Дайте характеристику малих фольклорних жанрів, розкрийте їх специфічні особливості. Обґрунтуйте розмежування прислів’їв та приказок.

Поясніть доцільність використання міміки і жестів при читанні художніх творів.

Жести поділяються на дві головні групи: описові та емфатичні. За допомогою описових жестів зображають дію або вказують на розміри та положення. Емфатичними жестами виражають почуття та упевненість. Вони підкреслюють, оживляють та підсилюють сказане. Саме тому важливо володіти ними при читанні художніх творів, адже твори містять в собі різні художні засоби, підсилення значення яких є просто обов’язковим. Саме за допомогою жестів можна цього досягти. Емфатичні жести важливі, проте потрібно бути обережним: вони легко перетворюються на погану манеру. Коли постійно вживати якийсь жест, він вже не підкреслює сказаного, а привертає до себе увагу слухачів.

Міміка. Справжні почуття найчастіше і найліпше видно саме на обличчі. Тут важливо все: очі, форма уст, нахил голови. Без жодного слова обличчя може виражати байдужість, огиду, спантеличення, подив або захват. Коли така міміка супроводжує сказане, вона додає йому наочності та емоційної сили. Творець зосередив у людському обличчі велику кількістю м’язів — загалом понад тридцять. Майже половина їх включається в дію під час усміху.

Коли учень читає, то прагне поділитися з людьми емоціями від прочитаного. Тепла усмішка чудово це засвідчує. Але якщо на обличчі нічого не написано, слухачу може здатися, що читач нещирий. Окрім того, коли людина бачить усмішку, вона читає в ній приязне ставлення до себе та твору, який читається. Бачачи усмішку, людина може заспокоїтися і стати сприйнятливішою до слів. Тому міміка відіграє велику роль навіть у мотивації до слухання та читання художніх творів.

 

Розкажіть про функціональні особливості логічного наголосу на прикладі улюбленого поетичного твору.

Логічний наголос - особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?

Осінній вечір.

Кудись поспішало місто

У вирі буденних справ.

А осінь калини намисто

Вдягла із червоних заграв.

Зітхав у повітрі вечір,

Кружляючи тихо скрізь.

І ніжно комусь на плечі

Скидав золотавий лист.

А сонце багряним диском

Завмерло на небесах.

І десь неймовірно близько

У вирій здійнявся птах.

І знову туман осінній

Розтікся по всій землі,

Розтанули наші тіні

У тій золотавій млі.

А десь, невідомо звідки,

Мелодія тиха пливла...

Так само тихо, без свідків

Замріяна осінь прийшла.

(Л. Коломієць)

Насамперед, хочу наголосити на тому, що вже у назві вірша можна побачити логічний наголос, а саме на «Осінній» вечір. Тобто не літній, не весняний, не зимній, а саме осінній вечір.

У першому рядку вірша «Кудись поспішало місто» можна поставити логічний наголос на всі три слова. «Кудись поспішало місто». На це слово можна поставити логічний наголос, тому що не вказано куди саме воно поспішало. «Кудись поспішало місто» - Слово «поспішало» також відіграє важливу роль у поетичному рядку, тобто місто не йшло, не бігло, а саме поспішало. «Кудись поспішало місто». – На цьому слові логічний наголос можна поставити тому що поспішало не село, не країна, а саме місто. Те саме можна і простежити у інших рядках поезії. «Зітхав у повітрі вечір». Хто саме зітхав – вечір. «І ніжно комусь на плечі» - логічний наголос, тому що автор не повідомляє кому саме вечір скидав золотавий лист. «У вирій здійнявся птах» - не множина птахів, а лише один птах, на чому і потрібно наголосити. «І знову туман осінній» - знову акцент на тому, що туман осінній і всі дії відбуваються осінню. «Замріяна осінь прийшла». Автор закінчує вірш так само наголошенням на змалюванні краси та магічності осені.

 

Проаналізуйте оповідання В.Сухомлинського про стосунки людини й природи, що є основою формування стосунків між людьми, зародження у дитячій душі високих моральних, гуманістичних почуттів («Сьома дочка», «Іменини», «Бо я – людина», «Соромно перед соловейком»).

Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання „Сьома дочка”.

У цьому творі Василь Олександрович піднімає таку морально-етичну і вічну проблему, як діяльна любов до матері. У ньому йдеться про те. як виражали доньки свою любов до матері, з якою були розлучені цілий місяць. Одна скучила за матір’ю, „немов маківочка за сонячним променем”, друга ждала її, „як суха земля жде краплину води”, третя плакала за нею, „як маленьке пташеня за пташкою”, четверта щебетала до матері, що їй тяжко було без неї, „як бджолі без квітки”, п’ятій вона снилась „як троянді снилась краплина роси”, шоста виглядала її так, „як вишневий садок виглядає соловейка”. Але всі ці гарні слова враз поблідли у порівнянні зі справжнім виявом любові до матері сьомої дочки, що виразилася не в словах, а в простих діях: вона зняла з ніг матусі взуття і піднесла їй води в мисці – помити з дороги ноги. У підручнику автор задає питання дітям: „Хто з дочок по-справжньому любив матусю?”. Важливо, щоб учитель на уроці активував це запитання для дітей і організував живу дискусію між дітьми, а також активно беручи в ній участь поряд з дітьми на рівних із ними началах. Такі дискусії, обговорення мають допомогти школярам зрозуміти, що справжня любов до матері появляється не лише в гарних словах, а в добрих вчинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні й потребі допомогти. Звичайно, що зі змісту оповідання учні самі дійдуть суті, хто із дочок дійсно любив (по-справжньому) свою матір. Але вчитель повинен особливо акцентувати увагу дітей на цьому висновку-ідейному змісті:

- По справжньому любила матір сьома дочка. Любов до матері має формуватися з раннього дитинства. Вже у маленькій дівчинці-школярці Сухомлинський бачив майбутню матір, у неї має формуватися уявлення про сім’ю, про життя задля інших, в ім’я щастя ближнього, працелюбство, непримиренність до споживацького благополуччя.

«Іменини»

В даному оповіданні автор закликає до людяності. До розуміння того, що старість не можна оминути, вона спіткає кожного.
Маленька дівчинка Ніна не хотіла, щоб бабуся сідала за її святковий стіл, щоб та не забруднила їх гарну білу скатертину, адже в бабусі тремтять руки.

Тому мама Ніни зробила для дівчинки повчальну ситуацію. Заховала скатертину та відмінила святкування і побажала дитині вирости справжньою людиною. Саме тут маленький читач має задатися питанням, що означає бути справжньою людиною і що для цього треба робити. Автор закликає до гуманістичного ставлення до людей похилого віку, до турботи за ними.

«Бо я – людина»

Знову ж таки автор показує вияв людяності.

Тато з сином ходили кожного вечора однією дорогою, та кожного вечора тато спіткався об каміння, що лежало посеред дороги, та замість того, щоб його прибрати, він спокійно йшов додому далі, та наступного вечора ситуація повторювалась таким же чином.

Але одного вечора йдучи з сином, тато камінчика не помітив, але побачив дідуся, який і сказав, що камінь прибрав він, бо він – людина. Оповідання закінчується доволі риторичним запитанням сина до тата, яке полягало в тому, чи він (тато) не людина…

Тобто автор запитанням сина засміює, засуджує поведінку батька, який не захотів прибирати камінця, який не задумувався про те, що цей камінчик міг також приносити незручності й іншим людям.

Читач повинен винести для себе урок. Ми є люди, і перш за все, повинні бути людьми у кожній життєвій ситуації. Неважливо, чи це допомога хворій бабусі, чи просто прибирання великого камінця з дороги.

«Соромно перед соловейком»

Дві дівчинки-першокласниці після дня у школі відпочивали у лісі, аж раптом почав надзвичайно гарно співати соловейко. Дівчата замилувалися красою його співу, а коли він замовк, поспішили додому. Одна з дівчат кинула сміття під кущ, а інша забрала і сказала, що соромно перед соловейком залишати його тут.

