Проаналізуйте засоби логіко-емоційної виразності читання.

Основні положення виразності читання, мовлення — це його основні засоби логічної та емоційної виразності, основу яких складають:

1. Паузи, їх різновиди і тривалість.

2. Логічні наголоси (тактові та головні) і емоційна функція наголошених слів.

3. Мелодика та її основні види (видозміни).

4. Темп і його варіювання.

5. Позамовні (рухові) засоби виразності (поза, жест, міміка)

Паузою називають зупинку ніж мовними тактами, окремими словами й між складами слів. Відповідно до змісту, почуттів і намірів висловлення (мовами тексту чи власного), а також обставин місця і часу, у яких здійснюється це висловлення, паузи поділяються на: синтаксичні, логічні, психологічні, віршові та фізіологічні.

Що ж до вчителя-читця, який має справу з виразну читанням у школі, то така класифікація потребує ще і синтаксичної паузи. Учитель, на відміну від читця професіонала, не завжди читає твори напам'ять, а в основної з тексту, і розділові знаки як «графічні сигнали інтонації них рухів» мають для нього потрійне значення. По-перше, допомагають розкрити зміст кожної фрази при попередні: роботі над текстом; по-друге, служать наочним показника виразності в процесі читання і, по-третє, є одним з важливих наочних прийомів навчання учнів виразності читанім під час роботи над текстом.

Логічний наголос — це виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного (смислового) значення.

Лише після вникнення у зміст фрази він стає логічним, тобто тоді, коли визначаються найголовніші слова серед логічно виділених у складі всієї фрази.

Головне завдання, яке ставить перед собою читець будь-якого рівня, — щоб його зрозуміли слухачі. Основою для правильного читання тексту служить логічний наголос. А ті закони, які допомагають виконавцю зрозуміти думку автора і правильно передати її у мовленні, називаються законами логіки мовлення. Вони ґрунтуються на основних законах граматики: підмет — присудок; група підмета — група присудка. І в кожній з цих груп може бути своє основне слово — логічний наголос.

Логічне осмислення тексту передбачає поступове і поглиблене проникнення в текст. На цей процес неодноразово звертав увагу відомий теоретик В. Аксьонов, стверджуючи, що коли на початку логічного аналізу тексту читець збагнув лише безпосередню логіку слів і словесних сполучень, то при повторних читаннях слід поступово відшукати смисл і цільове спрямування даного літературного твору в цілому, розкриваючи задум автора, його бажання і думки, які є основою головної ідеї.

Одним з найголовніших елементів інтонації є мелодика мовлення. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом фрази, а логічні наголоси безпосередньо на зміст і почуття, то мелодика відтворює цей зміст і почуття. Можна точно і правильно визначити зовнішній (логічний) і внутрішній (психологічний) зміст фрази, але відтворити його без участі мелодики майже неможливо.

Мелодика — це певні зміни голосу в межах підвищення й пониження, а також сили і тривалості звучання в процесі мовлення.

Донесення повноцінності змісту твору до слухачів вимагає вмілого використання ще одного елемента інтонації — темпу.

Під поняттям «темп» розуміється швидкість, певний рух. У мовленні — це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошуваних складів на секунду. Тому поняття «швидкість» не слід сплутувати чи ототожнювати зі швидкістю, що входить в поняття «якість читання». Швидкість як якість читання «полягає в навичці схоплювати зором буквений склад слова й відтворювати його в звуках». А швидкість (темп) — у правильності, природності відтворення змісту твору. Таким чином темп мови, як і інші елементи інтонації, завжди зумовлений змістом. Зміни темпу в бік прискорення чи уповільнення завжди диктуються змістом і осмислюються в тісному зв'язку з усіма іншими елементами інтонації. Мовлення, позбавлене чуття темпу, сприймається одноманітно, невиразно. Читець повинен мати досконале чуття темпу, уміти вільно користуватися плавністю, злитістю, швидкістю, легкістю і чіткістю мовлення. Але досягти такої чутливості і гнучкості мовлення можна тільки в результаті послідовної і наполегливої праці.

Жести – це виражальні рухи голови, тіла, рук. Читець повинен контролювати свої жести, уникати сторонніх, непродуманих, які можуть відвернути увагу слухачів від процесу мовлення. Комунікативно значущі жести можуть замінювати мовлення або супроводжувати його; включатися в процес читання, мовлення, передувати висловленню і йти слідом за ним.

Розрізняють чотири види жестів руками. «Вказівним пальцем звичайно показують на певну особу або предмет, а також напрямок. Стиснутий кулак – це ознака наголошення на певному аспекті якогось питання. Долоня, обернута догори, може мати кілька значень. Промовець пропонує слухачам зважити якийсь план або оцінити якусь дію. Долоня, обернута донизу, означає незгоду, презирство, відмову. Крім того, розрізняють три рівні, на яких можна жестикулювати: нижній рівень (від попереку вниз), середній (між попереком і плечима) і високий (від плечей угору). Жести на нижньому рівні виражають думки й почуття, пов’язані з ненавистю, опором. Жестикулюють здебільшого в межах середнього рівня. Ці жести супроводжують більшу частину промови. На верхньому рівні жестикулюють, коли говорять про величні ідеали і коли звертаються до високих почуттів».

Найважливішим компонентом позамовної виразності читання, мовлення є міміка – виражальні рухи м’язів обличчя. За допомогою міміки передаються найрізноманітніші людські переживання. Міміка органічно пов’язана зі словом і змістом тих переживань, емоцій, почуттів, які ним інформуються. Якщо слово лише сповіщає про певний стан особи, її настрій, вияв емоцій, то міміка їх відтворює.

Отже, з теоретичного боку учнів треба ознайомлювати з основними засобами логічної та емоційної виразності читання, тобто з усіма різновидами пауз, їх тривалістю, логічною та емоційною функціями наголошених слів, мелодичними та темповими змінами, правильною позою, жестами, мімікою. З практичного — слід учити дітей самостійно користуватися засобами виразності, вільно їх застосовувати в процесі читання, мовлення. Усі такі компоненти виразності доступні учням початкової школи, але вимагають урахування вікових особливостей і у відповідності з ними добре продуманих методів і прийомів роботи.