Розкрийте тему украденого дитинства, трагічної долі матері й дитини в поезії Т.Шевченка. Прочитайте напам’ять одну з аналізованих поезій.

У спогадах сучасників про Т. Г. Шевченка знаходимо чимало свідчень про уважне ставлення і любов поета до дітвори. Шевченкове серце боліло від того, що діти бідноти позбавлені радощів дитинства. Не раз, зустрівшись з кимось з них на вулиці, він заговорював ласкаво, купував ласощі. Глибокий біль і співчуття до дітей, які залишились сиротами, висловлені у поезії «На великдень, на соломі». У ній майстерно відтворено психологічні особливості малої дитини — її безпосередність, потреба радості, прагнення до самоутвердження і престижності. Вірш дуже мальовничий. Ніби бачимо, як весняного сонячного дня, граючись, діти завели розмову і стали хвалитися обновами. Як відомо, бажання похвалитися хоча б чим-небудь — характерна особливість дитячої психології (згадаймо вірш «А що у вас?» С. Михалкова). Поет із симпатією і співчуттям малює образ бідної дівчинки: «Одна тілько сидить без обнови сиріточка, рученята сховавши в рукава». Ліричний смуток автора виливається в слова: «одна», «сиріточка», «рученята». А скільки гіркої правди скрито за висловом «рученята сховавши в рукава». Мабуть, одежа на ній з чужого плеча, висять довгі рукава, а, може, нещасна сирота замерзла і гріється? Та знайшлося і в неї чим похвалитися: «А я в попа обідала».

У вірші «Якби ви знали, паничі» широко висвітлена тема знедоленого дитинства. У формі спогадів про дитинство, про жахливі умови життя дітей на Україні написаний вірш «І виріс я на чужині». Автор згадує дитячі роки, своє перебування на Україні: Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть. І діточок своїх ведуть!.. У цьому вірші поет закликає до боротьби за краще майбутнє, яке можливе за умови, «якби не осталось сліду панського в Украйні!». Мотиви безрадісного дитинства звучать в автобіографічному вірші Шевченка «Мені тринадцятий минало», в якому до болю трагічно переплелись важке сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя. Діти, познайомившись з твором Шевченка, співчувають пастушкові-сироті, але деколи по-справжньому не співпереживають з маленьким героєм. Не розуміють, зокрема, чому в пастушка несподівано міняється настрій. Що мав на увазі письменник, пишучи «та недовго сонце гріло, недовго молилось... Запекло, почервоніло і рай запалило»? Якщо дітям пояснити, що це Т. Шевченко так своєрідно намалював захід сонця, надвечір'я («село почорніло»), які нагадують сироті, що нікуди йому йти, бо немає в нього хати, діти проймуться настроєм хлопчика, глибше відчують вплив поезії.

Тема дитинства для Т. Шевченка розкривалася через показ знедоленого дитинства. У поета вона ще тісно пов'язувалась з картинами його власного сирітства. У прозових творах, у яких менше автобіографічного елементу, дитинство показане і в інших ракурсах. Є в Т. Шевченка і окремі поезії, позначені світлими, життєрадісними барвами, це переважно ті, що зображують дуже раннє дитинство («І досі сниться: під горою...»).

У ранній поемі «Катерина» Т. Шевченко з глибоким співчуттям розповідає про поневіряння і смерть зганьбленої паном дівчини. Образ Катерини — жертви панської сваволі — подається поетом як соціальна трагедія дівчини-селянки в кріпосницькому суспільстві. Ще з більшим драматизмом розкрита трагедія матері, яка весь вік трудиться в чужій хаті, ніжно доглядає власну дитину, не сміючи признатись у материнстві, в поемі «Наймичка ». В творах «Відьма», «Лілея», «Слепая», «Марина» Т. Шевченко створює цілу галерею образів жінок-матерів, в яких поступово наростає протест проти соціальної неправди. Ніхто до Шевченка з такою силою і глибиною людських почуттів не оспівав жінку-матір і трудівницю. У вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала»), який ввійшов у дитяче читання, Шевченко змальовує образ матері й дитини-в умовах кріпосництва, висловлює мрії і сподівання селянства про майбутній справедливий суспільний лад. Поет вдається до форми сновидіння, щоб протиставити сувору дійсність вимріяному вільному життю, яке приснилося нещасній жінці.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

 

19. Поясніть, у чому ліризм і краса творів П. Тичини, М.Рильського та А.Малишка для дітей. Прочитайте напам’ять поезії (за вибором студента).

П. Тичина піклувався про молоде покоління, якому "рости і діяти", будувати майбутнє. Любов до дітей і молоді, батьківське піклування про них і участь у вихованні підростаючої зміни – гуманна традиція прогресивних російських і українських письменників, яку сприйняв і розвинув П. Г.Тичина.

Він любив дітей. Називав їх: "найніжніші зелені паростки ", "О діти! Найсвітліша мрія наша, най дорого цінніша надія, наше святеє святих!", "О діти! Найсвітліша втіх анаша, багатобарвна радуга, перекинута до прийдешнього!" Так говорив поет, виступаючи на мітингу захисту дітей від фашистського варварства в Уфі травня 1942 року.

П. Г.Тичина створив для дітей ліричні вірші, поетичні мініатюри, віршовані оповідання, казки, поеми, які увійшли в коло дитячого питання. а деякі з них вивчаються у початковій школі.

У підручнику за 3 клас діти вивчають вірш П. Тичини "Леонтович". У цьому вірші поет з особливою теплотою малює характер маленького хлопчика. Він пишається обдарованістю юного героя, його любов'ю до поезії і музики. Поета радує працьовитість малюка, багатство його фантазії, відчуття краси природи.

У підручнику 4 класу учні вивчають такі вірші поета – "Зима", "Навшпиньках вечір підійшов". У цих віршах автор малює картини рідної землі в сприйманні поета, закоханого у природу. В шумі води, у шелесті листя. У пташиному співі, у сонячних променя витончений музичний слух поета ловить то звуки арфи, кларнету, то голос флейти, скрипки. Природа звучить, як багатоголосий хор. Як оркестр. "і звучить земля. як орган".

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй так весело.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами.

Купаючи мене, мов ластівку.

Я йду, іду —

Зворушений

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав голублячий.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото —

поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

Максим Рильський – друг природи, вважав її вічним джерелом життя творчості, виявляв тонке розуміння природи, закликав берегти, відновлювати і збагачувати її. Рильський вважав, що і пейзажні твори. Якщо вони викликають радісні почуття. прагнення моральної чистоти і благородства, бажання зробити щось прекрасне, роблять важливу справу, служать важливим засобам виховання. Саме такими оптимістичним, життєстверджувальним звучанням позначені пейзажні твори поета.

М. Рильський пише про ліс, поле, річку, сніг, ялинку: "Білі мухи", "Річка", "Пісня про ялинку". Пейзажна лірика поета характеризувалася глибокою спостережливістю, образним відтворенням явищ природи. Так. він використовує метафору "білі мухи", порівнюючи сніг з білим пухом, створюючи оригінальний образ.

Автор прагнув до того, щоб слова лились "стобарвно і стозвуко", і виявив уміння одним рядком намалювати цілу картину: Хлюпоче синя річка... ("Річка"). Тут ми бачимо вміле поєднання слухових і зорових відчуттів. У вірші змальовано літній похід гомінкої юрби дітей до річки, їхній веселий настрій.

Як правило, у М. Рильського немає так званої чистої природи, вона виступає у взаємодії з дітьми, з людиною праці, яка збагачує природу. Навіть у вірші "Білі мухи" поет говорить про дбайливого дідуся Максима, який змайстрував санки для всіх дітей.

У 2 класі діти знайомляться із біографією та сторінками творчості Максима Тадейовича Рильського. Вони вивчають поезії "Ми збирали з сином на землі каштани", "Пісня про Дніпро", "Дівчина", "Спинися літо на порозі", "На білу гречку впали роси".

Максим Рильський писав: "Любімо, шануймо. Бережімо природу, вічне джерело нашого життя і нашої творчості". Поет був палким любителем природи рідного краю, яка припала до серця йому ще в рідній Романівці. Він часто відпочивав на лоні природи, з непідробною щирістю змальовував її у своїх творах, вдаючись до поетичної медитації, роздумів при спогляданні її чарівної і невмирущої краси.

На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли одгули,

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли.

Дорога в'ється між полями...

Ти не прийдеш, не прилетиш

І тільки дальніми піснями

В моєму серці продзвениш.