народження Лесі Українки - 25 лютого.

5. Особам, яким присуджена літературна премія імені Лесі Українки, вручається диплом, нагрудний знак із зображенням поетеси, а також грошова премія.

Тамара Опанасівна Коломієць (9 квітня 1935, місто Корсунь)

— українська поетеса, перекладач. Член Національної спілки письменників України (з 1956 року).

— Перша збірка «Проліски» побачила світ 1956 року.

— 1957 року цю збірку відзначено першою премією та золотою медаллю Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві.

— 15 років не видавання її книжок.

— У її творчому доробку — понад 30 збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: «Помічники» (1965, 2014), «Недобрий чоловік Нехай» (1967, 2012), «Найперша стежечка» (1985, 2006), «Гарна хатка у курчатка» (1989, 1990, 1991, 2002, 2003), «Де ховає сонце роси» (2006), А для найменшеньких читачів, які тільки засвоюють перші літери — чудові абетки: «Веселе місто Алфавіт», «Хто нам літери приніс», «Абетка», «Зоопарк від А до Я».

— Твори Тамари Коломієць перекладено англійською, польською, угорською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу.

— Тамара Опанасівна досить активно співпрацює з популярним журналом «Пізнайко».

— У 2009 році Т. О. Коломієць присуджено найголовнішу премію, якою відзначають в Україні книжки для дітей — премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Нею відзначено дві збірки поетеси: «Найперша стежечка» та «Де ховає сонце роси».

— Тамара Коломієць — щаслива мати і бабуся. Вона має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків.

 

37. Розкажіть про драму душі маленького героя в оповіданнях В.Винниченка для дітей («Федько-халамидник», «Кумедія з Костем»).
«Федько-халамидник» - головний герой Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…» Федько пожалів Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
В. Винниченко не тільки досліджує внутрішній світ своїх маленьких героїв, але й відкриває його перед нами саме тоді, коли наступає критичний момент, коли емоції і відчуття персонажів сягають апогею. Така методика вибору ситуації, ракурсу зображення використовується не лише в оповіданнях про дітей, а й в усій його малій прозі: "Увага автора концентрується виключно на відображенні кризисного моменту життєвого шляху, але весь цей шлях не показується; не дається розгорнута і повна психологічна характеристика персонажа до і після кризисної точки. Головне – передача стану особистості в тяжкій для неї ситуації… Весь предметний світ і явища соціальної дійсності оповідання стають, перш за все, засобом розкриття трагедії особистості, підсилюють і поглиблюють одночасну передачу критично-екстремальної ситуації та її емоційно-суб'єктивну авторську оцінку".
Знайомлячи читача із панським підпасичем Костем ("Кумедія з Костем"), автор зупиняє художню увагу на очах і вустах хлопчика: "Зеленкуваті, вузенькі глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшенно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він нізащо не кусався". Портретні штрихи супроводжуються нетрадиційним авторським коментарем, який відразу трохи насторожує читача: чого раптом дитина повинна кусатися, і чому письменник так уважно приглядається до зубів хлопця? Відповідь на питання з'явиться трохи пізніше, коли читач зрозуміє, що письменникові важливо не тільки показати свого героя і дати своєрідну відправну точку, з якою порівнюватимуться нові враження, але й умістити між рядками думку про те, як важко жити цій дитині і як умови життя позначаються на її зовнішності.
Активним діючим компонентом поетики В. Винниченка виступає художня деталь. Письменник намагається уникати розлогих авторських відступів, часом йому досить одної опуклої деталі, риси, характерного слова чи предмета, щоб до найтонших нюансів показати нам внутрішній світ свого героя, його життєву драму. В оповіданні "Кумедія з Костем" такою деталлю, яка набуває глибокого алегоричного значення і несе у собі значне змістове та ідейно-емоційне навантаження, виступає недопалок панської цигарки.
Оповідання «Кумедія з Костем» — одна з вершин української дитячої літератури. «Камінним виродком» прозваний панський пастушок за свою вдачу. Ланові, панська челядь, дітлахи знущаються над ним, б’ють і цькують його, але «річ в тім, що Кость ніколи не плакав, не плакав, та й годі, такий був кумедний!» Єдине, чим можна було допекти малого,— зневажливим словом байстрюк і згадкою, що пан — його батько. Страждання дитини досягають такої сили, що хлопчик забув про все на світі, про обов’язки пастушка, до вечора пролежав розхристаний, босий, без свитини на сирій землі. За недбалість він по-звірячому був побитий лановим, захворів і через кілька днів помер.
В оповіданні «Кумедія з Костем» характерним штрихом, який набуває глибокого алегоричного значення, є недопалок панської цигарки. З «жагучою мольбою» вперше в житті малий заплакав, коли у нього хотіли відібрати недопалок, бо «то — татове!»
Винниченко зумів тонко підмітити, що від того недопалка «йшла шворочка до серця» Костя. У хлопця міняється навіть погляд, із «сердитого і настороженого» він стає «чудним, якимось жадібним, побожним», «зачарованим і ласкавим». Мабуть, вперше в житті малий ніжно-ніжно посміхається, а очі сяють від радощів, він — володар «безцінного скарбу», назавжди затис ну того в кулачку. Глибоко драматичним є фінал оповідання. «Так з тим недокурком його і поховали. І тижнів два ще потім згадували на кухні цю чудну кумедію з Костем».
Як правило, кожен епізод, подія, ситуація у творах В. Винниченка окреслюється відповідно до соціальних, моральних, етичних взаємин початку двадцятого століття. Любляче, ніжне, відкрите серце дитини протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.