Розкрийте характер взаємин дітей із батьками та іншими героями в оповіданнях Б.Грінченка «Украла», «Батько і дочка», «Екзамен».

Глибиною проникнення у світ дитини позначене оповідання «Украл а» (1891). Твір буквально першою фразою вводить нас у суть конфлікту. Тільки вчитель зайшов до класу, як школярі оточили його стали навперебій про щось голосно і сердито розказувати. Виявилося, що одна з учениць украла в іншої шматок хліба.

Так центр уваги переноситься на образ несміливої, затурканої, вічно голодної дівчинки Олександри. Психологічними портретними штрихами («сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл», «обличчя було біле, як крейда», «вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силоміць»), репліками засоромленої дівчинки, спокійним, урівноваженим тоном розмови вчителя з школярами письменник забезпечує виховну спрямованість твору.

Так, в оповіданні йдеться про завжди голодну школярку Сашу, що взяла без дозволу шматок хліба в товаришки. Виховна спрямованість твору очевидна: автор прищеплює юному читачеві почуття співпереживання, осуджує бездумність і черствість. Провідна ж думка, що пульсує в підтексті оповідання: викриття соціального ладу, що примушував дітей трудівників на напівголодне співіснування.

Грінченко був одним із перших прозаїків, які показали нестерпне становище сільського вчительства в буржуазно-поміркованому суспільстві. Типові грані життя народної школи відображені в оповіданні «Екзамен» (1884). В ньому порушено кілька болючих питань навчання і виховання сільських дітей, праці народного вчителя, його залежності від тих, хто, незважаючи на своє невігластво, заправляв справами освіти. Тут показано повну залежність учителя від інспекторів-невігласів, з неприхованим осудом розкладається реакційна політика царизму в галузі народної освіти. Вірогідність зображення підтверджується спогадами самого письменника, який учителюючи зазнавав постійних переслідувань з боку шкільного начальства та сільських властей. Вражає реалістичними подробицями опис шкільного приміщення — з ямами, повибиваними чобітьми в земляній долівці, з обдертими стінами, перекособоченими партами, перехнябленим стільцем.

Викривальний пафос твору наростає з кожним епізодом. Стомилися діти, чекаючи на приїзд інспектора, що проводитиме екзамен. Картина екзаменування характеризує не стільки школярів, як їхнього «екзаменатора» — обмеженого, тупого, але сповненого пихи чоловічка, що вибився в міського крамаря, а потім директора повітового банку. Повчаючи дітей, вій демонструє свою абсолютну неписьменність.

Тяжке оповідання “ Батько та дочка ” має оптимістичний характер. Десятирічна дівчинка Маруся, і її батько Максим, учорашні селян, три роки живуть у землянці неподалік шахти, де працює батько. Великою симпатією змальовує письменник цих простих, чесних людей, велику любов, що міцно єднає їх маленьку сім‘ю. У Максима була одна мрія. Він був безземельний, і йому здавалося, немає найбільшого щастя над те, коли чоловік має клапоть поля. І розмовляючи одного разу увечері, він звірив дочці свої мрії... - Ой і гарно було б, Господи! – скрикує Маруся, й оченята в неї блищать. Отак, маючи свою мрію вони потихеньку наближалися до неї, батько щоденно працював у шахті, а Маруся господарювала, дотримувала порядку в землянці, готувала обід ще й шиттю навчалася, щоб у своїй хаті бути батькові справжньою господинею. Придбали поле, засіяли, та щоб купити “ще й струменту стільки, пару волів або хоча б коняку”, довелося Максимові ще лізти до шахти. Маруся лічила дні, от вже залишилося їх шість і в суботу татко буде вільний. І раптом страшне: шахту залило водою. Чотири дні Маруся чекає, чим закінчаться рятувальні роботи. Вона сиділа на камені біля входу до шахти і “давалося, що живий жаль живий сум пройшов у тілі людському та й сів отут, на камені, нагадуючи людям про те нещастя, про те горе, яке ховалося там, глибоко під землею, заховане, запечатане цією каламутною водою.” Змучена Маруся втратила свідомість, її забрала сусідка, та наступного дня дівчинка знов пішла до шахти. З дев‘яти шахтарів живими залишилося тільки четверо. Останнім підняли Марусиного батька “Ледве ступив він на землю, - ту ж мить Марусині руки обхопили його.... Удвох з Марусею вони навернулися у своє село”. Тепер живуть вони у своїй хаті і господарюють щасливо.