Отже, автор показує, що одна з дівчат зневажливо поставилася до співу солов’я і сприйняла його несерйозно, а інша прониклася розумінням того, що цей ліс – це будинок цієї пташки, і смітити в її оселі вкрай непривітно та невдячно, адже пташка їм так гарно заспівала. Тому дитина повинна розуміти, що кожна жива істота має свою домівку, і кожен хоче зберігати свою оселю чистою та охайною. Тварини не можуть самостійно прибрати сміття, залишене людиною, саме тому цього сміття не повинно бути взагалі. Саме тоді спів пташки буде вдячним та ще більш милозвучнішим.

Дайте характеристику малих фольклорних жанрів, розкрийте їх специфічні особливості. Обґрунтуйте розмежування прислів’їв та приказок.

Малі фольклорні жанри (малі фольклорні форми) — це лаконічні за формою жанри фольклору, до цих жанрів належать невеликі за обсягом фольклорні твори. Малі фольклорні жанри є виразниками народної творчості в стисненому концентрованому вигляді та яскраво передають народну самобутність, як правило описуючи чіткі й зрозумілі життєві ситуації. До малих фольклорних жанрів відносяться: прислів'я, приказки, загадки, колискові, пестушки, потішки, заклички, зичення, примовки, прокляття, скоромовки, лічилки, анекдоти. До них також належать пісенні тексти на одну строфу, наприклад, коломийки. Малі фольклорні жанри мають значну педагогічну цінність оскільки значно збагачують словниковий запас, розвивають артикуляційний апарат та фонематичний слух, крім того вони є зразками для складання описових розповідей та ін.

Колискова пісня - один з найдавніших жанрів фольклору, на що вказує той факт, що в ньому збереглися елементи змови - оберега. Люди вірили, що людину оточують таємничі ворожі сили, і якщо дитина побачить уві сні щось погане, страшне, то наяву це вже не повториться. Отже, колискова пісня - пісня, за допомогою якої заколисують дитину. Оскільки пісня супроводжувалася мірним погойдуванням дитини, в ній дуже важливий ритм.

Пестушки (від слова пестувати, тобто няньчити, пестити) - короткий віршований наспів няньок і матерів, які пестують немовля. Пестушки супроводжують дії дитини, які він здійснює на самому початку свого життя.

Коли дитина починає вчитися ходити, говорять:

Великі ноги

Йшли по дорозі:

Топ, топ, топ,

Топ, топ, топ.

Маленькі ніжки

Бігли по доріжці:

Топ, топ, топ, топ,

Топ, топ, топ, топ!

Потішка - елемент педагогіки, пісенька-примовки, супутня грі з пальцями, руками і ногами дитини. Потішки, як і пестушки, супроводжують розвиток дітей. Невеликі віршики та пісеньки дозволяють в ігровій формі спонукати дитину до дії, одночасно виробляючи масаж, фізичні вправи, стимулюючи моторні рефлекси. У цьому жанрі дитячого фольклору закладені стимули до

обігравання сюжету за допомогою пальців (пальчикові ігри або Ладушки), рук, міміки. Потішки допомагають прищепити дитині навички гігієни, порядку, розвинути дрібну моторику і емоційну сферу.

"НАПЕЧУ ОЛАДКИ"

Ладки дадки, ладки! Напечу оладки

—Пишні та рум'яні.

—Для кого?

—Для Гані.

—Гушки, гушки, гушки!

Наварю галушки

Білі та духмяні.

—Для кого?

—Для Гані.

—А що на заїжку?

—Казочку-потішку.

Прислів'я — мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом. Приклади: брехнею весь світ пройдеш, та назад не повернешся; бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте; вовків боятися – в ліс не ходити; хвалилася кобила, що з возом горшки побила; праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Приказка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено саме на розмежуванні від понятття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою. Унаочнити розмежування жанрів легко, навівши приклади українських приказок і прислів'їв:

Приказка/ Прислів'я

Рідна мова — не полова/Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш

У своєму оці й сучка недобачає/В чужому оці порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає.